Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
дипломна Суми 11.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
12.11.2019
Размер:
185.19 Кб
Скачать

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи Національного банку України»

Кафедра банківської справи

ДО ЗАХИСТУ

Завідувач кафедри

д.е.н., професор

______________ Т. А. Васильєва

«___»_____________ 2011 р.

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістр

за спеціальністю 8.050105 «Банківська справа»

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКУ

Виконав студент 6 курсу, група ЗМБС-01 __________________ Я. Я. Стельмах

«___» _____________ 2011 р.

Керівник дипломної роботи _________________ Т. А. Васильєва

«___»_____________ 2011 р.

Суми – 2011

З М І С Т

ВСТУП…………………………………………………………………………. 7

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ

СТІЙКОСТІ БАНКУ………………………………………………. 9

1.1 Сутність стійкості банку та фінансової стійкості банку…..…… 9

1.2 Фактори забезпечення та індикатори оцінки фінансової

стійкості банку…………………………..………………………... 16

1.3 Науково-методичні підходи до забезпечення фінансової

стійкості банку…………..…………………………………………

29

Висновки до розділу 1…………..…………..…………………….. 42

РОЗДІЛ 2 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ

ПАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ»..………………………………………. 44

2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ АБ «Столичний»……. 44

2.2 Аналіз фінансової стійкості ПАТ АБ «Столичний»…….……….. 49

2.3 Механізм забезпечення фінансової стійкості в банку...……..…... 65

Висновки до розділу 2…………………....………………………... 81

РОЗДІЛ 3 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ

ПАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ» НА ОСНОВІ ЙОГО КАПІТАЛІЗАЦІЇ

84

3.1 Обґрунтування доцільності та визначення шляхів капіталізації

банку………………………………………………………….……..

84

3.2 Прогнозування показників достатності капіталу

ПАТ АБ «Столичний»………………………………..…………….

93

Висновки до розділу 3……………………………………………... 101

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 103

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………. 108

ДОДАТКИ………………………………………………………………………. 116

8

8

ВСТУП

В умовах економічної глобалізації, коли у тій чи іншій частині світу час

від часу спалахують валютні, банківські та фінансові кризи, загострюється

питання щодо забезпечення у кожній країні стабільного економічного розвитку,

який значною мірою залежить від стійкості банківської системи.

Визначальними факторами при формуванні довіри з боку вкладників,

партнерів, інвесторів до банков є фінансова стійкість та стабільний розвиток

останніх. Зокрема, і фінансова стійкість, і стабільний розвиток мають бути не

лише короткочасними досягненнями банку, а його стратегічним завданням, від

чого, в свою чергу, залежатиме динамічність ринкових перетворень та

підвищення соціальних стандартів.

Під час фінансово-економічної кризи, спостерігалися відтоки коштів з

рахунків банків, погіршення стану ліквідності та платоспроможності банків,

зменшення довіри населення до банків, зростання частки проблемних кредитів

у кредитних портфелях, що приводить до погіршення фінансового стану

банків.

Вище означені аспекти вимагають від банків підвищення ефективності

діяльності, удосконалення методичних підходів до забезпечення фінансової

стійкості шляхом більш повного використання банківських інструментів та

послуг, проведення капіталізації банків, управління банківською діяльністю,

входження банків до різного виду фінансово-промислових об’єднань, фінансове

оздоровлення на основі реорганізації: злиття й приєднання, створення

банківських корпорацій, холдингів.

Метою дипломної роботи є розробка науково-методичних підходів і

практичних рекомендацій щодо забезпечення фінансової стійкості

ПАТ АБ «Столичний» на основі його докапіталізації.

Для досягнення мети дослідження, поставлені та вирішені наступні

завдання:

9

9

- визначено сутність категорії «фінансова стійкість банку»;

- виявлено, класифіковано та охарактеризовано фактори, які впливають на

фінансову стійкість банку;

- охарактеризовано сутність та основні складові механізму забезпечення

фінансової стійкості банків;

- оцінено ступінь фінансової стійкості ПАТ АБ «Столичний»;

- визначено основні дії банку по забезпеченню фінансової стійкості;

- визначено шляхи капіталізації банку;

- розроблено та обґрунтовано план капіталізації банку.

Об’єкт дослідження – процес забезпечення фінансової стійкості банку.

Предмет дослідження – механізм забезпечення фінансової стійкості банку

в сучасних умовах розвитку банківської системи України.

У процесі дослідження використовувалися: метод аналізу і синтезу при

визначенні сутності поняття «фінансова стійкість банку», дослідженні й

узагальнені роботи вітчизняного та зарубіжного досвіду оцінювання фінансової

стійкості банків; групування, розрахунково-аналітичний (горизонтальний,

вертикальний, коефіцієнтний), порівняльний – при визначенні

фінансової стійкості ПАТ АБ «Столичний»; метод табличного та графічного

зображення даних; абстрактно-логічний – при обґрунтуванні теоретичних

узагальнень, висновків.

Інформаційну основу дипломної роботи становлять праці вітчизняних та

зарубіжних вчених з питань теоретичних засад банківської діяльності,

банківського менеджменту, фінансового аналізу банків; чинне законодавство й

нормативна база України з питань регулювання банківської діяльності; дані

річних бухгалтерських балансів, інформаційних й аналітичних бюлетенів

ПАТ АБ «Столичний» за 2008-2010 роки.

10

10

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКУ

1.1 Сутність стійкості банку та фінансової стійкості банку

Із прискоренням розвитку людства, зменшуються періоди між

виникненням глобальних економічних криз, зростають їх масштаби, а головне

із сфери виробництва вони переміщуються у сферу фінансів. У свою чергу в цій

сфері акценти зміщуються у банківський сектор. Отже, проблема забезпечення

фінансової стійкості банків на сьогодні є найважливішим чинником не тільки

національної, але й міжнародної економіки.

В міру входження економіки України у світову, збільшення ступеня її

інтеграції у світову фінансову систему залежність від нестабільності на

світових фінансових ринках зростає. Вплив останньої світової кризи все більше

позначився і на банківській системі України. Зокрема, у банків виникали

проблеми з ліквідністю, зростала вартість ресурсів для банків, згорталися

перспективні проекти через нестачу фінансових ресурсів і неможливість їх

отримання на зовнішніх ринках.

Фінансова стійкість банків є частиною фінансової стійкості країни.

Банківська система – це найважливіша складова фінансово-кредитної сфери

держави [68].

Перш ніж перейти до обґрунтування поняття «фінансова стійкість»

комерційного банку необхідно дослідити основні теоретичні аспекти категорії

«стійкості».

Так, економічний словник стійкість трактує як сталість, постійність,

непідвладність ризику втрат і збитків [9, с. 770]. «Большой енциклопедический

словар» містить таке визначення: «Стійкість системи – це спроможність

системи відновлювати попередній (або близький до нього) стан після деякого

збурення, яке проявляється відхиленням параметрів системи від номінального

значення [8, с. 1257]. Словник «української мови» пояснює стійкість як

11

11

здатність довго зберігати та проявляти свої властивості, не піддаватись

руйнуванню і псуванню [55, с. 710]. В. Даль трактує стійкість як здатність

«вистояти супротив чогось, встояти, успішно протистояти силі, витримати, не

поступитися» [17, с. 515]. Отже, етимологія терміну «стійкість» базується на

постійності і стабільності стану, сталості певних параметрів [31, с. 49].

Потрібно зауважити, що стійкість є комплексним поняттям і може

розглядатися як на макро-, так і на мікрорівні. Розуміння стійкості організації

(мікрорівень) сформувалося на базі теорії загальної економічної рівноваги і

механістичної концепції, відповідно до яких стійкість являє собою певний

вихідний стан об’єкту, а також його здатність повернутися до даного стану

незалежно від дії різноманітних внутрішніх та зовнішніх чинників, повернути

рівновагу.

