- •1. Предмет політичної економії та її місце в системі економічних наук. Функції
- •2. Виникнення та етапи розвитку політичної економії: основні школи та течії.
- •3. Методи політичної економії. Її закони, принципи, категорії.
- •4. Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація.
- •6. Взаємозв’язок потреб, виробництва і попиту.
- •7. Економічні інтереси – рушійна сила соціально-економічного розвитку.
- •8. Виробництво та його основні чинники.
- •9. Економічні ресурси та їх обмеженість.
- •10. Проблема економічного вибору. Межа виробничих можливостей.
- •11. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система: її сутність таструктурні елементи.
- •12. Економічні відносини як елемент економічної системи. Види економічних
- •13. Власність як економічна категорія. Історичні типи та форми власності
- •14. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва. Сутність і риси
- •15. Товарна форма організації суспільного виробництва. Проста і розвинена форми товарного виробництва.
- •16. Товар та його властивості. Вартість і ціна: альтернативні теорії.
- •17. Виникнення та розвиток грошових відносин. Суть та функції грошей.
- •18. Грошовий обіг та його закони. Сталість грошового обігу.
- •19. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Умови формування і розвитку ринку.
- •20. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування і
- •5 Функцій:
- •21. Конкуренція та її сутність. Функції та форми конкуренції.
- •22. Соціально – економічний зміст категорії “Капітал”. Альтернативні теорії
- •23. Трудові відносини: сутність та структура.
- •25. Сутність та економічне значення витрат виробництва. Теорії витрат
- •26. Економічні і бухгалтерські витрати та їх структура. Валові, середні та граничні
- •27. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку та чинники, що на неї
- •28. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин. Місце домогосподарства в кругообігу продуктів, ресурсів і доходів.
- •29. Доходи та витрати домогосподарства. Розподіл доходів.
- •33. Інфраструктура ринку та її основні елементи
- •35. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Класифікація підприємств.
- •36. Капітал підприємства та його кругообіг.
- •37. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладення капіталу. Земельна рента та її
- •38. Капітал у сфері обігу. Торгівельний прибуток.
- •39. Позичковий капітал та позичковий процент.
- •40. Суспільне відтворення: сутність та види. Просте та розширене відтворення.
- •41. Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту.
- •42. Валовий внутрішній продукт. Чистий національний продукт і національнийдохід.
- •43. Національне багатство: зміст та структура.
- •45. Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи.
- •46. Зайнятість: сутність і форми. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили
- •47. Неповна зайнятість та рівень безробіття. Види і форми безробіття.
- •48. Господарський механізм, його сутність та елементи.
- •49. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування і програмування.
- •50. Держава як суб’єкт економічних відносин. Економічні функції держави.
- •51. Економічна система сучасного капіталізму.
- •52. Соціалістична економічна система та її еволюція.
- •53. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік.
- •54. Роздержавлення та приватизація у постсоціалістичних країнах.
- •55. Світове господарство: його сутність та структура. Міжнародний поділ праці іспеціалізація.
- •56. Міжнародна торгівля у системі світового господарства.
- •57. Міжнародний рух капіталу як форма міжнародних економічних відносин.
- •59. Причини виникнення та сутність глобальних проблем.
- •60. Основні глобальні проблеми сучасності. Класифікація глобальних проблем.
53. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік.
Сьогодні у світі існують три основні типи країн щодо системи господарювання. По-перше, це країни розвинутого ринкового господарства, в якому все більше зростає соціальна спрямованість; по-друге, країни ринкового господарства, що розвивається, де ще значне місце мають нетоварні відносини; по-третє, країни, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, серед яких знаходиться і Україна.
На нашу думку, саме соціальне орієнтоване ринкове господарювання при всіх позитивних і негативних реаліях є прогресивною формою розвитку людства. Воно стає домінуючим у розвинутих країнах, де поряд з товарно-грошовим ринковим механізмом широко розповсюджене державне регулювання економіки. Сьогодні у світі налічується понад 30 країн з більш-менш розвинутим соціальне орієнтованим ринковим господарством. Серед них існує певна диференціація. Країни, що визволилися або що розвиваються, утворили особливу групу в ринковій підсистемі всесвітнього господарства після другої світової війни внаслідок розпаду та краху колоніальної системи.
