- •1. Предмет політичної економії та її місце в системі економічних наук. Функції
- •2. Виникнення та етапи розвитку політичної економії: основні школи та течії.
- •3. Методи політичної економії. Її закони, принципи, категорії.
- •4. Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація.
- •6. Взаємозв’язок потреб, виробництва і попиту.
- •7. Економічні інтереси – рушійна сила соціально-економічного розвитку.
- •8. Виробництво та його основні чинники.
- •9. Економічні ресурси та їх обмеженість.
- •10. Проблема економічного вибору. Межа виробничих можливостей.
- •11. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система: її сутність таструктурні елементи.
- •12. Економічні відносини як елемент економічної системи. Види економічних
- •13. Власність як економічна категорія. Історичні типи та форми власності
- •14. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва. Сутність і риси
- •15. Товарна форма організації суспільного виробництва. Проста і розвинена форми товарного виробництва.
- •16. Товар та його властивості. Вартість і ціна: альтернативні теорії.
- •17. Виникнення та розвиток грошових відносин. Суть та функції грошей.
- •18. Грошовий обіг та його закони. Сталість грошового обігу.
- •19. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Умови формування і розвитку ринку.
- •20. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування і
- •5 Функцій:
- •21. Конкуренція та її сутність. Функції та форми конкуренції.
- •22. Соціально – економічний зміст категорії “Капітал”. Альтернативні теорії
- •23. Трудові відносини: сутність та структура.
- •25. Сутність та економічне значення витрат виробництва. Теорії витрат
- •26. Економічні і бухгалтерські витрати та їх структура. Валові, середні та граничні
- •27. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку та чинники, що на неї
- •28. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин. Місце домогосподарства в кругообігу продуктів, ресурсів і доходів.
- •29. Доходи та витрати домогосподарства. Розподіл доходів.
- •33. Інфраструктура ринку та її основні елементи
- •35. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Класифікація підприємств.
- •36. Капітал підприємства та його кругообіг.
- •37. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладення капіталу. Земельна рента та її
- •38. Капітал у сфері обігу. Торгівельний прибуток.
- •39. Позичковий капітал та позичковий процент.
- •40. Суспільне відтворення: сутність та види. Просте та розширене відтворення.
- •41. Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту.
- •42. Валовий внутрішній продукт. Чистий національний продукт і національнийдохід.
- •43. Національне багатство: зміст та структура.
- •45. Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи.
- •46. Зайнятість: сутність і форми. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили
- •47. Неповна зайнятість та рівень безробіття. Види і форми безробіття.
- •48. Господарський механізм, його сутність та елементи.
- •49. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування і програмування.
- •50. Держава як суб’єкт економічних відносин. Економічні функції держави.
- •51. Економічна система сучасного капіталізму.
- •52. Соціалістична економічна система та її еволюція.
- •53. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік.
- •54. Роздержавлення та приватизація у постсоціалістичних країнах.
- •55. Світове господарство: його сутність та структура. Міжнародний поділ праці іспеціалізація.
- •56. Міжнародна торгівля у системі світового господарства.
- •57. Міжнародний рух капіталу як форма міжнародних економічних відносин.
- •59. Причини виникнення та сутність глобальних проблем.
- •60. Основні глобальні проблеми сучасності. Класифікація глобальних проблем.
38. Капітал у сфері обігу. Торгівельний прибуток.
