6. Методичні вказівки з організації самостійної

РОБОТИ СТУДЕНТІВ

6.1. Методичні рекомендації з організації самостійної роботи

Самостійна робота студентів має за мету більш глибоке засвоєння ними теоретичних та аналітичних основ курсу, розвиток творчого мислення, набуття навиків та вмінь у самостійному виборі різних методів пізнання. Самостійна робота тісно узгоджується з лекційним курсом і проводиться за усіма основними темами.

Самостійна робота передбачає конкретні визначені викладачем питання теми, які студент готує самостійно. Форми організації самостійної роботи залежать від складності окремих тем та навчальних можливостей груп та студентів. Пропонуються наступні форми: самостійне опрацювання вказаної наукової літератури, її реферування, обговорення на колоквіумах, перевірка отриманих знань на контрольних роботах.

Працюючи самостійно слід скористатися підручниками, посібниками, рекомендованою літературою, науково-довідниковими виданнями, можливостями інтернету. Обов’язковою умовою самостійної роботи є застосування знань, набутих при вивченні інших тем курсу, а також інших історичних дисциплін. Важливим є посилання на історичні джерела та наукову літературу.

В процесі самостійної роботи слід проявляти творчість і вміння відстоювати власну точку зору. Основну увагу слід звертати на центральну проблему вивчення історії рідного краю – взаємозв’язок регіональної історії з загально історичними процесами, подіями і явищами.

Методичні рекомендації для самостійного вивчення студентами тем з курсу ”Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу”

Тема: ”Вплив наполеонівських воєн на розвиток національно-визвольної боротьби народів Європейських держав”

Наполеонівські війни сприяли піднесенню національно-визвольної боротьби народів європейських держав. Наполеонівські армії експортували в Європу ідеї Французької революції.

Народи Західної Європи, які до цього не мали своєї державності, рішуче висловили своє бажання національного самовизначення. Позиція наполеонівської Франції сприяла і підтримувала таке бажання.

Внаслідок воєн Франції з Прусією та Австрійською імперією виникло Велике Герцогство Варшавське, Цизальтінська республіка, Рейнський союз, Батавська республіка.

Крім того війни стали поштовхом для цілої низки повстань, що носили національно-визвольний характер. Повстання в Сербії, ряді країн Латинської Америки; розпочався національно-визвольний рух в Греції, Румунії, Трансільванії та ін.

Європейські народи, що не мали самостійного державного статусу, зустрічали Наполеона і його армію як визволителів, і це примушувало уряди великих імперій шукати шляхи вирішення національного питання.

Тема: "Колоніальна політика європейських держав у першій половині XIX ст."

В кінці XVIII ст. відбулися серйозні зрушення в існуванні великих колоніальних імперій.

Внаслідок війни за незалежність у Північній Америці Англія позбавилася своїх 13 північноамериканських колоній.

Французька революція XVIII ст. послужила поштовхом для визвольного руху в ряді французьких колоній. У ході наполеонівських воєн Франція втратила більшу частину своїх колоніальних володінь.

В ході воєн кінці XVIII ст. Англія підірвала колоніальну могутність Голландії. На початку XIX ст. Іспанська колоніальна імперія починає розпадатися. В 1826 році Іспанія втратила всі свої американські колонії, крім Куби і Пуерто-Ріко.

Після закінчення наполеонівських воєн розширюється і прискорюється колоніальна експансія Англії в усіх частинах світу. До середини XIX ст. Англія володіла найбільшою колоніальною імперією - площею більше 11 млн. кв. км. з населенням більше 120 млн. чоловік.

Після революції 1830 року на шлях колоніальних загарбань стала Франція. З середини XIX ст. починається експансія Сполучених Штатів Америки в країни Латинської Америки, Китаю, Японії, на острови Тихого океану.

Колонії ставали для метрополії важливими ринками збуту промислових товарів і джерелами сировини. Економіка колоній була пристосована для потреб метрополії.

Колоніальне панування мало і позитивну сторону. Європейські держави залучали відсталі (з точки зору економічного і культурного розвитку) народи до більш високого рівня цивілізації.

Тема: ”Колоніальна політика Європейських держав в II половині XIX ст.”

