Глава 26 судове слідство

Стаття 297. Початок судового слідства

Після закінчення підготовчих дій головуючий оголо­шує про початок судового слідства. Судове слідство почи­нається з читання обвинувального висновку, в справах, зазначених у частині першій статті 27 цього Кодексу,— з оголошення скарги потерпілого.

Якщо в справі заявлено цивільний позов, оголошується також позовна заява.

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за зго­дою сторін тільки резолютивну частину обвинувального висновку, скарги — потерпілий чи його представник, по­зовну заяву — цивільний позивач чи його представник.

(Стаття в редакції Закону України №2533-111 від 21.06.2001)

Судове слідство — центральна частина судового розгляду, в якій суд та інші учасники процесу всебічно вивчають всі обставини скоєного злочину, досліджують докази, зібрані на попередньому слідстві, подані учасниками процесу або отримані судом са­мостійно, з метою встановлення об єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

Встановлення об єктивної істини — органічна частина право­суддя. Об'єктивна істина — відповідність висновків суду про всі істотні і юридично значимі обставини події злочину тому, що мало місце в дійсності. Істина встановлюється за допомогою доказів.

При цьому висновки суду будуть відповідати істині, якщо в їхню основу покладено достовірні аргументи — докази. Суд повинен ви­користовувати в доказуванні як докази тільки такі фактичні дані, що мають належність до справи, допустимість і достовірність. На­лежність означає здатність фактичних даних проясняти ті або інші обставини, що входять у предмет доказування.

Допустимість доказів означає їхню процесуальну і гносеологічну придатність до використання в обґрунтуванні висновків у справі. Допустимість доказу — це об'єктивний стан гносеологічних влас­тивостей і процесуальної форми доказу, за якого:

• доказ отриманий уповноваженим на те суб'єктом;

• джерело фактичних даних відоме, перевірне і законом дозво­лене;

• фактичні дані отримано у встановленому законом порядку;

816

Стаття 297

Стаття 298

817

• фактичні дані і процес їхнього одержання закріплені в про­цесуальних документах і на інших процесуальних носіях інфор­мації, належним чином засвідчені;

• сукупність зібраних доказів дозволяє визначити достовірність Тактичних даних, що утворюють зміст доказу.

Достовірність доказів означає відповідність їх об'єктивним фак­там, здатність давати правдиву інформацію по справі. Встановлення достовірності вимагає можливості перевірки, а перевірка — відо­мості джерела і способу одержання фактичних даних.

Зміст судового слідства утворює діяльність по збиранню, дослідженню, перевірці й оцінюванню доказів.

Судове слідство — це діяльність по доказуванню, в якій неми­нуче присутні чотири елементи: предмет доказування, суб'єкт до­казування, засоби доказування — докази і процес доказування. Всі ці елементи залишаються стабільними при здійсненні доказування на всіх стадіях кримінального процесу. Різниця щодо умов, у яких здійснюється доказування: на слідстві — при дотриманні таємниці слідства і конкретної процедури проведення слідчої дії; у суді — в умовах гласності, усності і безпосередності процесу, змагальності сторін і за активної участі в доказуванні потерпілого, підсудного, захисника й інших учасників процесу.

Відповідно до вимог ст. 257 КПК України суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи й інші до­кументи.

Здійснюючи дослідження і перевірку доказів, слід враховувати, що в доказуванні не буває дрібниць. Всі докази мають бути ретель­но перевірені.

Відомий юрист минулого П. С Пороховщиков, автор праці "Мистецтво промови на суді" (псевдонім П. Сергеич) дає такі поради.

• Насамперед з'ясуйте, що скоїлось: "Що, де, коли, хто, з якою метою та яким чином?".

• Не задовольняйтесь готовими поясненнями фактів.

• Відокремлюйте встановлені факти від тих, що викликають сумніви.

• Шукайте внутрішній зв'язок подій, фактів, речей.

• Шукайте суперечності в матеріалах справи. Нерідко пояснен­ня фактів приховано в існуючих суперечностях.

• Поставте себе в положення певного учасника процесу і подивіться на факти його очима.

♦ Беріть до уваги те, чого дійсно не було і не могло бути. Ілюструючи сказане, П. Пороховщиков наводить приклад

розслідування по факту смерті тренера верхової їзди, труп якого було знайдено в конюшні. Аналіз доказів у суді вилився в такий діалог учасників процесу: "Зверніть увлгу на неабиякий випадок з собакою". -"Дозвольте, з собакою якраз нічого і не скоїлось." — " У тому й річ. Собака не лаяла. Певне в конюшню входив і нама­гався вивести коня той, кого як за свої о сприймали собака і кінь". Незважаючи на впевненість декого в к іявності злочину, аналіз не-

гативних обставин доказового характеру дав змогу встановити, що тренер був убитий копитом коня'.

Стаття 298. Роз'яснення підсудному суті обвинувачення

Після оголошення документів, зазначених у статті 297 цього Кодексу, головуючий роз'яснює підсудному, а коли підсудних декілька,— кожному з них суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони позов.

