26. Економічні і бухгалтерські витрати та їх структура. Валові, середні та граничні

витрати.

Витрати підприємства відрізняються за належністю факторів виробництва. Справа в тому, що часто не всі ресурси реально оплачуються. Частину з них підприємство може використовувати ніби “безкоштовно”. Наприклад, якщо власник швейної майстерні має у розпорядженні власні приміщення та грошовий капітал, до того ж сам організує свій бізнес, то використання цих ресурсів не потребує від нього прямих грошових витрат. У зв’язку з цим економісти розрізняють витрати явні і неявні.Явні (зовнішні) витрати – це грошові виплати постачальникам ресурсів, які не є власниками даного підприємства (фірми). До них відноситься: зарплата найманим працівникам, оплата поставок сировини та матеріалів, а також транспортних, фінансових, юридичних та інших послуг. Саме ці витрати враховуються бухгалтерією, тому їх часто називають бухгалтерськими витратами. Неявні (внутрішні) витрати– це витрати, пов’язані з використанням фірмою своїх власних (внутрішніх) ресурсів. На відміну від явних ці витрати не оплачуються і не відображаються в бухгалтерській звітності. Вони носять прихований характер, виступаючи як вмінені (імпліцитні) витрати власних ресурсів фірми, що застосовуються у виробництві. Величина цих витрат визначається тим доходом, який могли б принести дані ресурси за умови їх найвигіднішого альтернативного використання. Так, згаданий вище власник швейної майстерні, використовуючи свої власні гроші, приміщення і підприємницькі здібності, втрачає ті відсотки, ренту і винагороду за управлінські послуги, які він міг би отримати за умови їх кращого альтернативного використання (скажімо надавши гроші в позику, приміщення – в оренду та запропонувавши свої послуги в галузі менеджменту іншій фірмі). Втрачена тут вигода (відсотки, рента, зарплата менеджера) і складає неявні витрати пошиву одягу.Суму явних та неявних витрат виробництва економісти називають економічними витратами. Врахування неявних (внутрішніх) та визначення економічних витрат має важливе практичне значення. Воно дозволяє більш точно оцінювати й порівнювати ефективність різних економічних рішень. Так, з їх допомогою власник майстерні може визначити для себе, що вигідніше: мати свій власний швейний бізнес чи працювати за наймом, здаючи своє приміщення в оренду, а гроші до банку. Щоб бути зацікавленим у веденні власного бізнесу, підприємець повинен отримувати від нього певний мінімальний доход. В іншому разі підприємницька діяльність не матиме сенсу і йому буде краще переключитись на інші види діяльності. Цей необхідний мінімальний доход економісти називають нормальним прибутком. Нормальний прибуток повинен відшкодувати підприємцю ті втрачені доходи, які б він отримав від альтернативного використання своїх власних підприємницьких та управлінських здібностей. Отже, нормальним прибутком нашого власника майстерні можна вважати такий, який би компенсував йому втрачену менеджерську винагороду.

Оскільки, нормальний прибуток лише відшкодовує частину неоплачених внутрішніх витрат фірми, економісти не вважають його власне прибутком. Вони розглядають нормальний прибуток як елемент витрат виробництва. І тільки доход, отриманий понад нормального прибутку називається економічним або чистим прибутком. Але у бухгалтерів інакший підхід у визначенні прибутку. Вони вважають прибутком весь надлишок загальної виручки над зовнішніми витратами. Це – так званий бухгалтерський прибуток.

Валові витрати (ТС) являють собою суму постійних та змінних витрат за кожного конкретного рівня виробництва. На графіку (рис.7.2 ) додавання постійних та змінних витрат означає зміщення вгору лінії VC на величину OF по вісі ординат. Крім показника валових витрат, підприємцю важливо знати також середні витрати виробництва, тобто витрати на одиницю продукції. Зокрема вони використовуються для порівняння з ціною, яка також вказується в розрахунку на одиницю продукції. Середні витрати дорівнюють валовим витратам, поділеним на кількість виготовленої продукції , де АTС – середні витрати, ТС – валові витрати, Q –кількість продукції.

Для виробника важливо також знати, до якого рівня йому важливо збільшувати обсяг виробництва. В зв’язку з цим важливим показником необхідно розглянути так звані граничні витрати, тобто додаткові витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції. Граничні витрати розраховують як різницю між витратами виробництва n одиниць та витратами виробництва n–1 одиниць продукції (МС = ТС_n – ТС_n-1).