Екзаменаційний білет № 16

1.

Мовознавство Стародавньої Греції і Риму. Філософський (Платон, Геракліт, Демокріт, Арістотель) та Олександрійський (Діонісій Фракійський, Аполлоній Діскол, Арістарх Самофракійський) період. Зразкові граматики Давнього Риму.

2.

Світова феміністична теорія і критика.

Феміні́зм — теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок. Суттю феміністичних переконань є думка, що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед через приналежність до своєї статі.

Слово фемінізм сконструював французький соціаліст-утопіст Шарль Фур'є у кінці XVIII ст.. Він вважав, що «соціальний стан жінок є мірилом суспільного прогресу». Він іменував феміністами прихильників жіночого рівноправ'я.

Фемінізм є одним із найбільш популярних напрямів постмодернізму. В його основі – власні епістемологічні уявлення та методологія, які покликані критично оцінити та переглянути роль соціальних стереотипів, зокрема, статевих відмінностей, в суспільних відносинах.

Фемінізм часто розуміється як рух, метою якого є захист прав жінок в суспільстві, позбавлення останнього дискримінації за статевими ознаками; „вирівнювання” соціальних ролей. В крайніх формах фемінізм часто розуміється як безкомпромісна та радикальна боротьба жінок за власні права.

Насамперед фемінізм критикує міфологізацію статевих відмінностей.

Фемінізм. Сучасна феміністична критика розвивається двома потоками: один з них зародився у Франції (Ю. Крі-стева, Л. Іригірей, Г. Сіксу, Ш. Готьє), інший — у Сполучених Штатах Америки (В. Вульф, К. Міллет). Фундатор французької феміністичної теорії та критики — Юлія Крістева (нар. 1941 p.), учениця Р. Варта, автор низки фундаментальних праць, таких як «Есе із семіотики» (1971 р.), «Про китайських жінок» (1974 p.), «Влада страху: есе про приниження» (1980 p.), «Спочатку була любов: психоаналіз і віра» (1987 p.), «Чужинці щодо себе» (1988 р.). На формування літературознавчих поглядів Ю. Крістевої значний вплив мали ідеї відомих літературознавців радянської доби М. Ба-хтіна та Ю. Лотмана, а також Ж. Лякана, Ж. Дерріди та інших французьких мислителів XX століття.

У збірнику есе «Полігон» (1977 р.) дослідниця вперше порушує проблему «жіночої ідентичності», пробує простежити в історичному аспекті систему оцінювання категорії «жіночності». В інших працях Ю. Крістева детально розглядає процес приниження жінки в суспільстві. Переосмислює міфічні уявлення про любов, порівнює психо­аналітичне й релігійне розуміння цієї категорії; аналізує образ «чужинця» у філософії та літературі, проблему неподібності як органічного елементу структури людської особистості. В есе «Stabat Mater» (1974 р.) Ю. Крістева писала: «Якщо говоримо про жінку і не можемо сказати, ким вона є.., то чи не інакше буде і з матір'ю, оскільки мате­ринство — це тільки функція „другої статі", якій чітко можна приписати існування? Але тут ми знов наштовхуємося на парадокс. По-перше, ми живемо в цивілізації, в якій освячене (релігійне чи світське) уявлення про жіночність поглинає материнство. Однак коли приглянутися ближче, то це материнство виявиться фантазією втраченої території, яку виношують дорослі, чоловіки чи жінки; і щобільше, воно менше викликає ідеалізований архаїчний образ матері, ніж ідеалізацію стосунків, які пов'язують нас із нею, ідеалізацію, яку не можна злокалізувати, — ідеалізацію первинного нарцисизму. Тепер, коли фемінізм домагається нового трактування жіночності, тобто ідентифікації материнства із цим ідеалізованим непорозумінням, і відкидає цей образ та надуживання ним, він обминає правдивий досвід, який ця фантазія приховує. І який результат? Деякі авангардні феміністичні групи заперечують і відкидають материнство. Або схвалення — свідоме чи ні — традиційних уявлень про нього багатьма чоловіками і жінками».

