Екзаменаційний білет № 19

1.

Нова українська літературна мова (40-ві рр. ХІХ – початок ХХ ст.).

2.

Структура і елементи змістової організації літературно-художнього твору.

Зміст худ твору - те особистісне, ідейно-емоце ставлення творця до предмета його зображення, яке з вичерпною повнотою реалізується лише в ході самого зображення й лише частко­во поза ним (у читацьких оцінках, дослідницьких інтер­претаціях, висловлюваннях самого письменника) і сприйма­ється читачем у вигляді об'єктивно даної «картини життя», що постає в емоційно-оцінковій суб'єктивній свідо­мості особи, яка веде розповідь. Об'єктивну основу становить коло відображених у ньому життєвих явищ, узагальнена ідейна суть яких розкривається і конкретизується в тих подієвих лініях (одній або декількох), які роз­гортаються у творі в більш-менш закінчену історію або фрагмент життя певних людських індивідуальностей (однієї і більше), в тих загальнолюдських типах, втіленням яких з більшою чи меншою певністю виступають дійові особи твору. Ідея - гол думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить оцінку зображених життєвих явищ. Ідея немовби підводить підсумок усьому зображеному в худ творі й виступає як мотивований усім його змістом тип дух оціночного ставлення митця до дійсності, як думка, що виражає певну, сповідувану автором концепцію світу й людини. Про коло відображених у творі життєвих явищ звичайно говорять як про його тему, тобто предмет відображення. Ті конкретні події, які розгортають прихований у ній конфлікт, найточніше буде назвати фабулою, що становить у творі предмет розповіді; під загальнолюдськими типами найчастіше розуміють об'єктивно, тобто в самому житті дані і творчо домислені автором людські характери або окремі їхні психологічні стани, як узагальнені, у соц або особистісному плані окреслені типи люд­ської поведінки, які виступають у творі як предмет худ пізнання. Сукупність об'єктивованих елементів змісту, що складає у творі предмет його безпосереднього зображення, водночас виступає і як форма вияву та розкриття його опосередкованого суб'єктивного змісту, тобто особистісного, ідейно-емоц оціночного ставлення творця до пред­мета його зображення. Основу суб'єктивного змісту становить емоц настрій, почуття (радості, смутку і т. д.), які огортають собою зображуване і, характери­зуючи оціночне ставлення (позитивно-схвальне чи негативно-критичне) автора до зображуваного, передається читачеві, спонукаючи його до усвідомлення та емоц переживання власної оцінки, свого особистісного ставлення до того, про що йдеться у творі. Цей елемент - пафос. Виступає як своєрідна форма вияву та буття інтелектуально-логічної за своїм характером думки, що служить узагальнюючим висновком з усього зображеного у творі і виражає певну концепцію світу та людини, сповідувану автором відповідно до своїх світоглядних переконань та особливостей власного світобачення – це ідеєя твору. Зі зростанням у людському суспільстві ролі індивідуальності, особистішого начала, теоретичну базу під які підвела німецька ідеалістична філософія (Шеллінґ, Геґель) й поширення романтичного (з культом індивіду­алізму) світогляду співвідношення між фабулою, подієвістю та характерами і їхніми псих станами поступово змінюється на користь останніх. Подальший літ розвиток хар-ся коливаннями змісту худ творів від акцентування в них подієвості, фабуль­ності до загострення уваги на людських характерах, що не в останню чергу пов'язане з переважною подієвістю або «безподієвістю» тих чи інших етапів істор ходи епохи, появою нових суспільних типів, зацікавленістю суспільної думки тими чи іншими ще не дослідженими психічними станами людини тощо.

3.

Компетентнісний підхід до навчання мови та літератури.

В останні десятиліття визначилися й нові підходи до навчання української мови:

• українознавчий

• етнопедагогічний

• культурологічний

• діяльнісно-орієнтований

• функціонально-стилістичний

• комунікативний

Українознавчий (народознавчий), етнопелагогічний, культурологічний аспекти передбачаюь засвоєння учнями мовної картини світу засобами рідної мови, формування національної свідомості учнів, виховання патріота, громадянина України на основі національної й загальнолюдської культури. Діяльнісно-орієнтований підхід до навчання мови базується на мовленнєвій діяльності, враховує когнітивні (пізнавальні), емоційні, вольові здібності учня. Він передбачає формування системи компетенцій (комунікативної – мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної (стратегічної).

Останнім часом учені почали виділяти компетентність як окремий підхід до навчання мови. Компетентісний підхід забезпечує формування низки компетенцій, якими має оволодіти кожний мовець. У Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти виділяють загальні компетенції (знання світу, соціокультурні знання, практичні вміння і навички) та лінгвістичні, комунікативні, соціолінгвістичні, дискурсивні та інші компетенції ^[3].

Виходячи з того, що компетенції є системою знань, умінь і навичок, які дозволяють особистості виконувати певні дії, цей підхід орієнтує на розвиток загальних і комунікативних мовленнєвих компетенцій. Сформовані компетенції використовуються з необхідності в різних контекстах залежно від умов і потреб мовленнєвої діяльності, до яких належать мовленнєві процеси продукування або сприйняття висловлювань (текстів), пов’язаних із певними темами у специфічних сферах спілкування.