101. МЕВ-це с-ма ек. зв’язків з приводу вир-ва, розподілу, обміну і спож-ня, що вийшли за межі нац. кордонів.

102. Отже, сучасні МЕВ є с-мою ек. звязків, які характеризуються:

103. виходом за межі нац-них госп-в;

104. взаємодією фіз. і юр. осіб, держав і міжнар. орг-цій;

105. визначеністю форм;

106. різними рівнями глибини існ-ня, функц-ня, здійснення.

107. Розглядаючи стр-ру МЕВ, можна виділити форми МЕВ: міжн. валютні відносини; міжн. фін.-кредитні відносини; міжн. виробниче співробітництво; міжн. науково-техн. співробітництво; міжн. трудові відносини (світ. ринок труд. ресурсів); міжн. торгівля товарами; міжн. торгівля послугами (світ. ринок послуг); міжн. транспортні відносини.

108. При цьому, слід зазначити що осн. формами МЕВ є : міжн. торгівля, міжн. рух капіталу, міжн. міграція роб. сили.

109. Міжн. торгівля є провідною формою МЕВ. Міжн. торгівля являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими нац-ними госп-вами.

110. Міжн. рух капіталу-це його переміщення між країнами світу в пошуках більш вигідної сфери прикладення.

111. Міжн. міграція роб. сили-це процес її стихійного чи організованого переміщення в межах нац-ного або міжн-ного ринків праці, зумовлений х-ром розвитку ПС і виробничих відносин, дією ек. законів.

112. Міжн. валютні відносини є специф. формою МЕВ: вони, з одного боку, забезпечують норм. реалізацію інших форм МЕВ, а з іншого боку, мають власні мех-зми саморозвитку.

113. Форми міжнародних економічних відносин. Отже :

114. Міжнародні валютні відносини.

115. Міжнародні валютні відносини як форма міжнародних економічних відносин являють собою систему відносин, що виникають з приводу проведення різноманітних обмінних операцій з грішми різних країн, здійснюваних з метою міжнародних розрахунків за продукцію. Саме валюти, як грошові одиниці окремих країн, виступають у вигляді об'єктів даних відносин.

118. Під іноземною валютою ще розуміють грошові знаки іноземних держав, а також кредитні засоби обігу та платежу, виражені в іноземних грошових одиницях (векселях, чеках тощо), які використовуються в міжнародних розрахунках.

119. При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди, котрі являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет. Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, вираженої у грошовій одиниці іншої країни, а валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавче. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при «золотому стандарті» валютні паритети визначилися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а в Бреттон-Вудській системі ще й співвідношенням із доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СДР).

120. 2. Міжнародні кредитні відносини

121. Міжнародний кредит — це форма руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язана з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

122. Об'єктивну основу міжнародного кредиту складають: інтернаціоналізація виробництва і капіталу, інтенсифікація міжнародних економічних зв'язків, яка є результатом поглиблення міжнародного поділу праці.

123. 3. Міжнародне виробниче співробітництво.

124. Насамперед необхідно визначитись з поділом понять «міжнародне виробниче співробітництво» і «міжнародний бізнес». Міжнародний бізнес в основному зводиться до ділових відносин мікрорівня, а на мікрорівні він містить в собі тільки бізнесову діяльність держав і міжнародних організацій. Міжнародне виробниче співробітництво крім виробництва засобів виробництва і предметів споживання на мікрорівні включає відносини з приводу виробництва на макрорівні (домовленості між країнами про спільне виробництво, про налагодження кооперативних зв'язків, здійснення спільних програм). До того ж, міжнародний бізнес має ширше поле діяльності, ніж виробництво матеріальних благ, тобто він є конкретизацією міжнародних економічних відносин на мікрорівні. Отже, можна стверджувати, що «міжнародний бізнес» і «міжнародні виробничі відносини» не є ідентичними поняттями, а тільки мають спільну пересічну область .

125. Міжнародне виробниче співробітництво --- це форма міжнародних економічних відносин, які виникають у сфері матеріального виробництва на основі міжнародного поділу праці з приводу виготовлення речових виробів, тобто таких, які можна побачити, виміряти й використати для виробничого чи індивідуального споживання.

128. Варто зазначити, що в даному визначенні спеціально виділяється виробництво саме матеріальних виробів, оскільки за ширшим розумінням виробляють не тільки матеріальні речі, а й послуги, інформацію, які є предметами інших форм МЕВ. Міжнародне виробниче співробітництво, як і інші форми міжнародних економічних відносин, базується на міжнародному поділі праці, але саме при розгляді виробничого співробітництва особливо помітно проявляються взаємопов'язані процеси міжнародної спеціалізації та кооперації.

129. 4. Міжнародне науково-технічне співробітництво.

130. Слід зазначити , що виділити сферу існування й розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва (МНТС) з поміж інших форм МЕВ досить нелегко. Наглядно сферу існування МНТС можна представити у вигляді схеми. ( Мал. 1 ).

131. Але наведена схема тільки вказує , що МНТС знаходиться у тій частині міжнародних економічних відносин, яка перетинається з наукою й технікою, а проблему виділення МНТС як окремої форми МЕВ не вирішує. Адже важко відзначити межу, де би закінчувалося виробниче співробітництво і починалося науково-технічне, які мають свій перетин. Також важко чітко визначитися, куди віднести підготовку висококваліфікованих кадрів, здатних працювати з новими технологіями і створювати ще новіші, ще модерніші. З одного боку, людина, робоча сила якої розвивається разом з розвитком науки і техніки, може в такій якості вивчатись у сфері МНТС, а з іншого боку, робоча сила — це трудовий ресурс. що відноситься до міжнародних трудових відносин, як ще одної форми МЕВ. Можливо, ще більше переплетіння помітне між міжнародним науково-технічним співробітництвом і міжнародними торговими відносинами, а особливо, між МНТС і світовим ринком послуг. Наприклад, до МНТС ми відносимо інжиніринг, котрий у значній мірі пов'язаний з наукою й технікою, але за формою це економічне явище є послугою. Також до МНТС ми віднесли таке явище, як міжнародне ліцензування, яке відоме ще під назвою міжнародна ліцензійна торгівля. Розуміючи умовність виділення міжнародного науково-технічного співробітництва в окрему форму міжнародних економічних відносин, пропонуємо таке визначення: МНТС — це форма МЕВ, яка являє собою систему економічних зв'язків у сфері перетину науки, техніки, виробницт-ва, послугової діяльності та торгівлі н існує на основі спільних, наперед ні і роблених та. узгоджених, намірів, закріплених у міжнародних економічних договорах та угодах.

132. 5. Світовий ринок трудових ресурсів.

133. Ще однією формою міжнародних економічних відносин, що випливає із системи факторів виробництва, є система відносин, які виникають з приводу використання трудових ресурсів. Традиційно таку систему називають ринком праці, а для міжнародного рівня більше підходить назва — міжнародний або світовий ринок праці.

134. Якщо бути прискіпливішим до термінології, то ще вірнішою назвою даної системи є “світовий ринок трудових ресурсів”. Отже світовий ринок трудових ресурсів — це система відносин, що виникають з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв'язку з нерів-номірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами, світовий ринок трудових ресурсів — це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

135. 6. Міжнародна торгівля.

