Глава 34

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ

ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 416. Підстави до застосування примусових заходів медичного характеру

Застосування примусових заходів медичного характе­ру, встановлених статтею 94 Кримінального кодексу України, до осіб, які визначені у статті 93 Кримінального кодексу України, проводиться за ухвалою суду або поста­новою судді.

Примусові заходи медичного характеру застосовують­ся лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

(Стаття 416 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-ПІ (2670-14) від 12.07.2001)

Примусові заходи медичного характеру — це не віднесені до видів покарання заходи примусового лікування в спеціальних ліку­вальних закладах, застосовувані судом відповідно до закону до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння і страждають психічними або іншими, створюючими загрозу для безпеки суспільства, захво­рюваннями.

Суб'єктами, до яких застосовуються примусові заходи медично­го характеру, є такі.

Особи, які під час вчинення суспільно небезпечного діяння зна­ходились у стані неосудності, тобто не могли віддавати собі звіту у своїх діях, передбачати їх наслідки або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяль­ності, слабоумства або іншого хворобливого стану. Такі особи при­знаються невинними і звільняються від кримінальної відповідаль­ності, але до них можуть бути застосовані примусові заходи медич­ного характеру.

Особи, які під час вчинення суспільно небезпечного діяння зна­ходились у стані обмеженої осудності, тобто не були здатні повною.

990

Стаття 416

Стаття 416 991

мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність), віддавати собі звіт у цих діях, передбачати іх наслідки або керувати ними.

Особи, які вчинили злочини в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на душеву чи іншу психічну хворобу, що поз­бавляє їх можливості усвідомлювати свої дії, передбачати їх наслідки або керувати ними. До таких осіб застосовуються приму­сові заходи медичного характеру, а після їх виздоровлення, якщо не минули передбачені законом строки давності,— вони можуть бути піддані кримінальному покаранню.

Таку категорію осіб доречно було б іменувати несамоусвідомлю-ючими, якщо нарушена інтелектуальна сфера, або несамовитими, якщо нарушена вольова сфера. Терміни "несамоусвідомлюваність" або "несамовитість" можуть використовуватись як рівнозначні російському "невменяемость". Використання терміна "неосудність" більш доцільне лише до осіб, які вчинили небезпечне діяння в стані "невменяемости". Ті ж, які захворіли на психічне захворювання після вчинення злочину, підлягають суду після виздоровлення. Тому вважати їх неосудними можливо лише умовно на період захворю­вання. Неосудними взагалі можна вважати лише тих, хто вчинив діяння в відповідному стані. Тим більше що неосудність — це більш юридичне поняття, а "невменяемость", як і несамовитість чи несамо­усвідомлюваність — поняття, які розкривають психологічний стан особи. Тому першу названу групу осіб ми можемо називати неосуд­ними, а другу — несамоусвідомлюваними або несамовитими.

Особи, засуджені за злочини, вчинені на грунті наркоманії або алкоголізму, або які мають інші небезпечні для суспільства захво­рювання і визнані такими, що мають потребу в примусовому ліку­ванні. Заходи примусового медичного характеру до таких осіб за­стосовуються в загальному процесуальному порядку незалежно від покарання, поряд з покаранням, і реалізуються з урахуванням при­значеного покарання в місцях позбавлення волі або в спеціальних медичних закладах.

Згідно зі ст. 96 КК України примусове лікування може бути за­стосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. У разі призначення покарання у виді поз­бавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

Мета застосування примусових заходів медичного характеру: вилікування названих осіб або поліпшення їхнього стану, створен­ня передумов для їхньої соціальної реабілітації; забезпечення без­пеки хворих від власних беззвітних дій; огородження суспільства від суспільно небезпечних дій хворих осіб; попередження нових суспільно небезпечних дій названих осіб.

До перших трьох категорій названих осіб судом можуть бути застосовані такі примусові заходи медичного характеру:

• надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусово­му порядку;

• поміщення осіб у психіатричну лікарню зі звичайним наглядом;

• поміщення осіб у психіатричну лікарню з посиленим наглядом;

• госпіталізація осіб у психіатричну лікарню з суворим наглядом. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому

порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страж­дає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Поміщення до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосо­вані за наявності фактичних і юридичних підстав.

