57. Міжнародний рух капіталу як форма міжнародних економічних відносин.

Капітал, як зазначалося, за своїм економічним змістом охоплює сукупність капіталістичних виробничих відносин, системну сутність яких виражає капіталістична власність.

Оскільки міжнародний рух капіталів здійснюється, насамперед, шляхом його вивезення, то такий процес означає формування у докапіталістичній країні відносин економічної власності, заснованих на експлуатації найманої праці та притаманної їм глибинної суперечності. Якщо капітал вивозиться із більш розвиненої країни у менш розвинену, відбувається формування більш досконалих виробничих відносин. Водночас вивезення капіталу може здійснюватись з метою отримання вищих відсотків та інших причин, не пов’язаних із формуванням і розвитком таких базових виробничих відносин, але загалом при цьому посилюється процес інтернаціоналізації капіталу.

Головними суб’єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу – привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо). Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми і речового змісту – процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формах з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. Крім того, вивезення капіталу спричиняє асинхронним перебігом капіталістичного циклу, протекціоністськими бар’єрами, що перешкоджають вивезенню товарів процесом інтернаціоналізації виробництва та ін.

Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах – підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.

При вивезенні підприємницького капіталу інвестиції поділяють на прямі (дають можливість здійснювати контроль за підприємством – для цього достатньо придбати до 10% акцій) та на портфельні (не дають права на контроль, а лише на отримання прибутку).

Позичковий капітал вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів.

Крім того, за джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний (приватний, груповий), наддержавний капітал. У межах державного капіталу існують такі його форми: позики, дари (гранти), допомога. Недержавний капітал можуть вивозити за кордон юридичні та фізичні особи, приватні (окремий індивід або сім’я) чи групові інвестори у формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торговельних кредитів.

При вивезенні підприємницького капіталу надаються маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійснюються лізингові операції, які дають певні інвестиційні можливості.

Найважливішу роль з-поміж різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. До закономірностей належать, по-перше, постійне і прискорене наростання обсягів закордонних інвестицій, а в межах останніх – частки ТНК. По-друге, постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними. По-третє, посилення монополізації в експорті капіталу. По-четверте, зростає взаємопроникнення капіталів між розвиненими країнами світу. По-п’яте, у процесі вивезення капіталу посилюється суперництво між трьома основними центрами світового господарства – США, ЄС і Японією. По-шосте, зростаюче поєднання експорту недержавних (передусім, капіталу ТНК) із державним та наддержавним.

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки для країн-експортерів і для країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивним є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевих ринків робочої сили та ін. Негативні наслідки цього процесу – погіршення платіжного балансу (до моменту повернення в країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу),звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці, збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи, що здійснюється в інтересах іноземного капіталу.

Позитивними наслідками міжнародного руху капіталу для країн-імпортерів є впровадження досконалішої техніки і технології, передових форм організації виробництва, зменшення безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток наявності економічної системи або її вдосконалення. Негативні наслідки цих процесів – поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних та політичних інтересів.

58. Міжнародні валютно-фінансові відносини.

Розвиток світової економіки – це послідовна зміна її станів. Кожний стан характеризується організацією системи “світова економіка”, яка включає в себе структурну і якісну характеристики, а також механізм реалізації розвитку. Оскільки структура міжнародних економічних відносин дуже складна, то виділяємо міжнародну валютно-фінансову систему як структурну характеристику, що відбиває цілісність світового господарства.

До опису організації системи “світова економіка” використовуємо структурну та кількісну характеристики. Структурна характеристика – це структура світової платіжної системи, принципи функціонування якої залишаються незмінними на віддаленому інтервалі часу. Кількісна характеристика – це середня сукупна ефективність економічних систем країн, які беруть участь у міжнародному поділі праці, виражена у прирості національного продукту на дослідженому інтервалі часу в умовах зростання споживача та обмеженості ресурсів і розрахована методом середньої гармонійного ряду.

У розвиткові світового господарства за функціональними ознаками виділяють декілька етапів:

етап світової торгівлі – абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв’язках; відсутність стійких зв’язків та нееквівалентність обміну;

етап іноземних інвестицій – активний розвиток іноземного інвестування; виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв’язків (купівля-продаж інформації, інтелектуальної власності; розвиток промислової кооперації;

етап економічної інтеграції – активний розвиток економічної діяльності за кордоном; створення міжнародних економічних організацій.

Перший етап охоплював період 1870-1950 рр. І визначався такими характеристиками:

• світова платіжна система ґрунтувалася на золотому стандарті, була негнучкою і обмежувала зростання обміну ресурсами між країнами, що призводило до світових фінансових криз;

• середній сукупний приріст національного продукту країн – учасниць міжнародного поділу праці становив 1.54;

• механізм реалізації розвитку – біфуркаційний. Процес розвитку супроводжувався світовими кризами і двома світовими війнами.

Другий етап (1951-1980 рр.) У цей період структура світової платіжної системи принципово відрізнялася від структури попереднього періоду.

• утворилися наднаціональні інститути (МВФ, МБР тощо);

• новий тип світових грошей;

• світових резервних коштів – спеціальні права запозичення (СДР);

• система розрахунків між країнами стала багатовалютною і гнучкою.

Третій етап (1981-до тепер). Світова платіжна система перебуває в процесі

реорганізації.

-з’явилася велика група слабоконвертованих і м’яких валют;

-збільшилась кількість кран-членів МВФ;

-як зразок регіональної платіжної системи остаточно сформувався і почав функціонувати Європейський валютний союз тощо;

У червні 1997 року Україна стала 138 державою, яка прийняла на себе зобов’язання виконувати статтю в статуту МВФ. Це означає, що гривня України стала конвертованою валютою з поточних операцій. На 1 січня 1997 р. Україна торгувала уже з 183 країнами світу. Найбільший обсяг експорту припадав на Російську Федерацію – 38,7% від загального обсягу експорту. У структурі зовнішньої торгівлі виділяються: продукція тваринництва, що становить 4,2% експорту, продукти рослинного походження – 6,2%, металургійного комплексу 32,3%, вироби транспорту – повітряного, залізничного – 4,5%, продукція харчової промисловості – 9,1%, хімічної –11,7%.

Структура зовнішньої торгівлі конкретно відбиває сировинний, факторний потенціал України.

У сучасному світовому господарстві простежуються такі напрямки: максимальний розвиток промисловості, зокрема переробної з використанням найновіших досягнень науки і техніки, переважає товарний тип господарства, орієнтованого на ринок, де панує приватна власність, продуктивні сили спрямовані на розвиток науково-технічного прогресу, інформаційних технологій і послуг. Найголовніші галузі суспільного виробництва – послуги, які асоціюються з екологічними, економічними і соціальним факторами виробництва.

Жодна з сучасних країн не може ефективно просуватися по шляху економічного прогресу без інтеграції зі світовим господарством. Стан національної економіки дедалі більше залежить не від внутрішніх, а від зовнішніх виробничих факторів, у тому числі міжнародного поділу праці, загального світового науково-технічного розвитку, наявності сировинних ресурсів.