136. Міжнародна торгівля в широкому розумінні охоплює всяку обмінну діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці. Більше того, міжнародна торгівля охоплює і предмети, що не створюються людьми, а іноді й не зовсім досяжні для людей (наприклад, ділянки на Місяці). Тобто загалом міжнародну торгівлю можна визначити як систему відносин обмінного характеру (купівлі-продажу), що виникають та існують між суб'єктами МЕВ і базуються на міжнародному поділі праці.

137. Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Тому не дивно, що визначення світового товарного ринку майже співпадає за основним змістом з визначенням міжнародної торгівлі. Світовий товарний ринок — це частина світового ринку, система обмінних відносин якого побудована на організації купівлі-продажу продуктів матеріального виробництва.

138. 7. Світовий ринок послуг.

139. Світовий ринок послуг — це система міжнародних відносин обміну, які існують на основі міжнародного поділу праці та інших форм міжнародних економічних відносин, де основним товарним об'єктом виступають різноманітні види послуг.

140. Послуга — це продукт праці, створений в результаті угоди про купівлю-продаж, якому іманентні властивості товару, але якого відсутня уречевлена форма.

141. Майже вся епоха кам'яного періоду характеризується привласнюючим способом життя людини. А це означає, що в кам'яний період людина займалася переважно збиранням, жила в безпосередньому контакті з природою і існувала за рахунок того, що давала природа.

142. За часів пізньої доби мезоліту в людських спільнотах з'являються перші ознаки змін в привласнюючому господарюванні (декотрі вчені називають пізню добу мезоліту "кризою привласнюючого господарювання"). З'являються перші ознаки землеробства, людина починає приручати диких звірів.

143. Відтак, на завершальному етапі мезоліту, землеробство і тваринництво стають факторами, що обумовили перехід людського суспільства до нового способу життя і господарювання – до відтворюючого способу господарювання. Перехід до цього способу бере свій початок в кінці епохи мезоліту і завершується в неолітичну епоху (останній період кам'яного віку).

146. В епоху неоліту (приблизно 7-6 тисячоліття до н.е.) відбувається повний перехід людини до відтворюючого господарства; від збирання, мисливства, рибальства людина, протягом цих тисячі років, переходить до землеробства і тваринництва. За своїм значенням, перехід до відтворюючого типу господарювання докорінно змінив спосіб життя і носив певною мірою революційний характер. Дослідники назвали цей перехід "неолітичною революцією". В науковому розумінні значення "неолітичної революції" полягає ще й в тому, що з нею вчені пов'язують початок аграрної цивілізації.

147. З переходом людського суспільства до відтворюючого способу господарювання пов'язують вчені перехід людини до осідлого способу життя; осідлість стає головною ознакою життя людини після неолітичної революції (хоча кочовий спосіб життя подекуди зберігається і сьогодні). В цей же період людина переходить до побудови постійних і більш міцних жител. Зрештою неолітична революція в цілому означала перехід людини до сільського побуту.

148. Вважається, що центром неолітичної революції були райони Близького Сходу. Дослідники вважають, що на території українських земель явища, пов'язані з неолітичною революцією мали місце в 4-3 тисячолітті до н.е.

149. Головні наслідки неолітичної революції.

150. Відбувається концентрація людських спільнот в досить великих поселеннях. У зв'язку з цим відбуваються зміни в соціальному устрої, соціальній структурі суспільства. Людські спільноти об'єднуються в нову соціальну спільність – племена.

151. Осідлий спосіб життя призводить до значного природного приросту суспільств і в зв'язку з цим мають місце великі (для тих часів) переміщення землеробів і скотарів на нові місця з метою освоєння нових земель і пасовиськ. Набирають поширення міжплемінні господарські зв'язки. Обмін продуктами харчування доповнюється виробами домашнього вжитку, гончарними виробами. Внаслідок неолітичної революції новим явищем обмінів стає розгалужена мережа багатоступеневого обміну (обмін заради нового обміну: обмін одного продукту на продукт-посередник з метою подальшого його обміну на потрібний продукт).

152. Неолітична революція одержує подальший розвиток в часи бронзового віку. Поглиблюється спеціалізація виробництва. Якщо в результаті неолітичної революції спеціалізація зазначається на рівні тваринництва, зернового господарства, гончарства тощо, причому найчастіше всередині одного племені (хоча були і виключення); то бронзова доба поглиблює спеціалізацію появленням таких галузей як видобування руди, виплавка бронзи, виготовлення різних предметів і знарядь і бронзи та інших металів, причому помітно визначається спеціалізація по регіонах. Розширюється предметна структура обміну, предметами обміну стають метали (бронза, мідь, золото), готові вироби з цих металів, гончарство доповнюється виготовленням фаянсових виробів.

153. За бронзової доби вчені зазначають перші ознаки суспільного поділу праці. Поглиблення спеціалізації приводить до того, що окремі племена займаються окремими видами діяльності, і обмін між ними відбувається за ознаками спеціалізації.

156. Розглядаючи вищерозглянуті процеси на українських землях, вітчизняні вчені виходять з того, що розвиток господарства і господарських зв'язків на території України в доісторичні часи був складовою частиною еволюції людства в цілому. Такі висновки грунтуються на дослідженнях, пов'язаних з Трипільською культурою (Київщина, 4-2 тисячоліть до н.е.).

157. Після неолітичної революції на території України досить значного поширення і порівняно високого рівня досягають такі сфери господарювання як хліборобство, тваринництво, ремесло, прядіння і ткацтво, завершується формування техніки обробки каменю, виникають перші спроби обробки металів.

158. Трипільці підтримували зв'язки переважно з Остготськими спільнотами та племенами Балкано-Дунайських територій.

159. Залізна доба на території України пов'язана з цілим рядом культур, характер для того часу (12-8 століття до н.е.), зокрема кіммерійська культура, скіфсько-сармато-антична культура а також ранньослов'янські культури.

160. Для всіх цих культур були характерними відносно висока продуктивність сільського господарства, орне землеробство (причому з використанням металевих знарядь праці), свійське тваринництво (особливістю було те, що воно характеризувалося стійловим утриманням тварин), високим рівнем ремесла, поглибленим суспільним поділом праці. За цих культур ремесло поступово перетворюється в самостійний вид господарської діяльності. Виникають цілі міста як центри ремесла та торгівлі.

161. Такий рівень розвитку господарства на рівні зазначених культур сприяв поширенню економічних зв'язків. Спільноти зазначених культур підтримували тісні і постійні господарські контакти із стародавніми цивілізаціями Близького Сходу, Греції, Візантії.

162. Все зазначене призводить до формування передумов нового суспільного ладу. Ще в доісторичні часи при обміні з'являється такий елемент як загальний еквівалент (бушель зерна, вироби із металів, пізніше – золото, срібло – гроші). Поява загального еквіваленту на рубежі доісторичних і стародавніх часів означала зміну в характері обміну. За таких умов можна говорити про появу перших ознак торгівлі. Виникає прагнення накопичувати предмети, що є загальним еквівалентом. Володіння значною кількістю таких предметів свідчило про наявність багатства. Існування загального еквіваленту поступово приводить до виникнення такого явища як гроші. За стародавніх часів гроші набувають домінуючу роль і обмін набуває ознак власне торгівлі.