Загальною підставою є вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.

Окремими підставами застосування примусових заходів медич­ного характеру є:

• вчинення суспільно небезпечного діяння особою в стані не­осудності чи обмеженої осудності;

• вчинення діянь, що містять признаки злочину в стані чи об­меженої осудності, але поява в особи, яка вчинила такі діяння, ду­шевного чи іншого психічного захворювання, що позбавляє її мож­ливості усвідомлювати свої дії або керувати ними в період слідства і розгляду справи в суді;

• дана особа становить небезпеку для суспільства як у силу ха­рактеру вчиненого, так і в силу свого хворобливого стану.

Особливий характер кримінально-процесуального провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру має місце щодо осіб перших трьох груп — тих, які вчинили суспільно не­безпечні діяння в стані неосудності (обмеженої осудності), і тих, що стали неосудними тимчасово чи назавжди (несамоусвідомлюючи-ми, несамовитими) після вчинення злочину. Загальна ознака даних суб'єктів правовідносин — неосудність (невменяемость — рос).

Особливості полягають в такому. В першому випадку вони при­знаються невинуватими тому, що вчинили діяння у відповідному несамоусвідомлюваному чи несамовитому стані. В другому вони

992

Стаття 417

Стаття 417

993

визнаються винуватими, але їхнє захворювання не дає можливості здійснити правосуддя і виконати вирок та здійснити покарання. Ос­танні на окремому проміжку часу не можуть мати статус обвинувачу­ваного або підсудного в кримінальному процесі не тому, що вони не­винні, а тому що стали психічно хворими. Вони однак залишаються суб'єктами кримінально-процесуальних правовідносин.

Слід зауважити, що юридичний процес в даних випадках містить елементи діяльності з розкриття злочинів або суспільно не­безпечних діянь, що мають ознаки злочину. Тому даний процес оп­равдано регламентується нормами кримінально-процесуального права, а відповідні правові норми створюють інститут криміналь­ного процесу.

Стаття 417. Порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

Досудове слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності або обмеже­ної осудності, а також про злочини осіб, які вчинили його у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку, провадиться органами досудового слідства за правилами, передбаченими статтями 111-130, 148-222 цього Кодексу.

При досудовому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння й особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та u психічне захворювання.

По закінченні досудового слідства, якщо буде встанов­лено неосудність або обмежену осудність особи, що вчи­нила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного харак­теру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно не­безпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом зі справою надсилається прокуророві.

(Стаття 417 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Порядок провадження досудового розслідування.

Закон не передбачає особливого порядку порушення кримі­нальних справ даної категорії. Вчинення злочину або суспільно не­безпечного діяння душевнохворим не є обставиною, що виключає можливість порушення кримінальної справи і провадження розслідування. Факт же вчинення діяння особою в стані неосуд­ності встановлюється судово-психіатричною експертизою, яка, як і всі види експертиз у кримінальному процесі, провадиться по по­рушеній кримінальній справі.

Провадження досудового слідства по даній категорії справ обов'язкове і здійснюється за загальними правилами з урахуванням особливостей, передбачених ст. 416 — 418 КПК України.

Психічний стан підслідної особи визначається судово-психіат­ричною експертизою, яка назначається слідчим після встановлення факту вчинення суспільно небезпечного діяння цією особою.

Відповідно до ст. 76 КПК України призначення експертизи обов'язкове для визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачуваного (у даному випадку варто розуміти і "підслід­ного" — В.Т.) за наявності в справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності.

Основним завданням судово-психіатричної експертизи є визна­чення психічного стану і надання висновку про осудність підозрю­ваних, обвинувачуваних, підслідчих чи підсудних, стосовно яких в органів дізнання, слідства і суду виник сумнів у їхньому психічному здоров'ї, а також з'ясування необхідності застосування медичних заходів стосовно осіб, визнаних неосудними.