Будь-який суб’єкт економіки в процесі своєї діяльності вчиняє певні дії,

спрямовані на досягнення результату, у відповідності з цілями і завданнями,

визначеними на початку функціонування. Однак даний суб’єкт не може

функціонувати відокремлено від інших економічних суб’єктів. Зовнішнє

середовище має, як властивість, повну невизначеність і може вплинути на

результат діяльності економічного суб’єкту двояким чином. У першому

випадку економічне, політичне і соціальне середовище буде сформоване таким

чином, що основні задачі діяльності будуть досягнуті, отриманий економічний

ефект. У другому випадку діяльність суб’єкта буде неможлива або ускладнена

рядом факторів, що призведуть весь економічний процес суб’єкта в нестійкий

стан. Причому зовнішнім факторам притаманна постійна мінливість, що в будь-

якому випадку не дозволить економічному суб’єкту з точністю спрогнозувати

результат діяльності.

Для економічної діяльності характерна динамічність, мінливість.

Стійкість організації стає обов’язковою умовою її функціонування в кожен

конкретний момент часу. Для виконання цієї умови необхідно враховувати

системний характер, що відображає системність економічного середовища.

Взаємозв’язок всіх економічних суб’єктів призводить до того, що всі вони

12

12

починають залежати один від одного і функціонують як єдине ціле. Тому у

випадку виникнення будь-якого порушення в самій системі, втрати рівноваги

внутрішніх процесів, необхідно спиратися на системний аналіз ситуації, що

враховує багатогранність зовнішнього середовища [21].

У економічному аналізі і менеджменті – стійкість організації – одна з

характеристик, що дозволяють здійснювати і прогнозувати його

платоспроможність. У маркетингу стійкість організації означає збереження

обсягу продаж та сектору ринка, який він займає. По відношенню до

міжнародних ринків капіталу під стійкістю розуміють стан мікро- або

макрорівноваги, що близьке до стагнації.

У вітчизняній економічній літературі відсутнє чітке визначення поняття

стійкості банку. Так, на думку Ю. С. Маслєнчикова [36] та Т. В. Нікітіної [40, с.

104], стійкість банку є ринковою категорією, що відображає стан банку у

відповідному ринковому середовищі, що забезпечує цілеспрямованість його

руху в теперішній час та в прогнозній перспективі.

Значний вклад у вивчення і розробку підходів до оцінки стійкості

банківської системи в цілому і комерційного банку зокрема вніс Г. Г. Фетісов

[60, 51, 52, 53, 54, 65, 66, 67].

У роботі «Устойчивость коммерческого банка и рейтинговые системы ее

оценки» автор визначає стійкість як важливе поняття, що характеризує якість

банківської діяльності. Стійкість банку визначається як «способность

обеспечивать его прочность, крепкость» [66, с. 17]. Автор вводить наступне

визначення стійкості банку: «Устойчивость банка – это его способность, в том

числе, выполнять свои обязательства перед клиентами, кредиторами и

вкладчиками и обеспечивать потребности в краткосрочном и долгосрочном

кредитовании в условиях воздействия изменяющихся внешних и внутренних

факторов». Поняття стійкості банку вивчається автором в значенні його стійкої

рівноваги або стабільності.

Дану точку зору підтримав і В. М. Коваль, який зазначає, що «під

стійкістю банку слід розуміти здатність останнього виконувати на заданому

13

13

суспільством рівні притаманні йому функції і роль в економіці не залежно від

впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, які перешкоджають їх здійсненню.

Отже, стійкість банку – це його здатність виконувати свої обов’язки перед

клієнтами, кредиторами і вкладниками, забезпечувати потреби в

короткостроковому і довгостроковому кредитуванні в умовах впливу

змінюваних зовнішніх і внутрішніх факторів» [28].

В теоріях Н. Г. Антонова, М. А. Песселя, В. Г. Андреєва, Н. Н. Захарова

під фінансовою стійкістю розуміють надійність банку, тобто здатність у будь-

якій ситуації на ринку, не залежно від термінів, виконувати узяті на себе

зобов’язання [3, 23]. Такий підхід є достатньо обґрунтованим і комплексним.

При цьому платоспроможність банку є лише зовнішнім проявом його

фінансової стійкості.

Г. Г. Фетісов розглядає стійкість банку з наступних позицій:

По-перше, з позиції рівномірності розвитку банку і його операцій: банки,

що швидко розвиваються; банки, що рівномірно розвиваються; банки, що

нерівномірно розвиваються за висхідною траєкторією.

По-друге, з позиції адекватності розвитку банку економічному

середовищу: адекватність загальній діловій активності; своєчасність загальної

ділової активності.

По-третє, з позиції методів забезпечення стійкості: банки з агресивною

політикою, банки з консервативною політикою.

Та з позиції суспільної корисності: суспільно значущий банк,

спекулятивний банк.

Такий багатогранний підхід дослідження стійкості банку дозволяє

зробити висновок про те, що стійкість необхідно вивчати, приймаючи до уваги

особливості функціонування кожного конкретного банку і в залежності від

політики, що проводяться керівництвом банку.

A. M. Тавасієв розглядає стійкість банку як «достижение коммерческим

банком равновесного состояния на каждый данный момент времени за счет

саморегулирования собственной деятельности, адаптации к внутренним и

14

14

внешним условиям функционирования» [56, с. 148]. Стійкість банку, на думку

автора, виражає стан банку в умовах реального економічного і соціального

середовища і значною мірою визначається стабільністю останнього.

Л. Д. Касаева [26, с. 20] визначає стійкість як «качество кредитной

организации, как меру соответствия результатов текущей деятельности банка

его стратегическим целям». На думку автора, стійкість являє собою

характеристику стабільності стану кредитної організації в довго- та

середньостроковій перспективі.

І. Я. Лукасевич и Р. Є. Баранніков [34, с. 30] визначають стійкість банку

наступним чином: «Устойчивость – способность банка в динамичных условиях

рыночной среды противостоять внешним и внутренним негативным факторам,

обеспечивать надежность вкладов юридических и физических лиц, защищать

интересы акционеров и своевременно выполнять свои обязательства по

обслуживанию клиентов».

Герасимова Є. зазначає, що під стійкістю банку розуміється:

«…состояние устойчивого развития, не просто погашение всех внешних и

внутренних воздействий, а гибкое реагирование на них, с тем чтобы не столько

предотвращать, сколько умело использовать новые обстоятельства, свойства и

отношения для саморазвития системы «Банк» [16].

Котенков В. та Сазикин Б. зазначають, що «устойчивость коммерческого

банка – это такое его качественное состояние равновесия в движении, при

котором реализуется достижение и укрепление надежности, постоянства и

доверия в плане неподверженности разрушению» [30].

Як видно з наведених тверджень, у підході до визначення поняття

«стійкість банку» превалює механістичний підхід, тобто стійкість банку

розуміється як здатність виконувати свої функції незалежно від впливу

зовнішніх та внутрішніх чинників.

Фінансова стійкість є базовим параметром забезпечення стійкості банку.

Вона може бути визначена за допомогою аналізу фінансово-економічних

показників діяльності банку, які синтезують характеристики інших складових

15

15

стійкості банку: обсяг і структуру власних коштів, рівень доходів і прибутку,

прибутковість капіталу, ліквідність, мультиплікативну ефективність власного

капіталу і створення банком доданої вартості, а також параметри діяльності,

пов’язані з забезпеченням інформаційно-аналітичної і технологічної підтримки

управління фінансами банку.

Однак, крім фінансових показників, які переважно є кількісними, існують

і якісні показники, в зв’язку з чим в економічній літературі виділяють

капітальну, комерційну, організаційно-структурну і функціональну стійкість

банку [18].

Взагалі, в банківській теорії існує багато підходів до визначення

фінансової стійкості. У сучасних наукових трактуваннях та дослідженнях

можна зустріти велику кількість визначень, але у більшості випадків вони або є

не повними, або навпаки захоплюють аспекти, що ідентифікують визначення не

тільки стійкості, але і інших характеристик діяльності комерційного банку.

Так, у відповідності до підходу, який викладений в роботі Панової Г. С.

[41], фінансову стійкість банку порівнюють з його платоспроможністю. При

цьому, фінансова стійкість трактується як здатність банку в належний термін і в

повній сумі відповідати за своїми зобов’язаннями.

На думку Ганцевої Л. А. [15], стійкість залежить не тільки від ліквідності

балансу, але і від ряду інших факторів. До їхнього числа відносяться: політична

та економічна ситуація в країні чи регіоні, стан грошового ринку, можливість

рефінансування в Національному банку, розвиток ринку цінних паперів,

наявність і досконалість заставного і банківського законодавства,

забезпеченість власним капіталом банку, надійність клієнтів і банків-партнерів,

рівень менеджменту в банку, спеціалізація і широкий вибір банківських послуг

даної кредитної установи та інших факторів.