До країн, що розвиваються, відносять молоді політично незалежні держави Азії, Африки та Латинської Америки, які досягли національної незалежності, державного суверенітету після другої світової війни, а також країни (в основному латиноамериканські – Аргентина, Бразилія, Мексика та ін.; азіатські – Непал, Таїланд та ін.; африканські – Ліберія), які хоча і досягли державної незалежності раніше або відстояли її, проте в економічному та політичному аспектах мають багато спільного з молодими країнами, що визволилися
Перехідна економіка — це не стаціонарна економіка, що якісно змінюється, в якій процеси відмирання старих і становлення принципово нових відносин домінують над процесами їх функціонування. Це економіка суспільства, що здійснює перехід з однієї історичної епохи в іншу, від попереднього ступеня свого руху до наступного. Отже, перехідна економіка — це економіка, яка якісно трансформується
Трансформація світової економіки відбувається в напрямі поступового, але неухильного формування постматеріальних, постекономічних структур з яскраво вираженою тенденцією гуманітаризації економічних процесів, зі зміщенням центру ваги зі сфери матеріального у сферу духовного багатства.
Характерні риси перехідних економік:
відносна тривалість трансформаційних процесів в економіці,
здійснення глибоких інституціональних змін, пов’язаних із перетворенням власності, зі створенням сучасної ринкової і постринкової інфраструктури,
структурна перебудова економіки на сучасній технологічній та ресурсній базі,
перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку,
органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем,
реструктуризація соціальної політики
Узагальнюючи реальну практику перехідних процесів, виділяють дві їх базові моделі:
1) «шокової терапії», в межах якої домінує жорсткий і стислий за термінами монетаристський варіант неоліберальної економічної політики. Ця модель була розроблена спеціалістами Міжнародного валютного фонду та Світового банку для країн Східної та Центральної Європи з метою проведення швидких ринково спрямованих перетворень. Програма «шокової терапії» містила чотири основні пакети:
- проведення впродовж 1—2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів та приватизації;
- моментальна лібералізація цін;
- максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси;
- ліквідація переважної більшості субсидій;
- запровадження повної фінансової самостійності підприємств, «жорстких» бюджетних обмежень тощо;
2) градуалістська або інкрементальна, яка наголошує на необхідності поступових і відносно повільних ринкових перетворень в міру створення відповідних інституціональних передумов. Її прихильники виступають за:
- встановлення рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектора;
- поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;
- лібералізацію цін зі збереженням певного державного контролю у споживчих галузях економіки;
- формування двосекторної моделі економіки.
У країн даної моделі протягом усього перехідного періоду було наявне економічне зростання. Зокрема йдеться про Китай та В’єтнам.
Моделі «шокової терапії» та градуалістську (інкрементальну) можна вважати послідовно-паралельними етапами та необхідними передумовами формування інтегративної моделі економічних перетворень.
Перехідна економіка України, яка існує в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової незалежної держави, вже пройшла два головних етапи розвитку:
I (1992—1994 рр.) — етап безсистемної та нерегульованої «шокової терапії»;
II (1994—1999 рр.) — етап перетворень за програмою МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, в якій домінували заходи «шокової терапії». Певні зусилля владних структур були націлені на реалізацію градуалістських заходів.
Поряд з деякими позитивними зрушеннями — відносна макроекономічна фінансова стабілізація, формування власної грошово-кредитної та фінансової системи, ринкової інфраструктури, активізація зовнішньоекономічних зв'язків тощо — домінували такі регресивні процеси, як депресія, деіндустріалізація, депостіндустріалізація, криміналізація, значне соціальне розшарування тощо, які значною мірою були детерміновані не тільки спадщиною минулого, але й неадекватною економічною політикою