Глава 36

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ

ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 432. Порядок провадження в справах про злочини неповнолітніх

Порядок провадження в справах про злочини непов­нолітніх визначається загальними правилами цього Ко­дексу і, крім того, статтями цієї глави.

Положення цієї глави застосовуються в справах про злочини осіб, які на момент провадження в кримінальній справі не досягли вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до Конституції України всі люди рівйі у своїй гідності і правах. Права і свободи людини, закріплені в Конституції, не є вичерпними.

Права, свободи й обов'язки людини одержують конкретизацію і розвиток в окремих галузях права. Не є винятком і кримінально-процесуальне законодавство. Особливі процесуальні норми тут встановлені стосовно судочинства по справах про злочини непов­нолітніх. Вони сформульовані з урахуванням інтелектуальних, пси­хологічних, етичних і інших особливостей особи неповнолітнього обвинувачуваного.

Слід зазначити, що вимоги дотримання низки особливих правил по справах даної категорії осіб були сприйняті міжнародним пра­вом. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються провад­ження правосуддя стосовно неповнолітніх ("Пекінські правила", 1985 p.), спрямовують на те, щоб справи стосовно неповнолітніх ве­лись швидко, неупереджено, і без будь-яких затримок; вимагають, щоб особи, які ведуть провадження по цих справах, мали відповідну кваліфікацію; наказують поважати право неповнолітнього на конфіденціальність, щоб уникнути заподіяння шкоди через не-

1014

Стаття 432

потрібну гласність; передбачають можливість закриття справи за нереабілітуючими підставами для того, щоб обмежити негативні наслідки судового розгляду і вироку; рекомендують при виборі запобіжних здходів враховувати тяжкість, мотиви, причини злочи­ну та особливості особистості підлітка і виходити при цьому з прин­ципу "мінімальної достатності". Правила рекомендують створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх.

Судочинство у справах про злочини неповнолітніх повинно мак­симально сприяти вихованню молоді в дусі поваги до прав і свобод інших людей, до ідеї правової держави, до законів України.

Провадження у справах про злочини неповнолітніх здійснюється в єдиному процесуальному порядку з урахуванням названих правил і з дотриманням спеціальних вказівок, викладених у ст. 432 — 449 КПК України. Закон надає неповнолітнім обвинува­чуваним додаткові гарантії захисту їхніх прав і свобод.

Дані особливості застосовуються по справах про злочини осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років.

Відповідно до ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, зґвалтування, розбій, здирство, крадіжку і низку інших злочинів, винятковий перелік яких подано у ч. 2 ст. 22 КК України.

Відповідно до ст. 111 КПК України досудове слідство з усіх категорій кримінальних справ стосовно неповнолітніх є обов'язковим. Провадження в формі приватного обвинувачення або протокольної форми досудової підготовки матеріалів не припус­кається. Не припустимі будь-які спрощення процесуальної процедури досудового розслідування або судового розгляду. Стаття 112 КПК України визначає, що досудове слідство в усіх справах про злочини неповнолітніх провадиться слідчими органів внутрішніх справ.

Більше того, турбуючись про вирішення завдань встановлення істини, виявлення й усунення всіх причин і умов, що сприяють вчи­ненню злочинів, закон зобов'язує проваджувати розслідування в повному обсязі не тільки по фактах злочинів, а й по фактах діянь, вчинених особами, що не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (у віці з 11 років до віку, з якого настає кримі­нальна відповідальність, — 14 або 16 років). Так, частина 5 ст. 6 КПК України визначає: "У разі наявності достатніх підстав вважа­ти, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка досягла одинадцяти років, але до досягнення віку, з якого законом передба­чена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння пору­шується кримінальна справа". Така справа вирішується в порядку, передбаченому ст. 7-3 УПК України.

Як правило, проведення досудового слідства по справах непов­нолітніх поручається спеціально виділеним для цього слідчим, що мають високу професійну підготовку та досвід роботи з непов­нолітніми.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає визначе­ну систему додаткових гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод неповнолітніх, покликаних забезпечити справедливість правосуддя та вберегти неповнолітніх від шкідливих впливів дорос­лих злочинців.

Стаття 433 1015

Стаття 433. Обставини, що підлягають встановленню в справах про злочини неповнолітніх

При провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у статті 64 цього Кодексу, необхідно також з ясувати:

1. вік неповнолітнього (число, місяць, рік наро­дження);

2. стан здоров'я та загального розвитку непов­нолітнього. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюван­ням, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керу­вати ними;

3. характеристику особи неповнолітнього;

4. умови життя та виховання неповнолітнього;

5. обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

6. наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Для встановлення зазначених обставин мають бути до­питані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі та судові дії.

У необхідних випадках для встановлення стану загаль­ного розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керу­вати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.

Предмет доказування по даних справах більш конкретизований з урахуванням особливостей судочинства та можливих судових рішень.

Дані про точний вік обвинувачуваного дозволяють: вирішити питання про принципову можливість притягнення його до кримі­нальної відповідальності; врахувати вікові особливості при прове­денні слідчих: і судових дій; правильно визначити процесуальну процедуру провадження у справі і форму розв'язання справи по суті.

Особа вважається такою, що досягла визначеного віку, не в день народження, а починаючи з наступної доби. Точний вік непов­нолітнього обвинувачуваного має бути підтверджений свідоцтвом про народження або паспортом. До матеріалів справи повинні бути прилучені копії таких документів.

У випадках, коли документи, які підтверджують вік обвинувачу­ваного (непов нолітнього), відсутні, або їх неможливо одержати, або якщо виникли сумніви щодо їхньої достовірності, відповідно до п. 5 ст. 76 КПК України, для встановлення віку неповнолітнього підо­зрюваного чм обвинувачуваного обов'язково призначається ек­спертиза. Вир»ішення цього питання належить до компетенції судо­во-медичних експертів. При недостатньо точному встановленні віку

.

1016

Стаття 433

Стаття 434

1017

особи варто виходити з діагностованого експертами мінімального його віку.

У справі повинні бути дані про стан здоров'я і загальний розви­ток неповнолітнього. Це необхідно для вирішення питання про за­стосування тих або інших заходів впливу.

Для з'ясування стану інтелектуального розвитку непов­нолітнього і рівня його розумової відсталості, для встановлення, чи міг він насправді усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їх наслідки і чи міг і якою мірою ними керувати; повинна бути про­ведена експертиза спеціалістами в сфері дитячої та юнацької пси­хології (педагог, психолог). Ці питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра (ч. З ст. 433 КПК України).

На вирішення-експертизи можуть бути поставлені такі питання:

Які індивідуально-психологічні особливості має неповнолітній?

Чи відповідає рівень інтелектуального розвитку неповнолітнього обвинувачуваного його віку?

Чи є в неповнолітнього обвинувачуваного ознаки відставання в психічному розвитку, якщо так, то в чому вони виражаються і з чим вони пов'язані?

Чи міг неповнолітній цілком усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їхні наслідки і якою мірою міг керувати ними в конк­ретних обставинах?

Чи залежить оцінка ситуації неповнолітнім від впливу з боку до­рослих і якщо так, то який ступінь цієї залежності?