Судово-психіатрична експертиза провадиться за постановою слідчого, прокурора, органа дізнання або суду. Постанова про при­значення експертизи не оголошується обвинувачуваному (або підо­зрюваному) у випадках, коли його психічний стан робить це не­можливим.

Судово-психіатрична експертиза на попередньому слідстві може провадитися стаціонарно й амбулаторно.

При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваних або обви­нувачуваних, які не утримуються під вартою, поміщення їх в лікуваль­но-психіатричний заклад провадиться тільки за рішенням суду.

Орган, що призначив судово-психіатричну експертизу, зобов'язаний надати експертам матеріали кримінальної справи, що належать до предмета експертизи, а також додаткові відомості про досліджувану особу — історії хвороби тощо. У тих випадках, коли медична документація не була залучена до кримінальної справи, ме­дичні установи зобов'язані подати її безпосередньо судово-психіат­ричним експертам на їх вимогу.

Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена на законних підставах. Для цього варто переконатися в наявності фак­тичних підстав для її проведення. При провадженні слідчих дій варто приділяти необхідну увагу з'ясуванню інформації про поведінку особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння: у по­терпілих і свідків слід з'ясувати, чи були дії підслідного скоордино-оаними і розсудливими, чи була мова осмисленою й адекватною ситуації. Необхідно детально допитати близьких родичів, одержати відомості про судимість, зробити запит, чи не перебуває особа на обліку в психоневрологічних або наркологічних диспансерах. При встановленні випадку лікування особи в психіатричній лікарні слідчий зобов'язаний витребувати і передати експертам історію її хвороби.

Аналіз слідчої практики вказує на наявність як фактів необ­грунтованого призначення судово-психіатричних експертиз, так і неназначення їх за наявності для того підстав. Трапляються випад­ки призначення експертиз у сумнівних ситуаціях за клопотанням захисників. Необгрунтоване призначення експертиз спричцняє необгрунтовані витрати і тяганину, а нерідко і порушує права людини.

32 Тертишник

994

Стаття 417

Стаття 418 995

Водночас не можна визнати обґрунтованими і відмови від при­значення експертиз, якщо в справах є дані про одержання відповідними особами травми голови або про визнання їх непри­датними до військової служби через хворобу. Для рішення питання про необхідність призначення судово-психіатричної експертизи доцільно залучати лікарів-психіатрів.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза провадиться в психіатричних стаціонарах, де організуються судово-психіатричні експертні комісії, які складаються не менше ніж із трьох лікарів-психіатрів: голови, члена комісії, доповідача, що провадить спосте­реження за підекспертним.

Для проведення експертизи підекспертні поміщаються в судо­во-психіатричні відділення, а за відсутності таких — у спеціально відведені палати загальних відділень психіатричних (психоневро­логічних) закладів. При проведенні експертизи застосовуються необхідні методи дослідження, а у відповідних випадках і лікування.

Судово-психіатричний висновок ґрунтується на даних, отрима­них експертом у процесі обстеження підекспертного, відомостях кримінальної справи, медичних документах про перенесені захво­рювання.

Експерти дають відповідь на питання про ступінь і характер психічного захворювання особи на момент вчинення суспільно не­безпечного діяння і на період розслідування справи.

На відміну від звичайного досудового слідства у цій категорії справ не здійснюється притягнення особи як обвинувачуваного. Якщо ж особа була визнана душевнохворою після пред'явлення їй обвинувачення, акт притягнення її як обвинувачуваного зберігає свою юридичну чинність і може бути використаний після видужан­ня особи та поновлення провадження по справі (якщо не минули строки давності).

Якщо суспільно небезпечне діяння було вчинено особою в стані неосудності, але на момент розслідування ця особа вже видужала, не являє собою небезпеки, не страждає на психічне захворювання, яке позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, вона може бути допитана, за її участю можуть бути проведені впізнання, очна ставка, огляд, відтворення обстановки й обставин події злочину й інші слідчі дії. Установивши факт вчинення діяння даною особою в стані неосудності і відсутність необхідності при­мусових заходів медичного характеру, слідчий закриває справу через відсутність складу злочину.

