17.Форми суспільного виробництва. Натуральне та товарне виробництво.

Натуральне виробництво. Історично першим виникло на­туральне виробництво, за якого продукти праці призначають­ся для задоволення власних потреб виробництва, для спожи­вання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапі­талістичних формаціях господарство в основному було нату­ральним (господарство первісних общин і патріархальних сі­мей, латифундій у рабовласницьких державах і середньовіч­них феодальних маєтків). У цих господарствах існував зам­кнений кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не вихо­див за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання суб'єктів, що господарювали (власників), залежав виключно від рівня виробництва.

Суспільний поділ праці в натуральному господарстві ро­звинутий ще слабо. Проте всередині цього господарства праця уже могла бути поділена між окремими людьми та групами людей.

Товарне виробництво — це така організація суспільного гос­подарства, коли окремі продукти виробляються відокремле­ними виробниками, і для задоволення суспільних потреб не­обхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Звідси випливає, що основними рисами товарного виробництва є: а) суспільний поділ праці; б) приватна влас­ність на засоби виробництва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні зв'язки між відок­ремленими товаровиробниками через обмін; Г) стихійний та анархічний характер розвитку.

Розрізняють просте та капіталістичне товарне виробницт­во. Просте товарне виробництво характеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами виробництва, капіталіс­тичне — їх антагонізмом. Просте товарне виробництво ґрунту­ється на власній праці, капіталістичне — на експлуатації чужої праці. Продукт праці в простому товарному виробництві нале­жить товаровиробникові, у капіталістичному — власнику за­собів виробництва, тобто капіталісту. Просте товарне вироб­ництво є дрібним, розпорошеним, у ньому відсутній одинич­ний поділ праці, а кінцева мета — задоволення особистих пот­реб товаровиробника. Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих робітників, ро­звинутий одиничний поділ праці. Його мета — одержання прибутку капіталістом. Просте товарне виробництво має об­межений характер (одна частина вироблених у суспільстві продуктів йде безпосередньо на особисте споживання, друга — на ринок), а капіталістичне — загальний.

В умовах адміністративно-командної системи колишнього СРСР мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії економічних законів товарної форми організації виробництва, що призвело до не­ефективності й затратного характеру економіки.

18.Товар і його властивості.

Товарне виробництво- це виробництво, в якому продукт виробляється не для власного споживання виробника, а для продажу. Продукт для продажу – товар. Перетворення речей на товари відбувається лише при певних - мінових відносинах. Товар має свої властивості: 1) споживна вартість, 2) вартість товару + мінова вартістьтовару.

Споживна вартість товару. Товар повинен мати властивість за­довольняти певні потреби покупців. Причому характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т.д.), чи шкодити (як тютюн, - горілка, наркотики), значення немає. Ця властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживною вартістю.

За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основних види: 1) Предмети споживання - це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д.) 2) Засоби виробництва - це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т. д.). 3) Послуги - це своєрідна споживна властивість, що полягає у: а) споживна вартість послуги не має речової форми. б) споживна вартість послуги - це корисний ефект діяльності живої праці. в) особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичува­ти, включати до складу речового національного багатства країни. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.

В товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує.

Отже, зміст категорії "споживна вартість" визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару. В зв'язку з цим: Споживні властивості - це лише сукупність природних властивостей товару, а споживна вартість - це сукупність природних і суспільних його властивос­тей.

Вартість товару. Споживна вартість у товарі має суспільний характер. Товар повинен мати й другу властивість - спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі.

Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості. Або можна сказати інакше, -мінова вартість - це така кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.Споживні властивості продуктів - смак, форма, тощо лише різнять, а не об'єднують товари. Повинно бути щось спільне, що об'єднує ці різні споживні вартості.

Цим спільним, що дає можливість порівнювати товари в обмі­ні, є праця, затрачена на їх виробництво. Праця, що виробляє товари, створює другу властивість товару - вартість. Отже, мінова вартість - це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Вартість же як втілена в товарі праця, є основою цієї пропорції, змістом процесу обміну.

Мінова вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку. Отже, як споживні вартості товари якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї й тієї ж загаль­нолюдської праці.

Вартість - категорія суспільна. Скільки б праці не було затрачено на виробництво продукту, який іде на власне споживання виробника, вартість його ні в чому не проявиться. Але коли цей продукт потрапляє на ринок виникає необхідність встанов­лення пропорції, в якій він зможе обмінюватися на інший товар. Вартість проявляється тільки на ринку, у взаємовід­носинах з приводу купівлі-продажу товару.

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю і відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником, назив. індивідуальним робочим часом, а вартість створена ним- індивідуальною вартістю, але на ринку товари обмінюються за суспільною вартістю величина якої визначається суспільно необхідним робочим часом. Це означає , що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість, отже величина вартості товару визначається суспільно необхідними витратами праці і вимірюються суспільно необхідним робочим часом – індивідуальні витрати праці виробників найбільшого обсягу виробництва товарів. Суспільно необхідний робочий час змінюється і залежить від рівня розвитку науки, продуктивних сил, кваліфікації робітників, тощо. Вартість товару вимірюється в простій праці некваліфікованого працівника. Складна праця зводиться до простої( редукція праці) через ринкові відносини . Величина витрат праці залежить від продуктивності та інтенсивності праці. Продуктивність - це ступінь ефективності. Визначається кількістю продукції за одиницю часу, впливає на вартість. Інтенсивність – це напруженість праці. Визначається витратами праці в одиницю часу. Не впливає на вартість.

За Марксом праця товаровиробника завжди виступає з одного боку як конкретна, а з другого – як абстрактна. Конкретна праця - це праця затрачена в конкретній формі( відрізняється від іншого засобами праці, метою, результатами). Це джерело споживної вартості.

Абстрактна праця – це праця взагалі. Це праця витрачена безвідносно до форми витрати. Вона створює вартість. Це категорія історична і притаманна лише товарному виробництву.