Ж. Лякан у праці «Жіноча сексуальність» (1982 p.) порушив проблеми душі й бажання жінки.

На американський фемінізм значною мірою вплинула праця Сімони де Бовуар (1908—1986 pp.) «Друга стать», в якій француженка розуміє стать не в біологічному, а в куль­турному плані, зосереджуючись на фундаментальних відмінностях жінки від чоловіка. Ідеї С. де Бовуар знайшли продовження й розвиток у книзі К. Міллет «Сексуальна політика» (1969 p.). Американка розрізняє поняття «стать» і «рід». Перше з них є суто біологічним, а друге — психологічним. Вона спростовує біологічне пояснення відмінності між чоловіком і жінкою, згідно з яким такі риси, як воля, рішучість, прагнення творити, притаманні лише людським істотам, позбавленим репродуктивної функції. французької дослідниці, на які є чимало посилань в українському літературознавстві 90-х років ХХ ст. (С. Павличко, В.Агеєва та ін.), У своїй праці Сімона де Бовуар чи не вперше підняла питання літературної "дискримінації жінки", чим, по суті, і започаткувала один з центральних напрямів феміністичної критики, який займається розглядом особливостей творчого відображення чоловіком жінки і її проблем. Отож, характерним для цього напряму феміністичної критики, що нагадує собою ревізіоністські читання творів світової літератури, є викриття "жіночої дефектності" в літературі, представленій письменниками-чоловіками. Цей феміністичний дискурс передбачає підрив старих засад патріархальної культурної системи і вироблення нових позицій з урахуванням особливостей, думок та потреб жіночої половини суспільства.Що ж до української літератури кінця ХІХ ст., поширення та популяризація тут відбувалися швидкими темпами, і з 60-х р. ХІХ ст. жіночий рух почин. в Західній Україні, досягаючи апогею у 80-90-х р. р.Першим літературним самоствердженням був виступ жінок-поетес (Л.Головацької, К.Цибик, К.Попель, М.Дідицької, К.Алексевич) на сторінках альманаху "Зоря галицька яко альбум на год 1860"; вони прагнули рівноправної із чоловіками участі в культурних справах.

У 90-ті роки ХХ ст. склалася ситуація, коли доробок української літератури поповнюється резонанс ними феміністичними художніми творами (О.Забужко "Польові дослідження з українського сексу", "Дівчатка", "Я, Мілена", Н.Зборовської "Валя", "Мама", "Дзвінка" тощо), літературознавство - літературно-критичними працями, автори яких розглядають українську літературу під феміністичним кутом зору (С. Павличко. "Дискурс модернізму в українській літературі" (1999), В.Агеєва "Поетеса зламу століть" (1999), Н.Зборовська "Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків" (1999) та ін.

Феміністична критика зосереджує свою увагу на жінці як читачеві чоловічих текстів. На думку однієї з представників феміністичної критики Елейн Шовалтер, така критика досліджує значення сексуальних кодів, розглядає “жінку-як-знак” в історичному і суспільному контексті, зосереджується на постаті жінки-письменниці і шукає конструктивні засоби для аналізу жіночої літератури і культури як марґінесу чоловічої. Феміністичні дослідження, маючи справу з двома вимірами культури — чоловічим і жіночим — уже засадничо є порівняльними. Промовистими є тут навіть назви феміністичних студій: “Їхня власна література: жінки прозаїки від Бронте до Лессінґ”, “Жіноча недуга: жінки, божевілля й англійська культура” та ін.

Фемінізм приваблює до себе увагу тим, що він приніс істотні зміни в західне суспільство. Хоча в цілому багато принципів фемінізму загальноприйняті, деякі з них продовжують піддаватися критиці.