Дещо звужене трактування стійкості знаходимо у підході, який

підтримують такі науковці, як Ширинська Е.Б., Примостко Л.О., Дзюблюк О.

В., Белих Л. П., що фінансова стійкість залежить лише від обсягу та структури

його капіталу. При цьому фінансова стійкість визначається як достатність

16

16

власного капіталу банку для забезпечення його ефективного функціонування [7,

18, 46, 72]. Однак фінансова стійкість банку, як окрема економічна категорія, не

залежить цілком від власного капіталу банку. По-перше, капітал банку як усі

грошові джерела, що включають власний капітал і притягнуті ресурси банку,

диференціюються за ступенем платності і терміновості. По-друге, ефективність

банку в значній мірі залежить від ефективності управління кредитним

портфелем банку. Тому процес управління капіталом банку, а не просто його

наявність, є другим істотним аргументом у визначенні поняття стійкості банку

в ринкових умовах.

Нерідко трактують фінансову стійкість як стабільність фінансового

становища банку, що забезпечується достатньою часткою власного капіталу в

складі джерел фінансування. При цьому, достатня частка власного капіталу

означає, що позикові джерела фінансування використовуються банком у тих

межах, у яких він може забезпечити їх повне і своєчасне повернення. З цього

погляду повинен також дотримуватися певний рівень ліквідності активів банку.

Частка ліквідних активів у загальній вартості активів банку визначає

максимально можливу частку короткострокових позикових коштів у складі

джерел фінансування. Інша вартість активів повинна бути профінансована за

рахунок власного капіталу чи довгострокових зобов’язань. Виходячи з цього

визначається достатність або недостатність власного капіталу банку [57].

Отже, фінансова стійкість банку – це здатність банку виконувати свої

функції, не зважаючи на вплив зовнішніх та внутрішніх факторів; можливість

банку відповідати за своїми зобов’язаннями у встановлені строки під впливом

різноманітних факторів.

17

17

1.2 Фактори забезпечення та індикатори оцінки фінансової стійкості

банку

Фінансова стійкість банку - це головна умова його існування та активної

діяльності. Вона формується під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів

і оцінюється за допомогою як окремих показників, так і зведених комплексних

показників, які лежать в основі рейтингових оцінок діяльності банків.

Фінансова стійкість банку залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх

факторів. До зовнішніх факторів, які впливають на фінансову стабільність як

окремого банку, так і банківської системи в цілому, відносять:

- стійкість національної валюти;

- упорядкованість державних фінансів, поєднана з відсутнім або

невеликим бюджетним дефіцитом;

- низький рівень інфляції;

- довіра громадян до кредитно-фінансової системи країни;

- незначні обсяги відпливу капіталу за кордон;

- сприятливий інвестиційний клімат за наявності джерел для довго-

строкового кредитування;

- державне регулювання діяльності банків;

- рейтингова система оцінки діяльності банку.

Державне регулювання діяльності банків (фінансової стійкості)

здійснюється Національним банком України через:

а) встановлення обов’язкових економічних нормативів;

б) визначення норм обов’язкових резервів для банків;

в) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від

активних банківських операцій;

г) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків [49].

Для забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання

ними своїх зобов’язань перед вкладниками, Національним банком України було

18

18

розроблено та затверджено «Інструкцію про порядок регулювання діяльності

банків в Україні» [52]. Дана інструкція була розроблена відповідно до

загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів. Інструкція

встановлює обов’язкові до виконання економічні нормативи:

Нормативи капіталу:

- мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1);

- норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності)

(Н2);

- норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до

сукупних активів (Н3).

Нормативи ліквідності:

- миттєвої ліквідності (Н4);

- поточної ліквідності (Н5);

- короткострокової ліквідності (Н6).

Нормативи кредитного ризику:

- норматив максимального розміру кредитного ризику на одного

контрагента (Н7);

- норматив великих кредитних ризиків (Н8);

- норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,

наданих одному інсайдеру (Н9);

- норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та

поручительств, наданих інсайдерам (Н10).

Нормативи інвестування:

- норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою

(Н11);

- норматив загальної суми інвестування (Н12) [52].

До внутрішніх факторів, які впливають на стабільність банку, належать

якість менеджменту, пов’язана з грамотним розподілом праці, правильною

кредитною та дисконтною політикою банку, стратегією банку, ефективним

банківським маркетингом, дотриманням існуючих економічних нормативів,

19

19

установлених НБУ, та чинного законодавства, професійними якостями

керівництва банку тощо.

Для забезпечення фінансової стійкості банк повинен мати гнучку

структуру капіталу, вміти організувати його кругообіг таким чином, щоб

забезпечити постійне перевищення доходів над витратами з метою збереження

платоспроможності та створення умов для розширення обсягів діяльності [41].

Розглядаючи стійкість, як характеристику фінансової діяльності банку,

визначають такі її складові: обсяг і структуру власних засобів, рівень

доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання

встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного

капіталу, обсяг створеної додаткової вартості.

Таким чином, поєднання ресурсної бази з елементами управління цією

ресурсною базою визначає ступінь стійкості банку. Фінансовий стан банку,

його фінансова стійкість та стабільність залежать від результатів його

діяльності. Таке твердження не є випадковим, воно є підсумком грамотного,

вмілого управління всім комплексом факторів, що визначають результати

діяльності банку. В ринковій економіці фінансова стійкість банку по суті

відображає підсумковий результат його діяльності. При цьому, кінцеві

результати цікавлять не тільки менеджерів та власників банку, але й його

клієнтів/вкладників [70].

Так, фінансовим менеджерам необхідно постійно вести дослідження

стійкості банку з метою визначення і прийняття правильних фінансових рішень

для визначення загальної стратегії та подальших напрямків діяльності банку.

Для власників банку фінансова стійкість потрібна, щоб отримувати

процентний дохід від вкладених в нього коштів, спостерігати прибутковість та

рентабельність банку, а також для мінімізації рівня економічного ризику і

можливості втрати своїх капіталів.

Що стосується вкладників та інших клієнтів банку, то їх в першу чергу

цікавлять гарантії повернення вкладених коштів, висока процентна ставка, а

20

20

також рівень ризику їх неповернення і співвідношення ризику із отриманою

платою за користування коштами (відсотком).

Саме тому для банку важливим є проведення оцінки фінансової стійкості

банку, спостереження за нею і управління нею при здійсненні фінансового

менеджменту [47].

Повний аналіз діяльності комерційних банків дає змогу визначити стан

фінансової стійкості, ліквідності, доходності і степеню ризику окремих

банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, структуру

їх розміщення, а також встановити спеціалізацію і значимість окремих банків в

банківській системі України [53].

Більшість показників фінансової стійкості банку базується на визначенні

достатності капіталу для покриття банківських ризиків та на оцінці структури

капіталу, яка визначає якісний склад балансового капіталу. Усі показники

фінансової стійкості можна розділити на кілька груп:

- показники, що базуються на структурі та достатності капіталу банку;

- показники, що базуються на структурі залучених та запозичених коштів;

- показники, що базуються на якості активів банку;

- показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових

активу та пасиву.

Розглянемо першу групу показників фінансової стійкості банку,

засновану на достатності банківського капіталу.

Оцінка незалежності, а відтак і стійкості щодо кон’юнктурних змін на

ринку здійснюється за допомогою аналізу відношення власного капіталу до

зобов’язань.

Цей коефіцієнт називається коефіцієнтом надійності і розраховується за

формулою (1.1):

Кнад = Кб/р / Зб, (1.1)

де Кнад – коефіцієнт надійності;

Кб/р – капітал балансовий / регулятивний, грн.;

21

21

Зб – зобов’язання балансові, грн.

Якщо в чисельник береться балансовий капітал (капітал-брутто), то

передбачається, що капітал банку повинен на 25 - 30 % покривати зобов’язання.