(Стаття 298 із змінами, внесеними згідно з указами ПВР№ 6834-10 від 16.04.84, № 8627-10 від 20.03.85)

Стаття 299. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження

Після виконання зазначених у попередній статті дій головуючий з'ясовує думку учасників судового розгляду про те, які докази треба дослідити, та про порядок їх дослідження.

Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначається постановою судді чи ухва­лою суду.

Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасни­ки судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсуд­ний і інші учасники судового розгляду зміст цих обста­вин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обста­вини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного.

Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється від дачі показань, провадиться обов'язково.

(Стаття в редакції Закону України №2533-111 від 21.06.2001)

Вимога закону про забезпечення захисту прав і свобод людини, забезпечення правильного вирішення справи передбачає обов язок сторони обвинувачення і захисту, а також суду перевірити всі мож­ливі версії в справі, ретельно, скрупульозно досліджувати всі дока­зи в справі, з'ясувати всі можливі джерела доказової інформації і вжити заходів до одержання достовірних фактичних даних, надати можливість усім учасникам процесу безпосередньо брати участь у процесі доказування і реалізувати свої права з дослідження обста­вин, що стали предметом судового розгляду.

Викладені в даній статті спрощення судового слідства в судових процесах фактично не можуть знайти свого застосування. Слід

¹ Сергеич П. Искусство речи на суде.— Тула, 1998.— С. 87.

818

Стаття 299

Стаття 300

819

пам'ятати, що в основу вироку суду можуть бути покладені лише достовірні докази, які досліджені в суді.

Суд, вислухавши думки обвинувача, підсудного, захисника, по­терпілого, цивільного позивача і відповідача, а також їхніх пред­ставників, радиться на місці або видаляється до кімнати для нарад і виносить ухвалу про порядок дослідження доказів, яка заноситься до протоколу судового розгляду.

Судове слідство доцільніше починати з допиту потерпілого. В усякому разі, у силу ст. 308 КПК України допит потерпілого прово­диться перед допитом свідків, а сам потерпілий має право брати участь у допиті інших осіб.

З іншого боку, допит підсудних повинен відбуватися за відсут­ності свідків, які видаляються з залу суду ще до читання обвину­вального висновку. Щоб показання заінтересованих у справі осіб не впливали на свідків, підсудний і потерпілий у будь-якому випад­ку допитуються перед допитом свідків і за їх відсутності.

Судове слідство провадиться шляхом: допиту потерпілих, підсуд­ного, свідків, експертів, оголошення показань, даних зазначеними особами на досудових стадіях процесу, пред'явлення для впізнання, огляду предметів, документів і місця події, проведення експертизи. Правила провадження даних судово-слідчих дій аналогічні прави­лам провадження відповідних слідчих дій, виконуваних на досудо­вих стадіях процесу. Іншого і бути не може, оскільки загальним є предмет дослідження, єдині методи пізнання, однаковий процесу­альний статус учасників, а отже, незмінною залишається і система правовідносин, і процесуальна форма. Однак у судовому слідстві є і свої особливості, обумовлені дієвістю всіх демократичних прин­ципів правосуддя й участю в доказуванні всіх заінтересованих осіб.

Так, закон не передбачає можливості проведення в суді освіду-вання. Дана слідча дія пов'язана з оголюванням особи, а за законом при цьому можуть бути присутніми тільки особи однієї статі з освідуваним. Однак суд може направити особу на судово-медичну експертизу і тим самим вирішити виникаючі проблеми доказування.

Суд не провадить огляд трупа, оскільки до часу судового засідання повинна бути проведена відповідна експертиза. Суд не провадить обшуку й особистого обшуку.

За необхідності вилучення будь-яких предметів або документів він може їх витребувати або дати доручення слідчому про прове­дення відповідних дій відповідно до ст. 315-1 КПК України. Якщо потрібно вжити заходів до забезпечення цивільного позову — суд має право дати органам дізнання доручення про накладення арешту на майно (ст. 247 КПК України).

Згідно зі ст. 315-1 КПК України з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних в ході судового слідства, суд мотиво­ваною ухвалою, а суддя — постановою мають право доручити ор­гану, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк вико­нання доручення.

Особа, яка виконує доручення, провадить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених главами 11 — 18 цього Кодексу.

Протокол слідчої дії та інші здобуті докази передаються суду, який дав доручення.

Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення, досліджуються в судовому засіданні і приєднуються до справи.

Стаття 300. Допит підсудного

Допит підсудного починається з пропозиції головуючо­го дати в справі показання, після чого підсудного допиту­ють прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представни­ки, захисник, громадський захисник. Після цього підсуд­ному можуть бути задані питання іншими підсудними. Потім підсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право протягом всього допиту підсудного учас­никами судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

Допит підсудного у відсутності іншого підсудного до­пускається за мотивованою ухвалою суду тільки у винят­кових випадках, коли цього вимагають інтереси справи або безпека підсудного. Після повернення підсудного до залу суду головуючий ознайомлює його з показаннями, які були дані у його відсутності, і надає йому можливість задавати питання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих пока­зань.