Деякі з критиків (як чоловіки, так і жінки) вважають, що феміністки сіють ворожнечу між статями і пропагують ідеї чоловічої неповноцінності. Ці критики відзначають, що якщо в деяких феміністських творах замінити слова «чоловік» і «жінка» на відповідно «чорношкірі» і «білі», то в результаті ці твори звучатимуть як пропаганда расизму. Багато критиків руху вважають, що говорячи про рівноправ'я статей, феміністки сучасності пропагують ідеологію, в центрі якої стоїть жінка. Ці критики відзначають незмінно підвищену увагу лише до тих питань, які стосуються жінок. На їхню думку, така подача матеріалу змушує послідовників цієї ідеології бачити світ лише через призму жіночих проблем, тим самим спотворюючи сприйняття світу і створюючі стійкі забобони. Критики фемінізму стверджують, що у країнах Заходу тепер через феміністський рух чоловіки піддаються дискримінації. Ті, хто дотримуються такої думки, відзначають, що рівень суїцидів серед чоловіків в США в чотири рази вищий, ніж серед жінок.

3.

Нестандартні форми роботи на уроках мови та літератури.

Нестанд. підходи у викл. української м. і літ. здійс. через проведення нестандартних уроків, організ. нестандартних завдань чи запитань, нетрадиційних форм повторення, закріплення чи перевірки виучуваного матеріалу.

НП можна застосовувати на різних етапах стандартних (традиційних) уроків, а саме: при сприйманні та усвідомленні виучуваного матеріалу, при актуалізації знань та вмінь учнів, при закріпленні тощо. Частіше провод такі нестанд уроки –урок-семінар, урок-лекція, урок-конференція, урок-гра (ділова чи рольова), урок-подорож, рідше – урок-змагання, урок-консультація, урок-діалог, у-аукціон, у-“суд”, бінарні чи комп’ютерні уроки, уроки пошуку істини, уроки-концерти та інші. На відміну від звичайного уроку, мета якого оволодіння знаннями, уміннями та навичками, нетрадиційні заняття спрямовані на повніше врахування вікових особливостей, інтересів, нахилів, здібностей кожного учня. активізують учнів, сприяють розвиткові логічного мислення, бажання пізнати явища чи проблему не однобоко, а багатогранно. НУ - імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи. Особливість НУ такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало зацікавлення в учнів, сприяло б їхньому оптимальному розвитку й вихованню. навчальний процес має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Водночас не слід перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи в школі: вони не завжди характеризуються серйозною, вдумливою пізнавальною працею учнів, високою результативністю, їм властива велика витрата часу. Нестанд уроки поділяють на такі типи:1. Уроки-змагання (вікторини, конкурси, у-аукціони, у типу КВК).2. У. громадського огляду знань (уроки-заліки, у-консультації, у. взаємного навчання).3. У. комунікативної спрямованості (у-диспути, конференції, телеурок, усний журнал).4. Театралізовані у. (вистава, концерт).5. У.-подорожі, мандрівки.6. У. «милування природою».7. У. «мислення».

Проведення різних нестанд уроків є найефективнішим засобом, для організації колективної пізнавальної дія-ті в дослідній роботі школярів, що сприяє досягненню високих результатів у роботі. Урок-аукціон переважно на повторення й закріплення матеріалу. Головна умова такого уроку – наявність картин чи ілюстрацій, слайдів, репродукцій картин. Підготовка до такого заняття у нас почин за 2 тижні, призначаю купців (2-4 учнів), які готують завдання, банкіра, що відповідає за оформлення аудиторії – класу. Учні групами утворюють аукціонні товариства, на чолі яких стоять президенти, які організовують повторення матеріалу, готують девізи, емблему. Кожен “купець” продумує запитання під моїм керівництвом. Оцінюють відповіді самі “купці”.