Якщо до складу чисельника входить чистий капітал (регулятивний), то

значення цього коефіцієнта має бути більше 5 % (деякі банки потребують

доведення цього показника до 10 %). Його динаміка свідчить про фінансовий

стан банку: у разі зростання показника, стійкість підвищується і знижується,

якщо падає його значення. Аритмія показника свідчить про ризик втрат по

формуванню стійкої ресурсної бази. Аритмія може бути також свідченням

можливих проблем з поточною ліквідністю.

Коефіцієнт фінансового важеля є оберненим показником до коефіцієнта

надійності і розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку.

Він розраховується як співвідношення зобов’язань до капіталу за такою

формулою (1.2):

Кфв = Зб / Кб, (1.2)

де Кфв – коефіцієнт фінансового важеля.

Збільшення цього показника свідчить про підвищення ділової активності

банку, але про зниження його фінансової стабільності. Значення коефіцієнта

фінансового важеля повинно бути близько 20 : 1.

Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів розраховується

за формулой (1.3):

Кфак = Кб / ЗА, (1.3)

де Кфак – коефіцієнт фінансування активів.

22

22

Цей коефіцієнт показує загальний рівень фінансування активів за рахунок

власного капіталу, тобто скільки грошових одиниць капіталу припадає на 1 грн.

активів. Значення цього коефіцієнта має бути не менше 4 %.

Коефіцієнт платоспроможності (норматив адекватності регулятивного

капіталу Н2) розраховується діленням власного капіталу на активи, зважені за

ступенем ризику та збільшені на сукупну суму ВВП банку за всіма іноземними

валютами та банківськими металами. Цей показник розраховується за

формулою (1.4):

Кпл (Н2) = ВК / Аз + ВВП, (1.4)

де Кпл (Н2) – коефіцієнт платоспроможності;

ВК – власний капітал, грн.;

Аз – активи, зважені за ступенем ризику, грн.;

ВВП – власна валютна позиція, грн.

Значення даного нормативу має бути більше 10 %. Цей коефіцієнт дає

змогу визначити межу захисту кредиторів та вкладників від непередбачених

збитків, яких банк може зазнати у процесі діяльності, а також з’ясувати, чи

вистоїть банк у разі економічної скрути або якихось інших зовнішніх

негараздів. Якщо ризикованість банківських активних операцій зростає, то

відповідне зростання капіталу повинно «підстрахувати» зростання ризику.

Коефіцієнт маневрування — відношення власного капіталу-нетто до

загального балансового капіталу (брутто), розраховується за формулою (1.5):

Кман = ВК / Кб, (1.5)

де Кман – коефіцієнт маневрування.

Коефіцієнт маневрування дає змогу зробити якісну оцінку власного

капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти,

так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для

23

23

кредитування. Даний коефіцієнт обов’язково повинен бути більшим нуля. Його

нульове значення — свідчення немобільності дій банку в разі виникнення будь-

якого банківського ризику: кредитного, процентного, ринкового

(кон’юнктурного) або зміни складу клієнтів банку, або формування депозитів

тощо. Поряд зі структурою власних коштів на загальну мобільність банку

впливає розміщення залучених та запозичених коштів, яке створює можливість

маневрування на випадок непередбачених ситуацій. Якщо значення коефіцієнта

маневрування від’ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів,

вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів не за призначенням,

оскільки останні покривають власні витрати банку. Оптимальне значення

коефіцієнта маневрування - 50 %.

Відношення статутного капіталу до балансового капіталу (капіталу-

брутто) та розраховується за формулою (1.6):

Кск = СК / Кб, (1.6)

де Кск – коефіцієнт відношення капіталу статутного до балансового;

СК – статутний капітал, грн.

Цей коефіцієнт характеризує залежність банку від його засновників. Сума

коштів, які інвестуються в розвиток банківської установи, повинна вдвічі

перевищувати внески засновників. Мінімальне значення цього показника - 15

%, максимальне - 50% (за методикою В. С. Кромонова оптимальне його

значення 30%).

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується як відношення

капіталізованих активів до власного капіталу за формулою (1.7):

Кзахищ = Коз / ВК, (1.7)

де Кзахищ – коефіцієнт захищеності власного капіталу;

Коз – капітал, вкладений у нерухомість, цінності, обладнання, грн.

24

24

Цей коефіцієнт показує, наскільки банк ураховує інфляційні процеси і яку

частку своїх активів розміщує в нерухомість, цінності, обладнання.

Коефіцієнт захищеності дохідних активів розраховується за формулою

(1.8):

Кзах ДА = ВК – Нда – Зб / Ад, (1.8)

де КзахДА – коефіцієнт захищеності дохідних активів;

Нда – недохідні активи, грн.;

Зб – збитки, грн.;

Ад – активи дохідні, грн.

Цей коефіцієнт свідчить про захист дохідних активів (чутливих до зміни

процентних ставок) мобільним власним капіталом.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу розраховується за формулою

(1.9):

Кконц ВК = Кб / П, (1.9)

де КконцВК – коефіцієнт концентрації власного капіталу;

П – пасиви, грн.

Цей коефіцієнт визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів.

Рекомендовані значення – 15 - 20%. З іншого боку, надмірне зростання

зазначеного коефіцієнта свідчить про неділову активність (пасивність) банку

щодо залучення ресурсів та розвитку клієнтської бази.

Окремі банки використовують для аналізу фінансової стійкості

коефіцієнт мультиплікатора капіталу. Цей коефіцієнт розраховується як

співвідношення активів до статутного капіталу за формулою (1.10):

Кмк = А / СК, (1.10)

де Кмк – коефіцієнт мультиплікатора статутного капіталу.

25

25

Коефіцієнт мультиплікатора капіталу відображає ступінь покриття

активів акціонерним капіталом. Чим вище його значення, тим менш стабільний

банк, але зростання цього коефіцієнта є фактором зростання прибутковості

акціонерного капіталу. У зростанні даного коефіцієнта заінтересовані

акціонери, оскільки прибуток заробляється всім капіталом, включаючи і

залучений, а дивіденди отримують лише акціонери.

Друга група факторів фінансової стійкості банку заснована на аналізі

структури зобов’язань (залучених коштів). До них відносять такі.

Коефіцієнт розвитку клієнтської бази, який розраховується за формулою

(1.11):

Ккл.б = Кпр / З, (1.11)

де Ккл.б – коефіцієнт розвитку клієнтської бази.

Цей коефіцієнт показує рівень розвитку клієнтської бази і її частку у

залучених та запозичених коштах. З метою збільшення абсолютної суми

прибутку та підвищення прибутковості роботи банку бажано, щоб зазначений

коефіцієнт був не нижче 15 %. Проте занадто високе його значення може

негативно вплинути на рівень ліквідності банку, що відповідно негативно

вплине на його стійкість. Максимальною межею цього коефіцієнта буде

30 - 40 %. Для кінцевого висновку про рівень клієнтської бази в загальних

зобов’язаннях необхідно проаналізувати окремі показники стабільності

депозитів до запитання.

Коефіцієнт співвідношення депозитів строкових та депозитів до

запитання розраховується за формулою (1.12):

Кд.стр./д.до запит = Дс / Дз, (1.12)

де Кд.стр./д.до запит – коефіцієнт співвідношення депозитів;

Дс – депозити строкові, грн.;

Дз – депозити до запитання, грн.

26

26

Ресурсна база вважається більш стабільною, коли строкові депозити

перевищують депозити до запитання, тобто цей коефіцієнт має бути більшим 1.

Такий підхід властивий зарубіжним банкам, де розрив у відносній вартості цих

двох ресурсів не такий значний, як в Україні. Тому вітчизняні банки часто за

наявних можливостей розширення клієнтської бази та обмеженої кількості

строкових коштів (керованих ресурсів) нехтують цими вимогами на користь

рентабельності та прибутковості.

Коефіцієнт залежності ресурсної бази від залучених міжбанківських

кредитів розраховується за формулою (1.13):

Кмбк = (МБКз – МБКр) / З, (1.13)

де Кмбк – коефіцієнт міжбанківських кредитів;

МБКз – міжбанківські кредити залучені, грн.;

МБКр – міжбанківські кредити розміщенні, грн.

Значення цього показника не повинно перевищувати 20 %. За методикою

В. С. Кромонова критичною межею є 30 % МБК у структурі зобов’язань.