У судовому засіданні підсудний має право користува­тись нотатками.

(Стаття 300 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 6834-10 від 16.04.84, Законом № ІЗВІ-ХІУвід 13.01.2000)

Показання підсудного є не тільки важливим доказом у справі, а й одним із дійових засобів захисту ним своїх прав і законних інте­ресів. Підсудний має право, а не зобов'язаний давати показання суду і він не несе відповідальності за відмову чи ухилення від да­вання показань або за давання свідомо неправдивих показань.

До початку допиту підсудного суд має запитати його, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Це виправдується логікою розвитку процесуальних правовідносин.

Відповідь обвинуваченого заноситься до протоколу судового засідання. Допит підсудного розпочинається пропозицією головую­чого (судді) дати показання по суті пред'явленого обвинувачення і про відомі йому обставини справи, в довільній формі викласти свої показання та пояснення. Підсудний може вибирати будь-яку послідовність викладення своїх показань. Це дає можливість обви­нуваченому за допомогою своїх показань здійснювати свій захист.

Суд має уважно вислухати все, що вважає за необхідне викласти підсудний. Зупиняти підсудного можна лише тоді, коли він явно відхиляється від обставин, які стосуються справи.

Після цього, вислухавши пояснення підсудного, його допитує прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач або їхні представники, захисник, громадський захисник. Підсудному можуть ставити питання інші підсудні. Потім його допитують суддя і народні засідателі. Суд має право протягом

820

Стаття 301

Стаття 302

821

всього допиту підсудного учасниками судового розгляду ставити йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

Головуючий (суддя при одноособовому розгляді справи) має право відхиляти питання будь-якого учасника розгляду, якщо вони не стосуються справи. Цим правом головуючий повинен користу­ватися досить обачливо з тим, щоб не були порушені права учас­ників змагального судового розгляду і щоб це не завадило встанов­ленню істини.

У судовій практиці нерідко виникають такі ситуації, коли пока­зання підсудного в суді протилежні його показанням на поперед­ньому слідстві. В такому випадку суд має можливість на певній стадії судового слідства оголосити показання, які підсудний дав на попередньому слідстві, і запропонувати йому роз'яснити причини розбіжностей. Подібне право у суду виникає і у випадках відмови підсудного давати показання. Показання підсудного, дані ним на попередньому слідстві, можуть оголошуватись в судовому засіданні також тоді, коли справа розглядається за відсутності підсудного (ст. 301 КПК України). З урахуванням принципу безпосередності фактично суд зобов'язаний дослідити всі докази, які є в справі, а отже й оголосити всі документи, в тому числі і показання чи пояс­нення осіб, які ними давались на досудових стадіях процесу.

Стаття 301. Оголошення показань підсудного

Оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, попереднього слідства або на суді, дозволяється як за ініціативою суду, так і за клопотанням прокурора та інших учасників судового розгляду у таких випадках:

1. за наявності істотних суперечностей між показан­нями, які підсудний дав на суді і під час попереднього слідства або дізнання;

2. у разі відмови підсудного давати показання на су­довому слідстві;

3. коли справа розглядається у відсутності підсудного.

Стаття 301-1. Перехід до судових дебатів після допиту підсудного

У разі, коли відповідно до частини 3 статті 299 цього Кодексу суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного, він після допиту останнього виконує вимоги статті 317 цього Кодексу і переходить до судових дебатів.

(Кодекс доповнено статтею 301-1 згідно із Законом № 2533-ІП (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001; із змінами, внесеними згідно із Законом 2610-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Цим правилом користуватись взагалі не слід. Необхідно врахо­вувати, що вирок має бути постановленим на достовірних, а отже досліджених і перевірених доказах. Викладені в даній статті спро­щення судового слідства фактично не можуть знайти свого засто­сування. Слід пам'ятати і враховувати, що: учасники судового роз­гляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті дока­зи, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 318 КПК України);

суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ст. 323 КПК України).

Згідно зі ст. 317 КПК України після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. В разі заяви клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя — постанову. Після розв'язання клопотань і виконання до­даткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим.

Стаття 302. Роз'яснення свідкові і потерпілому їх прав та обов'язків

Перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює свідкові його права і обов'язок повідомити все, що він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального ко­дексу України за дачу суду завідомо неправдивих пока­зань і за відмову дати показання.

Потерпілому головуючий роз'яснює його права і попе­реджає його про кримінальну відповідальність за стат­тею 384 Кримінального кодексу України за завідомо не­правдиві показання.

(Стаття 302 із змінами, внесеними згідно із Законами № 138I-X1V (1381-14) від 13.01.2000, 2670-111(2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 303. Допит свідка

Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допитаних свідків.

Кожному свідкові перед допитом його по суті задають­ся запитання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі.

Після того як свідок розповів усе, що йому відомо в справі, його допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.

