Екзаменаційний білет № 23

1.

Українська літературна мова за радянських часів (1917 – 1990 рр.). І - ий період. Доба українізації.

2.

Українсько-кримськотатарські літературні зв'язки. Трагедія кримськотатарського народу в поезії О.Корсовецького «Чокрак» та повісті Е. Умерова «Чорні ешелони».

Кримськотатарська, чи ж, скажемо, тематика прямих нащадків кримських татар, наприклад, печенігів, половців зустрічається в древніх літературних пам'ятках Київської Русі, давньослов'янських літописах, в давньоукраїнській " Повісті минулих літ", що була складена Нестором у Києво-Печерській лаврі в 1113 році, в "Слові про похід Ігорів" (ХVІ ст.) та інших. Згадування про кримських татар ми зустрічаємо в поемі Симона Пекаліда (ХVІ ст.) "Про Острозьку війну під П'яткою", де кримські татари згадані під ім'ям "кіммерійці"; у "Віршах на жалісний погріб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного" Касіяна Саковича (ХVІІ ст.); у "Співаках" Бартоломея Зиморовича (ХVІ ст.); у віршах Лазара Барановича (ХVII ст.), зокрема такому, як "Татарин плюндрує, як в себе, кочує"; в поемі Семена Дівовича (ХVІІІ ст.) "Розмова Великоросії з Малоросією" та інших.

Особливою сторінкою в літературах наших народів постають події середини ХVІІ ст., коли досягла свого апогею національно-визвольна боротьба українського народу на чолі з Б. Хмельницьким за незалежність України. Картини тієї епохальної спільної боротьби українського і кримськотатарського народів проти польської шляхти знайшли широке висвітлення не тільки в історії, а й у літературах наших народів. Ще в середині ХVІІ ст. кримськотатарський поет Джанмухаммед, спираючись на багатий фактологічний матеріал, на ті історичні події, свідком яких був сам, по гарячих слідах написав поему "Тугайбей". Інший кримськотатарський автор того ж періоду - Едіп Ефенді присвятив цим же подіям поему "Сефернаме" ("Поема про похід"). Ці твори в уривках дійшли до наших днів. Вони першими в історії літератур наших народів показали героїку того періоду історії, створили образи величних постатей - Б. Хмельницького, І-Гірея ІІІ, перекопського полководця Тугайбея. Весь драматизм подій того часу знайшов відображення в романах сучасних українських письменників "Я - Богдан" П. Загребельного, "Мальви" Р. Іваничука та інших.

Певну роль у взаємопроникненні культур наших народів зіграло Кримське ханство. Це можна простежити в фольклорі, музиці і в писемних пам'ятках.

У зв'язку з цим можна з повною впевненістю сказати, що 80 відсотків тюркізмів (я б сказав кримтатаризмів, - Ю. К.) в українській мові - це результат українсько-кримськотатарських взаємин протягом тривалого історичного періоду. У "Словнику української мови" Б. Грінченка майже кожне десяте слово має тюркське походження. Якщо ж взяти приклади з фольклору, то побачимо, що в української пісні "Чорнії брови, карії очі" і кримськотатарської "Къара кер атым" однакова мелодія. Українська кобза і давньокримськотатарський къобуз мають не тільки лексичну спільність в своїх назвах, але і однакову історію.

Українсько-кримськотатарські культурні і літературні зв'язки набули подальшого розвитку в XIX ст. Кримськотатарська тематика чітко вимальовується у творчості Т. Шевченка, зокрема, в таких його творах, як "Гайдамаки", "У тієї Катерини" та інших.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. в українській літературі кримськотатарська тематика зазвучала зовсім іншими акордами. На всі 360 градусів міняється тональність, фарби стають більш яскравими, соковитими, шляхетними. Це насамперед стосується творчості великого новеліста М. Коцюбинського. Згадаємо його оповідання "Під мінаретами", "В путах шайтана", "На камені".

Кримськотатарська тематика червоною ниткою проходить і в творчості геніальної української поетеси Лесі Українки. Крим дійсно став другою колискою таланту української поетеси. Багато її творів, написаних на цій землі, навіяні кримськими враженнями і спогадами. Це і віршовані цикли "Кримські спогади" та "Кримські відгуки", поема "Іфігенія в Тавриді".

У першій третині XX ст. в суспільстві інтерес до кримськотатарської літератури зростає. У 1915 році І. Франко пише фундаментальну статтю "Кримський хан Газі Гірей. I дещо з його віршів". Вагомий внесок в становлення і розвиток українсько-кримськотатарських літературних зв'язків зробив академік А. Кримський. Він, вважаючи себе українцем, ніколи не забував про батьківщину своїх предків - Крим. Вчений перебував у постійному контакті з такими відомими діячами культури, як І. Гаспринський, Б. Чобан-заде, О. Акчокракли, А. Лятиф-заде, історик Я. Кемаль. А. Кримський був ініціатором створення "Короткої антології кримськотатарської поезії", видання якої стало явищем в історії кримськотатарської й української культур.

