60. Причини виникнення, основні види та правові засади вирішення земельних спорів

Земельне законодавство не містить визначення поняття земельних спорів. Однак його можна сформулювати на під­ставі змісту норм ЗК. Виходячи з цього, під земельними спорами слід розуміти неврегульовані розбіжності, що пов'язані із засто­суванням норм земельного законодавства щодо володіння, корис­тування і розпорядження земельними ділянками та реалізацією інших прав на землю, які виникають між суб'єктами земель­них відносин і підлягають вирішенню у встановленому законом порядку.

Земельні спори можуть виникати з різних причин. Найбільш розповсюдженими з них є: неврегульованість або неповнота урегульованості відповідних відносин чинним законодавством; внутрішня суперечливість самих норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини; протиріччя між нормами земельного законодавства та нормами інших природноресурсових галузей законодавства, що регулюють близькі за своїм змістом положення; не узгодженість між нормами-принципами право­вого регулювання земельних відносин та нормами-правилами земельного законодавства; недостатня юридична кваліфікація посадових осіб, що застосовують земельно-правові норми; роз­біжності у право розумінні та недостатня правова поінформова­ність учасників земельно-правових спорів.

У чинному ЗК змінено не тільки розташування норм про земельні спори, а й підстави їх поділу на певні види. Його зміст дозволяє розподіляти 4 види таких спорів: 1) спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що становлять власне земельні спори; 2) спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей, що по суті є адміністративно-територіальними спорами; 3) спори з правил добросусідства, встановлення обмежень щодо вико­ристання земель та земельних сервітутів; 4) спори, що пов'язані із земельними відносинами.

До останніх можна віднести майнові спори, пов'язані із земле­володінням або землекористуванням, спори щодо відшкодування збитків та втрат власників землі та землекористувачів, спори, пов'язані з платою за землю та деякі інші спори. На відміну від попереднього ЗК, чинний земельний закон не виділяє такі спори в окремі види. Однак це не означає, що вони зникли чи втратили своє значення. Навпаки, зазначені спори залишають­ся поширеними на практиці і їх вирішення викликає значні труднощі.

61. Органи, що вирішують земельні спори, порядок їх розгляду та вирішення.

Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори

1.Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

2.Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо роз­межування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

3.Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розме­жування меж районів у містах.

4.Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земель­них ділянок за межами населених пунктів, розташу­вання обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

5.У разі незгоди власників землі або землекорис­тувачів з рішенням органів місцевого самоврядуван­ня, органу виконавчої влади з питань земельних ре­сурсів спір вирішується судом.

Земельні спори — це різновид конфлікту, що вини­кає у зв'язку з порушенням прав та законних інтере­сів власників землі, землекористувачів ті інших суб'єк­тів земельного законодавства, які є учасниками земель­них правовідносин.

В статті визначений перелік органів, яким надано право розглядати та вирішувати земельні спори. Ними є: суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Інші, не зазначені в цій статті органи, не мають права на вирішення земельних спорів.

Суди мають право вирішувати всі без виключення категорії спорів, у т.ч. і земельні спори. До них віднесені дві категорії спорів, а саме: спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянка­ми, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб; спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органам місцевого самоврядування підвідом­чі: спори у межах населених пунктів щодо меж земе­льних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян та додержання громадянами правил добросусідства; спори щодо розмежування меж райо­нів у містах. Органам виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів підвідомчі спори щодо меж земель­них ділянок за межами населених пунктів, розташу­вання обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Підставами виникнення земельних спорів є претен­зії одного або більшої кількості суб'єктів земельних правовідносин відносно набуття або припинення пра­ва власності на землю, права землекористування, орен­ди земельних ділянок, порушення земельних сервіту­тів та правил добросусідства, зобов'язань, що виника­ють внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам і деякі інші.

Об'єктом земельних спорів є суб'єктивне право на землю. Суб'єктами земельних спорів є сторони — юридичні або фізичні особи, чи держава.