Марксистська економічна теорія, яка має багато прихильників і в наш час, окремо виділяє торговий капітал і торговий прибуток. При цьму, торговим капіталом вважається капітал, що обслуговує процес реалізації продукції, створеної в сфері матеріального виробництва. Отже, торговий капітал являє собою частину промислового капіталу, яка відособилася і обслуговує процес реалізації товарів. На ранніх стадіях розвитку капіталізму, власник промислового капіталу сам займався реалізацією товарів. Але в міру розширення обсягів виробництва і збільшення часу обігу виникла потреба в особливій групі капіталістів – торговців, що займаються реалізацією готової продукції. Рух торгового капиталу може бути представлий формулою Д - Т- Д', яка мовою символів виражає дії капиталу торгівця, а саме купівлю товарів заради продажу з прибутком. Метою функціонування торгового капіталу (як і будь-якого іншого) є присвоєння прибутку. Це породжує формально-логічну суперечність при виділенні капіталу, що професійно займається реалізацією товарів. З одного боку, такий капітал оперує лише в сфері обігу де вартість не створюється (відповідно не може відбуватись самозростання капіталу). Капіталісти займаються реалізацією товарів і доведенням їх до кінцевого споживача, тому що в кінцевому підсумку вони отримують прибуток не нижчий за нормальний. В іншому разі ці капітали шукатимуть собі інше застосування. Промисловий капіталіст (що займається виробництвом товару, де відбувається зростання варості) передаючи частину своїх функцій (по реалізації товарів) торговому капиталу, повинен поділится додатковою вартістю з торговим капіталістом, який виконує ці функції професійно і з меншими витратами, ніж промисловий капіталіст-виробник товарів. За таких умов у останнього знизяться загальні витрати. Врешті загальний прибуток , який отримує капітал (торговий і промисловий) також зросте. Отже і промисловий, і торговий капітал зацікавлені в розподілі між різними суб’єктами актів виробництва товару та його реалізації (загальний прибуток росте, а отже, росте і норма прибутку, що присвоюється і торговим і промисловим капіталами).Формула руху тргового капіталу як обособленої частини промислового капіталу набуває вигляду: Д - Т - Д' (Д' > Д). Торговий прибуток, за К. Марксом, – це частина додаткової вартості, створеної в процесі матеріального виробництва, що присвоюється торговим підприємцем пропорційно авансованому у сферу обігу капіталу. Участь торговця в перерозподілі додаткової вартості зменшує норму і масу прибутку промислових підприємців. Але ці втрати з боку останніх є меншими, ніж, якби вони самі організовували виробництво товару. Промисловий капіталіст продає всю вироблену ним продукцію торговому капіталісту, який доводить товар до кінцевого споживача, здійснюючи при цьому певні витрати. Кінцева ціна для споживача виявиться безумовно вищою за ту, за якою промисловий капіталіст продав свій товар. Вона компенсує торговому капіталісту його витрати та забезпечує прибуток. не нижчий за нормальний. Витрати, пов’язані з реалізацією товарів, утворюють витрати обігу. Останні поділяються на чисті витрати обігу і додаткові витрати обігу. Чисті витрати обігу – це витрати, зумовлені виключно самим процесом купівлі-продажу. До таких витрат відносять витрати на оплату праці працівників, що здійснюють бузпосередню реалізацію товару, а також витрати на ведення обліку, кореспонденцію, рекламу тощо. Чисті витрати обігу не беруть участі в утворенні вартості товарів. Джерелом цих невиробничих витрат є додаткова вартість. створена в сфері матеріального виробництва. Додаткові витрати обігу пов’язані з продовженням виробництва в сфері обігу. До них відносять: сортування, розфасовка, упаковка товарів, їх зберігання, транспортування тощо. Праця працівників, зайнятих цими операціями, є продуктивною. Оскільки продуктивні витрати обігу збільшують вартість товарів, що реалізуються, їх відшкодування здійснюється в результаті реалізації цих товарів. Виділення самостійного капітала, що займається реалізацією виробленого товару, створює і нового конкурента. Зрозуміло, що віднині і промисловий і торговий капітали починають боротьбу за ту частину прибутку, яку кожний з них врешті отримує. В результаті цієї конкуренції обидва отримають прибуток в межах саме нормального.Роздвоєння ціни реалізації на оптову і роздрібну створює два типи торгових відносин: Оптова торгівля (в якості суб’єктів має, з одного боку, капіталістів, що виробляють товар, з іншого боку – капіталістів, які займаються його кінцевою реалізацією).Роздрібна торгівля (пов’язує торгового капіталіста вже з кінцевим споживачем (це, як правило, фізична особа)).Поява двох типів торгівли в рамках єдиного акта реалізації виробленою продукції в умовах відхилення від конкуренції створює сприятливе середовище для появи чисельних торгових посередників, тобто між виробником товару і кінцевим споживачем виявляється не один торговий капіталіст, а декілька різних торгових посередників.