Якщо свідка викликано в судове засідання за клопо­танням прокурора або інших учасників судового розгля­ду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учас­ник судового розгляду, за клопотанням якого свідка ви­кликано.

Суд протягом усього допиту свідка учасниками судо­вого розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.

Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допи­ту, суд (суддя) за власною ініціативою або за клопотан­ням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить мо­тивовану ухвалу про проведення допиту свідка з вико­ристанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити за­питання та слухати відповіді на них.

У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.

823

822 Стаття 303

Якщо допитати свідка з використанням технічних засобів неможливо, суд (суддя) допитує його у відсутності підсудного. Допитаний свідок видаляється із залу судово­го засідання.

Після повернення підсудного до залу суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йому мож­ливість дати пояснення з цього приводу.

Підсудний і учасники судового розгляду мають право ставити запитання свідкові.

Свідок відповідає на запитання у відсутності підсудного.

Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть покинути його до закінчення судо­вого розгляду без дозволу головуючого.

(Стаття 303 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1381-XIV (1381-14) від 13.01.2000, № 2533-Н1 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Допит свідка здійснюється з додержанням правил ст. 68 — 71 КПК України.

Свідком є учасник кримінального процесу, який не має статусу потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного або підсудного і якому відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі, та відсутні обставини, що заважають його допиту. Будь-який гро­мадянин України, якщо він став очевидцем розслідуваної події, не­залежно від його становища (прокурор, голова місцевої адміністрації, суддя, президент держави тощо) може бути допита­ний як свідок. Вік свідка не обмежено. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо вони в силу свого розвитку правильно сприймали обставини, що мають значення для справи.

Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, які стосуються справи (ст. 68 КПК України).

Не можуть бути допитані як свідки:

• адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи,— з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

• нотаріуси — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

• лікарі, психологи — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

• священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

• захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, пред­ставник потерпілого, позивача, відповідача — про обставини, які

Стаття 303

стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

• особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судо­во-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не мо­жуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

• свідок, який відповідно до статті 52-3 цього Кодексу дає по­казання під псевдонімом,— щодо дійсних даних про його особу;

• особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 52-3 цього Кодексу дає показання під псев­донімом щодо цих даних.

Відмовитись давати показання як свідки мають право:

• члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підо­зрюваного, обвинуваченого, підсудного;

• особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні зло­чину.

-Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипло­матичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

Суд перед допитом зазначених осіб зобов'язаний роз'яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в прото­колі допиту чи в протоколі судового засідання.

Свідок має право:

1. давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

2. заявляти відвід перекладачу;

3. знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується;

4. власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

5. користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;

6. відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;

7. знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі до­повнення і зауваження;

8. подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

9. одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань.

У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забез­печення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених зако­ном і в порядку, передбаченому статтями 52-1 — 52-5 КПК України.

Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе відповідальності за відмову від давання показань та за явно неправдиві показання, але йому роз'яснюється обов'язок говорити тільки правду.

Якщо свідок не володіє мовою, якою ведеться судочинство, йому має бути надане право та можливість користуватися послугами пе­рекладача.

Свідок має допитуватися в денний.час. У виняткових випадках, наприклад, якщо свідок був очевидцем нічної події, припускається допит і в нічний час.

824

Стаття 303

Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання завідомо неправдивих показань за ст. 385 384 Кримінального кодексу України.

Так згідно зі ст. 384 КК України завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також заздалегідь неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих ви­падках,— караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяж­кому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів,— караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Згідно зі ст. 385 КК України відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від ви­конання покладених на них обов'язків у суді або під час провад­ження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання — караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудово­го слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Якщо свідок не володіє мовою, якою ведеться судочинство, йому має бути надане право та можливість користуватися послугами пе­рекладача.

Закон забороняє домагатися від свідка показань шляхом насиль­ства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне на­сильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані "комбінації"- припустимі, якщо вони не пов'язані із повідомленням свідку заздалегідь неправдивих відомостей та не пригнічують вільного волевиявлення, залишають можливість вільного вибору лінії поведінки. Неприпустимі будь-які погрози, а також інші неза­конні дії (шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).

Свідок допитується у відсутності інших свідків. Суд вживає заходів до того, щоб свідки викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту.

Перед допитом суд встановлює особу свідка, повідомляє, в якій справі він викликаний, роз'яснює права й обов'язки свідка, попе­реджає про кримінальну відповідальність за відмову від давання по­казань за ст. 385 КПК України і за давання завідомо неправдивих показань за ст. 384 КПК України, окремо роз'яснює свідкові його право відмовитись від давання показань стосовно самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим та потерпілим і пропонує розповісти все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими його викликали на допит.

ггпаття 304 825

Після вільної розповіді про те, що і з яких джерел йому відомо ₀ ті чи інші обставини, які належать до предмета доказування і мають значення для справи, свідкові з дозволу суду задають запи­тання учасники судового процесу, а також судді. Запитання слідчого повинні бути чіткими, лаконічними, сформульовані таким чином, щоб свідок не зміг із самого запитання одержати інфор­мацію для своєї відповіді.

