54. Роздержавлення та приватизація у постсоціалістичних країнах.

У західній економічній літературі процес трансформації державної власності у будь-яку форму власності характеризується як приватизація. Це зумовлено тим, що у ній розмежовуються лише дві форми власності (державна і приватна), а державна ототожнюється з суспільною. Таке чорно-біле бачення проблеми є однією з догм західної економічної думки, яка призводить до хибного тлумачення тих процесів, що відбуваються з державною власністю як у постсоціалістичних, так і у розвинених капіталістичних країнах. Роздержавлення означає процес переходу державної власності на засоби виробництва в інші недержавні типи власності, у тому числі у приватну власність окремої особи або членів її сім’ї. Процес роздержавлення і приватизації у 80-90-х рр. ХХ ст. відбувався як у розвинених країнах світу, так і у так званих постсоціалістичних країнах. У кожній із цих груп країн існували як загальні, так і особливі причини роздержавлення і приватизації; водночас, різним був їх соціально-економічний зміст та наслідки. Так, у країнах Східної Європи та колишнього СРСР об’єктивними причинами роздержавлення і приватизації було надмірне одержавлення економіки. Наприклад, у СРСР, у т.ч. в Україні, 92% власності на засоби виробництва належало державі, в Угорщині частка держави в основних фондах становила 90%, у Чехії – 98% усього майна було власністю держави. Основні моделі та механізми роздержавлення є: 1) модель масового роздержавлення і приватизації; 2) модель колективного роздержавлення і приватизації; 3) модель зовнішнього власника; 4) змішана модель роздержавлення і приватизації; 5) модель соціально орієнтованої власності. Модель масового роздержавлення і приватизації найповніше була реалізована у Чехії, Росії, Литві та Монголії, частково у Польщі. Вона не використовувалась у колишній НДР, Угорщині, деяких країнах колишнього СРСР. У Росії та Україні роздержавлення і приватизація передбачали надання кожному громадянину приватизаційного сертифіката на частку державного майна і можливість у наступний період обміняти його на акції підприємств. Проте, внаслідок цілої низки причин приватизаційні сертифікати знецінились і замість подолання соціально-економічного відчуження воно ще більше зросло. Відбулося знецінення значної частини з них у фіктивних трастових компаніях, штучне зниження вартості майна підприємств. Модель колективного роздержавлення і приватизації передбачає придбання переважної частини акцій трудовим колективом (у т.ч. менеджерами), або, передусім, менеджерами з наступним виділенням частки кожного працівника та правом купівлі-продажу ними акцій інших працівників. Модель зовнішнього власника передбачає надання контрольного пакета акцій (понад 50% голосуючих акцій) в руки іноземного інвестора. Ця модель отримала найбільше поширення в Чилі, частково – в Угорщині, НДР та Естонії. Так, в Естонії поширеним методом роздержавлення і приватизації стали міжнародні тендери. Модель зовнішнього власника певною мірою сприяла припливу нових інвестицій, з яких більше половини спрямовувалося на створення нових підприємств. Іноземні інвестори вкладають капітал, передусім, у галузі з невеликим робочим періодом (торгівлю, харчову, легку, лісову промисловість та ін.), частково в авіаційний та морський транспорт.Змішана модель роздержавлення і приватизації передбачала поєднання державної, колективної і приватної власності у різних пропорціях за умов переважання державної власності і державного контролю в стратегічних для народного господарства галузях. Зокрема це стосується так званих природних монополій. Найближче до цієї моделі – досвід роздержавлення і приватизації в Китаї, внаслідок чого виникли, передусім, акціонерні підприємства, про що вже зазначалось.Модель соціально-орієнтованої власності у процесі роздержавлення і приватизації передбачала право робочих рад на підприємстві та менеджерів ухвалювати рішення щодо роздержавлення і приватизації, а також використання інших моделей. У цілому роздержавлення і приватизація мають свої позитивні і негативні сторони. До позитивних сторін роздержавлення у розвинених країнах світу відносять: ослаблення адміністративно-командних методів управління державними підприємствами; зширення процесу демократизації власності шляхом концентрації частини акцій у найманих працівників; зростання рентабельності державних підприємств. Позитивними рисами роздержавлення і приватизації на Україні є: значне зменшення частки державної власності і можливість формування на цій основі реального плюралізму форм власності; зосередження частини державної власності в руках трудових колективів; формування значної кількості формальних акціонерів, які могли б за певних умов стати реальними акціонерами. Негативними сторонами роздержавлення і приватизації у розвинених країнах світу є: позбавлення населення можливості отримувати товари та послуги з державного сектору за відносно дешевими цінами; зростання безробіття внаслідок капіталістичної раціоналізації державних компаній; продаж державної власності за штучно заниженими цінами; здійснення приватизації, зазвичай, прибуткових підприємств, що суперечило офіційно оголошеній меті оздоровити збитковий державний сектор;монополізація більшої частини державної власності у руках фінансового капіталу; зростання цін на державні товари та послуги.Негативні сторони роздержавлення і приватизації є домінуючими в Україні.