Занадто високе значення зазначеного коефіцієнта свідчить про фінансову

залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Враховуючи дорожнечу

цього ресурсу висока питома вага МБК може негативно вплинути на середню

вартість ресурсної бази, а відповідно і на прибуток банку. Проте, зважаючи на

доступність цього ресурсу, його мобільність та дефіцит кредитних ресурсів у

вигляді строкових депозитів, багато банків не враховують цього

співвідношення, іноді частка міжбанківських кредитів досягає 40-50% у

структурі зобов’язань.

Коефіцієнт співвідношення капіталу та строкових депозитов

розраховується за формулою (1.14):

Кк/деп. = К / Дс, (1.14)

де Кк/деп. – коефіцієнт співвідношення капіталу та строкових депозитів.

27

27

Цей коефіцієнт вказує, яка частина депозитів захищена власним

капіталом банку. Бажано, щоб значна їх частина складалася з невеликих,

роздрібних депозитів, які є більш стабільними. Оптимальне значення цього

коефіцієнта – 15-20%.

Третя група показників, що характеризують фінансову стабільність

заснована на аналізі якості та структури активів.

Частка прострочених кредитів у кредитному портфелі розраховується за

формулою (1.15):

Кпрост = Прк / КП, (1.15)

де Кпрост – частка прострочених кредитів;

Прк – прострочені кредити, грн.;

КП – кредитни портфель, грн.

Питома вага прострочених кредитів у загальній сумі кредитного портфеля

не повинна перевищувати 10 %. За більш детального аналізу необхідно

проаналізувати середній термін прострочення платежів та структуру

прострочених кредитів за термінами.

Частка пролонгованих кредитів у кредитному портфелі розраховується за

формулою (1.16):

Кпрол = Прлк / КП, (1.16)

де Кпрол – частка пролонгованих кредитів;

Прлк – пролонговані кредити, грн.

Значення даного показника не повинно перевищувати 10-15%. За

детальнішого аналізу необхідно проаналізувати склад пролонгованих кредитів

за кількістю пролонгацій та за термінами пролонгації.

Частка проблемних кредитів у чистих активах розраховується за

формулою (1.17):

28

28

Кпроб = (Прк + 50% Прлк) / ЧА, (1.17)

де Кпроб – частка проблемних кредитів;

ЧА – чисті активи, грн.

Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 7-10 %.

Покриття проблемної заборгованості власним капіталом розраховується

за формулою (1.18):

Кпокр =(Прк + 50% Прлк) / К, (1.18)

де Кпокр – коефіцієнт покриття проблемної заборгованості капіталом.

Цей коефіцієнт характеризує, наскільки ризик за проблемними кредитами

покривається розміром власного капіталу. Для обчислення цього показника в

знаменник беруть суму регулятивного капіталу (капіталу-нетто). Значення

цього коефіцієнта не повинно перевищувати 50 %.

Коефіцієнт покриття проблемних кредитів створеними резервами

розраховується за формулою (1.19):

Кпокр.рез = РФ / (Прк + 50% Прлк) (1.19)

де Кпокр.рез – коефіцієнт покриття проблемних кредитів;

РФ – резервний фонд, грн.

Орієнтовне значення цього коефіцієнта має бути більше 70%.

Четверта група показників, що характеризують надійність та стабільність

банку, базується на розрахунку показників динаміки та зіставленні темпів

зростання окремих показників. До них належать:

Коефіцієнт приросту активов розраховується за формулою (1.20):

Кприр.а = (Ак – Ап) / Ап, (1.20)

де Кприр.а – коефіцієнт приросу активів;

29

29

Ак – активи на кінець періоду, грн.;

Ап – активи на початок періоду, грн.

Обчислюючи цей показник, необхідно враховувати індекс інфляції. Для

нейтралізації інфляційного фактора необхідно базисне значення (залишки на

початок періоду) помножити на індекс інфляції за цей період. Зростання

коефіцієнта є позитивним явищем і свідчить про збільшення масштабів

діяльності банку.

Коефіцієнт приросту капіталу розраховується за формулою (1.21):

Кприр.кап. = (Кбк – Кбп) / Кбп, (1.21)

де Кприр.кап. – коефіцієнт приросту капіталу;

Кбк – балансовий капітал на кінець періоду, грн.;

Кбп – капітал балансовий на початок періоду, грн.

Цей коефіцієнт вказує на те, чи встигає приріст капіталу за приростом

активів, чи фінансування відбувається за рахунок інших джерел, таких як борг

чи запозичення. Позитивною є тенденція випередження темпів приросту

капіталу над темпами приросту активів.

Коефіцієнт приросту позик розраховується за формулою (1.22):

Кприр.поз. = (Пзк – Пзп) / Пзп, (1.22)

де Кприр.поз – коефіцієнт приросту позик;

Пзк – позики на кінець періоду, грн.;

Пзп – позики на початок періоду, грн.

Цей коефіцієнт показує приріст чи зменшення активності у традиційній

сфері банківської діяльності. Приріст за іншими видами діяльності може бути

більш ризикованим або менш надійним. Зміни, що відбулися за різними

30

30

категоріями позик, показують на рівень ризику та потребу у фінансуванні за

рахунок кредитів.

Коефіцієнт приросту депозитов розраховується за формулою (1.23):

Кприр.деп. = (Дк – Дп) / Дп, (1.23)

де Кприр. деп – коефіцієнт приросту депозитів;

Дк – депозити на кінець періоду, грн.;

Дп – депозити на початок періоду, грн.

Цей коефіцієнт має бути зіставлений з коефіцієнтами приросту активів та

позик для того, щоб з’ясувати, чи їх приріст фінансується за рахунок залучення

депозитів, чи іншого, дорожчого джерела. Склад депозитів за категоріями

вказує на ступінь мінливості джерел фінансування та їх чутливість до

процентної ставки [2].

1.3 Науково-методичні підходи до забезпечення фінансової стійкості

банку

Управління фінансовою стійкістю банку передбачає об’єктивне

визначення її поточного й бажаного стану, скоординоване управління

фінансовими ресурсами банківської установи, вибір таких управлінських

рішень, котрі сприяли б забезпеченню фінансової стійкості. Саме таким

механізмом є механізм управління фінансовою стійкістю банків як форма її

практичного забезпечення.

Суть механізму управління фінансовою стійкістю банків значною мірою

обумовлена змістом поняття «фінансова стійкість».

Поняття «механізм» традиційно розуміють як «спосіб функціонування

певної системи, тобто реалізації функцій її окремих елементів» [18].

31

31

Механізм управління фінансовою стійкістю банку може бути визначено,

як сукупність методів та інструментів управління, що суб’єкти управління

застосовують і спрямовують на забезпечення фінансової стікості банків.

Механізм управління фінансовою стійкістю є цілісною системою

взаємопов’язаних елементів, що відображають відповідні заходи банківського

менеджменту з управління фінансовою стійкістю комерційних банків.

Методичними основами сутності механізму управління фінансовою

стійкістю комерційного банку є:

а) механізм управління фінансовою стійкістю охоплює, крім об’єкта

управління, управлінських суб’єктів (зовнішніх та внутрішніх). Зокрема,

зовнішні та макроекономічному рівні, що представлені законодавчими,

фінансово-контрольними і державними органами регулювання, центральне

місце серед яких належить Національному банк України. Також – внутрішні

суб’єкти на мікроекономічному рівні, що представлені керівництвом

комерційного банку та органами управління фінансовми ресурсами та

ризиками.

б) окрім використання методів, що застосовують суб’єкти управління

фінансовою стійкістю банків, у даному механізмі значне місце належить

інструментам управління. До даних інструментів слід віднести економічні й

адміністративні, що застосовують органи банківського нагляду, регулювання та

контролою для забезпечення фінансової стійкості банку. Важливе місце

належить впливу грошово-кредитної політики центрального банку,

встановлення економічних нормативів діяльності банків, вимог щодо створення

страхових та резервних фондів, ліцензування банківської діяльності, аудиту,

підвищення прозорості фінансової звітності банків, окрім цього, вживання

відповідних заходів щодо реорганізації та реструктуризації проблемних банків.