Чи має неповнолітній обвинувачуваний відхилення в психічному розвитку (психічні аномалії), які не виключають його осудності й у чому вони виявляються?

Чи не потребував обвинувачуваний лікування і якщо так, то якого?

При провадженні у справах неповнолітніх необхідно дотриму­ватись такого принципового положення.

Якщо неповнолітній, який досяг віку, з якого можлива кримі­нальна відповідальність, не страждає на психічне захворювання, що дає підставу для висновку про його неосудність, але внаслідок відставання в психічному розвитку не міг усвідомлювати небезпеку своїх дій, передбачати їх наслідки або керувати ними під час вчи­нення суспільно небезпечного діяння, то він не може бути визна­ний винним, а отже і бути притягнутим до кримінальної відповідальності. Справа в таких випадках підлягає закриттю відповідно до п. 2 ст. 6 КПК України.

Для характеристики особистості неповнолітнього необхідно зібрати дані про те, де він навчався або працював, як ставився до навчання і праці, з'ясувати його поведінку в навчальному закладі, за місцем роботи і проживання.

Якщо неповнолітній залишив навчання або працю, то слід з'ясувати, чому він це зробив, чи відомо про це його батькам, службі в справах неповнолітніх, яких заходів було вжито з їхнього боку і як він на них відреагував.

Слід з'ясувати, чи залучався неповнолітній до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Дослідження умов життя і виховання неповнолітнього та обста­вин, які негативно вплинули на його виховання, потрібне для з'ясування причин і мотивів вчиненого злочину, визначення особ­ливостей характеру обвинуваченого, його вольового і морального розвитку. Тут потрібний аналіз обставин, які могли впливати на формування його злочинної настанови і конкретного злочинного наміру: пияцтво, наркоманія, релігійний фанатизм, розбещеність, що оточували неповнолітнього в сім'ї, байдужість, нашіптування, марнославство, національні забобони, протекціонізм, переслідуван­ня за критику, побори й інші негативні обставини в школі чи в тру­дових і неформальних колективах.

Особливу увагу слід приділяти з'ясуванню наявності дорослих, які втягують підлітків у злочинну діяльність, азартні ігри, здирство, аморальні релігійні секти або інші "товариства". По кожній справі обов'язково слід з'ясувати, чи не було з боку дорослих осіб підбу­рювання, виявляти та притягати до відповідальності підмовник!.-!, організаторів та інших співучасників злочину.

Виявлення і викриття таких осіб має значення не тільки для пра­вильного застосування заходів щодо припинення їхньої злочинної діяльності, а й для встановлення дійсної ролі неповнолітнього у вчи­ненні злочину, правильної оцінки його діяння.

Стаття 434. Затримання та взяття під варту непов­нолітнього

Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у ви­няткових випадках, коли це викликається тяжкістю зло­чину, у вчиненні якого він обвинувачується, за наявності підстав і в порядку, що встановлені статтями 106, 148, 150, 155 і 157 цього Кодексу.

Про затримання і взяття під варту неповнолітнього обов'язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють.

(Стаття 434 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 3084-09 від 16.02.78, № 6834-10 від 16.04.84, із Законом № 2533-ІИ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Затримання та взяття під варту як запобіжні заходи можуть бути застосовані до неповнолітнього обвинуваченого лише у ви­няткових випадках, коли це викликається тяжкістю вчиненого ним злочину, обумовлюється крайньою необхідністю, здійснюється для запобігання більш значної шкоди інтересам суспІ\ьства і держави, правам і свободам громадян.

Взяття під варту здійснюється лише тоді, коли застосування іншого запобіжного заходу не може гарантувати, що неповнолітній не розпочне спроб до вчинення нових злочинів, не буде перешкоджати встановленню істини в справі, не сховається від слідства і суду.

Відповідно до закону арешт можливий тільки за рішенням суду. При вирішенні питання про підтримку клопотання слідчого про арешт неповнолітнього обвинуваченого і звернення з цього приво­ду до суду з поданням прокурор зобов'язаний старанно ознайоми­тися з усіма матеріалами справи, що містять підстави для взяття під

1018

Стаття 434

Стаття 435

1019

варту, й особисто, в усіх без винятку випадках, допитати непов­нолітнього підозрюваного чи обвинуваченого.

Про затримання або взяття під варту неповнолітніх обвинувачу­ваних в обов'язковому порядку сповіщаються їхні батьки або особи, що їх заміняють,— опікуни чи піклувальники.

Примусові заходи, застосовувані в процесі розслідування кримінальних справ, порушених стосовно осіб, які досягли віку оди­надцяти років.

Якщо буде встановлено, що особа вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, віднесене до категорії тяжких злочинів, і її необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за зго­дою прокурора за вмотивованим рішенням суду її може бути поміщено у приймач-розподільник для неповнолітніх на строк до ЗО діб. Продовження зазначеного терміну законом не передбачено.

Участь захисника в цьому випадку забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього в приймач-розподільник.

Обрання запобіжного заходу здійснюється відповідно до вимог статті 165-2 КПК України. Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке само подання має право внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одер­жання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя має право своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставления його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може про­довжуватися більше сімдесяти двох годин, а в разі коли особа пе­ребуває за межами населеного пункту, в якому діє суд,— не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей насе­лений пункт.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали, представлені ор­ганами дізнання, слідчим, прокурором, опитує підозрюваного чи обвинуваченого, за необхідності опитує особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого залежно від наявності для того підстав ви­носить постанову

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його об­ рання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд має право обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний з утриманням під вартою.

На постанову судді прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суддів

Згаданою вище нормою введена ще одна новела, суть якої по­лягає ось у чому. Якщо для обрання затриманому запобіжного за­ходу є необхідність додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, суддя має право продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя має право відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підо­зрюваного, обвинуваченого на цей строк.

Стаття 435.

(Стаття 435 виключена на підставі Указу ПВР № 6834-10 від 16.04.84)

Стаття 436. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації ди­тячої установи

До неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 149 цього Кодексу, може застосовуватися передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі,— передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Від батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи в цих випадках відбирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора і суду. При цьому зазначені особи попереджаються про ха­рактер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі неявки його до слідчого, прокурора або до суду.

При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосоване грошове стягнен­ня в розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в порядку, передбаченому статтею 153 цього Кодексу.

(Стаття 436 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

До неповнолітніх обвинувачуваних, крім запобіжних заходів, пе­редбачених cm. 149 КПК України (застосовуваних до всіх категорій обвинувачуваних), можуть застосовуватися також спеціальні

запобіжні заходи.

У справах щодо неповнолітніх рекомендується застосовувати такий спеціальний запобіжний захід, як передача неповнолітніх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які перебувають в дитячих закладах,— передача їх під нагляд адміністрації цих закладів.

Від батьків, опікунів, піклувальників чи адміністрацидитячих за­кладів відбираються письмові зобов'язання про забезпечення ними

1020

Стаття 437

Стаття 438

1021

належної поведінки неповнолітнього і його з'явлення до слідчого, прокурора або в суд. При цьому зазначені особи попереджуються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їхню відповідальність у випадку нез'явлення неповнолітнього до слідчого, прокурора або в суд.

