1. Прочитайте та перекладіть текст українською мовою; випишіть з тексту дієслова в формі часів інфекта, із зазначенням їх особи, числа, способу, стану, дієвідміни.

2. Випишіть та запам'ятайте латинські юридичні терміни, формули, сентенції, наведені в Додатку III всі № №, що закінчуються на цифру 6, наприклад: № 6, № 16, № 26 . . . №1146 ).

3. Випишіть та запам'ятайте латинські прислів’я та крилаті вирази, наведені в Додатку IV (в частині 1 № 6; в частині 2 №№: 6, 16, 26, 36, 46, 56, 66, 76, 86, 96, 106).

4. Зробіть письмовий переклад на українську мову наведених нижче юридичних фраз:

1. Ager publicus. 2. Absentia iusta. 3. De precario. 4. Res. communes. 5. Culpa est tua. 6. Dictum acerbum. 7. Vacatio munerum. 8. Dura lex, sed lex. 9. Quo tangere potest. 10. Quo tangere non potest. 11. Ubi lex, ibi poena. 12. Ubi ius, ibi remedium. 13. Pari Jure sunt. 14. Tutela testamentaria et legifima est. 15. Lex semper est certa. 16. Metus est malus magister. 17. Parsimonia et industria laudatae sunt. 18. Contumacia et neglegentia non laudatae sunt. 19. Actio furtlva. 20. Lex retro non agit. 21. Interdictum utrubi. 22. Fortuna caeca est. 23. Avari perpetuo egent. 24. Heres legitimus. 25. Anni currentis. 26. Mala herba cito crescit. 27. Front! nulla fides. 28. Circulus vitiosus. 29. Verba decent, exempla trahunt. 30. Fortuna nobilium felix erat. 31. Ibi victoria, ubi concordia. 32. Omne initium difficile est. 33. Furiosus absentis loco est. (Ulp.) 34. Consules Romani quotannis creabantur. 35. Quid esset difficile? — Se ipsum noscere. 36. Vox clamantis in deserto. (Vlg.) 37. Mos erat Spartanis breviter respondere. 38. Sera nunquam est ad bonos mores via. 39. Errant, qui affirmant: "Ibi patria, ubi bene". 40. Res omnium communis sunt: aqua fluens, aer, sacra, arae, viae publicae, theatra, moenia, sepulcra, carceres, castella. 41. Nullum patris delictum innocenti filio poena est. (Ulp.) 42. Quod princlpi placuit, legis habet vigorem. (Dig.) 43. Res nullius cedit primo occupanti. 44. Mater semper est certa. (Dig.)

Lectio VIII

ПОВТОРЕННЯ ГРАМАТИКИ

ДІЄСЛОВО (часи системи інфекта)

Imperativus praesentis et futuri activi

дієсловo esse та похідні від нього

 Imperativus praesentis et futuri activi

(наказовий спосіб теперішнього і майбутнього часів)

Наказовий спосіб (імператив) теперішнього часу утворюється від основи інфекта і має форми другої особи однини і множини. Форма другої особи однини дієслів 1, 2, 4 дієвідмін співпадає з основою інфекта (див. Lectio VII), а дієслів З дієвідміни утворюється шляхом приєднання до основи інфекта закінчення -е: accusa! "звинувачуй!", doce! absolve! рипі!

Форма другої особи множини утворюється шляхом приєднання до основи інфекта дієслів 1, 2, 4 дієвідмін - te, а 3 дієвідміни -ite: accusate! "звинувачуйте!", docete! absolvite! punite! Форма заборони утворюється за допомогою слова noli для однини і nolite для множини: noli accusare! "не звинувачуй!", nolite accusare! "не звинувачуйте!".

Наказовий спосіб майбутнього часу має форми другої і третьої особи однини і множини. Вони утворюються від основи інфекта: у другій і третій особі однини шляхом приєднання до неї закінчення -to; у 2 особі множини -tote; у 3 особі множини -nto. При цьому у 3 дієвідміні перед закінченнями -to, -tote з'являється єднальний голосний –і, а перед -nto- єднальний голосний –u. Єднальний голосний -u з’являється і в 4 дієвідмі­ні перед закінченням -nto. Наприклад: accusato! "ти повинен звинувачувати!", accusatote! "ви по­винні звинувачувати!"; accusato! "він повинен звинувачувати!", accusanto! " вони повинні звинувачувати!".