в) важливу роль у процесі управління фінансовою стійкістю відіграють

організаційна структура банку, а також рівень зв’язків між елементами

структури, так і з клієнтами, акціонерами банку. Зокрема, від того наскільки

забезпечена єдність інтересів, взаємоузгодженість та цілеспрямованість дій

32

32

управлінців, залежатиме ефективність процесу управління фінансовою

стійкістю. Тобто, работа даного механізму значною мірою зумовлена рівнем

організаційної стійкості банку.

г) механізм управління фінансовою стійкістю не є статичним

утворенням, а постійно перебуває у динамічному розвитку. Необхідно

враховувати конкретні економічні умови, в яких функціонує банк і відповідно

до змін в економічному середовищі вносити корективи до механізму

управління фінансовою стійкістю, здійснювати адаптаційні заходи.

д) результативність функціонування даного механізму залежить також від

ступеня впорядкованості його елементів, їх взаємодія та спрямованості щодо

досягнення основної мети.

Важливою умовою ефективного функціонування механізму управління

фінансовою стійкістю банків є дотримання останніми комплексу принципів, до

яких слід віднести наступні:

- принцип єдності дій і засобів досягнення мети субєктаи управління

даного механізму;

- принцип комплексності процесу управління фінансовою стійкістю, який

охоплює перераховані етапи;

- принцип єдності тактики і стратегії у процесі управління фінансовою

стійкістю для забезпечення його безперервності;

- принцип взаємозв’язку і взаємообумовленості елементів механізму

управління фінансовою стійкістю комерційних банків, якмй полягає у тому, що

функціонування окремого елементу зумовлює особливості дії іншого, а

взаємний вплив та цілеспрямованість усієї сукупності елементів забезпечує

результативність процесу управління фінансовою стійкістю;

- принцип гнучкості механізму та процесу управління фінансовою

стійкістю банку, що дає змогу адаптуватися до можливих змін на фінансовому

ринку.

Для чіткого розподілу функціональних обов’язків суб’єктів управління та

методів регулювання фінансовою стійкістю, необхідно виділити у механізмі

33

33

управління фінансовою стійкістю банків відповідні блоки та елементи. Кожний

блок даного механізму складається з певних елементів, які, в свою чергу, йому

підпорядковані та визначають зміст того чи іншого блоку (Додаток А) [18].

Складовими блоками механізму забезпечення фінансової стійкості

кожного банку є:

- суб’єкти механізму управління фінансовою стійкістю комерційного

банку;

- об’єкти механізму управління фінансовою стійкістю комерційного

банку;

- процес управління фінансовою стійкістю комерційного банку, що

охоплює наступні елементи:

а) методи управління (планування, аналіз, оцінка, регулювання та

контроль);

б) інструменти управління.

Перший блок даного механізму охоплює суб’єктів управління, якими є

відповідальні особи чи групи осіб, органи банківського регулювання, котрі

уповноважені приймати управлінські рішення та вживати відповідні заходи,

щодо здійснення регулювання, контролю за всіма стадіями процесу управління

фінансовою стійкістю банку. Суб’єкти управління мають відповідати за

ефективність та безперервність функціонування механізму управління

фінансовою стійкістю кожного банку.

Складовими елементами даного блоку є наступні: члени Правління банку

і Ради директорів, особи, які обіймають керівні посади, команда менеджерів,

котрі мають безпосереднє відношення до процесу управління фінансовми

ресурсами та ризиками банку.

Другий блок механізму охоплює об’єкт управління, яким є фінансова

стійкість банку, котра визначається через наступні характеристики:

- рівень капіталізації;

- якість активів;

- якість зобов’язань;

34

34

- рівень платоспроможності та ліквідності;

- рівень прибутковості;

- якість управління капіталом, активами й зобов’язаннями, плато-

спроможністю, ліквідністю і прибутковістю;

- рівень чутливості банку до ризиків і якість управління ними.

Рівень капіталізації. Надзвичайно важливою характеристикою, за якою

можна судити про фінансову стійкість окремого комерційного банку є його

рівень капіталізації. Саме достатній обсяг власного капіталу (як грошові кошти,

так і виражене у грошовій формі ліквідне майно) забезпечують економічну

самостійність, прибуткову діяльність на ринку фінансових послуг, що в

кінцевому підсумку позитивно позначається на фінансовій стійкості

комерційного банку. Хоча власний капітал банку й займає незначну частку в

загальній сукупності ресурсів банку, проте відіграє визначальну роль в процесі

його діяльності.

Під власним капіталом можна розуміти різноманітні фонди, що банк

створив для забезпечення своєї фінансової стійкості. Структура власного

капіталує неоднорідною за якісним складом та змінюється протягом року

залежно від різних факторів, а також значною мірою обумовлена якістю

активів, раціональним використанням та розподілом прибутку. Регулятивний

капітал банку охоплює основний та додатковий капітал.

До основного капіталу (капітал першого рівня) відповідно до

нормативних актів [52] належать: фактично сплачений зареєстрований

статутний капітал; розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок

нерозподіленого прибутку банку (резерви, що банк оприлюднив у фінансовій

звітності); збиток поточного та минулого року; емісійні різниці; та інші.

Додатковий капітал (капітал другого рівня) охоплює резерви під

стандартну заборгованість інших банків, резерви під стандартну заборгованість

клієнтів за кредитними операціями банків, результат переоцінки основних

засобів, прибуток поточного року, субординований борг, що враховують до

капіталу.

35

35

Національний банк України встановлює обов’язкові вимоги щодо

мінімального розміру регулятивного капіталу, яких мають дотримуватися

комерційні банки. Зокрема, у 2010 році було прийнято постанову Правління

Національного банку України «Про внесення змін до деяких нормативно-

правових актів Національного банку України» [50], яка вносить зміни до

«Інструкції про порядок регулювання діяльності банків і Україні» [52] щодо

мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1). Даною постановою

встановлено мінімальний розмір решулятивного капіталу в розмірі 120 млн.

грн. Банкам, які на дату набрання чинності цією постановою мають

регулятивний капітал менший, ніж 120 млн. грн., зобовязані збільшити його до

цього розміру до 01.01.2012р.

Також, банкам, у яких розмір регулятивного капіталу менший, ніж 120

млн. грн., до часу приведення розміру регулятивного капіталу у відповідність

до вищезазначеної постанови дозволено залучати вклади (депозити) від

фізичних осіб (відкривати нові вкладні (депозитні) рахунки фізичним особам та

поповнювати діючі) у межах обсягу залучених вкладів фізичних осіб на дату

набрання чинності постанови [50].

Резервний фонд банку формують із чистого прибутку (після

оподаткування), його розмір має становити не менще 25% регулятивного

капіталу банку (котрий розраховують як суму основного та додаткового

капіталу за мінусом балансової вартості окремих активів) [49]. Резервний фонд

призначений для поглинання непередбачуваних збитків, що виникають у

процесі банківської діяльності, а такоє для забезпечення стабільного

функціонування банку.

Резерви на покриття ризиків за кредитними операціями, операціями з

цінними паперами та іншими операціями створюють із метою покриття збитків

та підтримки фінансової стійкості банку. Величина резервів значною мірою

залежить від якості активів банку. Слід відзначити, що дані групи резервів

перебувають у постійному русі, оскільки їх використовують на покриття

поточних витрат.

36

36

Визначальна роль власного капіталу в процесі діяльності банку та у

підтримці його фінансвої стійкості обумовлена значною мірою значенням його

базових функцій: захисної, оперативної та регулюючої [33]. Зміст даних

функцій підтверджує те, що власний капітал – основа комерційної діяльності

банку, він забезпечує його самостійність і гарантує фінансову стійкість.

Окрім цього, за допомогою власного капіталу банк може нейтралізувати

збитки, зберігаючи платоспроможність, а також створюють можливість

отримання додаткових ресурсів для підтримання ліквідності.

Достатність капіталу або капітальна адекватність обсягу здійснюваних

операцій – важливий індикатор фінансової стійкості комерційного банку і

завжди актуальна тема наукових дискусій [1, 19, 20, 54, 59].

