Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
EKZAMEN-ZEMELNOE.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
18.09.2019
Размер:
404.82 Кб
Скачать

27. Право спільної часткової та спільної сумісної власності на зе­мельну ділянку та особливості їх здійснення.

Відносини спільної часткової власності виникають у всіх випадках виникнення права власності двох або більше осіб на одну земельну ділянку. Тому, фактично, підстав виникнення права спільної часткової власності на землю набагато більше ніж передбачено в ст. 87. Право спільної часткової власності виникає в силу різних правових підстав.

Добровільне об'єднання власниками належних їм земельних ділянок може відбуватися при створенні спільного підприємства, спільному будівництві житлового будинку, здійсненні спільної підприємницької діяльності.

Право спільної часткової власності виникає при прийнятті спадщини, якщо успадкована земельна ділянка ще не поділена; придбання земельної ділянки кількома особами; дарування земельної ділянки кільком особам, укладення договору міни; дарування власником частки права власності на земельну ділянку та ін.

За рішенням суду право спільної часткової власності виникає у випадку» коли співвласники земельної ділянки на праві спільної сумісної власності не можуть узгодити між собою порядок використання спільної земельної ділянки.

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

а)подружжя;

б)членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;

в)співвласників жилого будинку.

Володіння, користування та розпорядження зе­мельною ділянкою спільної сумісної власності здій­снюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Поділ земельної ділянки, яка е у спільній сумі­сній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визна­чення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

28. Зміст права власності на землю.

Право власності на землю — це право володі­ти, користуватися і розпоряджатися земельними ді­лянками.

Право власності на землю набувається та реа­лізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються від­повідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Правомочність володіння — це право фактичного (фізичного чи господарського) панування над певною земельною ділянкою. Природно, що фактичне володін­ня тією чи іншою земельною ділянкою робить можли­вим здійснення інших правомочностей: користування та розпорядження нею. Відомо, що не можна викорис­товувати земельну ділянку, не маючи господарського або фактичного панування над нею. Проте, правомочність власника земельної ділянки як об'єкта права власнос­ті має певну своєрідність. Це викликано невід'ємністю земельної ділянки від навколишнього природного се­редовища, їх екологічним взаємозв'язком, неможливіс­тю її вилучення та переносу, скажімо, в інше місце.

Право володіння може належати не тільки власни­ку, але й особі, якій власник передав земельну ділянку на підставі договору (наприклад, оренди). Власник при цьому не втрачає права володіння. Він перестає здійс­нювати його, але цілком зберігає можливість мати зе­мельну ділянку у своєму господарстві, у складі майна.

Право володіння однією і тією ж земельною ділянкою належить у подібних випадках і власнику, і особі, якій власник передав земельну ділянку за договором. Тут володіння не відокремлюється від права власності, бо власник має, згідно з законом, право на витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Разом з тим, право володіння осіб, що не є власниками, істотно відрізняється від права володіння власника. Право володіння цих осіб має похідний характер. Вла­снику, окрім права володіння, належать також право­мочність користування та розпорядження. Інші ж во­лодарі, як правило, повністю позбавлені права розпоряд­ження і мають право користування в межах, встанов­лених договором з власником (наприклад, оренда зе­мельної ділянки).

Правомочність користування — це право влас­ника задовольняти за допомогою землі свої потреби. З урахуванням екологічної специфіки земельних ді­лянок як об'єктів права власності, під користуванням в даному випадку треба розуміти забезпечену законом можливість їх безпосередньої господарської експлуа­тації для наданих цілей шляхом витягу з них їх ко­рисних властивостей, в тому числі отримання плодів та інших прибутків. Право користування, як і право володіння, може на підставі договору з власником на­лежати і не власнику. Право користування осіб, що не є власниками, похідне і залежне від права власності. Зокрема, орендар може користуватися орендованою земельною ділянкою тільки на умовах, визначених договором та цільовим призначенням землі.

Третьою правомочністю власника є розпорядження. Правомочністю розпорядження є визнана за власни­ком і гарантована йому можливість учиняти дії, спря­мовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану земельних ділянок, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам пра­ва у власність).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]