Запитання можуть бути таких видів:

• запитання, направлені на отримання додаткової інформації про обставини, яким свідок не надав значення, про які забув ро­зповісти або не хотів про них говорити;

• запитання, які спрямовані на уточнення, деталізацію окремих фактів, викладених свідком не конкретно, у загальній формі;

запитання, які викликають у свідка асоціації і допомагають йому згадати окремі факти, відновити в пам'яті забуті події. В цьому разі свідку, який забув певний факт, ставляться запитання про інші факти, пов'язані з даним фактом: передували йому, мали бути разом, одночасно з ним, наступили після цього. Не слід ставити за­питання, які підказують. Не можна, наприклад, запитувати: "Люди­на, яку ви бачили, була в сірому плащі?". Для з'ясування подібного питання слід спитати: "Чи не пам'ятаєте ви кольору плаща цієї лю­дини?". При стверджувальній відповіді запитати: "Якого кольору був плащ на людині, яку ви бачили?";

контрольні запитання — це запитання для перевірки правиль­ності інформації, що повідомляється свідком. У цьому випадку суд запитує про джерела, з яких він одержав відомості, про час і обста­вини, за яких свідок сприймав певну подію, хто-може підтвердити його показання.

Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можна віднести допити однієї і тієї само особи тривалістю понад 4 години без перерви або допит протягом доби тривалістю понад 8 годин.

Показання свідка повинні бути зафіксовані за допомогою технічних засобів документування та записані в протоколі судового засідання по можливості дослівно із збереженням особливостей мови свідка.

Див. також коментар до ст. 49, 68 — 71, 267 КПК України.

Стаття 304. Додатковий і повторний допит свідка

Кожний учасник судового розгляду має право задава­ти свідкові додаткові запитання для з'ясування або допов­нення відповідей, даних на запитання інших осіб.

Кожного свідка можна додатково допитати або пере-допитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці.

Стаття 305. Право свідка використовувати нотатки

Свідок, даючи показання, може мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких роз­рахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті.

Свідкові дозволяється зачитувати документи, які сто­суються даного ним показання. Ці документи належить пред'явити суду і учасникам судового розгляду на їх ви­могу; за ухвалою суду вони можуть бути приєднані до справи.

_г

826 Стаття 306

Стаття 306. Оголошення показань свідка

Суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання свідка, дані під час дізнання, попереднього слідства або на суді, у випадках:

1. наявності істотних суперечностей між показання­ми, які свідок дав на суді і під час попереднього слідства або дізнання;

2. неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих або інших причин неможлива;

3) коли справа розглядається у відсутності свідка в по­ рядку, передбаченому частиною другою статті 292 цього Кодексу.

У судовому засіданні може бути також оголошено по­казання свідка, допитаного судом відповідно до статті 292-1 цього Кодексу.

(Стаття 306 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 8627-10 від 20.03.85, Законом № 1381-ХІУвід 13.01.2000)

Стаття 307. Допит неповнолітнього свідка

Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом суду — до шістнадцяти років прова­диться в суді за правилами, зазначеними в статті 168 цього Кодексу.

По закінченні допиту неповнолітній свідок вида­ляється із залу суду, крім випадків, коли суд з власно! ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учас­ників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною.

У виняткових випадках, коли цього вимагають інтере­си справи або безпека свідка, допит неповнолітнього свідка за ухвалою суду може бути проведений у відсут­ності підсудного.

Після повернення підсудного до залу суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати його мож­ливість задавати запитання свідкові, а* також дати пояс­нення з приводу показань свідка.

(Стаття 307 із змінами, внесеними згідно з Законом № I381-XIV від 13.01.2000)

Стаття 308. Допит потерпілого

Потерпілий допитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого провадиться перед допитом свідків.

У кримінальному процесі на потерпілого покладається обов'язок дати правдиві показання та відповісти на поставлені запитання.

Потерпілий несе відповідальність за давання явно неправдивих показань за ст. 384 КПК України.

Закон не передбачає відповідальності потерпілого за відмову від давання показань. Краще дати можливість потерпілому відмовити­ся від давання показань, ніж примушувати його давати їх під "пог­розою" притягнення до відповідальності. Інколи, не бажаючи роз­голошувати деякі інтимні питання, потерпілий іде в цій ситуації на давання неправильних показань, що не на користь слідству.

827

Стаття308_

Перед судовим допитом потерпілого головуючий встановлює його особу, роз'яснює йому обов'язок повідомити все, що відомо _по справі, попереджує про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за давання завідомо неправдивих показань.

Допит потерпілого здійснюється з додержанням правил допиту свідка. При допиті потерпілого необхідно приділити особливу увагу з'ясуванню: деталей, які можуть бути зіставлені з іншими зібрани­ми доказами; конкретних дій кожного обвинуваченого; власних дій потерпілого; передуючих взаємостосунків з обвинуваченим; при­чин суперечностей між показаннями потерпілого з цих питань та показаннями, поясненнями, заявами інших осіб, чи немає погроз на його адресу з боку обвинувачених або інших осіб.