Як зазначили Е. Рід і Р. Коттер, достатність капіталу – це «…здатність

банку компенсувати втрати та попереджати банкрутство…» [29]. З даного

визначення випливає, що саме достатній обсяг капіталу дає банкові змогу

функціонувати незалежно від певних збитків. Власний капітал має відповідати

розміру активів із урахуванням ступеня їх ризику. З урахуванням інфляційних

процесів, політичної нестабільності, розширенням масштабів банківської

діяльності та підвищенням ризиків комерційні банки повинні прагнути до

збільшення власного капіталу. Достатність капіталу залежить від якості активів,

якості управління та від сукупності ризиків.

Величину власного капіталу банків регулює НБУ через встановлення

мінімальних вимог (нормативів) до розмірів та достатності капіталу, зокрема,

використовуючи нормативи адекватност і регулятивного капіталу банку (Н2)

та співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3). У випадку

недотримання вимог щодо достатності капіталу НБУ може вжити деяких

заходів, а саме рекомендувати банкам обмежувати виплату дивідендів

акціонерам, викуп власних акцій.

Якість активів. Важливими характеристиками фінансової стійкості

комерційного банку є якість активів і якість зобовязань банку. Якість активів

характеризують неоднаково, зокрема, визначають дохідність активів, рівень

37

37

ризику, частку працюючих активів, рівень диверсифікованості., частку

непрацюючих та неприбуткових активів.

Якість активів обернено пропорційна до частки безнадійних та

неповернутих коштів за кредитними операціями. Щодо ризикових активів, то

треба, щоб їх частка не була як надмірно високою, так і надмірно низькою,

оскільки це негативно впливає на фінансову активність банку.

Таким чином, якість активів може бути оцінена з точки зору рівня їх

ліквідності, ризикованості та рентабельності. Активи аналізують, по-перше,

ддячи їх на такі групи: 1) ліквідні активи; 2) працюючі активи; 3) неліквідні

активи; по-друге, визначаючи динаміку активів у цілому й окремих їх видів за

певний період. Звичайно негативним є збільшення частки непрацюючих

активів та, відповідно, зменшення робочих активів. Далі, здійснення аналізу

полягає у тому, що оцінюють рівень ризику рацюючих активів.

При оцінці якості активів особливу увагу слід приділити аналізу та

управлінню кредитним портфелем і портфелем із цінними паперами. Зокрема,

вони потребують належної оцінки з точки зору їх ризикованості. Крім того,

необхідно оцінити обсяг сформованих під кредитні ризики резерви та

визначити їх достатність.

На зростання активів впливають чітке планування діяльності банку,

здатність до нарощення капітальної бази, ризикованість та спрямованість

дивідендної політики.

Зрозуміло, що структура і якість активів значною мірою визначає рівень

ліквідності та платоспроможності банку. Високоякісні активи забезпечують

налений рівень банківського прибутку.

Якість зобов'язань. В умовах підвищення банківської конкуренції

виникають певні труднощі щодо залучення банками додаткових коштів.

Практичного значення набувають така оцінка, аналіз та управління

зобов'язаннями банку, за яких забезпечують співвідношення у певних

пропорціях між власними і залученими коштами. Велика частка власних коштів

та невеликий обсяг коштів клієнтів можуть стати наслідком недостатньо

38

38

активної позиції банку на ринку. Рівень процентних ставок за залученими

коштами має бути меншим від величини процентних ставок за активними

операціями. Виникає необхідність високоякісної структури залучених коштів,

що дає змогу передбачити потребу в ліквідних коштах з метою погашення

зобов'язань. На основі залучених коштів визначають структуру портфеля

активів як за термінами, так і за ступенем ризику.

Якість зобов’язань оцінюють стабільністю поповнення ресурсної бази,

вартістю залучених коштів, чутливістю до змін процентних ставок та рівнем

залежності від позичок на міжбанківському ринку кредитних ресурсів. Варто

зауважити, що зобов’язання банку аналізують залежно від термінів залучення

та розмірів зобов’язань.

Якість пасивів можна характеризувати з точки зору: строковості,

стабільності, платності та ступеня концентрації.

Для підвищення якості активів та зобов’язань виникає необхідність

управління активами й пасивами, що пов’язано між собою і перебуває у

взаємозалежності. Структура залучених і запозичених коштів має бути

адекватною структурі активів, тобто їх слід узгоджувати між собою за

термінами та сумами розміщення і залучення. Це значною мірою

відображається на ліквідності балансу і на рівні фінансової стійкості банку.

Підтримання постійного балансу між потребами у ресурсах та

можливостями їх придбання за принципом достатності (обсяг мобілізованих на

грошово-кредитному ринку коштів має бути не меншим, але й не більшим, ніж

потрібно для розміщення коштів у найприбутковіших операціях) – важлива

умова забезпечення фінансової стійкості банку.

Рівень прибутковості банку. Рівень прибутковості – одна з важливих

характеристик фінансової стійкості комерційного банку. Зокрема, як зазначено

у праці Е. А. Тарханової, «прибуток є об’єктивним чинником, який відображає

стан життєвого циклу виробничих та фінансових структур у процесі

проходження ними кожного етапу їх розвитку: становлення, піднесенн, зрілості

та спаду» [57].

39

39

Зростання прибутку сприяє поповненню резервних фондів, із метою

покриття збитків від проведення кредитних операцій, позитивно позначається

на можливості підвищувати рівень дивідендих виплат акціонерам. Окрім того, у

випадку підвищення прибутковості, зростає курс акцій банку, він має здатність

до здійснення додаткової емісії цінних паперів, що дає змогу поповнювати

капітал, тим самим підвищувати рівень його достатності й у кінцевому

підсумку позитивно відображаєьбся на стійкості фінансового стану банку.

Прагнення банку до найприбутків призводить до зростання рівня

ризикованості, та, відповідно, негативно впливатиме на фінансову стійкість.

Ліквідність тісно пов’язана з прибутковістю банку. Зрозуміло, що

питання отримання прибутку відводять центральне місце у діяльності банку. З

цього приводу К. Р. Макконелл та С. Л. Брю зазначили: «банкір має дві мети,

що конфліктують між собою. Одна мета – прибуток комерційного банку,

котрий, як й інші підприємства , прагне до прибутку, а з іншого боку –

комерційний банк має прагнути до безпечності. Для банків безпека значною

мірою обумовлена ліквідністю, зокрема такими ліквідними активаи, як готівка і

надлишкові резерви. Досягнутий компроміс визначає відносний розмір активів,

котрі дають дохід щодо високоліквідних активів» [35].

Зрозуміло, що найліквіднішим активом є готівка, вкладення в яку

прибутку не дають, відповідно банк збільшує частку активів, що дають дохід,

але відповідно зменшується частка високоліквідних активів. Тобто, маємо

ситуацію, що є характерною для будь-якого економічного суб’єкта: бажання

максимізувати прибуток та мінімізувати ризик, у той же час, дохідність будт-

якого активу прямо пропорційна ризику, і завжди доводиться обирати

оптимальний варіант, зважаючи на ці два аспекти.

Високий рівень прибутковості пов'язаний із високо ризикованими

операціями, що впливає на зниження банківської ліквідності. Політика банку

має полягати в тому, щоби досягти рівноваги (оптимального співвідношення)

між ризиком та прибутком. Підвищення прибутковості банківських операцій,

що не залежить від порушення вимог ліквідності, залежить від ретельного

40

40

співвідношення граничних витрат за залученими коштами і доходів від

кредитних та інвестиційних операцій.

Проблему «ліквідності-прибутковості» можна розглядати з точки зору

короткотермінової та довготермінової стратегії. Короткотермінова рівновага

передбачає співвідношення між ліквідністю та прибутковістю, зокрема, чим

вища є ліквідність, тим нижчі прибутковість та ризик. Довготермінова

рівновага передбачає, що чим вища ліквідність, тим міцніший та стійкіший

фінансовий стан банку. Таким чином, проблема «ліквідність-прибутковість»

тільки тоді, коли її розглядають в короткотерміновому періоді, протягом якого

банк переводить ліквідні активи у дохідні операції, тим самим погіршуючи

статичну та можливо короткотермінову ліквідність. Проте у випадку надійності

даних операцій поліпшується довготермінова ліквідність. Таким чином, при

застосуванні комплексного підходу до управління ліквідністю дилема

«ліквідності-прибутковості» дещо втрачає проблематичності та підлягає

вирішенню. Необхідно забезпечити гнучке управління ліквідністю, що

передбачатиме підтримку такого співвідношення між активами і пасивами з

різним ступенем ліквідності, за якого забезпечить рівень ліквідності, достатній

для виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами без погіршення стану

його прибутковості.