CF !

Infinifivus	Singularis	Pluralis
accusare	accusa!	accusаte!
punire	puni!	punite!
defendere	defende!	defendite!
esse	es!	este!
capere	cape!	capite!

 Часи системи інфекта дієслова « esse »

У латинській мові, як і в англійській, німецькій, французькій мовах, форми дієслова esse "бути" чітко розрізняються за особами і числами.

Усі форми дієслова "бути" дуже часто вжи­ваються в латині, їх важко розпізнати за слов­никовими даними і тому вони мають бути яко­мога швидше вивчені напам’ять.

.

 Наказовий спосіб теперішнього часу дієслова "esse":

 2 особа однини – еs! "будь!" ;

 2 особа множини – este! "будьте!" ;

 Наказовий спосіб майбутнього часу дієслова "esse":

 2 особа однини – esto! "хай ти будеш!" ;

 2 особа множини – estote!! "будьте!" ;

 3 особа множини – sunto! "хай вони будуть!".

 Дієслова, похідні від "esse":

Від дієслова esse за допомогою префіксів утворюється ряд похідних дієслів: abesse "бути відсутнім", adesse "бути присутнім", deesse "не вистачати, бракувати", interese "перебувати се­ред когось, брати участь", obesse "шкодити", praeesse "бути попереду, очолювати", prodesse "бути корисним, допомагали".

При їх відмінюванні змінюється лише сама дієслівна основа (тобто дієслово esse), а префікси: залишаються без змін.

Наприклад: absum, abes, abest і т. д.

Дієслово posse "могти" утворилося від при­кметника potis, е "могутній" і дієслова esse. Воно має особливості у відмінюванні, а саме: перед формами дієслова esse, що починаються з голос­ної, зберігається основа pot-, а перед формами, що починаються з приголосної, з'являється основа pos, наприклад: possum, potes.

ТЕКСТ

ПЕРШОДЖЕРЕЛА РИМСЬКОГО ПРАВА

FONTES JURIS ROMANORUM

DE LEGATIS

ПРО ЛЕГАТИ

1. Legatum itaque est donatio quaedam a defuncto relicta.

2. Sed olim quidem erant legatorum genera quattuor: per uindicationem, per damnationem, sinendi modo, per praeceptionem: et certa quaedam uerba cuique generi legatorum adsignata erant, per quae singula genera legatorum significabantur. sed ex constitutionibus diuorum principum sollemnitas huiusmodi uerborum penitus sublata est. nostra autem constitutio, quam cum magna fecimus lucubratione, defunctorum uoluntates ualidiores esse cupientes et non uerbis, sed uoluntatibus eorum fauentes, disposuit, ut omnibus legatis una sit natura et, quibuscumque uerbis aliquid derelictum sit, liceat legatariis id persequi non solum per actiones personales, sed etiam per in rem et per hypothecariam: cuius constitutionis perpensum modum ex ipsius tenore perfectissime accipere possibile est.

3. Sed non usque ad earn constitutionem standum esse existimauimus. cum enim antiquitatem inuenimus legata quidem stricte concludentem, fideicommissis autem, quae ex uoluntate magis descendebant defunctorum, pinguiorem naturam indulgentem: necessarium esse duximus omnia legata fideicommissis exaequare, ut nulla sit inter ea differentia, sed quod deest legatis, hoc repleatur ex natura fideicommissorum et, si quid amplius est in legatis, per hoc crescat fideicommissi natura. sed ne in primis legum cunabulis permixte de his exponendo studiosis adulescentibus quandam introducamus difficultatem, operae pretium esse duximus interim separatim prius de legatis et postea de fideicommissis tractare, ut natura utriusque iuris cognita facile possint permixtionem eorum eruditi suptilioribus auribus accipere.

