1. Юнсітрал – „Типовий закон про електронну торгівлю” (1977 р.):

• інформацію не слід визнавати як таку, що не має юридичної сили, якщо вона передається а електронній формі;

• вказуються правила визнання підпису та оригінальності в електронній формі;

• принцип доступності та доказової сили електронного повідомлення

• правила збереження електронних даних;

• умови заключення та дійсності контракту;

• відповідальність за ризик;

• верифікація підпису у цифровій формі.

1. Міжнародна торговельна палата – „Керівні принципи для рекламної та маркетингової діяльності в Інтернеті”:

• обов’язок розголошення даних про особу рекламодавця;

• повне розкриття інформації про всі витрати, що пов’язані з електронною торгівлею та маркетингом (перед відповідними державними органами: податкова поліція і т.д.);

• обмеження на збір та використання особистих даних.

4. Комісія єс – „Директива про загальну рамкову основу для електронних підписів” (1998 р.).

• ЄС пропонує в формі імперативу заборонити використання ліцензій або номер дозволу для електронних форм торгівлі;

• вільне право на заключення угод в електронній формі;

• юридичне визнання електронних підписів та послуг із сертифікації;

• можливість пропонувати електронні послуги на всій території ЄС за умов виконання законів лише країни резиденції (або реєстрації).

5. Принципи торгівлі послугами у сфері інформаційних та комунікаційних технологій сша та єс (2011р.) :

• прозорість (уряди повинні забезпечувати оприлюднення всіх законів, регуляцій, процедур та адміністративних правил щодо ІКТ);

• вільний доступ до мереж (уряди мають забезпечити споживачам вільний доступ та розповсюдження інформації);

• вільний рух інформації між країнами (уряди не повинні перешкоджати постачальникам або споживачам послуг з інших країн трансферу інформації);

• локальна інфраструктура (уряди не вимагатимуть від провайдерів ІКТ-послуг використання локальної інфраструктури або створення локального представництва, також не надаватимуть преференції національним провайдерам у використанні локальної інфраструктури, орбітальних ресурсів, розподіл частот);

• іноземна власність (уряди дозволяють повну іноземну участь у секторах надання ІКТ-послуг);

• використання частот (уряди мають максимізувати доступність використання частот, розподіл частот для комерційних цілей повинен відбуватися об’єктивно, вчасно, прозоро та недискримінаційно);

• регулюючі структури ( уряди повинні запевнити, що регулюючі структури є функціонально незалежними від всіх сервіс-провайдерів та мають достатньо юридичних повноважень та засобів, щоб ефективно виконувати свої обов’язки);

• надання дозволів та ліцензування ( уряди повинні забезпечити конкурентне надання ІКТ-послуг, якщо це можливо, шляхом простої нотифікації та не вимагатимуть створення юридичної особи як передумови надання послуг. Ліцензування буде кількісно обмежене лише специфічними регуляторними аспектами, наприклад, розподілом частот);

• взаємозв’язок (уряди повинні забезпечити, що провайдери суспільних телекомунікаційних послуг мають право та зобов’язані вести перемовини та забезпечувати взаємозв’язок на комерційних умовах з іншими провайдерами з метою їх доступу до суспільних мереж);

• міжнародне співробітництво ( уряди будуть співпрацювати з метою підвищення інформаційної грамотності в глобальному масштабі та зменшення «інформаційного розриву»).