65. Правові засади районування земель.

Використання і охорона сільськогосподарських земель здійснюється згідно з природно-сільськогосподарським районування земель, що становить поділ території урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур., Воно є основою оцінки земель і розробленням землевпорядної документації, пов'язаної з їх використання та охороною.

За результатами робіт з природньо-сільськогосподарського районування земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються дані про структуру сільськогосподарських угідь, ґрунтовий покрив, його якісний стан, наявність особли­во цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показники придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур. Ці схеми (карти) ви­користовуються для визначення екологічно чистих зон ви­робництва сировини для дитячого і дієтичного харчування та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продоволь­чої сировини.

У колишньому СРСР природно-сільськогосподарське району­вання земель становило систему поділу території країни на окремі частини з урахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві. Воно використовувалося при економічній оцінці земель, а також під час проведення першого туру грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визна­валася природно-сільськогосподарська зона, яка характеризу­валася певним балансом тепла і вологи що впливає на особли­вості ґрунтоутворення та мінерального живлення рослин. У зоні, як правило, переважали відповідні типи і підтипи ґрунтів та рослинності й застосовувалися система заходів раціонального землекористування. Кожна зона характеризувалась своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповідним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь. На території України було виділено 5 природно-сільськогосподарських зон та 2 гірські області'. Відповідно до ч. 4 ст. 179 ЗК та ч. 2 ст. 26 Закону "Про охорону земель" Кабінетом Мі­ністрів України був затверджений порядок здійснення природно- сільськогосподарського районування, а Держкомземом — від­повідні методичні рекомендації.

За результатами еколого-економічного районування визнача­ються ступінь перетворення природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання (залучення) при­родних ресурсів, характеристика природно-ресурсного по­тенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього навантаження, несприятливі при­родно-антропогенні процеси та еколого-економічна оцінка те­риторії.

Протиерозійне районування дає можливість визначити стан еродованості грунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх ди­наміку, природні (кліматичні умови, рельєф, ґрунтовий покрив, підстилаючи породи, характер рослинного покриву та його про­тиерозійні властивості) та антропогенні (розорювання силових земель, вирубування лісів на схилах, співвідношення площ просапних культур і багаторічних трав у сівозмінах) передумови розвитку ерозії.

Відповідно до Методичних рекомендацій, затверджених на­казом Держкомзему від 28 грудня 2004 р. № 420, протиерозійне районування здійснюється у 3 стадії: підготовчі роботи; скла­дання схем, у тому числі комп'ютерних, і карт районування різного масштабу (від 1:200000 до 1:2500000); еколого-еконо­мічна характеристика одиниць районування.

На основі відповідних схем (карт) здійснюється прогнозу­вання процесів ерозії з метою визначення відповідних проти­ерозійних заходів. Рівень забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими небезпечними речовинами визначається в процесі проведення заходів з еко­логічного районування земель.