У справах щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності чи обмеженої осудності, та осіб, які занедужали на психічну хворобу після вчинення злочиїгу, обов'язкова участь захисника. Захисник допускається до участі в справі з моменту одержання доказів про психічне захворювання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ст. 44 КПК України), тобто після того, як цей факт встановлено -судово-психіатричною експертизою.

По закінченні розслідування слідчий зобов'язаний виконати низку процесуальних дій, які покликані забезпечити законні права інших учасників процесу — виконати вимоги ст. 217 — 222 КПК України.

Слідчий повідомляє учасників процесу, які мають право на оз­найомлення зі справою, про закінчення досудового слідства і надає кожному з них матеріали справи, якщо психічний стан відповідних осіб дозволяє це зробити. За результатами цих процесуальних дій складаються протоколи.

По завершенні розслідування справи про суспільно небезпечне діяння щодо особи, яка визнана неосудною і потребує примусового лікування, слідчий виносить постанову про направлення справи в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

У постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверд­жують вчинення суспільно небезпечного діяння саме цією особою, необхідна інформація про особу, яка вчинила це діяння, сутність висновку експертів, характер психічної хвороби, чим визначається необхідність застосування до такої особи примусових заходів ме­дичного характеру, відомості про потерпілих.

До постанови додаються:

• список осіб, які підлягають виклику в судове засідання з указівкою відомостей про законного представника неосудної особи, експертів, свідків,.потерпілих, цивільних позивачів;

• довідка про розслідування справи і про застосування запобіжних заходів з вказівкою часу утримання під вартою, а також часу призначення стаціонарної експертизи і часу перебуван­ня особи на обстеженні в психіатричному закладі закритого типу;

• довідка про речові докази, про цивільний 'позов, про міри його забезпечення;

• довідка про судові витрати.

Разом з названою постановою і додатками слідчий направляє справу прокурору.

Стаття 418. Дії прокурора в справах неосудних або обме­жено осудних осіб

Одержавши справу з постановою, складеною відповідно до статті 417 цього Кодексу, прокурор:

1. погодившись з постановою, затверджує її і надсилає справу до суду;

2. визнавши, що психіатрична експертиза та інші до­кази, зібрані в справі, с недостатніми для того, щоб зро­бити висновок про психічний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось -до-судове слідство, вчинено даною особою, повертає справу зі своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства.

(Стаття 418 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-/// (2670-14) від 12.07.2001)

Отримавши справу з постановою, складеною відповідно до ст. 417 КПК України, прокурор, встановивши відсутність підстав для застосування примусових заходів мє-дичного характеру і не­винність підслідного, закриває справу на загальних підставах.

32»

996

Стаття 419

Стаття 420

997

Стаття 419. Порядок судового розгляду справ про застосу­вання примусових заходів медичного характеру

Справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 418 цього Кодексу, суддя або го­лова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вно­сить безпосередньо в судове засідання.

Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника за правилами, передбаченими главами 25 і 26 цього Кодексу.

Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання.

У судовому засіданні допитуються свідки та перевіря­ються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значен­ня для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в су­дове засідання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, виклика­на в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захис­ник.

(Стаття 419 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2533-ПІ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 2906.2001)

Судовий розгляд кримінальної справи здійснюється за загалінїі-мй правилами за обов'язковою участю захисника і прокурора.

Участь у судовому розгляді особи, стосовно якої розглядається справа, не обов'язкова і може мати місце лише в тому випадку, якщо цьому не перешкоджає характер його захворювання. Аналіз практики підтверджує, що виклик такої особи в суд здійснюється дуже рідко. Тим часом, якщо дана особа не втратила спроможності правильно сприймати, запам'ятовувати і відтворювати фактичні дані, його показання можуть мати важливе доказове значення.

Суд у рамках судового слідства всебічно досліджує всі докази. Ніякі докази, включаючи висновки експертів, не мають заздалегідь встановленої сили. Експерти можуть бути допитані в залі суду. Ек-сперта-психіатра суд викликає у випадках, коли висновки експер­тизи неповні або непереконливі, коли виникає необхідність поста­вити перед експертом додаткові запитання.

