- •Екзаменаційний білет № 2
- •Екзаменаційний білет № 3
- •Екзаменаційний білет № 4
- •Екзаменаційний білет № 5
- •Екзаменаційний білет № 6
- •Екзаменаційний білет № 7
- •Екзаменаційний білет № 8
- •Екзаменаційний білет № 9
- •Екзаменаційний білет № 10
- •Екзаменаційний білет № 11
- •Екзаменаційний білет № 14
- •Екзаменаційний білет № 15
- •Екзаменаційний білет № 16
- •Екзаменаційний білет № 17
- •Екзаменаційний білет № 18
- •Екзаменаційний білет № 19
- •Екзаменаційний білет № 20
- •Екзаменаційний білет № 21
- •Екзаменаційний білет № 22
- •Екзаменаційний білет № 23
- •Екзаменаційний білет № 24
Екзаменаційний білет № 19
1. |
Нова українська літературна мова (40-ві рр. ХІХ – початок ХХ ст.). |
2. |
Структура і елементи змістової організації літературно-художнього твору. Зміст худ твору - те особистісне, ідейно-емоце ставлення творця до предмета його зображення, яке з вичерпною повнотою реалізується лише в ході самого зображення й лише частково поза ним (у читацьких оцінках, дослідницьких інтерпретаціях, висловлюваннях самого письменника) і сприймається читачем у вигляді об'єктивно даної «картини життя», що постає в емоційно-оцінковій суб'єктивній свідомості особи, яка веде розповідь. Об'єктивну основу становить коло відображених у ньому життєвих явищ, узагальнена ідейна суть яких розкривається і конкретизується в тих подієвих лініях (одній або декількох), які розгортаються у творі в більш-менш закінчену історію або фрагмент життя певних людських індивідуальностей (однієї і більше), в тих загальнолюдських типах, втіленням яких з більшою чи меншою певністю виступають дійові особи твору. Ідея - гол думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить оцінку зображених життєвих явищ. Ідея немовби підводить підсумок усьому зображеному в худ творі й виступає як мотивований усім його змістом тип дух оціночного ставлення митця до дійсності, як думка, що виражає певну, сповідувану автором концепцію світу й людини. Про коло відображених у творі життєвих явищ звичайно говорять як про його тему, тобто предмет відображення. Ті конкретні події, які розгортають прихований у ній конфлікт, найточніше буде назвати фабулою, що становить у творі предмет розповіді; під загальнолюдськими типами найчастіше розуміють об'єктивно, тобто в самому житті дані і творчо домислені автором людські характери або окремі їхні психологічні стани, як узагальнені, у соц або особистісному плані окреслені типи людської поведінки, які виступають у творі як предмет худ пізнання. Сукупність об'єктивованих елементів змісту, що складає у творі предмет його безпосереднього зображення, водночас виступає і як форма вияву та розкриття його опосередкованого суб'єктивного змісту, тобто особистісного, ідейно-емоц оціночного ставлення творця до предмета його зображення. Основу суб'єктивного змісту становить емоц настрій, почуття (радості, смутку і т. д.), які огортають собою зображуване і, характеризуючи оціночне ставлення (позитивно-схвальне чи негативно-критичне) автора до зображуваного, передається читачеві, спонукаючи його до усвідомлення та емоц переживання власної оцінки, свого особистісного ставлення до того, про що йдеться у творі. Цей елемент - пафос. Виступає як своєрідна форма вияву та буття інтелектуально-логічної за своїм характером думки, що служить узагальнюючим висновком з усього зображеного у творі і виражає певну концепцію світу та людини, сповідувану автором відповідно до своїх світоглядних переконань та особливостей власного світобачення – це ідеєя твору. Зі зростанням у людському суспільстві ролі індивідуальності, особистішого начала, теоретичну базу під які підвела німецька ідеалістична філософія (Шеллінґ, Геґель) й поширення романтичного (з культом індивідуалізму) світогляду співвідношення між фабулою, подієвістю та характерами і їхніми псих станами поступово змінюється на користь останніх. Подальший літ розвиток хар-ся коливаннями змісту худ творів від акцентування в них подієвості, фабульності до загострення уваги на людських характерах, що не в останню чергу пов'язане з переважною подієвістю або «безподієвістю» тих чи інших етапів істор ходи епохи, появою нових суспільних типів, зацікавленістю суспільної думки тими чи іншими ще не дослідженими психічними станами людини тощо. |
3. |
Компетентнісний підхід до навчання мови та літератури. В останні десятиліття визначилися й нові підходи до навчання української мови:
Українознавчий (народознавчий), етнопелагогічний, культурологічний аспекти передбачаюь засвоєння учнями мовної картини світу засобами рідної мови, формування національної свідомості учнів, виховання патріота, громадянина України на основі національної й загальнолюдської культури. Діяльнісно-орієнтований підхід до навчання мови базується на мовленнєвій діяльності, враховує когнітивні (пізнавальні), емоційні, вольові здібності учня. Він передбачає формування системи компетенцій (комунікативної – мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної (стратегічної). Останнім часом учені почали виділяти компетентність як окремий підхід до навчання мови. Компетентісний підхід забезпечує формування низки компетенцій, якими має оволодіти кожний мовець. У Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти виділяють загальні компетенції (знання світу, соціокультурні знання, практичні вміння і навички) та лінгвістичні, комунікативні, соціолінгвістичні, дискурсивні та інші компетенції [3]. Виходячи з того, що компетенції є системою знань, умінь і навичок, які дозволяють особистості виконувати певні дії, цей підхід орієнтує на розвиток загальних і комунікативних мовленнєвих компетенцій. Сформовані компетенції використовуються з необхідності в різних контекстах залежно від умов і потреб мовленнєвої діяльності, до яких належать мовленнєві процеси продукування або сприйняття висловлювань (текстів), пов’язаних із певними темами у специфічних сферах спілкування. |