В II половині XIX ст. процес колоніальної експансії прискорився. До Першої світової війни ведучі Європейські держави розширили свої колоніальні володіння з 25,7 до 50 млн. кв. км з населенням більше ніж 500 млн. чоловік в основному за рахунок Африки і Азії. Багато країн виявилося напівколоніями великих держав (Китай, Іран, Османська імперія) або потрапили в ту чи іншу міру залежності від них. Це породило ряд гострих конфліктів Османської імперії, Ірану Сербії, Мексики, Венесуели, Куби, Китаю, Єгипту, Ефіопії й інших держав з великими державами.

В 90-х рр. XIX ст. в розподілі та переділі світу посилилась роль США, стала приймати участь Японія, активізувалися Італія і Німеччина.

Боротьба за колонії породила цілу низку військових конфліктів. В 1894 р. Японія нанесла удар по Китаю і відібрала у нього Тайвань і Пескадорські острови. В 1898 р. США оголосили війну Іспанії, нанесли їй поразку і добилися ліквідації її контролю над Кубою, Пуерто-Ріко і Філіпінами.

Італія, яка прагнула створити колоніальну імперію в Африці, 1895 р. напала на Ефіопію. Але Ефіопії вдалося зберегти свою незалежність.

Спроба Великої Британії розширити і укріпити свої володіння в Південній Африці шліхом встановлення контролю над республіками бурів - Трансваалем і Оранжовою -привела до довготривалої війни (1899-1903рр.).

Тема : ”Латинська Америка у боротьбі за незалежність”

Вивчення цієї теми дасть можливість студенту уявити процес становлення незалежних держав в Латинській Америці.

У XVIII ст. відбувається криза колоніальної системи в цьому регіоні швидкими темпами, розвивається економіка та торгівля в іспанських та португальських колоніях. Все це сприяло значним перетворенням в латиноамериканських країнах в дусі ліберальної доктрини.

Вирішальний момент у розвитку країн Латинської Америки наступив на межі XVIII – XIX ст., коли метрополії були втягнуті в європейські революції і війни. Це стимулювало національно-визвольну боротьбу і привело до появи таких незалежних держав, як Бразилія (1822), Гаїті (1798), Парагвай (1814 р.). Демократичні революції відбулися і в інших країнах Іспанської Америки, за виключенням Куби і Пуерто-Ріко.

Тема: ”Англо-німецькі відносини на рубежі ХІХХХ століть: проблеми колоніального поділу Африки”.

Методичні рекомендації до теми.

В роботі доцільно проаналізувати англо-німецькі відносини на африканському континенті у 1890-1902 рр. Студент має відтворити процес розмежування колоніальних володінь двох держав в Африці. Розкрити логічну послідовність й зумовленість впливу колоніального питання на переговорний процес 1898-1901 рр. Простежити взаємозв’язок між колоніальними змаганнями і нарощуванням військової могутності Великобританії та Німецької імперії. Доведено, що громадська думка обох країн справляла значний вплив на англо-німецькі переговори з проблем розмежування сфер впливу в Африці. На зламі ХІХ  ХХ ст. Англія і Німеччина, незважаючи на підписання окремих угод, залишалися непримиренними суперниками на „чорному” континенті.

Тема: ”Проблема чорноморських проток у зовнішній політиці Великобританії 1892-1920 рр.”

Методичні рекомендації до теми.

Робота присвячена комплексному дослідженню зовнішньої політики Великобританії на Близькому та Середньому Сході в цілому, та по відношенню до Чорноморських проток зокрема.

На межі XIX – XX ст. головною метою правлячих кіл Великобританії було укріплення стратегічних рубежів Британської імперії на підступах до Індії. У якості одного з таких рубежів в Лондоні розглядали Османську імперію. У зв’язку з цим особливу увагу Уайтхолл приділяв Босфору та Дарданеллам.

У роботі доцільно простежити еволюцію поглядів керівників імперської політики по відношенню до Османської імперії та Проток, проаналізувати боротьбу в британських правлячих колах з питань зовнішньополітичної орієнтації.

Зміна традиційної політики Лондону та укладення союзу з головним супротивником у питанні про Протоки – Росією – не означали відмову від захисту власних інтересів в регіоні. Нескінченні переговори повинні були сприяти блокуванню вирішення проблеми до більш вдалого моменту, коли Великобританія змогла б вирішити її на власну користь.