163. Підсумовуючи, можна сказати, що розглядаючи доісторичні часи ми підходимо до розуміння, що в доісторичні часи проявляються ознаки спеціалізації людських спільнот, на базі такої спеціалізації виникає розподіл праці (тобто ми підходимо до категорії "міжнародний розподіл праці"), що в свою чергу призвело до виникнення загального еквіваленту і грошей (прототипу сучасних валютно-кредитних відносин).

167. 7. Етапи формування колоніальної системи світу.

168. Зародження колоніальної системи можна пов’язати з італійськими державами, які були монополістами в середземноморській торгівлі. Торгово-промислові центри, що виникли (Піза, Генуя, Венеція), особливо розвинулися після Хрестових походів (XI–XIII ст.), коли встановилися нормальні економічні відносини італійських держав з Єгиптом, Сирією, рядом країн Азії. Хрестові походи зробили італійські країни першими колоніальними державами Європи. Названі центри, а також інші політично незалежні міста Італії стали власниками багатьох територій на узбережжях Чор­ного, Егейського й Мармурового морів, островів Кріт, Кіпр, Хіос та ін. Вино, масло, цукрова тростина, шовкові ткани­ни, склоробна і гончарна справи – все це перейшло до рук італійців і стало служити предметом торгівлі з іншими єв­ропейськими державами. Однак це привело до сильної залежності від зовнішніх джерел сировини і ринків збуту.

169. Початок створення колоніальної системи світу припадає на епоху Великих географічних відкриттів. На завойованих заокеанських землях у XVI ст. були створені перші колоніальні системи – португальська і іспанська. У 1494 р. Папа Римський підписав договір про розподіл світу між Іспанією і Португалією, згідно з яким заморські володіння і ще не завойовані території переходили під юрисдикцію 2-х держав.

170. Португальська колоніальна система була створена методом «точкової колонізації». При невеликій метрополії Португалія не могла поставити достатньо велику армію, яка була потрібна для утримання у владі більших територій, тому португальці в основному обмежувались створенням в стратегічних пунктах океанського узбережжя військово-торгівельних «точок»-факторій, звідки відправляли в Європу награбовані чи отримані в результаті нееквівалентного обміну цінності (прянощі, золото та ін.). Саме таку роль відігравали португальські колонії на островах Атлантики, в Південно-Східній Африці, на островах Індійського океану, в Індії, на Малаккському півострові, в Зондському архіпелазі, на Малукських островах, в Китаї.

173. До середини XVI ст. склалася велика колоніальна імперія Іспанії в Центральній і Південній Америці. Особливістю іспанської колоніальної системи було використання примусової праці індіанців в маєтках іспанських колонізаторів, в тому числі і тих, що належали церкві. Корінних жителів почали масово примушувати працювати на рудниках золота, срібла, плантаціях та ін. До корінних жителів застосовувались жорсткі методи примусу до праці, що призвело до масового вимирання індіанців Південної і Центральної Америки.

174. Нестачу робочої сили в Америці колонізатори намагалися компенсувати за рахунок ввозу рабів-негрів з Африки. З часом африканці стали основною робочою силою в іспанських колоніальних володіннях. Работоргівля була настільки прибутковою, що навіть самі вожді африканських племен почали продавати своїх підданих в рабство.

175. Проте, африканських рабів в Америку поставляли, як правило, купці з Голландії, Англії, Франції. Тому работоргівля стала засобом перерозподілу доходів від експлуатації іспанських і португальських колоніальних імперій між європейськими країнами. В XVI-XVIII ст. Англія, Голландія і Франція широко розгорнули піратську діяльність в басейні Карибського моря. Піратські напади, захват золота та ін. цінностей у іспанського флоту, грабунок колоній Іспанії призводили до суттєвого відпливу благородних металів на користь Англії і ін. європейських країн.

176. Перевага Іспанії і Португалії в якості колоніальних держав була відносно недовгою. Використання надприбутків для споживання (особливо предметів розкоші) іспанцями, на відміну від англійців, французів і голландців, які використовували їх для заохочення промисловості і торгівлі, призвело до закріплення останніх на колоніальних ринках.

177. З XVII ст. спочатку Голландія, а за нею Англія і Франція поступово стають великими колонізаторами, перетворившись до середини XIX ст. на величезні колоніальні імперії, що в декілька разів перевищували за площею свої метрополії.

178. У XVII ст. в Західній Європі виникли так звані Ост-Індські кампанії - британська (1600-1858), голландська (1602-1798) й французька (1664-1770, 1785-1793), які дістали право на загарбання нових земель на Сході, їхню практично безконтрольну експлуатацію та монопольну торгівлю. У 1618 р. Британія створила свій перший форт у Гамбії в Західній Африці й закріпилась на Золотому Березі, в 1637 р. Франція заснувала форт у гирлі Сенегал, у 1652 р. Голландія захопила район мису Доброї Надії, створивши там Капську колонію.

179. Через століття британська Ост-Індська компанія захопила Бенгалію – одну з економічно найрозвиненіших частин Індії, поклавши початок повному колоніальному підпорядкуванню цієї великої азійської країни.

180. Гостра боротьба між британською й голландською Ост-Індськими компаніями розгорнулася за володіння Індонезією - однією з найбагатших країн Сходу. Але тут англійцям довелося поступитися, до сер.ХVIIІ ст. в руках голландців опинилася майже вся Ява і Сулавесі, ряд інших островів, але остаточно країна була підкорена ними лише у XIX ст.

183. Після того як значна частина Північної і Південної Америки в останній чверті ХVIII - першій чверті XIX ст. завоювали незалежність, колоніальні інтереси європейських держав зосередилися виключно на Сході й у Африці. Саме там колоніалізм сягнув свого найвищого розквіту та могутності, саме там почався і завершився розпад світової колоніальної системи.

184. У 1849 р. британська Ост-Індська компанія після тривалої кривавої війни завоювала князівство Пенджаб, завершивши таким чином підпорядкування Індії. Це відкрило Лондону шлях на північний захід, в Афганістан, і на південний схід - у Бірму. З кінця XVIII ст. активізувалася британська експансія у Південно-Східній Азії, де Лондону вдалося витіснити португальців з Малаккського султанату. У 1819 р. була заснована військово-морська база в Сінгапурі, що стала головним опорним пунктом Британії в цій частині світу, а в 1888 р. британськими протекторатами стали Сабах і Саравак на півночі Калімантану.

185. Від Британії намагалася не відстати й Франція, котра в сер. XIX ст. захопила Камбоджу й Південний В'єтнам та зробила їх своїми колоніями, а в 1885 р. змусила ослаблий Китай залишити Північний В'єтнам, встановивши над ним протекторат. Після цього Париж створив т.зв. Індокитайський союз (В'єтнам, Камбоджа, Лаос) на чолі з французьким генерал-губернатором.

186. Протягом ХІХ - поч. XX ст. Британією, Францією, Німеччиною, Бельгією та Італією було колонізовано (крім уже існуючих португальських володінь та Капської колонії, що під час наполеонівських війн у 1806 р. була захоплена Британією) майже 80 % території Африки. Лише Ефіопії вдалося відстояти свою повну незалежність у війні з Італією в 1894-1896 рр.