При оцінці показань потерпілого як доказів слід враховувати як їх високу інформативність та значимість для встановлення істини у справі, так і те, що потерпілий є одним з учасників процесу, який має та відстоює під час здійснення судочинства свої інтереси. Він одночасно може бути цивільним позивачем та мати безпосередню зацікавленість в обставинах справи, які вказують на розмір шкоди тощо. Слідчий зобов'язаний максимально забезпечити захист прав потерпілого, всебічно перевіривши його показання та оцінивши їх у сукупності з усіма іншими доказами у справі.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 8 від 22.12.78 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів" (із змінами, вне­сеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 6 від 29.06.84, № 3 від 04.06.93, № 12 від 03.12.97) зазначає:

"У силу ст. 63 КПК України особа, яка допитана або підлягає до­питу як свідок, не може бути представником потерпілого по справі. Суд зобов'язаний в такому випадку роз'яснити потерпілому право мати представника з числа інших осіб, зазначених у ст. 52 КПК України, а неповнолітньому або недієздатному потерпілому забез­печити участь у справі представника.

Відповідно до ст. 308 КПК України, потерпілий у судовому засіданні допитується за правилами допиту свідка. Тому на підставі ст. 307 КПК України, потерпілі віком до 14 років, а за розсудом суду — віком до 16 років допитуються в присутності педагога, а за необхідності — лікаря, батьків або інших законних представників.

Про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве пока­зання потерпілі віком до 16 років не попереджаються, їм роз'яснюється обов'язок говорити лише правду.

У тих випадках, коли присутність підсудного в залі судового засідання може негативно вплинути на повноту і достовірність по­казань неповнолітнього потерпілого, його допит за ухвалою суду (судді) може бути проведений у відсутності підсудного.

Коли при розгляді справи будуть виявлені факти примушування потерпілого до відмови від показань або давання завідомо неправ­дивих показань шляхом погрози, насильства, підкупу чи інших про­типравних дій з боку підсудного, його родичів чи інших осіб, суд зобов'язаний обговорити питання про надіслання матеріалів про­курору для перевірки".

828

829

Стаття 309

Стаття 309. Пред'явлення для впізнання

Свідкові, потерпілому або підсудному під час судового слідства можуть бути пред'явлені для впізнання осоОа чи предмет.

Пред'явлення для впізнання провадиться після того, як впізнаючий при допиті вкаже на ознаки, за якими він може впізнати особу чи предмет.

При пред'явленні особи чи предмета для впізнання впізнаючий повинен вказати, чи впізнає він особу або предмет і за якими саме ознаками.

Впізнання в судовому засіданні провадиться тільки у тому ви­падку, якщо з цих обставин воно не провадилося на попередньому слідстві або в ході дізнання. Якщо ж впізнання на досудових стадіях мало місце, суд обмежується оголошенням протоколу впізнання і допитом учасників даної слідчої дії.

Стаття 310. Проведення експертизи в суді

Експертиза в суді призначається з додержанням пра­вил, передбачених главою 18 цього Кодексу.

Експерт у судовому засіданні бере участь у дослідженні доказів і може з дозволу суду ставити запи­тання підсудному, потерпілому і свідкам про обставини, які мають значення для його висновку.

Після з'ясування обставин, що мають значення для висновку експерта, головуючий пропонує прокуророві, підсудному, його захисникові та іншим учасникам судо­вого розгляду подати у письмовому вигляді запитання, які вони бажають поставити експертові.

Суд обмірковує ці запитання, враховуючи при цьому думку учасників судового розгляду, усуває ті з них, які не стосуються справи або не належать до компетенції ек­сперта, а також формулює ті запитання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи.

Після цього суд виносить ухвалу, а суддя — постанову, в якій викладає поставлені на вирішення експертизи пи­тання. Ці питання передаються експерту, який складає висновок.

Висновок експерта повинен відповідати вимогам, за­значеним у статті 200 цього Кодексу. Він оголошується в судовому засіданні і приєднується до справи.

(Стаття 310 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 683410 від-16.04.84, Законом № 2464-12 від 17.06.92)

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому ви­кладаються підстави проведення експертизи, хід та результати ек­спертного дослідження. Висновок експерта є одним із джерел су­дових доказів.

Висновок експерта не має переваг перед іншими доказами. Суд є самостійним у виборі експертів. Та обставина, що висновки ек­сперта обґрунтовані дослідженнями, проведеними із застосуван­ням наукових, технічних або інших спеціальних знань, не виключає можливості та необхідності їх перевірки та оцінки судом у повному обсязі. Відповідно до ст. 75 КПК України висновок експерта для

Птсиптя 3)0

суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних ухвалі, вироку.