В 20 - 30-ті роки XX ст. було досягнуто непоганих результатів в освоєнні українсько-кримськотатарських літературних і культурних просторів. Так, у 1927 році в Харкові в грудневому номері журналу "Червоний шлях" Абдулла Лятиф-заде опублікував українською мовою статтю "Короткий огляд кримськотатарської літератури", яка містить загальну характеристику кримськотатарської літератури починаючи з ХІІІ століття.

Українська поезія, у тому числі і вірші Т. Шевченка, стала надбанням кримських татар лише в другій половині 30-х років. У 1939 р. уперше було перекладено кримськотатарською мовою "Заповіт" Т. Шевченка, за що перекладач Ш. Алядін був визнаний гідним ювілейної медалі Т. Шевченка в зв'язку з 125-річчям від дня народження Великого Кобзаря.

З початком масового повернення кримських татар наприкінці 80-х - на початку 90-х років на свою історичну Батьківщину почався новий виток у розвитку українсько-кримськотатарських літературних зв'язків. Українські і кримськотатарські поети і перекладачі, такі, як А. Мойсієнко, Д. Кононенко, В. Гуменюк, Ш. Селім, А. Велієв, Ю. Теміркая і багато інших, з великим ентузіазмом узялися за художні переклади творів класиків і сучасних авторів.

Особлива роль у відродженні і розвитку українсько-кримськотатарських літературних зв'язків належить сучасному українському поету-модерністу, перекладачу з тюркських мов М. Мірошниченку. Завдяки його таланту побачили світ в перекладах українською мовою твори багатьох кримськотатарських авторів, було здійснено видання двомовних книг Ю. Кандима "Сары ань - Жовта мить" (Київ, 1997), Ю. Теміркая "Ёл узериндеки ярыкъ - Світло над дорогою" (Київ, 2001), підготовлена до видання збірка поезій Ш. Алі "Мерджан данелери - Коралові камінці".

У період з 1999 р. у видавництві "Доля" побачили світ українською і кримськотатарською мовами знакові твори Т. Шевченка "Далекий і близький Шевченко" ("Узакъ ве якъын Шевченко"). А поема "Кавказ" була видана чотирма мовами (українською, кримськотатарською, російською й англійською). Вийшли також друком вибрані твори Лесі Українки в двох книгах - "Квітка на долоні вічності - Бакъийлик авучындаки чечек" і "Лісова пісня" - "Орман тюркюси" (2001). А навесні минулого року відбулася прем'єра вистави "Лісова пісня" у Кримськотатарському академічному музично-драматичному театрі (режисер-постановник А. Сеїтаблаєв), що з успіхом йшла на підмостках театрів України, Туреччини, Румунії. Підготовлений до видання цикл кримських оповідань М. Коцюбинського. Почато роботу з укладання "Великого українсько-кримськотатарського словника".

Великий внесок у зміцнення українсько-кримськотатарських культурних і літературних зв'язків належить Всеукраїнському інформаційно-культурному центру (ВІКЦу) у м. Сімферополі.

З усього сказаного випливає висновок: історії українського і кримськотатарського народів тісно переплетені між собою. Відбулося кровозмішення цих двох великих народів, що належать до зовсім різних мовних груп. Хоч у них різні культури, державно-економічні уклади, але вони мають однакове світосприйняття - однаково чують, уловлюють звуки, однаково відображають і однаково передають їх. Такі явища в історії людства мають місце.

3.

Особистісно-зорієнтовне навчання мови та літератури.

Інноваційний освітній простір ХХІ століття визначатимуть особистісно зорієнтоване навчання, проектні, ігрові технології кооперативного навчання, технологій дистанційного навчання.

Особистісно зорієнтоване навчання – це навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність, суб’єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти (І.Якиманська). Особистісно зорієнтований підхід поєднує навчання й виховання в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту розвитку дитини, підготовку її до життєтворчості.

Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку, визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом, тобто пізнати учня як особистість, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності.

Для реалізації підхіда необхідно:

-сприяти зацікавленості кожного учня в роботі класу за допомогою чітко,зрозуміло та доступно сформульованої мотиваційної установки;

-використовувати різноманітні форми та методи організації навчальної діяльності, орієнтовані на конкретного учня;

-стимулювати учнів до висловлювання, використання різних способіврозв’язання. Ситуативних завдань без страху помилитися чи отриматинеправильне відповідь;

-створювати на уроці такі педагогічні ситуації, які дають можливістькожному учневі проявити ініціативу, самостійність,

-підтримуватипрагнення учня знаходити власний спосіб роботи, аналізувати та оцінювати роботу інших;

-використовувати різноманітні види пізнавальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий компоненти пізнавальної самостійності школярів.

При цьому учні отримують більше самостійності, краще осмислюють мету та результати своєї праці, усвідомлюючи, що вони є не об’єктом, а суб’єктом навчальної діяльності; вчитель же стає доброзичливим помічником, що зацікавлений у долі кожного учня. Таким чином, відбувається переорієнтація учнів від навчання (“нехай мене навчать”) до учіння (прагну все знати”).

Отже, для того щоб навчальний процес розвивався, вчителю необхідно вміти виявляти суперечність навчального процесу, а також вміти розв’язувати її.Дана суперечність розв’язується шляхом диференційованого підходу до учнів.