При порушенні цього зобов'язання до названих осіб може бути застосоване грошове стягнення в розмірі й у порядку, передбаче­них ст. 153 КПК України.

При прийнятті рішення про затримання чи арешт непов­нолітнього необхідно переконатися в його особистості і перевірити інформацію щодо його віку.

Рішення про затримання чи арешт можуть бути оскаржені за­триманим, його захисником чи законним представником прокуро­ру чи безпосередньо в суд.

Стаття 437. Порядок виклику неповнолітнього обвинува­ченого

Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший поря­док виклику допускається лише у випадку, коли це обу­мовлюється обставинами справи.

Неповнолітній, який перебуває під вартою, викли­кається через адміністрацію місця досудового ув'язнення.

Стеття 438. Пред'явлення обвинувачення і допит непов­нолітнього обвинуваченого

Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит провадяться за правилами, передбаченими статтями 140, 141, 142 і 143 цього Кодексу, у присутності захисника.

У разі, коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням за­хисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього.

Слідчий роз'яснює педагогу або лікарю, батькам чи іншим законним представникам неповнолітнього, які присутні при пред'явленні обвинувачення та допиті, їх право задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження.

Запитання, поставлені обвинуваченому згаданими осо­бами, та їх зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відве­дене запитання повинно бути занесено до протоколу.

Досудове розслідування у справах про злочини неповнолітніх є обов'язковим і здійснюється за загальними правилами з урахуван­ням додаткових вимог.

Законом передбачається обов'язковість участі захисника в справах про злочини неповнолітніх. Відмова неповнолітнього обви­нувачуваного від захисника не обов'язкова для слідчого, прокурора і суду і не може бути прийнятою.

Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у випадку затримання особи, підо­зрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачен­ня — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або по­станови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання.

Як захисник допускаються будь-які фахівці в галузі права, а з моменту закінчення справи і пред'явлення матеріалів досудового слідства для ознайомлення — і близькі родичі, опікуни чи піклу­вальники. Допускаючи близьких родичів, опікунів чи піклуваль­ників до участі в справі, слід мати на увазі обставини, за яких вони підлягають відведенню від справи, зокрема чи не були вони допи­тані як свідки, чи не мають вони іншого процесуального статусу (потерпілих у справах про розкрадання малолітнім майна своїх родичів, обвинувачених — співучасників чи посібників злочину) та інші обставини.

У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені непов­нолітніми старше одинадцяти років, але які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, захисник допускається до справи з моменту ознайомлення з постановою про закриття справи і матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього обвину­ваченого в приймач-розподільник — не пізніше 24 годин з моменту поміщення.

Захисник у своїй діяльності виходить з принципу презумпції не­винуватості обвинувачуваного.

Для вирішення покладених на нього завдань захисник має право на побачення з підзахисним наодинці. Він повинен використовува­ти всі інші процесуальні права, передбачені ст. 48 КПК України длч встановлення істини і захисту свого підзахисного від необґрунто-ваного обвинувачення.

Особливості пред'явлення обвинувачення і допиту непов­нолітнього обвинувачуваного, а також виклику його до слідчого і в суд.

Відповідно до ст. 437 КПК України неповнолітній обвинувачува­ний викликається до слідчого, прокурора чи в суд, як правило, через його батьків або інших законних представників. Непов­нолітній, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення.

Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому і його допит про­вадиться в присутності захисника. Однією з додаткових гарантій захисту прав і законних інтересів неповнолітнього має бути участь педагога в допиті неповнолітнього обвинувачуваного і при пред'явленні йому обвинувачення. Відповідно до ст. 438 КПК України у випадках, коли неповнолітній не досяг 16 років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення і при його допиті за розсудом слідчого або прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні пе­дагог або лікар, батьки або інші законні представники непов­нолітнього.

До пред'явлення неповнолітньому обвинувачення слідчий пови­нен ознайомити батьків та інших законних представників непов-

1022

Стаття 439

Стаття 440

1023

нолітнього обвинувачуваного, педагога і лікаря з їхніми правами й обов'язками, передбаченими відповідно ст. 438 і 128-1 КПК України. В постанові про притягнення неповнолітнього як обвину­вачуваного, а також у протоколі його допиту повинні бути зазна­чені відомості про особи присутніх при проведенні процесуальної дії і їхнє ставлення до обвинувачуваного.

Присутність педагога або лікаря необхідна у випадках, коли при пред'явленні обвинувачення, допиті і фіксації показань непов­нолітнього бажано використовувати спеціальні пізнання в галузі педагогіки, психології або медицини.

Слідчий роз'ясняє педагогу або лікарю, батькам або іншим за­конним представникам неповнолітнього, присутнім при пред'явленні обвинувачення і допиті, їхнє право задавати обвину­вачуваному запитання і викладати свої зауваження.

Запитання, поставлені обвинувачуваному згаданими особами, і їхні зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання має бути занесене до протоколу.

Якщо батьки або інші законні представники негативно вплива­ють на неповнолітнього або намагаються заважати одержанню доказів і проведенню слідчої дії, слідчий або прокурор можуть не допускати їх до участі в допиті.

Батьки й інші законні представники неповнолітнього обвинува­чуваного можуть бути допитані в справі як свідки з урахуванням положень ст 63 Конституції України та ст- 69-1 КПК України: ніхто не несе відповідальності за відмову давати показання щодо самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів. Допитуваним свідкам роз'ясняються їх права, передбачені ст. 69-1 КПК України.

Нерідко виправдана присутність при пред'явленні непов­нолітньому обвинувачення і при його допиті спеціаліста у сфері дитячої і юнацької психології, педагога, що займався навчанням і вихованням неповнолітнього. Проте не слід запрошувати педагога, який за видом своєї діяльності відповідає за виховання обвинува­чуваного, педагога або спеціаліста, зацікавлених у результатах розслідування, педагога, який як учитель і вихователь обвинувачу­ваного може бути допитаний як свідок.

Стаття 439. Виділення справи про злочин неповнолітнього в окреме провадження

Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослим, у кожному випадку повинна бути з'ясована можливість виділення справи про непов­нолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу.

У разі, коли неповнолітній обвинувачений притя­гається до відповідальності в одній справі з дорослим, до нього застосовуються правила цієї глави.

Додаткові підстави для виділення справи в окреме провадження. Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з доро­слими, то в стадії досудового слідства має бути з'ясована мож-

ливість виділення справи стосовно неповнолітнього в окреме про­вадження. Таке виділення справи в окреме провадження може мати місце тоді, коли це не вплине на забезпечення всебічності, повноти та об'єктивності розслідування і розгляду справи.

Виділення справи стосовно неповнолітнього обвинувачуваного в окреме провадження дозволяє усунути можливість негативного впливу на нього дорослих співучасників злочину, сприяє наближен­ню судового рішення в справі до самої події злочину, забезпечує ефективність судового процесу і застосування заходів виховного характеру.

Стаття 440. Пред'явлення матеріалів справи непов­нолітньому обвинуваченому

Оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення досудового слідства і пред'явлення йому для ознайомлення матеріалів справи провадяться за правила­ми, передбаченими статтями 218, 219, 220, 221 і 222 цього Кодексу, за участю захисника.