Аналіз практики підтверджує наявність таких недоліків: іноді мають місце випадки розгляду справ без проведення експертиз, коли їх призначення є обов'язковим за законом або за обставинами справи; інколи суди розглядають висновки експертів як джерела доказів, що мають перевагу над іншими доказами, без належної їх перевірки і оцінки або переоцінюють доказове значення ймовірних висновків; не завжди в ухвалах чи постановах суду чітко формулю­ються питання, що виносяться на вирішення експертів, а також мо­тивується необхідність призначення додаткової або повторної ек­спертизи; мають місце призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду.

Якщо питання про необхідність призначення експертизи виник­не під час судового розгляду справи, суду необхідно з'ясувати мож­ливість проведення її в судовому засіданні і викликати того ж ек­сперта, який проводив експертизу при попередньому розслідуванні справи, а якщо експертиза не проводилась,— іншу особу, яка має необхідні спеціальні знання.

Зазначимо, що у випадках, коли призначення експертизи обов'язкове, а для забезпечення експертного дослідження потрібно зібрати додаткові матеріали (провести ревізію, обшук, відшукати документи чи речові докази тощо), але це неможливо зробити в су­довому засіданні, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

При призначенні і проведенні експертизи в суді суд виконує

такі дії:

• з'ясовує обставини, що мають значення для давання експерт­ного висновку;

• пропонує учасникам судового розгляду письмово подати пи­тання, які вони бажають порушити перед експертами;

• оголошує ці питання, а також питання, запропоновані судом;

• заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу по­даних питань;

• у кімнаті для нарад обмірковує всі питання, виключає ті з них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються пред­мета доказування, формулює питання, які він порушує перед ек­спертом з власної ініціативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить ухвалу (постано­ву) про її призначення;

• оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про при­значення експертизи і вручає її експертові;

• після проведення експертом досліджень, складання й оголо­шення експертного висновку приєднує його до справи;

• допитує експерта з метою роз'яснення й доповнення ним вис­новку.

Визначення способу і методології проведення експертизи нале­жить виключно до компетенції експерта.

⁸³⁰ , ___ Стаття 310

гтаття 310 І21

У разі коли провести експертне дослідження в судовому засіданні неможливо, суд, керуючись статтями 273 і 310 КПК України, виносить ухвалу про проведення експертизи і направляє її з необхідними матеріалами до експертної установи для виконання в порядку, передбаченому ст. 198 КПК України. При цьому залежно від тривалості експертних досліджень і складності справи суд може або оголосити перерву, або відкласти слухання справи, або продов­жити судове слідство і досліджувати інші докази.

Додаткова експертиза призначається після розгляду судом вис­новку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповно­ту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо.

Проведення додаткової експертизи може бути доручено тому самому або іншому експертові.

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правиль­ності висновку експерта, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи за­значаються обставини, які викликають сумніви у правильності по­переднього висновку експерта.

Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

Комісійна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів — фахівців однієї галузі знань.

Комплексна експертиза призначається у випадках, коли необхідно провести дослідження за участю декількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань.

Судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідом­лювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності.

На це можуть вказувати невмотивовані, неадекватні чи неконт-рольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі.

Судово-психіатрична експертиза в судовому засіданні може мати характер амбулаторного обстеження, якщо питання про її проведення виникло під час судового слідства.

Призначення судово-психіатричної експертизи щодо свідка, по­терпілого з поміщенням до медичного стаціонару допускається лише за їх згодою.

Одна з особливостей оцінки висновку експерта — необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається певний висновок.

Перевірка висновку експерта є практичною діяльністю зі вста­новлення належності до справи даних, які містяться у висновку, їх допустимості і достовірності. Перевірка й оцінка висновку експер­та включає аналіз:

• дотримання процесуального порядку призначення та прове­дення судової експертизи;

• наявності чи відсутності обставин, які виключали б участь

експерта у справі;

• компетентності експерта, чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

• достатності поданих експертові об'єктів дослідження;

• повноти відповідей на порушені питання;

• відповідності висновків експерта іншим фактичним даним;

• узгодженості між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;

• обґрунтованості експертного висновку та його узгодженості з іншими матеріалами справи;

• відповідності висновку експерта поставленим питанням;

• повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

• належності до справи, допустимості і достовірності виснов­ку експерта як доказу.

У результаті оцінки висновку експерта суд може прийняти одне з таких рішень:

1) визнати висновок експерта доброякісним, повним та обґрун­ тованим, таким, що має значення для справи, і включити його до числа інших джерел доказів та використовувати при доведенні об­ ставин справи;

2. визнати неповним або недостатньо зрозумілим і, якщо при допиті експерта не було можливості усунути незрозумілість, при­значити додаткову експертизу;

3. визнати висновок експерта суперечним матеріалам справи, необгрунтованим або сумнівним щодо його правильності та при необхідності призначити повторну експертизу або провести інші слідчі дії з метою перевірки результатів експертизи.

Діючим засобом перевірки й оцінки висновку експерта є його допит у процесі судового слідства відповідно до ст. 201 КПК ■України, а також призначення повторної чи додаткової експертизи.