Учнів класу розподіляют на групи за рівнем розвитку.Отже, таких груп чотири:

низький рівень;середній рівень;достатній рівень;високий рівень.

Положення:

1.положення про неповторність кожної дитини.2.визнання відсутності нездібних дітей.3.нерівність розумових здібностей дітей4.індивідуалізації навчально-виховного процессу.5.врахування індивідуальних особливостей учнів.6.визначення кожного учня особистістю.7.отримання позитивних почуттів від навчання.8.навчання через подолання труднощів.9.дослідницького підходу до предмета вивчення.10.обов’язковості самостійної розумової праці учнів у процесів навчання.11.людяності, чуйності і тактовності по відношенню до учнів.12.розуміння оцінки знань учнів як інструмента виховання.13.принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні.14залежності особистості учня від особистості вчителя.

Рекомендована система оцінювання ХХІ сторіччя:

50% - само оцінювання.30% - взаємо оцінювання.20% - оцінювання, яке здійснює вчитель чи керівник.

Методи:

Бесіда за Сократом — учні ставлять проблемні запитання і шукають шляхи їх розв'язання.

Ділова гра — відтворення поведінки конкретних працівників (учитель, журналіст, редактор, перекладач і т. д.)

Рольова гра вигідно відрізняється від інших методів навчання тим, що дозволяє учням бути причетними до розробки теми, яку вивчають, дають можливість їм як би «прожити» деякий час у ролі когось іншого, спробувати свої сили в конкретних життєвих ситуаціях.

Мозкова атака — у групі створюється підгрупа, одні — генератори ідей, інші — критики.

Саморозвиток — учень сам аналізує свій виступ, критично оцінює себе, вказує на недоліки.

Дискусія - метод заснований на обміні поглядами з визначеної проблеми, причому ці погляди відображають власну думку учасників або спираються на думки інших осіб.

Акваріум — кілька учнів ведуть дискусію, а закріплені за ними спостерігачі уважно стежать, а потім висловлюють свої зауваження, коментарі.

Прийоми

• виклад біографії письменника у формі художнього нарису;

• індивідуальні та диференційовані завдання;

• постановка проблемних запитань і завдань;

• використання дидактичного і роздавального матеріалу;

• завдання на розвиток усного і писемного мовлення учнів;

• інтригуючий початок уроку;

• використання різних видів графічного та звукотехнічного унаочнення;

• використання різного роду зіставлень у процесі вивчення твору;

• проведення літературних ігор та вікторин;

• читання художнього твору в особах або інсценізація його;

• уміння вчителя перервати свою розповідь на цікавому епізоді або факті, щоб спонукати учнів до самостійної роботи над літературними джерелами;

• використання літературно-краєзнавчого матеріалу;

• проведення спарених уроків літератури у формі семінарських занять;

• взаєморецензування учнівських відповідей.

Форми уроків:

Урок-диспут. Коли щодо якоїсь проблеми існують протилежні думки, принципово різні підходи, то ця проблема може стати темою уроку-диспуту. Цінність таких уроків полягає в тому, що на них формується діалектичне мислення школярів. Такі уроки допомагають втягнути учнів у живе, емоційне спілкування і цим допомагають виключити формалізм із знань учнів. Вони також вчать висловлювати свою думку, обґрунтувати її, вести діалог, вникати в доводи опонента, виявляти в них слабкі місця.

Урок «Мозкової атаки». Цей метод навчання найефективніший для одно­часного залучення всіх учасників до активної роботи. "Мозкова атака" застосовується для збирання інфор­мації з якої-небудь теми; для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань; для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.

Бінарний урок. Головна перевага бінарного уроку полягає у можливості створити в учнів систему знань, допомогти уявити взаємозв’язок предметів і таким чином підвищити рівень знань учнів. Бінарні уроки вимагають активної діяльності кожного учня, тому клас необхідно готувати до їх проведення.

Урок-аукціон. На дошці написано список запитань, які підлягають «продажу» на «аукціоні», і на які всі учні мають знати відповіді. Для проведення «аукціону» вибирається експертна група, керівник цієї групи — ведучий. Ведучий визначає, в якому порядку він має називати учнів, які визначатимуть запитання, що «продаються». Ведучий називає першого учня, той — номер запитання. Всі очима знаходять текст записаний на дошці. Ведучий запитує: «Хто хоче купити це запитання?» (треба розуміти це питання як таке: «Хто знає відповідь на нього?»), Чекає на підняті руки. Рахує: «Раз», — знову читає запитання і оголошує: «Два» ... Якщо піднялась рука «покупця», дає йому слово. За відповідь нараховуються бали. Відповідь можна уточнити, розширити, поглибити і за це також одержати бал. Коли запитання повністю куплене, ведучий називає другого продавця і так поки всі питання не будуть з'ясовані.

Принципи:

• Ситуативності: де. Коли, з ким.

• Креативності(творчий підхід)

• Комуні кат. Доцільності (зворотнього зв’язку); гуманізму; навчальної рефлексії.