При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів спра­ви з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповнолітнього.

Закон передбачає низку додаткових правил щодо закінчення до­судового слідства в справах про злочини неповнолітніх.

У силу ч. 2 ст- 440 КПК України при оголошенні непов­нолітньому обвинувачуваному про закінчення розслідування і пред'явленні йому матеріалів справи обов'язкова присутність- за­хисника, а з дозволу слідчого може бути присутнім законний пред­ставник неповнолітнього.

Участь законного представника неповнолітнього обвинувачува­ного не виключає обов'язкової участі захисника в ознайомленні зі справою. Але на відміну від захисника законний представник не має права знайомитися з матеріалами справи самостійно, тобто ок­ремо від обвинувачуваного. При ознайомленні з матеріалами спра­ви законний представник неповнолітнього обвинувачуваного має право обговорювати з захисником і обвинувачуваним клопотання про проведення додаткового слідства.- про витребування і приєднання до справи доказів, про призначення експертизи і про­ведення інших слідчих і процесуальних дій.

Слідчий може не допускати законного представника непов­нолітнього обвинувачуваного до участі в ознайомленні з матеріалами справи або усунути його від даної процесуальної дії, якщо визнає, що це може спричинити негативний вплив на обви­нувачуваного або зашкодить його інтересам.

Якщо суспільно небезпечне діяння було вчинено особою у віці від 11 років і до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, по закінченні розслідування слідчий виносить моти­вовану постанову про направлення справи до суду для застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа в такому випадку разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесена названа постанова, а також його батькам чи особам, які їх заміняють, перед направлен-

г~

1024

Стаття 440

Стаття 441

1025

ням справи прокурору надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи. При цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене дити­ною, яка ще не досягла одинадцятирічного віку, він виносить пос­танову про закриття справи з дотриманням вимог ч. 2 ст. 7-3 КПК України (надавши можливість неповнолітньому і його батькам оз­найомлення зі справою). Про це він повідомляє прокурора, службу, а також кримінальну міліцію в справах неповнолітніх за місцем проживання особи, які функціонують відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх".

Рішення, викладене слідчим у такому документі, як "постанова про закриття справи і направлення її в суд для застосування до не­повнолітнього обвинувачуваного примусових заходів виховного ха­рактеру", у частині закриття справи набуває юридичної чинності з моменту давання письмової згоди на це прокурором. Рішення ж про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного ха­рактеру уповноважений прийняти тільки суд.

Чинне законодавство передбачає можливість звільнення дєліктоздатного неповнолітнього, який вчинив злочин, від кримі­нальної відповідальності і застосування до нього примусових заходів виховного характеру.

Згідно зі ст. 97 КК України та ст. 9 КПК України непов­нолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його ви­правлення і перевиховання можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові захо­ди виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК України.

В такому разі неповнолітньому, з дотриманням вимог статей 438 і 440 КПК України, пред'являється обвинувачення і після винесення рішення про направлення справи до суду для застосування приму­сових заходів виховного характеру надається можливість ознайом­лення з усіма матеріалами справи. Справа зі списком осіб, які підля­гають виклику до суду, направляється прокурору.

Для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідаль­ності і застосування до нього примусових заходів виховного харак­теру необхідна сукупність таких умов: подія злочину дійсно мала місце; даний злочин вчинив деліктоздатний неповнолітній обвину­вачуваний; цей злочин є злочином невеликої тяжкості; подія зло­чину не має великої суспільної небезпеки; наявні всі умови і мож­ливості для виправлення неповнолітнього без застосування пока­рання; відсутні заперечення з боку неповнолітнього або його закон­ного представника про таке розв'язання справи.

Якщо неповнолітній обвинувачуваний або його законний пред­ставник заперечують проти такого розв'язання кримінальної спра­ви з застосуванням до обвинувачуваного примусових заходів ви­ховного характеру, таке рішення буде і недоцільним і незаконним. У цьому випадку кримінальна справа може бути закрита чи розв'язана за іншими підставами або ж направляється до суду з об­винувальним висновком.

Відповідно до ст. 232-1 і 233 КПК України, отримавши від слідчого кримінальну справу, що надійшла в порядку, передбачено­му статтями 7-3 або 9 КПК України, прокурор у термін до п'яти днів перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постано­ви і приймає одне з таких рішень:

дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу в суд для застосування примусових заходів виховного характеру;

скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмо­вими вказівками;

змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.

При вирішенні долі кримінальних справ стосовно неповнолітніх слід виявляти гуманність. Не повинні застосовуватися міри кримінального покарання до неповнолітнього за незначні діяння, за діяння, що мають характер дитячого бешкетництва або бравади, за носіння з метою безпеки холодної зброї, за розкрадання майна в родичів або інших осіб, які спільно проживають із ними, якщо з боку останніх не надійшло скарг. До розслідування кримінальних справ стосовно неповнолітніх варто залучати спеціалістів, що мають добре серце, щедру душу, шляхетні думки і добру волю.

Стаття 441. Участь законного представника непов­нолітнього підсудного в судовому розгляді

У судове засідання викликаються батьки або інші за­конні представники неповнолітнього підсудного.

Законний представник підсудного має право заявляти відводи і клопотання, подавати докази, брати участь в дослідженні доказів. Зазначені права роз'яснюються за­конному представникові підсудного у підготовчій частині судового засідання.

За необхідності допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього як свідків суд заслуховує їх показання. Законні представники підсудного перебува­ють в залі судового засідання протягом всього судового розгляду.

У виняткових випадках, коли участь законного пред­ставника в судовому засіданні може завдати шкоди інте­ресам неповнолітнього підсудного, суд вправі своєю мо­тивованою ухвалою обмежити участь законного пред­ставника в тій чи іншій частині судового засідання або усунути його від участі в судовому розгляді і допустити замість нього іншого законного представника непов­нолітнього підсудного.

Неявка законного представника підсудного не зупиняє розгляду справи, якщо суд не визнає його участь необхідною.

Стаття 442. Участь у судовому розгляді представників служби у спра'вах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх

Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє службу у справах неповнолітніх та міліцію у справах неповнолітніх. Суд вправі викликати в судове засідання представників служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх.

33 Тсртншішк

1026

1027

Стаття 443

Представник служби у справах неповнолітніх у судо­вому засіданні вправі заявляти клопотання, ставити за­питання підсудному, його законним представникам, по­терпілому, свідкам, експертові та спеціалістові, вислов­лювати думку з приводу найбільш доцільної форми пере­виховання підсудного. Зазначені права роз'яснюються представникові служби у справах неповнолітніх у підго­товчій частині судового засідання.

Представник міліції у справах неповнолітніх має право бути присутнім у залі судового засідання і з дозволу суду дає пояснення.

Названі в цій статті особи у необхідних випадках мо­жуть бути допитані як свідки.

(Стаття 442 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 6834-10 від 16.04.84, Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 443. Участь у судовому розгляді представників підприємств, установ і організацій

Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє підприємство, установу та організацію, в яких навчався чи працював неповнолітній, а в разі потреби й інші організації. Суд вправі викликати в судове засідання представників цих організацій, а також представників громадських організацій за місцем роботи батьків, опікуна або піклувальника підсудного.