187. Загалом, на кінець ХІХ ст. завершився процес формування колоніальної системи світу, надалі наступає смуга воєнних конфліктів, пов'язаних з переділом уже поділеного світу.

189. Колонізація значно вплинула на формування системи МЕВ. Були відкриті нові території, які поступово включалися в МЕВ, склалися постійні торгівельні зв’язки між метрополіями і колоніями, і, що найважливіше, був створений світовий ринок.

190. Значення колоній для розвитку європейських держав важно переоцінити. Вони були:

     1. ринками збуту;

     2. постачальниками сировини;

     3. резервами для поповнення армії;

     4. плацдармами для військових баз;

     5. об’єктами інвестицій.

192. 8. Зовнішньоторговельна експансія та її форми в епоху первісного нагромадження капіталу.

193. Зовнішньоторговельна експансія – це розширення сфер впливу монополістичних об'єднань і груп, а також держав в області зовнішньої торгівлі, що знаходить свій прояв у посиленні боротьби за джерела сировини й ринки збуту.

196. Зовнішньоторговельна експансія стала джерелом первісного нагромадження капіталу, вона характеризувалась розширенням сфери панування капіталістичних держав, яке здійснювалось як економічними (вивіз капіталу, позики) так і позаекономічними методами (озброєні напади, дипломатичний тиск).

197. 3 кінця 19 ст. для зовнішньої торгівлі характерною була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційні угоди, але в той же час, в контексті первісного накопичення капіталу на макрорівні, всі країни намагалися проводити зовнішньоторгівельну експансію. І це відображалось не тільки на колоніях, але й у відносинах між метрополіями.

198. Італія створює виробництво, яке розраховане на зовнішній збут, тому стає на шлях зовнішньоторгівельної експансії і перетворюється в першу колоніальну державу. Росту торгівлі сприяло не тільки безпосереднє розкрадання природних і культурних багатств захоплених областей, а й работоргівля і експлуатація примусової праці. Колоніальна політика приносила Італії величезні прибутки, стимулювала дальший розвиток зовнішньоторговельної діяльності. Однак, слабко пов’язана з внутрішнім ринком, ця діяльність не сприяла розвитку промисловості, ставила власне мануфактурне виробництво у залежність від джерел сировини й ринків збуту за межами країни.

199. Голландія встановлює своє панування на величезній території земної кулі. Особливістю голландського панування були організація і ведення широкої работоргівлі.

200. Франція всіляко заохочувала вивіз вітчизняних виробів за кордон. Французька королівська влада сприяла відкриттю ярмарків та укладанню договорів з іноземними державами.

201. Англія спрямовувала політику на забезпечення держави «дзвінкою монетою». Головним принципом держави було більше продавати і менше купувати. Цьому принципу був підкорений розвиток промисловості й сільського господарства, а також торгівельного флоту, морських сил.

202. У 40-х роках 19 ст. Великобританія проводила політику вільної торгівлі та поміркованого протекціонізму, прагнучи встановити економічне панування над усім світом. Цього вона досягла лише у відносинах з колоніями.

203. Негативно вплинув на Великобританію режим торгової політики світового ринку. З європейських країн лише Прусія, а потім об'єднана Німеччина у перші роки свого існування проводили політику вільної торгівлі, оскільки були зацікавлені в експорті сільськогосподарської продукції з Великобританії. Французький уряд підвищував протек­ціоністські мита. США неодноразово приймали акти протекціоністсь­кого характеру, які збільшували кількість товарів, обкладених митом, і його розміри. Всі країни, крім Великобританії, проводили політику аграрного протекціонізму.

206. Отже, зовнішньоторговельна експансія проявлялясь у боротьбі за джерела сировини та ринки збуту за допомогою як економічних, так і позаекономічних методів. Саме вона стала джерелом нагродаження первісного капіталу. До зовнішньоторгівельної експансії вдавались всі колоніальні держави того часу.

209. 9. Мпп в період становлення індустріальної цивілізації.

210. Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку.

211. Окремі прояви МПП існували ще до утвердження капіталістичного способу виробництва. Так, з утво­ренням у XVI-XVIII ст. іспанської, британської, францу­зької та інших колоніальних імперій виникає спеціалізація загарбаних територій на виробництві для потреб метропо­лії так званих колоніальних товарів – бавовни, цукру, прянощів, кави тощо.

212. Проте через те, що поділ праці між метрополіями та колоніями був заснований виключно на використанні природних умов останніх та через ерозвиненість то­варного виробництва в самих європейських країнах МПП не зміг усталитися в цей період.

213. Вирішальний вплив на його утвердження мав промисловий переворот. В першій половині 19 століття домінуюче товарне виробництво, а також виникнення фабрично-заводського виробництва призвели до сильної диференціації технологічних процесів, що призвело до виділення великої кількості окремих видів спеціалізованої праці. Нерівномірне розподілення ресурсів, робочої сили та капіталу призвело до того, що окремі товари і навіть напівфабрикати стало вигідніше завозити із-за кордону. Постійно зростаючий попит на промислову продукцію призвів до спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції.

214. Під впливом промислового перевороту відбувається поступова еволюція форм міжнародного поділу праці і спеціалізації. Спочатку виникає міжгалузева спеціалізація (це взаємовідносини між державами при обміні продуктів праці різних галузей виробництва), а пізніше (в другій половині 19 ст.) – внутрішньогалузева (заснована на поділі виробничих програм у межах однієї і тієї ж галузі виробництва).

215. Найбільш поширеним видом спеціалізації (як міжгалузевої, так і внутрігалузевої) була предметна спеціалізація (спеціалізація на виробництві повністю завершеного продукту або напівфабрикату-сировини для іншої галузі, що може використовуватись без додаткової обробки: бавовна, сталь), яка найбільш повно відповідала досягнутому рівню розвитку продуктивних сил та ступеню інтернаціоналізації господарського життя.

216. Розглядаючи спеціалізацію окремих країн, можна виділити такі головні напрямки спеціалізації провідних країн того часу:

217. Великобританія: машини, устаткування, взуття, шкіряна галантерея, чорні метали і вироби з них, вироби харчової промисловості.

218. Німеччина: сільськогосподарська техніка, залізничне устаткування, парові котли, вироби хімічної промисловості, виробництво спирту на експорт, похідні технічних культур, такі як цукор тощо.

219. Франція: текстильні машини, шовкові і шерстяні тканини, парфуми (певною мірою).

220. Бельгія: зброя, чорні метали та вироби з них, інструменти для машинобудування;

221. Австро-Угорщина: метали, цукор, хміль.

229. 10. Особливості розвитку господарської системи та зовнішньоекономічної політики на території Трипільської культури.