Вирішення земельних спорів полягає в тому, що суди, органи місцевого самоврядування або органи виконав­чої влади з питань земельних ресурсів виявляють зміст та межі повноважень сторін спору, а також встановлю­ють їх обов'язкову по відношенню однієї сторони до іншої поведінку.

Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів

1.Земельні спори розглядаються органами вико­навчої влади з питань земельних ресурсів та органа­ми місцевого самоврядування на підставі заяви од­нієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.

2.Земельні спори розглядаються за участю заціка­влених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності од­нієї із сторін при першому вирішенні питання і відсут­ності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спо­ру переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

3.Відсутність однієї із сторін без поважних при­чин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

4.У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресур­сів визначається порядок його виконання.

5.Рішення передається сторонам у 5-денний тер­мін з часу його прийняття.

Початком розгляду земельних спорів необхідно вва­жати заяву про порушення прав та законних інтересів суб'єкта земельних відносин. На практиці всі заяви реєструються в спеціальному журналі, де зазначається порядковий номер, дата реєстрації та прізвище заявника. В заяві про порушення спору, як правило, вказуються підстави, які за думкою заявника, роблять необхідним розглянути спір. Заява повинна бути належним чином оформлена, мотивована та підписана відповідною особою. До неї можуть бути додані необхідні для розгляду спору доку­менти і матеріали: документи на право власності на земельні ресурси; зміни, які трапилися в правовому режимі земельної ділянки; акти, протоколи, розпоря­дження контролюючих органів та ін.

Стаття встановлює строки розгляду земельних спо­рів, які визначаються днем реєстрації заяви. Спори повинні бути вирішені на протязі одного місяця.

Розгляд та вирішення земельних спорів здійснюєть­ся в присутності сторін.

Орган, який розглядає спір, зобов'язаний належним чином і завчасно повідомити сторони про час та місце його розгляду. Як правило, це здійснюється за допомо­гою письмового повідомлення, яке вручається сторонам.

ЗК України гарантує сторонам спору їх безпосеред­ню участь в процесі його вирішення, передбачивши можливість перенесення розгляд справи, якщо відсут­ня одна зі сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання без неї.

В ряді випадків розгляд і вирішення земельного спору може бути здійснено у відсутності однієї зі сто­рін, наприклад, коли сторона ухиляється від присутно­сті під час розгляду спору або якщо вона письмово повідомляє про нез'явлення або небажання брати участь у розгляді спору. Під ухиленням від участі в розгляді спору треба також розуміти неявку сторони без пова­жних причин при повторному виклику органу, що роз­глядає земельний спір.

За результатами розгляду земельних спорів органи місцевого самоуправління або органи виконавчої вла­ди з питань земельних ресурсів приймають рішення, які повинні містити посилання на фактичні обставини спра­ви і норми земельного законодавства. В рішенні пови­нен бути також передбачений порядок його виконання, тобто заходи щодо відновлення порушених прав і закон­них інтересів власників землі, землекористувачів або інших суб'єктів, що є стороною в спорі.

Рішення, що приймається за результатами розгля­ду земельного спору повинно складатися з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолю­тивної.

У вступній частині викладається: де і коли винесе­но рішення; який орган прийняв рішення; сторони, що беруть участь в розгляді спору.

В описовій частині фіксуються: зміст заяви; доку­менти і матеріали, представлені сторонами; встановле­ні фактичні обставини справи.

В мотивувальній частині вказуються обставини спра­ви, встановлені органом, що розглядає земельний спір.

Резолютивна частина рішення повинна містити: ви­кладення кінцевих висновків про задоволення заяв­лених вимог або відмову в їх задоволенні повністю або частково; строк і порядок оскарження прийнятого рі­шення.

Важливим положенням коментованої статті є те, що в ній передбачений обов'язок органу, який прийняв рішення, ознайомити сторони зі змістом останнього. Формою такого ознайомлення є безпосередня передача прийнятого рішення сторонам. Термін передачі рішен­ня — 5 днів з часу його прийняття.