55. Сімейні доходи,їх джерела та використання.

Структура доходів сім'ї та їх використання. Основним дже­релом зростання доходів населення, як уже зазначалося, є за­робітна плата. Проте у колишньому СРСР, а значною мірою і нині в Україні, Росії, інших державах СНД заробітна плата відірвана від особистого трудового внеску працівників і кін­цевих результатів роботи колективу. Розмір заробітної плати низький. Так, у 1993 р. середньомісячна зарплата робітників державного сектора становила 153 тис. крб., а колгоспників — 106 тис. крб. Освіта, рівень кваліфікації, трудовий стаж, на­віть робочий час помітного впливу на її рівень не мали. Ана­логічні норми застосовувалися і до суспільних фондів спожи­вання.

Водночас в умовах соціальне ринкової економіки розвину­тих країн Заходу на рівень доходів працівників у різних сфе­рах діяльності впливають освіта, набута спеціальність, влас­ність, різні види багатств, які передаються чи отримуються в спадщину, а також є результатом підприємницького успіху.

Частина реальних доходів населення в сучасному цивілізо­ваному світі використовується не для придбання будь-якого житла, а, скажімо, власного будинку з відповідними зручностя­ми й необхідним рівнем комунального обслуговування, автога-ражем, сауною, басейном, зоною зелених насаджень. У Вели­кобританії, наприклад, близько 60% сімей мають власні будин­ки. Нині йдеться не лише про предмети особистого споживання (одяг, взуття, інші речі), а й про те, щоб вони були зручними, красивими, модними, приносили їх власникові задоволення, насолоду. Такий же підхід до продуктів харчування: йдеться не лише про кількісні показники з огляду на елементарну калорій­ність, а про їх якісну структуру відповідно до фізіологічних потреб, науково обгрунтованих норм споживання.

Після другої світової війни в економічно розвинутих краї­нах світу за порівняно невеликий період часу у повсякденне життя людей увійшли телефон, телевізор, магнітофон, холо­дильник, автомобіль, комп'ютер, множильна техніка, десятки інших предметів побутового призначення, які помітно зміню­ють структуру потреб, звичок і настроїв.

Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні у 1990— 1996 pp. у структурі витрат сім'ї відбулися істотні зміни. Так, якщо офіційна статистика стверджувала, що у 1985—1990 pp. в Україні витрачалося на продукти харчування в сім'ях робіт­ників і службовців 30,2—30,9% бюджетних коштів, то у 1991— 1996 pp., за найскромнішими підрахунками, — 85—90%. Недо­ступними для населення стали товари тривалого користуван­ня.

56. Особливості сільськогосподарського виробництва

Розвиток же самого аграрного сектора залежить від тієї гами економічних (виробничих) відносин, які складаються в ньому. Що це за відносини?

Економічні (виробничі) відносини в аграрному секторі це: від­носини, які виникають з приводу, 1) привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; 2) виробництва, розподілу, обміну й спожи­вання сільськогосподарської продукції та послуг.

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі висту­пає: а)суспільство в цілому в особі держави; б)виробничі колек­тиви, представлені в Україні сільськогосподарськими кооперати­вами, селянськими спілками, колгоспами й держгоспами (де вони ще збереглися), підрядними та орендними формуваннями; в)Індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фер­мери, сімейно-індивідуальні господарства, колгоспники, робітники держгоспів, службовці і т.д.).

Взаємодія перерахованих суб'єктів складає основу економічних відносин в аграрному секторі.

Місце аграрних відносин в економічній системі - Сільське господарство, як галузь, розвивається не відокремлено, а в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Тому вищеназвані суб'єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а також з представниками інших галузей, з суспільством у цілому. Отже, аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економічних відносин суспільства. Найбільш чітко цей зв'язок проявляється в процесах агропромислової інтеграції.

У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромисло­вої інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується така господарська структура, як агропромисловий комплекс (АПК). Організаційною формою АПК виступає агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплю­ють повний комплекс діяльності по вирощуванню, переробці й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції.

Особливості аг­рарних відносин. Аграрна сфера є складовою частиною на­родногосподарського комплексу. Тому її розвиток повинен здійснюватися на основі спільних з іншими сферами об'єктивних економічних законів. Водночас сільське господарство відрізняється від інших галузей народного господарства рядом особливостей, які визначають специфіку функціонування організаційно-економічних і соціально-економічних відносин цієї галузі. Особливості: 1) на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування, в сільському господарстві земля - головний об'єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва. 2) для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва й робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва. 3) в сільському господарстві тісно переплітаються еко­номічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевий резуль­тат є сума зусиль людини й природи. 4) складність і різноманітність економічних зв'язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності. 5) земля існує в обмеженій кількості і не може бути відтворена(42 млн га с.г угідь, 33 млн га пашні) 6) земля різної якості, краща, середня, гірша. 7) сильно залежить від кліматичних та природних умов. 8) виробник має справу з живими істотами.

Форми господарювання. Відповідно до суб’єктів аграрних відносин в сфері аграрного виробництва можна виділити такі форми господарювання: державна, колективна, приватна (індивідуальна).