• Відмінювання дієслова esse в перфекті, плюсквамперфекті і майбутньому другому часі активного стану

Відмінювання здійснюється шляхом приєд­нання до основи перфекта

Fu - відповідних особових закінчень.

З разок відмінювання:

 Дієприкметник (PARTICIPIUM)

 Дієприкметник теперішнього часу активного стану

(Participium praesentis activi)

Утворюється шляхом приєднання до основи інфекта (див. Lectio VI ) суфікса -ns- для дієслів 1,2 дієвідмін і суфікса -ens- для дієслів 3,4 дієвідмін. Подібно до прикметників 3 відміни з одним закінченням, він має спільну форму для всіх родів і відмінюється за голосною групою третьої від­міни іменників (див. Lect. III, IV ). Практична основа, проявляється, починаючи з Gen. Sing., і завжди закінчується на -nt: Nom. - accusans "звинува­чуючий, той, хто звинувачує", Gen."- accusantis, Dat. - accusa-nti і т.д.

Інші два дієприкметники утворюються від ос­нови супіна, яку отримаємо, якщо від супіна – тобто 3 основної форми дієслова (див. Lectio VI) відкинемо закінчення -urn: accusat-um. doct-um, absolut-um, punit-um.

 Дієприкметник минулого часу пасивного ста­ну

(Participum perfecti passivi)

Утворюється шляхом приєднання до основи супіна родових закінчень –us, -a, -um: accusatus, a, um "звинувачений, а, е"; doctus, a, um "навчений, а, е"; absolutus, a, um "виправданий, а, е"; punitus, a, um "покараний, а, е".

 Дієприкметник майбутнього часу активного стану

(Participium futuri activi)

Уворюється шляхом приєднання до основи супіна суфікса -ur- і родових закінчень -us, -a, -um: accusaturus. a, um "той, що має намір звинува­чувати" і т.д. Воно, отже, означає намір і вжи­вається майже виключно з дієсловом esse в описовій дієвідміні активного стану (див. ).

Дієприкметники минулого часу пасивного ста­ну і майбутнього часу активного стану відмі­нюються як прикметики 1-2 відміни (див. Lectio II).

 Пасивна форма часів перфекта

Утворюється аналітичним способом: за допо­могою дієприкметника минулого часу пасивного стану і форм дієслова esse у відповідному часі.

 Perfectum indicativi passivi утворюється за допомогою participium perfecti passivi і дієслова esse в praesens: accusatus sum "я був звину­вачений", accusatus es "ти був звинувачений" тощо.

 Plusquamperfectum indicativi passivi утво­рюється за допомогою participium perfecti passivi і дієслова esse в imperfectum: accusatus eram "я був звинувачений (раніше)"; accusatus eras "ти був звинувачений" і т.д.

 Futurum II indicativi passivi утворюється за допомогою participium perfecti passivi і дієслова esse у futurum I: accusatus еro "я буду звину­вачений (раніше)"; accusatus eris "ти будеш звинувачений (раніше)"

 Описова дієвідміна активного стану

Дієприкметник майбутнього часу акті вживається, як правило, в поєднанні з дієсловом esse в ролі іменної частини складеного присудка. Така конструкція називається описовою дієвідміною активного стану і передає задум, намір чи бажання діючої особи (тобто підмета) виконати певну дію: index culpam puniturus est "суддя має намір покарати провину", indices culpam punituri sunt "судді мають намір покара­ти провину" - в усіх часах, особах, числах та способах (їх ми визначимо за формами дієслова esse).

Поряд з описовою дієвідміною активного ста­ну існує і описова дієвідміна пасивного стану, яка утворюється за допомогою герундива (див. Lectio X).

ТЕКСТ

ПЕРШОДЖЕРЕЛА РИМСЬКОГО ПРАВА

FONTES JURIS ROMANORUM

DE OBLIGATIONIBVS

ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Nunc transeamus ad obligationes obligatio est iuris uinculum, quo necessitate adstringimur alicuius soluendae rei secundum nostrae ciuitatis iura.

1. Omnium autem obligationum summa diuisio in duo genera diducitur: namque aut ciuiles sunt aut praetoriae. ciuiles sunt, quae aut legibus constitutae aut certe iure ciuili comprobatae sunt. praetoriae sunt, quas praetor ex sua iurisdictione constituit, quae etiam honorariae uocantur.

2. Sequens diuisio in quattuor species diducitur: aut enim ex contractu sunt aut quasi ex contractu aut ex maleficio aut quasi ex maleficio. prius est, ut de his quae ex contractu sunt dispiciamus. harum aeque quattuor species sunt: aut enim re contrahuntur aut uerbis aut litteris aut consensu. de quibus singulis dispiciamus.

DE DIVISIONE STIPVLATIONVM

ПРО РОЗПОДІЛ СТИПУЛЯЦІЙ

Stipulationum aliae iudiciales sunt, aliae praetoriae, aliae conuentionales, aliae communes tarn praetoriae quam iudiciales.

1. Iudiciales sunt dumtaxat, quae a mero iudicis officio proficiscuntur: ueluti de dolo cautio uel de persequendo seruo qui in fuga est restituendoue pretio.

2. Praetoriae, quae a mero praetoris officio proficiscuntur, ueluti damni infecti uel legatorum. praetorias autem stipulationes sic exaudiri oportet, ut in his contineantur etiam aediliciae: nam et hae ab iurisdictione ueniunt.

3. Conuentionales sunt, quae ex conuentione utriusqua partis concipiuntur, hoc est neque iussu iudicis neque iussu praetoris, sed ex conuentione contrahentium. quarum totidem genera sunt, quot paene dixerim rerum contrahendarum.

4. Communes sunt stipulationes ueluti rem saluam fore pupilli: nam et praetor iubet rem saluam fore pupillo caueri et interdum iudex, si aliter expediri haec res non potest.

DE LITTERARVM OBLIGATIONS

ПРО ЛІТЕРАЛЬНІ СТИПУЛЯЦІЇ

Olim scriptura fiebat obligatio, quae nominibus fieri dicebatur, quae nomina hodie non sunt in usu. plane si quis debere se scripserit, quod numeratum ei non est, de pecunia minime numerata post multum temporis exceptionem opponere non potest: hoc enim saepissime conslitutum est. sic fit, ut et hodie, dum queri non potest, scriptura obligetur: et ex ea nascitur condictio, cessante scilicet uerborum obligatione. multum autem tempus in hac exceptione antea quidem ex principalibus constitutionibus usque ad quinquennium procedebat: sed ne creditores diutius possint suis pecuniis forsitan defraudari, per constitutionem nostram tempus coartatum est, ut ultra biennii metas hiuismodi exceptio minime extendatur.

DE CONSENSV OBLIGATIONE

ПРО КОНСЕНСУАЛЬНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Consensu fiunt obligationes in emptionibus uenditionibus, locationibus conductionibus, societatibus, mandatis.

1. Ideo autem istis modis consensu dicitur obligatio contrahi, quia neque scriptura neque praesentia omnimodo opus est, ac ne dari quicquam necesse est, ut substantiam capiat obligatio, sed sufficit eos qui negotium gerunt consentire.

2. Vnde inter absentes quoque talia negotia contrahuntur, ueluti per epistulam aut per nuntium.

3. Item in his contractibus alter alteri obligatur in id, quod alterum alteri ex bono et aequo praestare oportet, cum alioquin in uerborum obligationibus alius stipuletur, alius promittat.