Екзаменаційний білет № 8

1.

Історичний розвиток мови.

Проблеми розвитку мови: чім зумовлюється розвиток, як розвиток здійснюється, чи можна говорити про мовний прогрес у розвитку мови, від чого залежать зміни в мові. Зумовлено різноманітністю, великою кількістю мов – істор розвиток. Вимагає чинників – часу, простору (мова розвив у часі) à 2 протилежні точка зору: 1. мова в своєму розвитку розвивається, прагне до ідеалу (поліфункціональність мови). 2. мова деградує (від великої кількості форм, від появи літ мови). Аспекти розвитку мови: розширення її функцій і форм існування у суспільстві. Функціональність і розвиток мови – 2 сторони однієї якості – мова не може розвиватися не функціонуючи, та коли вона функціонує вона розвивається. Розвиток сусп. функцій мови зумовлений і екстралінгвістичними чинниками: мовне середовище, соц. стан сусп.-ва, рівень освіченості сусп.-ва. Закони розвитку мови (філософ основа – закон боротьби протилежностей): боротьба протилежностей – у вигляді мовних антиномій: мовця і слухача, узусу (обмежує вживання тих чи інших слів), можливості мовної системи (допомагає в розвитку), коду і тексту (наскільки мовні знаки здатні використовувати мовні знаки, забезпечити вираження думок і почуттів в тексті, потреб самого тексту в умовних знаках), інформативної, експресивної фун-ії мови. Істор розвиток мови викликав появу й удосконалення цих антиномій. Мовна техніка – важливе поняття в істор розвитку – досконале володіння мовами, вираж у різних формах думки, не змінюючи зміст. Поява варіантності у мові. Історія мови (існування мови) – зв'язок з історією суспільства. Розвиток мови – с/м рух, незалежно від сусп. ладу або в певних контактах з іншими мовами à взаємодія мов (постійне явище, супроводжує істор розвиток мови, або мовні контакти, вираж в аспектах: запозичення, схрещення мов-виникнення якісно нової мови, утворення змішаних мов (креольських). Схрещення мов має 3 варіанти: субстрат, суперстрат, абстрат. Внаслідок довгого контакту мов утвор 1 якісна мова.

2.

Літературний розвиток. Літературні напрямки ХVI – XIX ст.

З 2 пол 16 по 2 пол 19ст набувають розвитку 6 великих літ-их напрямів: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і натуралізм. Охопили не лише літ-ну сферу, а й поширилися на інші види мистецтва. Літ-і напрями 16—19 ст слід розглядати як категорії не стільки оціночні, скільки понятійні. В цьому відношенні негативним прикладом є радянська літературознавча концепція про реалізм як своєрідну вершину літературного розвитку, і попередні (втім, як і наступні) напрями як про «тернистий шлях», сповнений недоліків та помилок.

Аналізуючи різноманітні і суперечливі явища літ-го розвитку, необх вбачати творчу особистість митця. Не письменник для напряму, а напрям для письменника. Категорія літ напряму служить систематизації історії літ-ри. Але в центрі цієї історії завжди перебуває особистість письменника.

Бароко XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Б. синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Визначальні риси б.:- посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів; - мінливість, поліфонічність, ускладнена форма; - тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму; - прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору; - трагічна напруженість і трагічне світосприймання; - настрої песимізму, скепсису, розчарування.

Укр б. виникло у першій чверті XVII ст. і розвив протягом двох віків в усіх жанрах тодішньої літри, зокрема в проповідях І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня, але й світська поезія також мала різноманітні жанрові форми: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Серед найоригінальніших творів укр б. виділяють «віршові іграшки»: акростих (коли початкові літери кожного рядка утворювали ім'я автора) і мізостих (коли потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі серця, хреста, яйця тощо), «раки літеральні» І. Величковського — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо тощо.

Класицизм уперше з'явився в італкультурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції XVII-ст. ДЛЯ класицизму характерна орієнтація на античну літру, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним; підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, в першу чергу, «Поетика» Аріcтотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, К. спирався і на філософію раціоналізму.

Визначальні риси к: - раціоналізм (прагнення будувати худ твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів); - наслідування зразків античного мистецтва; - нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії; - це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця); - обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо); - у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів; - аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви; - встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Класицисти вважали, що призначення літри —виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку-мусить давати мистецтво.

Розвиткові К. в Укр не сприяли ні політичні, ні загальнокультурні умови. Поширення набули переважно тільки «низькі» жанри — травестійна поема, комедія, байка. Але саме завдяки цій неповноті класицизму в українській літературі відбувається епохальний перехід від українізованої книжно-слов'янської до живої народної мови. Так започатковується нове відродження укр письменства, а згодом і нації в цілому. Представники укр класицизму — І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, П, Білецький-Носенко та ін. В Україні К. не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії І Некрашевича, поемі «Енеїда» Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського.

СентименталізмНапрям у європ літрі, др половини XVIII-пХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору. С. розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в худ творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. С. дістав свою назву від роману анг письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії». Поступово С. запанував і в інших жанрах, змінивши жанрову систему сучасної йому літератури. С. відкидає класицистичний поділ жанрів на «високі» і «низькі», усі вони стають рівноправними. Письменники-сентименталісти відкрили здатність простої людини, не зіпсованої цивілізацією, передовсім ідеалізованого селянина, до тонких чуттєвих переживань.