230. Вчені сходяться на думці що процеси, які відбувалися на території України в доісторичні часи добре вписувалися в тогочасний загальносвітовий контекст. Для цих територій були характерні риси, які простежуються і на інших територіях. Такий висновок можна зробити із дослідження трипільських племен (4-2 тис. до н.е.) Основним заняттям трипільців було землеробство. Розводили також худобу. Однак великого розвитку набуло ремесло. Трипільці почали виробляти керамічні вироби. Винайшли прядіння і ткацький станок. Неолітична революція, яка своїм наслідком мала спеціалізацію племен обумовила створення системи обміну. В обмін на хліб і худобу, у сусідніх остготських племен трипільці вимінювали коней. Трипільці рано почали використовувати вироби з міді, але родовищ міді на територіях трипільців не було. Мідь надходила з Балкано-Карпатських земель. В свою чергу трипільці обмінювали продукти розвиненого гончарства (гончарство практично виокремилось у трипільців в окрему галузь). Ці фактори спряли економічному розвитку трипільських племен і поширенню технологій на великі території.

232. 11. Особливості розвитку мев за аграрної цивілізації.

233. Аграрна цивілізація за своєю часовою тривалістю охоплює найбільший період, початок якого поклала неолітична (аграрна) революція (IV – III тис. до н.е.), що ознаменувала перехід від рабовласнюючого до виробляючого господарства. Теоритичне відображення вона мала у вченні фізіократів та меркантелістів. У чей час аграрна економіна становила ядро цивілізації. Останні півтисячоліття промислова структура стала визначати закономірності та тенденції всесвітньо-історичного процесу.

236. 12. Передумови виникнення та розвитку мев в античних суспільствах.

237. Основні передумови формування та розвитку МЕВ в античних суспільствах виникли ще в первісних суспільствах. Передісторичні часи залишили МЕВ (а точніше прототипи сучасних форм МЕВ) на такому рівні розвитку:

238. міжнародний поділ праці був представлений суспільним поділом праці: людство не тільки освоїло 2 галузі аграрної діяльності, але й здатність виплавляти метали, створювати транспортні засоби;

239. міжнародна торгівля була представлена обміном продуктами промислового виробництва на рівні застосування єдиного еквівалента (найчастіше використовувався товар, що мав найбільший попит);

240. рух факторів виробництва був представлений лише рухом робочої сили (переселення в нові, неосвоєні регіони), обміном сировиною для засобів виробництва (мідь, бронза, залізо) та обміном технологією між племенами;

241. всі інші форми МЕВ (міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини, науково-технічні зв'язки, інвестиційна діяльність) не були представлені.

242. Крім того, загострення конфлікту між общинами і племенами призвело до доповнення розвитку продуктивних сил військовими діями. Це привело до розуміння того факту, що полоненого із іншого племені краще не вбивати, а залишити працювати (виникнення рабовласництва, яке і стало першим, насильницьким, проявом міграції робочої сили).

243. Слід зауважити, що в давніх суспільствах не було чіткого відокремлення владних стосунків від економічних відносин, надбудови від базису, оскільки економіка не була повною мірою самовідтворюваною системою і вимагала різноманітного позаекономічного примусу.

244. Основою матеріального виробництва було землеробство, і саме продукти землеробства були основою обміну, що з появою грошей як єдиного еквіваленту перетворився на торгівлю. Зовнішня торгівля була основною формою економічних відносин між країнами стародавнього світу. Найважливішими факторами виникнення та зміцнення міжнародної торгівлі виступали географічні умови і відмінності у ресурсах, нерівномірність забезпечення регіонів корисними копалинами, технічною сировиною, а також різниця в можливості отримання надлишків сільськогосподарської продукції.

245. Оскільки тогочасне виробництво було сільськогосподарським, йому була властива сезонність. Однак гроші були необхідні і між сезонами. Це призвело до виникнення кредиту. Історично комерційний кредит виник раніше за приватний. Переважно цим займалися лихварі і комерційні об'єднання (напр. кару).

246. Із виникненням грошей у різних країнах постала проблема обміну однієї валюти на іншу, тобто зароджуються валютні відносини. Таким обміном переважно займалися міняйли.

249. Пізніше (на початку 1 тисячоліття до н.е.) виникають перші прообрази сучасних банків. Найбільшого поширення вони набули в Римі, де вони здійснювали не лише валютообмінні та кредиторські функції, а й слугували посередниками при розрахунках. Серед розрахункових інструментів вже тоді використовувались чеки, переказні векселі, поточні рахунки.

250. Серед основних форм МЕВ, що виникли і розвивалися впродовж античних часів можна назвати:

251. По – перше, це міжнародна торгівля. Вона виникла через різноманітність географічних умов і відмінність у ресурсах, нерівномірність забезпечення регіонів корисними копалинами, технічною сировиною, а також різницю в можливості отримання надлишків сільськогосподарської продукції. Поступово вона стає єдиним видом економічних відносин між державами, а в Європі навіть домінує над внутрішнім ринком за обсягами торгівлі. Міжнародна торгівля задовольняла внутрішні потреби держав у тих видах сировини і продуктів, виробництво яких було неможливе чи недоцільне. Основним товаром була сільськогосподарська продукція, метали, шовк, вироби ремесла.

252. За стародавніх часів існувало два види торгівлі :

253. 1) експортно-імпортна – експорт заради ввезення товарів, які не виготовляються всередині держави (полісу). Цей тип торгівлі набрав широкого розвитку в Вавілонії 3-1 тисячоліття до н.е. і зберігся і до наших днів. Вавілонія виступала як визнаний експортер тканин (і в цьому прояв спеціалізації суспільного поділу праці на рівні цивілізації), і імпортувала метал, металеві вироби, ліс та вироби та вироби з деревини.

254. 2) транзитні типи зовнішньої торгівлі – в своїй основі це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав два підтипи:а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни частково продати свій товар всередині країни (по дорозі), б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу).

255. В основному торгівля здійснювалась по торговим шляхам – історично-усталеним маршрутам, рух караванів по яким був безпечнішим та простішим. В більш пізні часи (2-1 тисячоліття до н.е.) досить помітною стає спеціалізація в міжнародній торгівлі, в тому числі і серед купецтва. Наприклад, існували групи купців, які спеціалізувалися на оптовій торгівлі, продавці в кредит, фрахтівники. Вирізнялася така спеціалізація, як агенти і контролери торгових домів, скарбники торговельних домів і т.і.

256. В цілому, розвиток міжнародної торгівлі, як основної форми прояву МЕВ за стародавніх часів супроводжувався

257. 1) стабілізацією торговельних стосунків між державами і цивілізаціями;

258. 2) стійкістю і систематичністю обміну продуктами, цінностями, сировиною і т.д.;

259. 3) розширенням товарної структури міждержавної торгівлі;

263. 4) переважанням зовнішньої торгівлі над внутрішньою, особливо для античних цивілізацій (а десь в 3-2 століттях до н.е. більшого значення зовнішня торгівля набуває і для Східних цивілізацій)

264. Говорячи про товарну структуру, ми можемо сказати, що вона розширилася за рахунок такого специфічного товару, як жива робоча сила. Мова йде про перші ознаки міграції робочої сили (насильницька міграція)

265. По – друге, грошово-кредитні відносини.