Представники зазначених організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду дають пояснення. В необхідних випадках вони мо­жуть бути допитані як свідки.

(Стаття 443 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84)

Стаття 444. Видалення неповнолітнього підсудного з залу судового засідання

Суд, вислухавши думку захисника і законного пред­ставника підсудного та прокурора, вправі своєю ухвалою видалити неповнолітнього з залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплину­ти на неповнолітнього. Якщо обставини, які досліджува­лися у відсутності неповнолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудного після повернення його до залу судового засідання.

(Стаття 444 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2857-12 від 15.12.92)

Особливості судового розгляду справ про злочини неповнолітніх.

Особливості, що стосуються предмета доказування, участі за­хисника, виклику і допиту неповнолітнього обвинувачуваного, за­стосування запобіжних заходів, а також закриття кримінальної справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів ви­ховного характеру, мають загальний характер і цілком ставляться і до судового розгляду. Водночас розгляд справ про злочини непов­нолітніх у суді першої інстанції має й інші особливості.

По цій категорії справ передбачена можливість обмеження прин­ципу гласності судового розгляду. Відповідно до ст. 20 КПК України

Стаття 444

закритий судовий розгляд допускається по мотивованій постанові суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадця­тирічного віку. Закрите судове засідання доцільно тоді, коли необхідно досягти найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань від неповнолітнього обвинувачуваного і для усунення можливого негативного впливу на нього сторонніх осіб. У судове засідання викликаються батьки або інші законні пред­ставники неповнолітнього підсудного. Відповідно до ст. 441 КПК України законний представник підсудного має право заявляти відводи і клопотання, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. Законні представники підсудного знаходяться в залі судо­вого засідання протягом усього судового розгляду.

За необхідності допитати батьків або інших законних представ­ників неповнолітнього підсудного як свідків суд виносить про це рішення і заслуховує їхні показання. Батьки і законні представники неповнолітнього підсудного допитуються за правилами допиту свідка. Водночас вони не несуть відповідальності за відмову давати показання щодо самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів. При оцінці показань законного представника необхідно враховувати ту обставину, що він був ознайомлений з матеріалами кримінальної справи до початку судового розгляду.

У виняткових випадках, коли участь законного представника в судовому засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсудного, суд має право своїм мотивованим визначенням обме­жити участь законного представника в тій або іншій частині судо­вого засідання або взагалі усунути його від участі в судовому роз­гляді, допустивши замість нього іншого законного представника.

Неправильним буде допускати до участі в справі як законних представників осіб, які, спільно проживаючи з обвинувачуваним, вчиняли приховування злочину. Необхідно виключати ситуації, за яких у стадії судового розгляду цивільний відповідач одержував би одночасно і статус законного представника або захисника непов­нолітнього обвинувачуваного.

Про час і місце судового розгляду справи повідомляється служба в справах неповнолітніх і кримінальна міліція в справах непов­нолітніх. Представники даних установ як учасники процесу в судо­вому засіданні мають право: заявляти клопотання, ставити запитан­ня підсудному, його законним представникам, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати свою думку з приво­ду доцільної форми перевиховання неповнолітнього підсудного.

Про час і місце розгляду справи суд сповіщає установи й організації, в яких вчився або працював неповнолітній. Представ­ники названих організацій мають право бути присутніми в залі су­дового засідання і з дозволу суду давати пояснення. У необхідних випадках вони можуть бути допитані як свідки.

Відповідно до ст. 444 КПК України суд має право своїм рішен­ням видалити неповнолітнього підсудного з залу судового засідання на час дослідження обставин, які можуть негативно впливати на нього. Якщо обставини, які досліджувалися у відсутності непов­нолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, суд повідомляє про одержану інформацію підсудного після повернення його в зал судового засідання.

33*

1028

Стаття 445

Стаття 446 Ю29

Стаття 445. Питання, що вирішуються судом при поста -новленні вироку

При постановленні вироку, крім питань, зазначених у статті 324 цього Кодексу, суд зобов'язаний в разі звільнен­ня неповнолітнього від відбування покарання з випробу­ванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя.

(Стаття 445 із зніиани, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 Від 16.04.84, в редакції Закону № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Суди повинні проявляти гуманність, уникати неоправдано суво­рого покарання, розширювати практику застосування до непов­нолітніх покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього відповідно до ст. 104 КК України. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування пока­рання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяж­кості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності та від покарання, якщо його виправлення можливе без застосування по­карання або буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та по­дальшої бездоганної поведінки він на момент постановления виро­ку не потребує застосування покарання.

У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові за­ходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК України, а саме:

1. застереження;

1. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

2. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за Зого згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

3. покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцяти­річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкоду­вання заподіяних майнових збитків;

4. направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-вихов­ної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у законі. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пункті 2 та 3 частини другої статті 105 КК України, встановлюється судом.

Названі примусові заходи виховного характеру суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримі­нальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що

підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосу­вання до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи ска­совуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

До неповнолітнього можуть застосовуватись лише покарання, що вказані в ст. 98 КК України, а саме: 1) штраф; 2) громадські ро­боти; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк.

Стаття 446. Зміст вироку

У вироку в справі неповнолітнього, крім даних, перед­бачених статтями 333, 334 і 335 цього Кодексу, повинно бути зазначено:

у мотивувальній частині — підстави, з яких суд вважає необхідним призначення громадського виховате­ля;

у резолютивній частині — про необхідність призна­чення громадського вихователя у випадках застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільнення від покарання з випробуванням відповідно до статті 104 Кримінального кодексу України.

(Стаття 446 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Винесення рішення по справі. Визнавши підсудного винним, суд має право: винести обвинувальний вирок і призначити підсудному покарання, передбачене кримінальним законом; винести рішення відповідно до ст. 97 КК України про закриття кримінальної справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передбачених ст. 105 КК України, якщо неповнолітній вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, а його виправлення можливе без застосування покарання.

Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК України, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відпові­дальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під оз­наки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України.

До неповнолітнього можуть бути застосовані лише такі основні види покарань:

1) штраф;

2. громадські роботи;

3. виправні роботи;

4. арешт;

5. позбавлення волі на певний строк.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають са­мостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звер­нене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану не­повнолітнього в межах, передбачених ст. 99 КК України,— до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1030

Стаття 446

Стаття 446

1031

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду пока­рання не може перевищувати двох годин на день.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до ви­правних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановления вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

Позбавлення волі на певний строк. Покарання у виді позбавлен­ня волі призначається неповнолітньому:

1. за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2. за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3. за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4. за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5. за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавлен­ням життя людини,— на строк до п'ятнадцяти років.

Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. При цьому позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обста­вин, передбачених у статтях 65 — 67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

Призначення покарання щодо неповнолітнього має здійснюва­тись з урахуванням вимог ст. 104 КК України.

При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обста­вин, які обтяжують чи пом'якшують покарання, передбачених у статтях 65 — 67 КК України, враховує умови його життя та вихован ня, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи не­повнолітнього.

При. призначені покарання неповнолітньому за сукупністю зло­чинів або вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

Суди повинні проявляти гуманність, уникати неоправдано суво­рого покарання, розширювати практику застосування до непов­нолітніх покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосо­вується до неповнолітніх відповідно до загальних правил з ураху­ванням положень, передбачених статтею 104 КК України.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі 'його засудження до позбавлення волі.

Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та про­ведення з ним виховної роботи.

Питання про необхідність призначення неповнолітньому гро­мадського (судового) вихователя вирішується при застосуванні міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі (ст. 445 КПК України).

При звільненні від покарання суд може зобов'язати непов­нолітнього відшкодувати заподіяний збиток, влаштуватись на робо­ту або навчання, не змінювати без дозволу органів внутрішніх справ місця проживання, повідомляти про зміну місця роботи або навчання органи внутрішніх справ, не відвідувати визначені місця, пройти курс необхідного лікування, принести вибачення по­терпілому (ч. 6 ст. 46-1 КК України). Спостереження за поведінкою засуджених, щодо яких прийняте рішення про звільнення від по­карання, або винесено вирок, не пов'язаний з позбавленням волі, здійснює кримінальна міліція в справах неповнолітніх.

Є деякі особливості і при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінчен­ням строків давності.

Давність притягнення до кримінальної відповідальності та ви­конання обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до загальних пра­вил, викладених у ст. 49 та 80 КК України, з урахуванням положень, спрямованих на більш гуманне ставлення до неповнолітніх, викла­дених у ст. 106 КК України. Щодо неповнолітніх встановлюються такі строки давності:

1. два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2. п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3. сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Щодо неповнолітніх встановлюються такі строки виконання об­ винувального вироку:

1. два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виг­ляді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2. п'ять років — у разі засудження до покарання у вигляді поз­бавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засуд­женні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3. сім років — у разі засудження до покарання у вигляді поз­бавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4. десять років — у разі засудження до покарання у вигляді поз­бавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Нарешті в стадії виконання вироку судом можуть також вирішу­ватись різні передбачені законом питання даної стадії і одне з них — це умовно дострокове звільнення від відбування покарання

1033

1032 Стаття 446

(стаття 107 КК України) та погашення чи зняття судимості (стаття 108 КК України).

До осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосо­вано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не­залежно від тяжкості вчиненого злочину.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та став­ленням до праці та навчання довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосовано до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1. не менше третини призначеного строку покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2. не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за вмисний тяжкий злочин чи необереж­ний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбува­ла покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнад­цяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до поз­бавлення волі;

3. не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлен­ня волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбав­лення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування по­карання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до до­сягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

Погашення та зняття судимості здійснюється з урахуванням положень статті 108 КК України.

Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

• засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

• засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або се­редньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

• засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

• засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчи­нять нового злочину.

Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині другій статті 91 цього Кодек­су, після закінчення не менш як половини строку погашення суди­мості, зазначеного в пунктах 3 і 4 частини другої цієї статті.

Див. також коментар до ст. 333 - 335 КПК України.

Стаття 446-1

Стаття 446-1.

(Стаття 446-1 виключена на підставі Указу ПВР № 6834-10 від 16.04.84)

Стаття 447. Порядок застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

Коли суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з обвинувальним висновком, дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчи­нив злочин невеликої або середньої тяжкості, без засто­сування кримінального покарання, він виносить ухвалу, а суддя постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, перед­бачених частиною другою статті 105 Кримінального ко­дексу України.

Справу, що надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 7-3 або 9 цього Кодексу, суддя або голова суду, якщо він згоден з рішенням, прийнятим слідчим або прокурором, призначає до розгляду в судо­вому засіданні у строк не пізніше десяти днів, а в разі не­згоди — повертає прокурору мотивованою постановою.

Розгляд справ, зазначених у частині другій цієї статті, провадиться у відкритому судовому засіданні за обов'язковою участю прокурора і захисника. При цьому заслуховуються пояснення неповнолітнього, його закон­ного представника, перевіряються докази, які доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно не­безпечного діяння, а також перевіряються інші обстави­ни, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характе­ру. Під час розгляду справи ведеться протокол судового засідання. Після закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім захисник.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухвалою суду направленню до спеціаль­ного навчально-виховного закладу, буде займатися про­типравною діяльністю, а також з метою забезпечення ви­конання своєї ухвали суд вправі тимчасово, строком до ЗО діб, помістити цю особу у приймальник-розподільник для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального нав­чально-виховного закладу.

(Стаття 447 із змінами, внесеними згідно з Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 3787-12від 23.12.92, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Згідно зі ст. 105 КК України неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления ви року не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

1034

Стаття 448

2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4. покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцяти­річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкоду­вання заподіяних майнових збитків;

5. направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-вихов­ної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у законі. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої статті 105 КК України, встановлюється судом, який їх призначає.

До спеціальних навчально-виховних установ належать спеціальні' загальноосвітні школи соціальної реабілітації (сюди направляють­ся особи у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років) і професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх (для осіб у віці понад 14 років). В училищах засуджені можуть утримуватись у винятко­вих випадках до досягнення 19 років, якщо це необхідно для закінчення навчання і не виходить за рамки встановленого законом трирічного терміну примусових заходів виховного характеру.

За наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає направленню в спеціальний навчально-виховний заклад, буде за­йматися протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання свого рішення, суд має право тимчасово, терміном до ЗО діб, помістити неповнолітнього в приймальник-розподільник для неповнолітніх, який потім за рішенням суду доставляє його в спеціальний навчально-виховний заклад.

Стаття 448. Питання, які підлягають вирішенню судом у справах про застосування примусових заходів виховного характеру

Заслухавши у судовому засіданні думки прокурора і захисника щодо справи, яка надійшла згідно з пунктом 1 статті 232-1 цього Кодексу, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали або постанови, де вирішує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приво­ ду якого провадилося досудове слідство;

2. чи винна у цьому діянні особа, щодо якої розгля­дається справа;

3. який саме примусовий захід виховного характеру з передбачених частиною другою статті 105 Кримінального кодексу України мас бути застосовано до цієї особи.

За результатами розгляду цих справ суд виносить ух­валу.

(Кодекс доповнено статтею 448 згідно з Законом № 3787-12 від 23.1X93, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

1035

Стаття 449

Питання про необхідність призначення неповнолітньому гро­мадського (судового) вихователя вирішується як у випадках засто­сування міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі.

Створення інституту судових вихователів передбачено Законом України "Про органи і служби в справах неповнолітніх і спеціаль­них установах для неповнолітніх" від 24.01.1995 року. Такий інсти­тут створений і здійснює свою діяльність відповідно до Положення про судових вихователів, затвердженого Верховним Судом України, Міністерством юстиції України і Міністерством освіти України 15 листопада 1995 року. Судові вихователі є працівниками суду. Вони повинні мати юридичну або педагогічну освіту. Наван­таження на одного судового вихователя не повинні перевищувати десятьох неповнолітніх. Вони здійснюють виховний вплив на засуд­жених відповідно до рішення суду до досягнення ними пов­нолітнього віку.