DE LEGE FALCIDIA

ПРО ЗАКОН ФАЛЬЦИДІЯ

Superest, ut de lege Falcidia dispiciamus, qua modus nouissime legatis impositus est. cum enim olim lege duodecim tabularum libera erat legandi potestas, ut liceret uel totum patrimonium legatis erogare (quippe ea lege ita cautum esset: uti legassit suae rei, ita ius esto): uisum est hanc legandi licentiam coartare, idque ipsorum testatorum gratia prouisum est ob id, quod plerumque intestati moriebantur, recusantibus scriptis heredibus pro nullo aut minimo lucro hereditates adire. et cum super hoc tarn lex Furia quam lex Voconia latae sunt, quarum neutra sufficiens ad rei consummationem uidebatur: nouissime lata est lex Falcidia, qua cauetur, ne plus legate liceat, quam dodrantem totorum bonorum, id est ut, slue unus heres institutus esset siue plures, apud eum eosue pars quarta remaneret.

1. Et cum quaesitum esset, duobus heredibus institutis, ueluti Titio et Seio, si Titii pars aut tota exhausta sit legatis, quae nominatim ab eo data sunt, aut supra modum onerata, a Seio uero aut nulla relicta sint legata, aut quae partem eius dumtaxat in partem dimidiam minuunt, an, quia is quartam partem totius hereditatis aut amplius habet, Titio nihil ex legatis, quae ab eo relicta sunt, retinere liceret: placuit retinere licere, ut quartam partem suae partis saluam habeat: etenim in singulis heredibus ratio legis Falcidiae ponenda est.

2. Quantitas autem patrimonii, ad quam ratio legis Falcidiae redigitur, mortis tempore spectatur. itaque si uerbi gratia is, qui centum aureorum patrimonium habebat, centum aureos legauerit, nihil legatariis prodest, si ante aditam hereditatem per seruos hereditarios aut ex partu ancillarum hereditariarum aut ex fetu pecorum tantum accesserit hereditati, ut centum aureis legatorum nomine erogatis heres quartam partem hereditatis habiturus sit, sed necesse est, ut nihilo minus quarta pars legatis detrahatur. ex diuerso si septuaginta quinque legauerit et ante aditam hereditatem in tantum decreuerint bona incendiis forte aut naufragiis aut morte seruorum, ut non amplius quam septuaginta quinque aureorum substantia uel etiam minus relinquatur, solida legata debentur. nee ea res damnosa est heredi, cui liberum est non adire hereditatem: quae res efficit, ut necesse sit legatariis, ne destitute testamento nihil consequantur, cum herede in portione pacisci.

3. Cum autem ratio legis Falcidiae ponitur, ante deducitur aes alienum, item funeris impensa et pretia seruorum manumissorum, tune deinde in reliquo ita ratio habetur, ut ex eo quarta pars apud heredes remaneat, tres uero partes inter legatarios distribuantur, pro rata scilicet portione eius, quod cuique eorum legatum fuerit. itaque si fmgamus quadringentos aureos legates esse et patrimonii quantitatem, ex qua legata erogari oportet, quadringentorum esse, quarta pars singulis legatariis detrahi debet. quodsi trecentos quinquaginta legates fmgamus, octaua debet detrahi. quodsi quingentos legauerit, initio quinta, deinde quarta detrahi debet: ante enim detrahendum est, quod extra bonorum quantitatem est, deinde quod ex bonis apud heredem remanere oportet.

DE FIDEICOMMISSARIIS HEREDITATIBVS

ПРО ФІДЕОКОМІСАРНИХ СПАДЩИНАХ

Nunc transeamus ad fideicommissa. et prius de hereditatibus fideicommissariis uideamus.

1. Sciendum itaque est omnia fideicommissa primis temporibus infirma esse, quia nemo inuitus cogebatur praestare id de quo rogatus erat: quibus enim non poterant hereditates uel legata relinquere, si relinquebant, fidei committebant eorum, qui capere ex testamento poterant: et ideo fideicommissa appellata sunt, quia nullo uinculo iuris, sed tantum pudore eorum qui rogabantur continebantur. postea primus diuus Augustus semel iterumque gratia personarum motus, uel quia per ipsius salutem rogatus quis diceretur, aut ob insignem quorundam perfidiam iussit consulibus auctoritatem suam interponere. quod quia iustum uidebatur et populare erat, paulatim conuersum est in adsiduam iurisdictionem: tantusque fauor eorum factus est, ut paulatim etiam praetor proprius crearetur, qui fideicommissis ius diceret, quern fideicommissarium appellabant.