Визначальні риси с.: - відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення; - позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства; - вільна побудова твору; - підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість; - мальовничі сільські пейзажі; - розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу; - інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої. Представниками цього напряму є Ж.-Ж. Руссо (Франція), С. Річардсон (Англія),Й.-В,Гете(Німеччина)

В Україні с. найяскравіше проявився у творчості І. Котляревського («Наталка-Полтавка») та Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов» тощо).

Впливи й елементи сентименталізму помітні й у розвитку мелодрами в укр драматургії 19 і подекуди також 20 ст., наприклад, у мелодрамах І. Гушалевича («Підгірний», 1869), С. Воробкевича («Гнат Приблуда», 1875, «Убога Марта», 1878), Л. Манька («Нещасне кохання»), О. Суходольського («Помста або загублена доля») та в ін., інколи дуже примітизованих п'єсах цього жанру. Мелодраматизм зустрічається і в деяких творах і постановках М. Старицького й М. Кропивницького. Основна риса: у творах сентиметалістів зображується внутрішній духовний світ людини з розкриттям його почуттів (смуток, радість,гнів..тощо) з метою викликати належну реакцію.

представників романтизму, як Д. Байрон, В. Скотт (Англія); Г. Гейне, Ф. Шіллер (Німеччина); В. Гюго (Франція) та ін.

Романтизм виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей. Визначальні риси р: - заперечення раціоналізму доби Просвітництва; - ідеалізм у філософії; - вільна побудова творів; - апологія (захист) особистості; - неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія); - культ почуттів; - ліричні та ліро-епічні форми; - захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів; - інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.

Визначальні риси реалізму: - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; - вільна побудова творів; - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. Серед українських реалістів — Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко.

Натуралізм (природа) — літ напрям, що утверджується у франц літрі в останню третину XIX ст, який характериз прагненням до фото­графічного й безпристрасного відтворення дійсності й фаталь­ною біологічною і соц зумовленістю людської долі й поведінки. Термін «натуралізм» належить Емілю Золя: У передмові до другого видання свого роману «Тереза Ра-кен» (1868 р.) він уперше зараховує себе до «письменників-натуралістів». Е. Золя є також основним теоретиком напряму.В укр літри. творчість В Винниченка.

3.

Ігрові методи та прийоми на уроках мови та літератури.

Модель навчання у грі – це побудова навчального процесу шляхом включення учня до гри.

Завдання педагога при застосуванні ігор у навчанні полягає в підпорядкуванні гри конкретній дидактичній меті.

Цілі ігрової моделі:

- Запезпечення контролю виведення емоцій;

- Надання можливості вдосконалення навичок співпраці в соціальному аспекті;

- Надання дитині можливості самовизначення;

- Сприяння й допомога розвитку творчої уяви;

- Надання можливості висловлювати свої думки.

Етапи ігрової моделі:

1. Орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри);

2. Підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтованих шляхів розв’язання проблеми);

3. Основна частина – проведення гри;

4. Обговорення.

Ігрові методи: 1. Операційні методи (операційні ігри мають сценарій, в якому є алгоритм “правильності і “неправильності” рішення. До цих ігор відносять ділові і управлінські). 2. Рольові методи (У рольовій грі особистість здійснює перетворення свого “Я” в іншу соціальну форму).

Модель навчання у грі - це побудова навчального процесу шляхом включення учня до гри.

Використання гри у навчальному процесі завжди наражається на Суперечність: навчання є процесом цілеспрямованим, натомість гра за своєю Природою має невизначений результат (Інтригу).

Тому завдання педагога при застосуванні ігор у навчанні полягає в підпорядкуванні гри конкретній дидактичній меті. Останнім часом в організації самої гри спостерігається зміщення акцентів із драматизації (форм, зовнішніх ознак гри) на її внутрішню сутність (моделювання події, явища, виконання певних ролей). У західній дидактиці поступово відмовляються від терміна "гра", який асоціюється з розвагами, і вживають терміни "симуляція", "імітація" тощо.Ігрова модель навчання покликана реалізовувати, крім основної дидактичної мети, ще й комплекс цілей: забезпечення контролю виведення емоцій, надання дитині можливості самовизначення, сприяння й допомога розвитку творчої уяви, надання можливості вдосконалення навичок співпраці в соціальному аспекті, надання можливості висловлювати свої думки.Учасники навчального процесу за ігровою моделлю перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи чи її розв'язання, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення.Учитель в ігровій моделі виступає як інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації), суддя (коригування і поради стосовно розподільчу ролі), тренер (підказки з метою прискорення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).Етапи ігрової моделі навчання

1. Введення учнів у тему, ознайомлення і правилами гри, загальний огляд її перебігу.

2. Підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання проблеми).

3. Основна частина - проведення гри.

4. Обговорення.

Хто більше, хто швидше, Хто краще, естафети: не помились ,виправ помилки ,віредактуй ,ігри Ланцюжок.Дидактична гра "Кола на воді". Учні вибирають довільне слово. Воно записується на дошці стовпчиком. На ці букви добираються нові слова, до слів - речення. На основі отриманих результатів складають оповідання, казку,веселу історію, вірш.

СТІНА С - сніжок - настав ранок, прокинулась сніжинка;