Процес забезпечення фінансової стікості банку, передбачає застосування

певних методів, основними з яких є:

Планування – передбачає необхідність постановки цілей, визначення

тактики і стратегії досягнення основної мети (забезпечення фінансової стійкості

банку). Зважаючи на те, що стратегічною метою комерційного банку в даному

випадку є забезпечення фінансової стійкості, то саме фінансове планування в

механізмі управління, слід спрямувати на перетворення стратегічної мети у

конкретні (абсолютні та відносні) значення фінансових показників через

використання відповідних інструментів. Планування ґрунтоване на результатах

попередньо здійсненого аналізу в сукупності факторів, що впливають на об’єкт

управління даного механізму, зокрема внутрішніх факторів, факторів

41

41

зовнішнього середовища, банківських ризиків. Вплив факторів зовнішнього

середовища на фінансову стійкість комерційних банків є значним, і банки не

мають змоги визначити характер їх впливу. В даному випадку, для банків

важливим виявляється здатність протистояти негативному впливу зовнішніх

факторів.

Щодо внутрішніх факторів фінансової стійкості банків, то науковці

пропонують різний їх перелік, зокрема В. М. Коваль [28] визначив наступні:

«достатність капіталу, якість активів і пасивів, дохідність, ліквідність». І. М.

Васькович подав ширший перелік внутрішніх факторів, а саме: «адекватність

капіталу банку, якість активів банку, рівень рентабельності, ліквідність балансу

банку, кваліфікація кадрів, місія банку, стратегія банку та якість банківського

менеджменту» [10]. З урахуванням різноманітних класифікацій факторів, що

розглянуті у деяких наукових працях [10, 37, 70], зовнішні та внутрішні

фактори класифіковано у відповідні блоки, кожний із яких відображає

особливості впливу на фінансову стійкість комерційного банку (додаток Б).

Дані фактори необхідно розглядати у комплексі, як єдину систему, що

обумовлюватиме можливості ефективного функціонування банку в

динамічному економічному середовищі.

Аналіз основних елементів, що визначають стійкий фінансовий стан

комерційного банку. Аналіз дає змогу виявити причинно-наслідкові зв’язки

різних аспектів діяльності банку. Саме за допомогою аналізу можна швидко

розрахувати, як змінюються фінансові показники, що визначають рівень

фінансової стійкості та відповідно до цього прийняти обґрунтоване

управлінське рішення, спрямоване на її забезпечення.

Оцінку та регулювання фінансової стійкості комерційних банків

здійснюють за допомогою комплексу прийомів та методик. Слід пікреслити, що

можна виділити напрямки оцінки фінансової стійкості комерційних банків та

регулювання нею: по-перше, пряме (зовнішнє) регулювання й обов’язкова

оцінка; по-друге, саморегулювання (внутрішнє регулювання) та самостійна

(ініціативна) оцінка.

42

42

Зовнішнє регулювання – це регулювання банківської діяльності за

допомогою інструментів прямого та опосередкованого впливу з метою

забезпечення стійкого фінансового стану комерційних банків. Дану функцію

виконую Національний банк України, використовуючи обов’язкові економічні

нормативи, що дають змогу регулювати та оцінити відповідність

(невідповідність) окремих фінансових позиций банку нормам, а також виявити

можливі ознаки незадовільного фінансового стану банку.

Самостійну оцінку (ініціативну оцінку) здійснюють на основі самостійно

обраної чи розробленої методики оцінки фінансової стійкості.

Саморегулювання (внутрішнє регулювання) передбачає поточне, оперативне

управління за допомогою відповідних методів управління власним капіталом,

активми та зобовзянаннями, прибутком, ліквідністю й платоспроможністю,

ризиками.

Контроль полягає у перевірці відповідності отриманих результатів

запланованим показникам, оптимальні значення яких сприяють підвищенню

рівня фінансової стійкості комерційного банку. Для належного контролю за

рівнем фінансової стійкості банків та ефективного управління останнього слід

дотримуватися проходження всіх стадій контролю (попередній, поточний,

наступний), із боку як органів нагляду, так, і комерційних банків.

Ефективне функціонування даного механізму управління фінансовою

стійкістю комерційного банку, через узгодження управлінських рішень та

досягнення певних пропорцій між усіма складовими компонентами,

забезпечить досягнення стратегічних і тактичних фінансових цілей банку,

сприятиме підвищенню рівня прибутковості, зниженн. Ризиків, контролю та

підтриманню ліквідності й платоспроможності на достатньому рівні, що в

кінцевому підсумку, безумовно, позитивно вплине на забезпечення фінансової

стійкості комерційного банку [18].

Отже, механізм забезпечення фінансової стійкості банків – це сукупність

методів та інструментів, що суб’єкти забезпечення застосовують і спрямовують на

забезпечення фінансової стійкості банків. Механізм забезпечення фінансової

43

43

стійкості банку є цілісною системою взаємопов’язаних елементів, що

відображають відповідні заходи з управління фінансовою стійкістю банку. З

метою чіткого розподілу методів управління та функціональних обов’язків

суб’єктів забезпечення фінансової стійкості у механізмі необхідно виділити

відповідні блоки й елементи (суб’єкт, об’єкт та функциональна складова).

Висновки до розділу 1

За результатами першого розділу дипломної роботи, можна зробити

висновок, що фінансова стійкість окремого банку є частиною фінансової

стійкості країни.

Огляд методичної літератури з банківської діяльності та ознайомлення з

дослідницькими роботами деяких науковців свідчить, що на сьогодні відсутня

єдине визначення фінансової стійкості банку та відсутня система показників,

які в узагальнюючому вигляді характеризували б фінансовий стан банку.

Фінансова стійкість банку – це здатність банку безперервно виконувати

свої функції, не зважаючи на вплив зовнішніх та внутрішніх факторів;

можливість банку відповідати за своїми зобов’язаннями у встановлені строки

під впливом різноманітних факторів.

До зовнішніх факторів, які впливають на фінансову стабільність банку

відносять: стійкість національної валюти, низький рівень інфляції, довіра

громадян до кредитно-фінансової системи країни, державне регулювання

діяльності банків, рейтингова система оцінки діяльності банку.

До внутрішніх факторів, які впливають на стабільність банку, належать

якість менеджменту, пов’язана з грамотним розподілом праці, правильною

кредитною та дисконтною політикою банку, стратегією банку, ефективним

банківським маркетингом, дотриманням існуючих економічних нормативів,

установлених НБУ, та чинного законодавства, професійними якостями

44

44

керівництва банку, стабільність ресурсної бази, капіталізація, якість активів

тощо.

Поєднання ресурсної бази з елементами управління цією ресурсною

базою визначає ступінь стійкості банку. Фінансовий стан банку, його фінансова

стійкість та стабільність залежать від результатів його діяльності.

Фінансову стійкість банку також визначають за допомогою аналізу, який

поділяється на декілька груп: показники, що базуються на структурі та

достатності капіталу банку; показники, що базуються на структурі залучених та

запозичених коштів; показники, що базуються на якості активів банку;

показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових активу

та пасиву.

Механізм забезпечення фінансової стійкості банку – це сукупність

методів та інструментів, що суб’єкти забезпечення застосовують і спрямовують

на забезпечення фінансової стійкості банків.

Складовими механізму забезпечення фінансової стійкості банку є:

суб’єкти забезпечення фінансової стійкості банків; об’єкт забезпечення

фінансової стійкості банків; функціональна складова процесу забезпечення

фінансової стійкості банків.

Внутрішнім суб’єктом забезпечення фінансової стійкості банку є його

менеджмент, що передбачає об’єктивне визначення його поточного й бажаного

стану, скоординоване управління фінансами, вибір таких управлінських рішень,

котрі сприяли б фінансовій стійкості. Результативність функціонування

механізму управління фінансовою стійкістю банків залежить від ступеня

впорядкованості його елементів, їх взаємодії та спрямованості щодо досягнення

основної мети – забезпечення фінансової стійкості банку.

45

45

РОЗДІЛ 2

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПАТ АБ «СТОЛИЧНИЙ»

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]