2. In primis igitur sciendum est opus esse, ut aliquis recto iure testamento heres instituatur eiusque fidei committatur, ut earn hereditatem alii restituat: alioquin inutile est testamentum, in quo nemo heres instituitur. cum igitur aliquis scripserit: Lucius Titius heres esto, poterit adicere: rogo te, Luci Titi, ut, cum primum possis hereditatem meam adire, earn Gaio Seio reddas restituas. potest autem quisque et de parte restituenda heredem rogare: et liberum est uel pure uel sub condicione relinquere fideicomniissum uel ex die certo.

3. Restituta autem hereditate is quidem qui restituit nihilo minus heres permanet: is uero qui recipit hereditatem aliquando heredis aliquando legatarii loco habebatur.

ТЕРМІНИ (ВИЗНАЧЕННЯ ТА КОМЕНТАР)

TERMINI (DEFINITIO ET COMMENTARIUM)

1. Legata — заповідальне відмовлення (відоме ще древньому цивільному праву). Легат міг бути встановлений тільки в заповіті, при спадкуванні без заповіту він не застосовувався. Як і сам заповіт, легат був суворо формальним, порушення словесної формули, інших процедурних моментів призводило до його недійсності.

2. Fіdeicommissum — ще одна форма відмовлень, що виникла з різних неформальних прохань, доручень умираючого передати або зробити що-небудь на користь третьої особи (одержала юридичне закріплення в імператорський період). На відміну від легату, фідеикоміс міг бути покладений не тільки на спадкоємця за заповітом, але і спадкоємців за законом. Крім того, він міг бути встановлений до або після складання заповіту. Спеціальна форма фідеикоміса не була встановлена, і він міг виникнути внаслідок навіть кивка головою (nutu), але частіше для цього використовували codicillus – спеціальний лист на ім'я спадкоємця.

3. Fideicommissum hereditatis — спадщина, яку можна було передати за допомогою фідеикоміса. При цьому всі права й обов'язки спадкодавця переходили до фідеикомісарія, а фідуціарій зберігав лише найменування спадкоємця. (quarta).

4. Lex Falcidia – закон про виділення необхідної частини спадщини (1/4 від того, що повино бути віділено) у випадку, коли спадщина ділиться по закону.

5. Мortis causa donatio – схоже на заповідальне відмовлення, що представляє собою дарування у випадку, якщо дарувальник вмирає раніше того, кому він щось вирішив подарувати. Такий договір виконувався тільки після смерті дарувальника.

6. Mortis causa capio – особливий випадок передачі чого-небудь зі спадщини особі, що не є спадкоємцем, у тому випадку, коли спадкоємець у заповіті називався тільки за умови, що він передасть щось визначеній особі. Стати спадкоємцем можна було, лише виконавши це розпорядження.

7. Сausa Curiana – справа Курия . Суть її в наступному. У заповіті було сказано: «Якщо народиться син і вмре до досягнення повноліття, то нехай моїм спадкоємцем буде Курій». Однак син не народився взагалі. На спадщину претендували Курій і спадкоємці за законом, що заперечували права останнього. В інтересах спадкоємців за законом у процесі виступив знаменитий юрист старої школи – Квінт Муцій Сцевола, який сказав, що необхідно дотримувати консервативних принципів у цивільному праві, а не займатися пошуками уявляємої волі спадкодавця. Ним було запропоновано прийняти таке рішення: Курій повинен був стати спадкоємцем у випадку смерті postum'a – спадкодавця. Син не народився взагалі — Курій не може бути спадкоємцем.

Відомий оратор Крас, що захищав інтереси Курія, навпаки, пропонував враховувати не букву, а суть заповіту: спадкодавець хотів, щоб спадкоємцем був якщо не postumus, то Курій. Postum'a нема, – виходить, спадкоємцем повинен бути Курій. Його позиція ( вона полягала в тому, що справедливість вимагає, щоб насамперед керувались суттю, а не лише заповітними словами) була підтримана спочатку Цицероном, а пізніше і Папініааном, який вважав, що «в умовах заповітів необхідно приймати до уваги в більшій мірі волю, ніж слова» .

ЗАВДАННЯ

1. Прочитайте та перекладіть текст українською мовою; випишіть з тексту дієслова в формі часів інфекта ( наказового способу та майбутнього часу) із зазначенням їх особи, числа, способу, стану, дієвідміни.