При вирішенні питання про оплату праці експертів судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 15 Закону України "Про судову експертизу" та постанови Кабінету Міністрів України № 710 від 1 липня 1996 р. "Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокура­тури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним на­уково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів" оплата здійснюється за рахунок коштів, що виділяються на це з держав­ного та місцевих бюджетів. Остаточний розрахунок провадиться після виконання замовлення на проведення експертизи.

— 1— Стаття ?п

Стаття 311. Допит експерта в суді

Після оголошення висновку експертові можуть задавати­ся запитання для роз'яснення і доповнення його висновку.

Запитання експертові спочатку задає прокурор, потім потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.

Запитання, поставлені експертові, та відповіді на них заносяться до протоколу судового засідання.

(Стаття 311 зі змінами, внесеними Законом України №2533-111 від 21.06.2001)

Предметом допиту експерта є роз'яснення або уточнення дано­го їм висновку. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта допитують в усіх випадках, коли не потрібно проведення додатко­вого дослідження, тобто якщо відсутні підстави для призначення додаткової або повторної експертизи. Допит експерта спрямований на роз'яснення термінології, окремих формулювань, з'ясування ме­тоду дослідження, уточнення компетенції слідчого, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених запитань і висновками ек­сперта, на з'ясовування суперечностей між висновком експерта й іншими наявними в справі доказами, на виявлення причини різно­манітних висновків експертів, якщо дослідження провадилося комісією експертів.

Допит експерта в суді порівняно з його допитом на поперед­ньому слідстві має деякі особливості.

По-перше, у судовому засіданні роль експерта більш активна, ніж на попередньому слідстві. Він бере участь у судовому слідстві, знайомиться з матеріалами справи, що належать до предмета ек­спертизи, заявляє клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для давання висновку, за рішенням голову­ючого судового засідання може задавати запитання підсудному, по­терпілому і свідкам про обставини, що мають значення для давання висновку. Але участь експерта в дослідженні доказів завжди обме­жена предметом експертизи.

По-друге, на попередньому слідстві експерта допитує, як прави­ло, один слідчий, у судовому засіданні — судді й учасники судового процесу. Питання експерту задаються в тій само послідовності, що і підсудному, і свідкам, тобто спочатку задають запитання судді, а потім — обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, захисник і підсудний. Зважаючи на те, що експерта можуть допитувати декілька людей, можливий перехресний допит. Якщо експертиза провадилася декількома ек­спертами, що дійшли єдиного висновку, допиту піддаються не всі, а один із них — на розсуд суду і попередньої домовленості ек­спертів між собою. У випадку розбіжності між експертами кожний із них може бути підданий допиту для роз'яснення й уточнення зроблених ними висновків.

Стаття, 312

По-третє, при процесуальному оформленні показань експерта в суді окремий протокол, в якому вони були б записані (як це робить­ся на попередньому слідстві), не складається. Показання експерта заносяться до протоколу судового засідання нарівні з показаннями інших осіб, допитаних у судовому засіданні.

Стаття 312. Проведення додаткової або повторної експер­тизи

У випадках, передбачених статтею 75 цього Кодексу, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою може призначити додаткову або повторну експертизу.

Додаткова або повторна експертиза провадиться з до­держанням вимог статей 310 і 311 цього Кодексу.

У випадках призначення додаткової або повторної ек­спертизи розгляд справи може бути відкладено.

(Стаття 112 із змінами, внесеними згідно з Законом Ni 2464-12 від 17.06.92)

Стаття 313. Огляд речових доказів

Речові докази повинні бути оглянуті судом і пред'явлені учасникам судового розгляду, а коли це необхідно,— свідкам і експертам.

Особи, яким пред'явлені речові докази, можуть зверта­ти увагу суду на ті або інші особливості, які мають зна­чення для вирішення споави, про що відзначається в про­токолі судового засідання.

Огляд речових доказів, які не можна доставити в судо­ве засідання, провадиться в разі необхідності на місці їх знаходження.

Стаття 314. Огляд і оголошення документів

Документи, що є доказами в справі, повинні бути оглянуті або оголошені в судовому засіданні. Ці дії можуть провадитися як за ініціативою суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду в будь-який момент судового слідства.

Стаття 315. Огляд місця події

Суд, визнавши необхідним оглянути місце події, про­водить огляд з участю прокурора, підсудного, його захис­ника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, а коли цього вимагають обставини справи,— то й з участю свідків і експертів.

Прибувши на місце огляду, головуючий оголошує су­дове засідання продовженим, і суд приступає до огляду. При цьому підсудному, свідкам, потерпілому та експер­там можуть бути поставлені у зв'язку з оглядом запитання.

Обвинувач, підсудний, його захисник та інші учасники судового розгляду мають право при огляді звертати увагу суду на все те, що, на їх думку, може сприяти з'ясуванню обставин справи.

Про проведення огляду і його результати зазначається в протоколі судового засідання.

(Стаття 315 зі змінами, внесеними Законом України №2533-111 від 21.06.2001)