Урок-суд у вигляді судового процессу: суддя (вчитель), прокурор (один з учнів), адвокати (всі інші учні). Прокурор висуває звинувачення проти Невідомого. Адвокати ведуть захист, наводять свої аргументи. Суддя (вчитель) уточнює відповіді й виносить остаточне рішення. Друга частина уроку – конкурси. Н:вивчивши “Прислівник як частина мови”, після вступного свого слова про прислівник іде звинувачення і захист. Прокурор: Невідомий у реченнях, які були йому дані, визначив. що слова “найкраще” і “ранком” є прислівниками. Але ж слово “найкраще” є прикметником, а слово “ранком” – іменник у орудному відмінку. Це помилка. Суддя. Якщо в адвокатів немає заперечень, то суд може визнати особу винною згідно із законами про частину мови. Адвокати. Ці слова можуть бути і прислівниками. Треба подивитися, в якому контексті вони вжиті. У мові є явища переходу слів з різних частин мови у прислівник. Суддя. Введіть ці слова у речення і доведіть це (виконується завдання). А які ж речення були в Невідомого? і т.д. Інтегровані уроки, на яких той чи інший матеріал подаю блоками, а інші уроки уже поглиблюють знання учнів, здобуті на інтегрованому занятті. Метою міжпредметних уроків (інколи їх теж називають інтегрованими) є поєднання знань із кількох предметів. Такі уроки проводжу з учителями історії, музики. (Тема “Українські народні пісні і думи”). Урок-вікторина Вікторина - гра, що являє собою ряд запитань із різних галузей людської діяльності, які потребують відповідей в усній чи письмовій формі. Складаючи запитання, вчитель повинен враховувати вік, інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів класу. Усі питання повинні бути цікавими і нестандартними, поєднувати теоретичні знання і практичні вміння з української мови та літератури, міжпредметні зв'язки та досвід учнів. Логічним закінченням уроку-вікторини повинно бути оголошення переможців і оцінювання учнів.Ця форма організації навчання сприяє розвитку інтересу до вивчення природи, збагачує мислення і мовлення дітей, допомагає кращому запам'ятовуванню інформації, виробляє в учнів практичні вміння і навички. Доцільно використ як підсумковий до певного розділу. Урок типу КВК - своєрідна гра-змагання, що розвертається на уроці. ознака такого уроку - його насиченість позитивними емоціями. Сприяє засвоєнню знань, розвиває активність, спостережливість, дотепність. Необхідно організувати мінімум дві команди, які повинні знайти собі цікаві назви і обрати капітанів. Наявність журі, яке оцінюватиме гру команд. Дуже важливим є вибір теми і змісту для КВК. Формулювання завдань-конкурсів повинно бути нестандартним, цікавим, веселим. Цьому сприятиме використання жартів, загадок, уривків пісень, фрагментів казок, кінофільмів і т.д. Урок-конференція К-ція - це збори, нарада для обговорення та розв'язання певних питань. Обговорення тих питань і проблем, які ставить перед учнями нова тема.

Обов'язково передує самостійна підготовка учнів. Окремі з них за дорученням вчителя вивчають задане питання з підручників і художніх книг, періодичних видань.

Замість одноосібного викладання матеріалу відбувається обмін тими знаннями, які здобули учні. Вчитель лише коригує, підсумовує і узагальнює.

На уроці-конференції повинно бути обговорення нової інформації, а не лише її повідомлення (добре, коли виступи школярів не лише із словесних розповідей, коли використовуються таблиці, ілюстративний матеріал чи наочний посібник). Урок-подорож - подорож в уяві, за допомогою власної фантазії і за сприянням факторів чи умов, які оточують учня. При уявній подорожі може відбуватися все те, що супроводжує справжню подорож - яскраві враження, позитивні емоції, яскраві зустрічі. Учні сидять у класі і одночасно вони подорожують за допомогою вказівок і порад учителя.Учні відчувають себе мандрівниками, першовідкривачами, вченими-науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення. Розвивають в учнів спостережливість, уміння робити підсумок та висновки, шукати зв'язки між наслідками та причинами, по-своєму трактувати явища.