По закінченні судового слідства свою думка висловлюють про­курор і захисник. Останнього слова особі, стосовно якої ведеться розгляд, не надається. Вона не має статусу підсудного.

Вислухавши думку прокурора і захисника, суд направляється в кімнату для нарад, де вирішує такі питання:

Чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого пз-рушена справа і ведеться судовий розгляд?

Чи вчинене це діяння особою, стосовно якої розглядається справа?

Чи винна особа у вчиненні злочину?

Чи вчинене даною особою вказане діяння в стані неосудності або чи в дійсності вона занедужала на душевну хворобу, яка вик­лючає застосування покарання, після вчинення злочину?

Чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме?

Рішення суду (постанова судді) про застосування примусових заходів медичного характеру виноситься тоді, коли буде встановле­но, що суспільно небезпечне діяння дійсно мало місце, воно вчине­не дійсно особою, стосовно якої розглядається справа, ця особа діяла в стані неосудності або після вчинення злочину захворіла на душевну хворобу, що виключає можливість її покарання.

Стаття 420. Питання, які вирішуються судом у справах про застосування примусових заходів медич­ного характеру

Заслухавши думку прокурора і захисника, суд вихо­дить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:

1. чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з при­воду якого порушена справа;

2. чи вчинено це діяння особою, щодо якої розгля­дається справа;

3. чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосуд­ності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає за­стосування покарання;

4. чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.

(Стаття 420 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 421. Рішення суду в справах про застосування при­мусових заходів медичного характеру Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспільно небезпечне діяння з стані неосудності або об­меженої осудності або після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, яка виключає застосування пока­рання, суд, коли визнає за потрібне, зиносить ухвалу, а суддя — постанову про застосування до цієї особи при­мусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме. Коли суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справу належить закрити, про що виноситься ухвала (постанова).

Якщо неосудність або обмежена осудність особи на мо­мент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про направлення справи для досудо-вого розслідування в загальному порядку.

Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою,

щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд

своєю ухвалою, а суддя — постановою закриває справу.

(Стаття 421 із змінами, внесеними згідно з Законами № 2164-12

від 17.06.92, № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

998

Стаття 422

Стаття 422

999

Суд, визнавши за необхідне призначити міру медичного харак­теру, обирає її відповідно до ст. 13 КК України, залежно від захво­рювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпеки її діянь та небезпеки самої такої особи.

Примусове лікування в психіатричній лікарні зі звичайним спос­тереженням може бути застосоване судом стосовно душевнохворої особи, яка за своїм психічним станом і характером вчиненого пот-ребуває лікування в примусовому порядку й утримання в лікарняно­му закладі.

Поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосовано судом стосовно душевнохворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян і за своїм психічним станом не являє загрози для навко­лишніх, але потребуває лікарняного утримання і лікування в умовах посиленого нагляду.

Поміщення в психіатричігу лікарню з суворим наглядом може бути застосовано судом стосовно душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого являє особливу небезпеку для суспільства і потребуває лікарняного утримання і лікування в умовах суворого нагляду.

Визначаючи тип психіатричної лікарні, суд не обов'язково при­тримується рекомендацій експертів, тому що вони виходять тільки з оцінки психічного стану хворого, без урахування характеру са­мого суспільно небезпечного діяння, оцінка якого належить до ком­петенції суду.

Приймаючи рішення про застосування одного з названих заходів, суд не вказує строків їх застосування. Це буде залежати від характеру і ступеня захворювання та ефективності лікування. Суд також не вказує лікарню, в якій варто утримувати та лікувати душевнохворого. Вибір медичного закладу здійснюють органи, які виконують рішення суду.

Судг повертає справу на додаткове розслідування: коли не­осудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не знайшла підтвердження, а також у разі неповноти, недостатньої всебічності, неправильності досудово-го слідства чи істотних порушень закону, які усуігути в судовому засіданні неможливо.

Стаття 422. Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру

Скасування або зміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ух­валою суду чи постановою судді, який застосував ці за­ходи, або суду за місцем лікування.

Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або об­меженої осудності, видужала або коли в результаті змін

у стані u здоров'я відпала потреба в застосованих раніше-заходах медичного характеру.

Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру провадиться за правилами статті 419 цього Кодексу за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медич­ний заклад, де тримають дану особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів.

(Стаття 422 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 5397-11 від 10.02.88, Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Рішення суду або постанова судді можуть бути оскаржені захис­ником, близькими родичами особи, стосовно якої розглядалася справа, потерпілими і їх представниками, опротестовані прокуро­ром у загальному порядку.

Відповідно до ст. 95 КК України та ст. 422 КПК України скасу­вання або заміна призначених судом заходів медичного характеру може мати місце лише за рішенням суду за поданням лікаря-психіатра.

Зокрема продовження, зміна або припинення застосування при­мусових заходів медичного характеру здійснюється судом за за­явою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусо­вих заходів.

Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного харак­теру, підлягають повторному обстеженню комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припи­нення або про зміну застосування такого заходу. Комісія визначає психічний стан обстежуваного і можливість постановки перед судом питання про зміну, припинення, продовження або скасуван­ня примусового заходу медичного характеру.

У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосуван­ня примусового заходу медичного характеру представник психіат­ричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатрич­ну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу мє*-дичного характеру.

У разі необхідності продовження застосування примусового за­ходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатрич­ного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування при­мусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продов-

100G

Стаття 423

жсння надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного ха­рактеру провадиться кожного разу на строк, який не може пере­вищувати 6 місяців.

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через зміну психічного стану особи на краще суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления ви­року, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які за­хворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.

Якщо суд приймає рішення про скасування примусового ліку­вання, він сповіщає про це слідчі органи. Адміністрація психіатрич­ної лікарні за 10 днів до виписування хворого направляє витяг з історії його хвороби в психоневрологічний диспансер за місцем його проживання та сповіщає про прийняті рішення слідчі органи.

Слід підкреслити, що питання про поновлення кримінальної справи стосовно особи, яка звільняється з психіатричної лікарні в зв'язку з вилікуванням, якщо вона вчинила злочин у стані осудності чи обмеженої осудності, вирішується одночасно зі скасуванням примусового заходу медичного характеру. При цьому враховують­ся строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 49 КК України, наявність акта амністії або помилу­вання, змін у кримінальному законі в виді декриміналізації відповідних діянь.

Стаття 423. Відновлення кримінальної справи щодо особи, до якої були застосовані примусові заходи ме­дичного характеру

Коли особа, щодо якої були застосовані примусові за­ходи медичного характеру внаслідок її психічного захво­рювання після вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної комісії в порядку статті 419 цього Кодексу виносить ухвалу, а суддя — постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження досудового слідства чи судового розгляду, якщо неосудність або об­межена осудк'сть Сул:- встановлена під час судового слідства. Час перебування а медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання.

Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притяг­нення до кримінальної відповідальності.

(Стаття 423 із змінами, внесеними згідно з Загонами Ni 2464-12 від 17.06.92, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Питання про поновлення кримінальної справи стосовно особи, яка звільняється з психіатричної лікарні в зв'язку з виздоровлен-

Стаття 424 шиї

ням, якщо вона вчинила злочин у етапі осудності, вирішується од­ночасно зі скасуванням примусового заходу медичного характеру. При цьому враховуються строки давності притягнення до кримі­нальної відповідальності, передбачені ст. 48 КК України, наявність акта амністії або помилування, зміни в кримінальному законі.

Стаття 424. Оскарження ухвали, постанови судді ^аб° СУДУ про застосування, скасування чи зміну приму­сових заходів медичного характеру або вне­сення на них подання прокурора На ухвалу, постанову, винесені суддею або судом у по­рядку, передбаченому цим розділом, може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора в загальному порядку.

(Стаття 424 в редакції Законів № 2857-12 від 15.12.92, № 2533-Щ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 425

1003

Розділ сьомий

ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ

ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ

(Кодекс доповнено розділом сьомим згідно з Указом

ПВР від 24.01.67, назви розділу сьомого і глави 35 змінено згідно з Указом ПВР № 8627-10 від 20.03.85)