266. Оскільки тогочасне виробництво було сільськогосподарським, йому була властива сезонність. Однак гроші для здійснення торгівельної діяльності та розвитку господарств були необхідні і між сезонами. Це призвело до виникнення кредиту. Історично комерційний кредит виник раніше за приватний. Переважно цим займалися лихварі і комерційні об'єднання (напр. кару). Із виникненням грошей у різних країнах постала проблема обміну однієї валюти на іншу, тобто зароджуються валютні відносини. Таким обміном переважно займалися міняйли.

267. Пізніше (на початку 1 тисячоліття до н.е.) виникають перші прообрази сучасних банків. Найбільшого поширення вони набули в Римі, де вони здійснювали не лише валютообмінні та кредиторські функції, а й слугували посередниками при розрахунках. Серед розрахункових інструментів вже тоді використовувались чеки, переказні векселі, поточні рахунки.

268. По – третє, рух факторів виробництва. В основному проявлявся через рух сировини та робочої сили. Міграція робочої сили здійснювалась чотирма способами: міграція землеробів до нових, неосвоєних земель; міграція спеціалістів-ремісників до регіонів, де їх ремесло було нерозвинене; захоплення полонених; работоргівля.

269. Інші форми МЕВ (науково-технічні зв'язки, міжнародна інвестиційна діяльність) не були представлені.

270. Висновок: Ще за стародавніх часів почали складатися й набули розвитку численні технічні елементи та організаційні форми міжнародних економічних відносин. Проте це ніякою мірою не дає підстав ототожнювати стародавні та сучасні міжнародні економічні відносини. Товарне виробництво не стало загальною формою економічного руху стародавніх суспільств та й не могло ним стати внаслідок низького рівня розвитку продуктивних сил і переважання самодостатнього натурального господарства, особистої залежності безпосередніх виробників, великої значущості стосунків влади та примушення в організації економічних процесів. Натуральне господарство породжувало товарну економіку як свій придаток і робило її явищем якщо не випадковим, то підпорядкованим виробництву додаткового продукту у надрах натурального господарства.

273. 13. Політико-господарські системи цивілізацій Стародавного Сходу (Шумер, Єгипет, Китай, Індія).

274. В Східних цивілізаціях рабство не піднялося до класичного рівня. В Шумерській цивілізації, наприклад, рабство носило патріархальний характер: раби користувалися правом мати сім'ю, власне господарство і скористатися можливістю викупу. В Єгипті між рабами і селянами не було великої різниці і спосіб життя їх був досить близький. В Індії рабство також носило патріархальний характер, за сільською общиною зберігалася головна роль виробника (тоді як в цивілізаціях класичного рівня рабства головною продуктивною силою, джерелом виробництва матеріальних благ був раб). Досить значною було частка державних рабів, що дозволяло використовувати їх на непродуктивних роботах.

275. Інша особливість полягала в тому, що в економічному розвитку Східних цивілізацій зовнішня торгівля відігравала допоміжну роль, в той час як в античних цивілізаціях зовнішня торгівля відігравала вирішальну роль в розвитку суспільства, значна частина засобів існування забезпечувалася через імпорт. Особливо це було характерно для грецьких полісів: в грецьких полісах домінувало промислове виробництво, тому імпорт сільськогосподарської продукції має вирішальне значення.

281. 14. Розвиток міжнародної торгівлі, як основної форми прояву МЕВ у Середньовіччі.

282. Процес розвитку товарного виробництва та обороту посилюється розширенням зовнішньої торгівлі. Міжнародна торгівля була відносно розвиненою вже за рабовласницької доби. З переходом від рабовласництва до феодалізму спостерігається послаблення, а часом і ліквідація зовнішньоторговельних зв'язків. Ведення міжрегіональної торгівлі за феодалізму натрапляло на цілий ряд обмежень. По-перше, розвиткові торгівлі перешкоджав поганий стан доріг. По-друге, кожне земельне володіння було обгороджене численними митними заставами, де з купців зтягували значні торговельні мита. Мита та всілякого роду збори стягувалися з купців також під час переїзду мостів, переправи річок бродом, переїзду річкою через володіння феодала. По-третє, торгівля була вельми небезпечною справою, хоча й приносила великі прибутки. Рятуючись від грабіжників, купці досить часто об'єднувалися у каравани, уникали певних районів. У міру зростання виробництва, поглиблення поділу праці та поширення товарно-грошових відносин зовнішня торгівля знову пожвавлюється. Основним напрямом міжнародної торгівлі цього періоду можна вважати торгівлю між європейськими країнами та Сходом. Активну посередницьку роль у ній відіграли до XI ст. арабські та візантійські купці. Великими торговельними центрами стають Венеція, Генуя та деякі інші міста. Зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі привело до розвитку грошового обігу, вдосконалення справи карбування монет.

283. Із зростанням товарно-грошових відносин у феодальному суспільствірозвивається лихварський капітал. Грошові позики надавалися лихварями феодалам, а також ремісникам та селянам.

284. Розвиток товарно-грошових відносин у Європі в 11 – 15 століттях привів до виникнення банків та поширення кредитних операцій, що в свою чергу сприяло розвиткові зовнішньоторговельних відносин. Перші банки виникли у містах Італії.

285. Отже, середньовічна торгівля, незважаючи на її значний розвиток, мала все ж таки обмежений характер. Вона існувала за умов панування натурального виробництва, феодальної роздробленості, бездоріжжя, відсутності єдиних мір ваги та довжини, єдиної грошової системи, частих розбійницьких нападів феодалів на купців. Розвиток зовнішньої торгівлі сприяв укріпленню ролі міст. Великі складності, з якими зустрічалися купці, поступово вимагали винаходження нових шляхів, зокрема черех океан. Саме відкриття цих шляхів остаточно відмінило транзитний характер торгівлі.

288. 15. Суть та особливості економічних відносин країн Стародавнього світу.

289. Історія стародавнього світу налічує близько чотирьох тисячоліть аж до 5 сто. н.е.

290. Основою матеріального виробництва стародавніх цивілізацій було землеробство. Його інтенсифікація забезпечувала приріст додаткового продукту, а постійний надлишок продукту утворював основу майнової нерівності, соціальної стратифікації, стимулював обмін.

291. На перших етапах розвитку держав стародавнього Сходу велике значення мав обмін сільськогосподарської продукції на технічну сировину. Однак в умовах поширення централізованої держави, самодостатнього економічного розвитку роль міжнародної торгівлі знизилася. В усякому разі зовнішня торгівля ніколи не була для держав Сходу життєво важливим засобом існування суспільства. Для полісів, навпаки, характерне переважання зовнішньої торгівлі над внутрішньою. Щодо античних полісів Стародавньої Греції, то їм притаманна навіть абсолютна перевага обсягів зовнішньої торгівлі над внутрішньою. Залежність від зовнішньої торгівлі прискорювала розвиток продуктивних сил античного світу, токарного виробництва.

292. Зовнішня торгівля була основною формою економічних відносин між країнами стародавнього світу. Вона обслуговувала обмін та перерозподіл споживних вартостей між народами та країнами. Найважливішими факторами виникнення та зміцнення міжнародної торгівлі виступали географічні умови і відмінності в ресурсах, нерівномірність забезпечення регіонів корисними копалинами, технічною сировиною, а також різниця в можливості отримання надлишків сільськогосподарської продукції. Міжнародна торгівля задовольняла внутрішні потреби держав у тих видах сировини і продуктів, виробництво яких у цих державах було неможливе або економічно недоцільне.