При встановленні іспитового строку суд може зобов'язати непов­нолітнього відшкодувати заподіяний збиток, влаштуватись на роботу або навчання, не змінювати без дозволу органів внутрішніх справ місця проживання, повідомляти про зміну місця роботи або навчання органи внутрішніх справ, не відвідувати визначені місця, пройти курс необхідного лікування, принести вибачення потерпілому (ч. 6 ст. 46-1 КК України). Нагляд за поведінкою засуджених, стосовно яких при­йнято рішення про звільнення від покарання з випробуванням, здійснює кримінальна міліція в справах неповнолітніх.

Якщо суд (суддя) дійде висновку про можливість виправлення не­повнолітнього, який вчинив злочин, що не має великої суспільної не­безпеки, без застосування кримінального покарання, він виносить рішення про закриття справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбаченого статтею 11 Кримінального кодексу України.

Стаття 449. Оскарження ухвали, постанови суду про за­стосування примусових заходів виховного ха­рактеру або внесення на неї подання прокурора

На ухвалу, постанову, винесену судом у порядку, перед­баченому статтями 447 і 448 цього Кодексу, може бути подано апеляційну скаргу або внесено апеляційне подан­ня прокурора у загальному порядку.

(Кодекс доповнено статтею 449 згідно з Законом № 3787-12 від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набувас чинності з 29.06.2001, М 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Найкраще правосуддя те, що робить себе зайвим.

В. Тертишник

1037

НОРМАТИВНІ АКТИ

Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 чер­вня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.— 1996.— № ЗО.— ст. 141 — ст. З, 8, 13, 19, 21-68, 80, 121 - 131, 147- 153, Розділ 15.

Кримінально-процесуальний кодекс України.

Всеобщая декларация прав человека. От 10.12.1948 г. //Между­народные документы по правам человека / Составитель В. Тертыш-ник.— Харьков, 2000.— С.6- 12.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Від 16.12.96

Європейська конвенція про захист прав і основних свобод лю­дини. Від 4.11.96 р. //Офіційний вісник України.— 1998.— №13.

Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживань владою. Прийнята на сороковій сесії Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада 1985 року.

Основні принципи, що стосуються незалежності судових органів. Схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 40/32 від 29 листопада 1985 року і 40/146 від 13 грудня 1985 року.

Мінімальні стандартні правила поведінки з ув'язненими. При­йняті на першому Конгресі Організації Об'єднаних Націй по попе­редженню злочинності і поведінки з правопорушниками, що відбувся в Женеві в 1955 році, і схвалені Економічною і Соціальною Радою в його резолюціях 663 С (XXIV) від 31 липня 1957 року і 2076 (LXII) від 13 травня 1977 року.

Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопоряд­ку. Прийнятий резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 року.

Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року № 3018-ИІ //Офіційний вісник України. - 2002. - № 10. - Ст. 442.

Закон України Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України від 7 березня 2002 року № 3099-ІП // Голос України від 9 квітня 2002 року №66.

Закон України "Про статус суддів" //Відомості Верховної Ради України.— 1993.— №8.— ст. 56; 1994.— №22.— ст. 142; 1994.— № 26.— ст. 203; 1995.— № 34.— ст. 268; 1999.— №50.— ст. 434; 2000.— № 10.— ст. 79. (із змінами, внесеними Законом № 1459-Ш від 17.02.2000 та Законом України № 2534-ІН від 21 червня 2001 року).

Закон України "Про прокуратуру" //Відомості Верховної Ради України.— 1991.— №53.— ст. 793; 1993.— №22.— ст. 229; 1993. — №50.— ст. 474; 1995.— №11.— ст. 71; 1995.— №34.— ст. 268; Офіційний вісник України.— 2001.— №29.— ст. 1295.

Закон України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР.

Закон України від 19.12.1992 року "Про адвокатуру" //Відомості Верховної Ради України.— 1993.— №9.— ст. 62.

Закон України "Про державний захист працівників суду та пра­воохоронних органів" //Відомості Верховної Ради України.— 1994. — №11.— ст. 50.

Закон України від 20.12.1990 року "Про міліцію" //Відомості Верховної Ради України.— 1991.— №4.— ст. 20; 1992— №36.— ст. 526; 1993.— №11.— ст. 83; 1993.— №22.— ст. 234; 1994.— №26. — ст. 216; 1995.— №15.— ст. 102; 1999.— №4.— ст. 35; 2000.— №10.— ст. 79.

Закон України від 18.02.1992 року "Про оперативно-розшукову діяльність" //Відомості Верховної Ради України.— 1992.— №22.— ст. 303; 1992.— №39.— ст. 527; 1993.— №11.— ст. 83; 1994.— №11. — ст. 52; 1998.— №26.— ст. 149; 1999.— №4.— ст. 35; 2000. — №10.— ст. 79(зі змінами, внесеними Законом України № 2246-Ш від 18 січня 2001 року // Офіційний вісник України,— 2001. — № 8.— ст. 311).

Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовт­ня 1996 року. //Відомості Верховної Ради України.— 1996.— №4. — ст. 272.

Закон України від 23.12.1993 року "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" //Відомості Верховної Ради України.— 1994.— №11.— ст. 296.

Закон України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 року. // Відомості Верховної Ради України.— 1994.— №16.— ст. 93

Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-111 //Офіційний вісник України.— 2001. — №9. — ст. 342.

Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин, прекурсорів та зловживання ними" //Відомості Верховної Ради України.— 1995.— №10.— ст. 62. (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 863-XIV (863-14) від 08.07.99)

Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" //Відомості Верховної Ради України. — 1993.— №35.— ст. 358; 1994.— № 24.— ст. 184; 1999.— №4.— ст. 35; 1999. - № 16— ст. 98.

Закон України від 30.06.1993 року Про попереднє ув'язнення"// Відомості Верховної Ради України.— 1993.— № 35. — ст. 360.

Закон України від 1.12.1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнан­ня, досудового слідства, прокуратури і суду" //Відомості Верховної Ради України.— 1995.— №1.— ст. 1.

Закон України "Про службу безпеки України" //Відомості Вер­ховної Ради України.— 1992.— №27.— ст. 382; 2000.— №10.—ст. 79.

Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" //Відомості Верховної Ради України.— 1998.— №20. — ст. 99.

Закон України " Про виконавче провадження" //Відомості Вер­ховної Ради України.— 1999.— № 24.— ст. 207.

Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" //Відомості Верховної Ради України.— 1995.— №6.— ст. 35; 1999.— №4.— ст. 35.

1038

1039

Закон України від 25.02.1994 року "Про судову експертизу" //Відомості Верховної Ради України.— 1994.— №28.— ст. 232.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" //Відомості Верховної Ради України.— 2001.— №5-6.— ст. ЗО.

Європейська конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах. Ратифікована Законом України від 16.01.98 №44/98-ВР. //Офіційний вісник України.— 1998.— №13.

Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957р. //Офіційний вісник України.— 1998.— №13.

Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, 1990 р. Ратифікована Зако­ном України від 17.12.97 №738/97-ВР //Офіційний вісник України.— 1998.— №13.

Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ.— Мінськ, 22.01.93.

Положення про дипломатичні представництва та консульські ус­танови іноземних держав в Україні. Затверджено Указом Прези­дента України від 10 червня 1993 року //Голос України.— 1993.— 26 червня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 червня 1995 року №457 " Про порядок вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання житла, матеріальної допомоги і працевлаш­тування осіб, узятих під державний захист".

Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. №821.

Інструкція "Про порядок і розміри відшкодування витрат та вип­лати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, до-судового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експер­тизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів". Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. №710.

Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" //Наказ Міністра юстиції України і Генеральної прокуратури України від 4.03.96 №6/5,3,41.

Про внесення змін до Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокурату­ри і суду". Наказ Міністерства юстиції України, Генерального проку­рора України і Міністерства фінансів України від 03.04.98 р. №14/5/6/52 //Офіційний вісник України.— 1998.— №14.

Рішення Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16.li.2000 "Щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конс­титуції України та статті 44 КПК України (справа про право вільно­го вибору захисника)".

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуд­дя. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.10.96 р. //Право України.— 1996.— №12.

Про деякі питання, що виникають при застосуванні судами законо­давства, яке передбачає оскарження до суду санкції прокурора на арешт. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.09.94 р. №10.

Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, яке регламентує повернення справ на додаткове розслідування. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.03.88 №3, зі змінами внесеними Постановою Пленуму №3 від 4.06.93, №3 від 13.01.95, №12 від 03.12. 97.

Про практику застосування судами застави як запобіжного за­ходу. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 p.— №6. // Вісник Верховного Суду України. - 1999.— №3.

Про застосування законодавства, яке передбачає державний за­хист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року №10.

Наказ МВС України від 26.11.1991 № 500 "Про затвердження і вве­дення в дію інструкції "Про порядок приймання, реєстрації, розгляду і вирішення в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і правопорушення".

Наказ МВС України від 25.11.1992 № 745 "Про невідкладні захо­ди з удосконалення структури й організації діяльності органів до­судового розслідування в системі МВС України".

Інструкція про призначення та проведення судових експертиз // Наказ Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5.

Інструкція про проведення дізнання в Збройних Силах України. Затверджена наказом Міністра оборони України від 20 серпня 1995 р. №235 //Юридичний вісник України.— 1996.— №18-19.

Узгодження про взаємодію міністерств внутрішніх справ неза­лежних держав у сфері боротьби зі злочинністю. //Алмата, 24.04.92.

Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків, потерпілих. Затверджена нака­зом Міністра внутрішніх справ України від 23 грудня 1995 р. №864. //Юридичний вісник України.— 1996.— 5—12 травня.

Інструкція з діловодства. Наказ Міністра юстиції України №22/5 від 13.03.97.

Тимчасова інструкція про спеціальні підрозділи міліції для за­безпечення безпеки робітників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів і для охорони закладів судових експертиз. Наказ МВС України № 467 від 23.07.97; Наказ МВС № 360 від 06.05.1999.

Тимчасова інструкція та Порядок супроводу осіб, узятих під дер­жавний захист, під час забезпечення заходів особистої охорони. Наказ МВС України №130 від 26 лютого 1998 року.

Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури й організації діяльності штатних підрозділів дізнання органів внутрішніх справ. Наказ МВС України № 880 від 29. 12. 1995.

Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України. Наказ МВС України від 30.08.99 № 682.

1041

ЛІТЕРАТУРА

Козьяков І. М. Коментар до ст. 187 та 187-1 Кримінально-проце­суального кодексу України // Законодавство України. Наук.-практ. коментарі. — 2003. — №2. — С 13-21.

Костенко О. Формула дєкриміналізації держави, або Яким бути Національному бюро розслідувань // Урядовий кур'єр. — 2005 — №130 (від 16 липня). — С. 7.

Костін М. Щодо реалізації принципу з'ясування істини у кримі­ нальному судочинстві // Право України. — 2004 — №7

С.48-50.

Методичні рекомендації "Відшкодування моральної шкоди (лист Мін'юсту №35-13/797 від 13 травня 2004 року).

Погорілко В. Ф., Головченко В .В., Сірий М. І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. — К.: Ін Юре, 1997.

Практикум зі складання кримінально-процесуальних докумен­тів (досудове провадження): Навч.-практ. посібник / В.В. Рожнова, О. Ф. Шанько, Ю. І. Азаров. — К: Вид. Паливода А. В., 2005.

Тертышник В. Мои процессуальные права — мое богатство // Юридическая практика. — 2004. — №11. — С. 20 — 21.

Тертишник В. Гармонізація права і влади: Чи дамо відповідь на виклик часу // Урядовий кур'єр. — 2006. — №11. — С 7.

Тертишник В. Гострі куги судово-правової реформи // Бюле­тень Міністерства юстиції України. — 2006. — №1. — С.65 —72.

Тертишник В. Незалежне судочинство — отже не маніпулятив-не // Віче. — 2006. — №9-10. — С 54-55.

Тертишник В. Розшукується слідчий. Особливі прикмети: неза­лежний, самостійний та недоторканний // Урядовий кур'єр — 2006.— №115. — С 17.

Хавронюк М. І. Проект Кримінально-процесуального кодексу України: незаангажований погляд // Законодавство України. Нау­ково-практичні коментарі. — 2006. — №2. — С.78 —98.

ЗМІНИ в Кримінально-процесуальному кодексі України станом на 20 жовтня 2006 року Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків Ч. 5 викладена в такій редакції: Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу влас­ника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України "Про боротьбу з тероризмом".

(Частина п'ята статті 14-1 зі змінами, внесеними згідно з Законом №965-IV (965-15) від 19.06.2003)

Стаття 20. Гласність судового розгляду

Ч. 1 викладена в такій редакції: Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це су­перечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.

(Стаття 20 зі змінами, внесеними Законом №850-IV (850-15) від

22.05.2003)

Стаття 87. Протокол судового засідання

Основним засобом фіксації перебігу судового розгляду справи є прото­кол судового засідання. У ході кожного судового засідання суду першої інстанції, а також при кожній окремій процесуальній дії, вчиненій поза постійним місцем засідання суду першої інстанції, складається протокол. У суді апеляційної інстанції протокол судового засідання ведеться у випадках, передбачених цим Кодексом.

У протоколі судового засідання відображаються всі істотні моменти роз­гляду справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому засіданні чи при вчиненні окремої процесуальної дії.

У протоколі зазначаються:

1) рік, місяць, число і місце судового засідання;

2) час початку судового засідання або проведення окремої процесуальної дії;

3. назва суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання;

4. справа, що розглядається, повна і точна назва учасників процесу;

5. відомості про з'явлення учасників процесу або їх нез'явлення, причи­ни відсутності та про вручення їм судових повісток;

6. дані про особу підсудного;

7. дані про час одержання підсудним копії обвинувального висновку;

8. дані про роз'яснення підсудному та іншим учасникам процесу їх прав та обов'язків;

9. ухвали та постанови суду, прийняті без виходу до нарадчої кімнати;

10. усі розпорядження головуючого і дії суду, в тому порядку, в якому вони відбувались;

11. усі клопотання і заяви учасників процесу;

12. докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого, свідків, пояснень спеціалістів, відповідей експерта на усні за­питання;

13) послідовність і короткий зміст судових дебатів; ! 4) короткий зміст останнього слова підсудного;

15) відомості про проголошення вироку та роз'яснення порядку і строку його оскарження, роз'яснення права та строку на ознайомлення з протоко-

1042

1043

лом судового засідання, подання на нього зауважень;