293. Стародавня міжнародна торгівля складалася також на основі обміну продуктами природної спеціалізації регіонів, специфічними ремісничими виробами. Так, оригінальним джерелом експорту було виробництво шовку в Китаї, папірусу в Єгипті.

294. Поступово формується два типи міждержавної торгівлі:

298. експортно-імпортна – експорт заради ввезення товарів, які не виготовляються всередині держави (полісу). Цей тип торгівлі набрав широкого розвитку в Вавілонії 3-1 тисячоліття до н.е. і зберігся і до наших днів. Вавілонія виступала як визнаний експортер тканин (і в цьому прояв спеціалізації суспільного поділу праці на рівні цивілізації), і імпортувала метал, металеві вироби, ліс та вироби та вироби з деревини.

299. транзитні типи зовнішньої торгівлі – в своїй основі це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав два підтипи: а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни частково продати свій товар всередині країни (по дорозі); б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу).

300. Транзитний тип торгівлі набув поширення у фінікійців (тому його інколи називають фінікійським типом).

301. В стародавні часи набуває поширення торгівля, опосередкована міждержавними угодами (так звана договірна торгівля). Точно так як держава не була відокремлена від економіки, торгівля не була відокремлена від держави як інституту управління. Як внутрішня так і зовнішня торгівля повністю контролювалася державою, причому контроль поширювався і на зарубіжні території. У віддалених регіонах як правило держава мала свої представництва у вигляді факторій. По суті це перші торговельні представництва, що, з одного боку, регулювали торговельні взаємовідносини між державами, а з іншого – забезпечували безперервність торговельних відносин.

302. Попри різноманітність політико-господарських систем, стародавнім цивілізаціям властиві численні спільні риси. Насамперед це рівень продуктивних сил і виробничих відносин: технологія ручної праці з індивідуальними та спільними знаряддями виробництва; провідна роль землеробства і нартурального господарства; спирання на позаекономічне припущення як засіб організації та привласнення суспільної праці; помітне місце общини в організації виробництва.

305. 16.Характеристика перших міжнародних торгівельних організацій та союзів

306. Міжнародні організації виникали вже в стародавні часи й удосконалювалися в міру розвитку суспільства. У Стародавній Греції в VI столітті до нашої ери з'явилися перші постійні міжнародні об'єднання у виді союзів міст і громад (наприклад: Лакєдимінська і Делійська Сіммакії ), чи релігійно-політичних союзів племен і міст (наприклад, Дельфійсько-Фермопільська амфіктіонія ). Подібні об'єднання з'явилися прообразами майбутніх міжнародних організацій. Багато вчених справедливо підкреслювали, що на тім етапі ці союзи зближали грецькі держави і зм'якшували їхню замкнутість. Наступним етапом розвитку міжнародних організацій з'явилося створення міжнародних економічних і митних об'єднань. Один з перших таких союзів був Ганзейський торгівельний союз, що вивів зі стану середньовічного варварства всю Північну Німеччину. Цей союз був остаточно оформлений у XVI столітті. На чолі цього об'єднання знаходився Любек. На початку XIX був створений Німецький митний союз. Усі держави, що ввійшли в цей союз, повинні були підкорятися однаковим законам щодо ввозу, вивозу і транзиту товару. Усі мита визнавалися загальними і розподілялися між членами союзу по кількості народу населення. Фахівці, що вивчають історію міжнародних організацій, вважають, що першою міжурядовою організацією в її класичному розумінні була Центральна комісія по судноплавству на Рейну, утворена в 1831р.

309. Уже в другій половині XIX століття були створені міжнародні союзи для виміру землі (1864р.), Всесвітній телеграфний союз (1865р.), Всесвітній поштовий союз (1874р.), Міжнародне бюро мір і ваги (1875р.), Міжнародний союз для захисту міжнародної і художньої власності й інші. У цей період співробітництво держав стає більш великим, торкаючись усі великі сфери життя. Всі організації даного періоду мали постійні органи фіксованих членів і штаб-квартири. Компетенція їх обмежувалася обговоренням спеціалізованих проблем. Наступним важливим етапом у розвитку міжнародних організацій є період після першої світової війни, коли держави приступили до створення міжнародної організації по підтримці світу і міжнародної безпеки. Так у 1919р. була утворена Ліга Націй. Основними органами Ліги Націй були збори всіх представників членів Ліги, рада і постійний секретаріат. Головною її задачею була підтримка світу, і запобігання нових воєн. Ліга Націй повинна була починати всі міри для збереження світу. Якщо який-небудь член Ліги прибігав до війни всупереч прийнятим на себе зобов'язанням, то основні члени Ліги зобов'язувалися негайно порвати з ним усілякі торгові і фінансові відносини, а Рада повинна була запропонувати різним зацікавленим урядам виставити той, чи інший контингент військ. У статуті Ліги Націй були передбачені різні ефективні заходи по підтримці світу. У ньому визнавалося необхідним обмеження національних озброєнь до мінімуму, необхідного для забезпечення національної безпеки. Раді Ліги представлялося вибрати плани обмеження озброєнь для кожної держави і внести їх на розгляд зацікавлених урядів. Але на думку фахівців, Ліга Націй не змогла справитися зі своєю основною задачею: збереження світу і мирне врегулювання міжнародних конфліктів. Ті розбіжності, що виникли між членами Ліги спричинили за собою не виконання узятих зобов'язань. Вона не змогла запобігти Другу світову війну, а також напад Японії на Китай, Італії – на Ефіопію, Німеччини – на Австрію і Чехословаччину, Італії – на Іспанію і т.д. І 18 квітня 1946р. ліга Націй була ліквідована, тому що Ліга Націй не виконала своїх функцій і на цьому історичному етапі припинила своє існування.

310. Таким чином, створення міжнародних організацій і їхній розвиток відбувалося поетапно. Поступово держави усвідомлювали необхідність міжнародного співробітництва в різних сферах життя, що приводило до обміну винаходами в області науки, у військовій техніці, мистецтва. Міжнародні організації минулого стали прообразами сучасних міжнародних організацій, яких у даний час велика кількість, і які відіграють велику роль у сучасних міжнародних відносинах.

312. 17. Характерні риси зовнішньоекономічних зв'язків країн середньовічної Європи.

313. Із XI—XV ст., в ході розвитку продуктивних сил в Європі почала розширюватися торгівля, як зовнішня (головним чином зі Сходом), так і внутрішня. З XIII ст. європейська торгівля зосереджується переважно в двох районах. Один з них — Середземномор'я, що було сполучною ланкою у торгівлі західноєвропейських держав з країнами Сходу.

316. У 12 – 15 ст. особливої ваги набула левантійська торгівля, що її вели італійські иіста Венеція, Піза та ін, а також південнофранцузські та каталонські. Структура зовнішньої торгівлі була пов'язана з транзитним характером торгівлі. Прянощі, предмети розкоші та інші товари, що надходили з Індії, Китаю, Індонезії, спочатку потрапляли до рук арабських купців, які перепродавали ці товари генуезцям та венеціанцям у Константинополі, містах Єгипту, Сірії. Італійські купці продавали ці товари у Західній Європі за досить високими цінами. Перець, імбир, кориця, інші прянощі, порцеляна, скло, парча, бавовняні тканини споживалися головним чином феодалами й почасти заможними городянами.

317. Розвивається торгівля і в Англії. У XV ст. тут почали виробляти високоякісне сукно, що збувалося у багатьох країнах Європи. Частково сукно скуповувалося у самій Англії іноземними купцями: фламандськими, італійськими, ганзейськими. Проте у заморській торгівлі брали діяльну участь і англійські купці. У другій половині XIV ст. було видано перші навігаційні акти, що наказували англійським купцям фрахтувати для перевезення товарів англійські, а не іноземні судна.

318. Інший район європейської торгівлі охоплював Балтійське та Північне моря. Тут брали участь у торгівлі міста всіх розташованих біля морів країн: північно-західних областей Русі (і перш за все Новгород, Псков, Полоцьк), Північної Німеччини, Скандінавії, Данії, Франції, Англії.

319. У XIV—XV ст. першорядного значення набула торгівля міст Північної Європи, її активізація стала наслідком зростання європейських міст та розвитку цехової промисловості, що потребувала сировини. Традиційними предметами торгівлі Північної Європи були льон, прядиво, сало, віск, хліб, масло. Південнонімецькі та рейнські міста зуміли використати своє центральне положення на світових торговельних шляхах, беручи участь у торгівлі між Західною Європою та країнами Сходу. Найважливішими торговельними дорогами були перевали через Альпи. На півночі Європи велася жвава торгівля між країнами, розташованими по берегах Балтійського та Північного морів, головними учасниками якої були Новгород на сході, скандінавські міста на заході. Не менш значною була торгівля між Західною Європою та країнами Сходу, що велася Середземним морем.

320. У IX—Х ст. розвиваються торговельні зв'язки Польщі з країнами Європи. Важливого значення для Польщі мала торгівля з Руссю. З Русі до Польщі завозили озброєння, особливо шоломи, різні прикраси, прясельця з рожевого шиферу та інші вироби ремесел. У скандінавські країни з Польщі вивозили керамічні та ювелірні вироби. Жваві торговельні зв'язки Польща підтримувала з Чехією, Словакією, Німеччиною та Угорщиною.

321. У середині XIV ст. купці, що торгували у басейні Північного та Балтійського морів, для захисту від грабіжників та сваволі великих феодалів об'єднувалися в союзи, серед яких найбільш відомим був Ганзейський союз (Ганза), що розкинув мережу своїх філій та контор по всій Північній Європі — від Новгорода до Лондона.

324. В Ганзу входило в різний час від 70 до 100 міст, головним чином німецьких. Завданнями союзу були: організація торговельних факторій, отримання різних привілеїв у інших державах, охорона торговельних експедицій.

325. Отже, за часів середньовіччя країни Європи мали багатосторонні зовнішньоторговельні зв’язки між собою та з іншими країнами світу.

328. 18. Ярмарок, як типова форма середньовічної торгівлі.

329. Типовою формою феодальної торгівлі був ярмарок, куди звозилися товари з різних міст та країн. На ярмарках купці з інших міст почувалися вільно, оскільки для них торгівля не регламентувалася, а навпаки, створювався певний пільговий режим. Щоправда, торговці мусили платити феодалам, на землі яких влаштовувалися ярмарки. Однак ярмаркове право надавало купцям істотних пільг. На ярмарках заборонялося забирати товари у боржників, переслідувати купців за дії, які були скоєнні в інших містах. Купець на ярмарку не був зобов'язаний відповідати за свої борги та злочини своїх компаньйонів. На ярмарках була вироблена особлива система судочинства.

333. Уже у ХІ-ХІІ ст. ярмарки набули значного поширення у Франції, Італії, Англії та інших країнах. На них проводилася оптова торгівля товарами, що користувалися великим попитом: вовною, шкірою, сукном, лляними тканинами, металами та виробами з них, зерном. Великі ярмарки відігравали значну роль у розвитку зовнішньої торгівлі.

334. Північно-Східна Франція. Ярмарки діяли фактично цілорічно. У Шампані (Труа, Провен, Ланьє-на-Марні) зустрічалися купці з багатьох країн. Італійські купці, переважно венеціанці та генуезькі, привозили на шампанські ярмарки дорогі східні товари – шовки, бавовняні тканини, ювелірні вироби та інші предмети розкоші, а також прянощі. Німецькі купці торгували та лляними тканинами, фламандські та флорентійські – сукном, купці з Чехії – сукном, шкірами, металевими виробами, з Англії – вовною, циною, залізом.

335. В Англії вже в ХІ й особливо у ХІІ ст. набули значного поширення ярмарки, що відвідувалися з Фландрії, Італії та інших країн. Особливо місце ярмарках посідала торгівля вовною. Вовну продавали і світські феодали, і монастирі, і селяни.

19.Валютно-фінансові методи торговельної політики.

Методи протекціонізму здебільшого призначені для обмеження імпорту. Для стимулювання експорту у практиці міжнародної торгівлі використовуються валютно-фінансові методи, значна частина яких базується на прямому чи непрямому гарантуванні та субсидуванні урядом національних експортерів. У наш час застосування фінансових методів значною мірою обмежене, оскільки багатосторонні домовленості у рамках ВТО вважають їх засобом недобросовісної конкуренції на ринку. Проте більшість країн світу, незважаючи на це, використовують різноманітні форми фінансування, яке здійснюється через ускладнені схеми. Тим самим вони добиваються зниження вартості експортних товарів і підвищення внаслідок цього їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Найпоширенішими валютно-фінансовими методами ЗТ політики є: субсидування; експортне кредитування; демпінг.

Субсидія — фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн — учасниць зовнішньоторговельних операцій, і яка може надаватись індивідуально, окремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фізичних чи юридичних) автоматично на основі об´єктивних критеріїв. Основними ознаками субсидії є: 1)використання бюджетних коштів для надання такої підтримки; 2)вилучення в результаті її падіння економічної вигоди утримувачами субсидії. З торгово-політичної точки зору застосування субсидій може бути пов´язане з певною дискримінацією, яка виявляється в тому, що виробники субсидованого товару можуть користуватись додатковими ресурсами і відповідно перевагами.

Експортне кредитування — це фінансовий метод зовнішньоторговельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. У банківській практиці відсоткові ставки з експортних кредитів зазвичай суттєво нижчі від ставок з інших видів кредитів і нерідко є предметом узгодження між країнами в рамках картельних угод. Існують численні способи стимулювання експорту через експортні кредити, які не піддаються кількісній оцінці, перенесення строків перших платежів за кредитами на більш віддалений період, оплата кредитів у валюті покупця або у формі товарних поставок, державне пільгове стражування експортних кредитів тощо.

Демпінг — це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його "нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості, утвореної на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої. Демпінг є інструментом придушення конкуренції на експортному ринку і передумовою монополізації ринку. В останньому випадку споживачі зазнають втрат у майбутньому, коли політика низьких цін зміниться політикою монопольно високих цін. Для усунення цінової дискримінації, яка виникає внаслідок демпінгу застосовують антидемпінгові мита.