82. Проблема свободи: філософський аналіз.

Проблема свободи була завжди в центрі уваги філософів, теологів, політологів, правознавців та ін. Нині маємо близько двохсот визначень свободи, що засвідчує її багатовимірність та неоднозначність. А тому філософське осмислення свободи з початком нового тисячоліття не втратило своєї актуальності, а в деяких своїх аспектах навіть набуло особливої гостроти. Свобода людини як індивідуума розглядалась як свобода її духу або як свобода волі. Стосовно структури здійснення особистої свободи було б правомірним виділяти свободу жити (матеріальні умови особистої свободи), свободу мислити (проблеми духовної свободи особистості), свободу вирішувати (морально-психологічні аспекти вільного вчинку) і свободу діяти (політико-юридичний аспект здійснення свободи особистості). Визначальним є тлумачення поняття свободи в філософії основоположника екзистенціалізму — датського мислителя К’єркегора, який розуміє свободу як передумову і чинник духовного самоздійснення індивіда. Адже як тільки почуття стає абсолютно уявлюваним, позаособистісним, відтворюючим можливе, абстрактне існування, людина, на думку С. К’єркегора, «віддаляється від свого Я», ризикуючи втратити його остаточно. Свобода характеризується як «відображення можливості і тремтіння співучасті у всьому творінні людської істоти».В філософському, широному розумінні свобода це — можливість поступати так, як хочеться. Інколи під цим мається на увазі, що це — свобода волі. Проблема свободи в історії філософії ускладнюється тим, що багато мислителів намагалося вивести зі сутності свободи обов'язок людини, прагнули або взагалі не вживати поняття свободи, або вживати, обмеживши його певним чином. Будучи необмеженою за своєю сутністю, свобода як раз повинна мати на увазі етику, щоби зробити людей необмежно відповідальними за все те, що вони роблять і дозволяють робити іншим. Доказом реальності свободи як такої проводиться онтологією у вченні про шари, впсихології — аналізом образливої для нормальної людини характеристики її як «безвідповідальної», тобто як такої людини, яка не може відповідати за наслідки своїх дій, так як вона не свободна. В історії розвитку поняття свободи поняття творчої свободи поступово витісняє поняття свободи від. В древній філософії мова йде перш за все про свободу в долі, потім про свободу від політичного деспотизму і про біди людського існування.

83. Філософське тлумачення техніки.

Нині не існує чіткого та однозначного визначення поняття «техніка», хоча нібито всі розуміють його значення. Якщо під технікою розуміти штучно створені речі (артефакти), то виникає запитання: а як бути, приміром, з міськими забудовами, з картинами та скульптурами, з промисловими відходами? Крім того, нерідко йдеться про «техніку пілотування» у льотчиків, про «техніку гри» у музикантів, про «техніку читання» у школярів. Універсальне визначення техніки повинно охопити всі ці сутності. Можна спробувати виділити найсуттєвіші ознаки техніки й побудувати філософське визначення на їх основі. Німецькі філософи-техніки X. Ленк та Г. Рополь здійснили аналіз прикмет техніки, виявлених у німецькій філософській літературі, яких налічується більше десятка — від «прикладного природознавства» до «прагнення до влади і підкорення природи». Проблема ускладнюється й у зв'язку з розбіжностями у тлумаченні слів «техніка» і «технологія». Філософія техніки у західному її розумінні постає як «філософія неподільних техніки-технології». В іншому разі більшість контекстів західних авторів ризикують залишитися незрозумілими або зрозумілими неадекватно. Так, наприклад, французький філософ Ж. Еллюль трактував техніку як «суму раціонально напрацьованих методів, яким властива безумовна ефективність... у будь-якій сфері людської діяльності». Як бачимо, і тут йдеться про «техніку-технологію». Німецький філософ Ф. Раппе, аналізуючи існуючі у філософській літературі тлумачення поняття «техніка», також намагався створити універсальне визначення «техніки-технології. На його думку, техніка є сукупністю предметних артефактів, створених для здійснення інженерної перетворюючо-конструктивної діяльності. Техніка є тим, за допомогою чого людина перетворює природу, саму себе, суспільство. І головною соціальною функцією, культурним покликанням техніки є конструювання та реконструювання предметної реальності. Але техніка є й тим, як саме вона діє щодо цих об'єктів, однак при цьому виявляє себе як технологія. Розвиток техніки — об'єктивна передумова вдосконалення людської діяльності. Звісно, кам'яна індустрія первісної епохи, ремісницька майстерність багатьох тисячоліть та сучасне високотехнологічне виробництво — це різні етапи в бутті техніки та її ролі в людському житті. Сучасний світ — це технізований простір і технологізований час. Якщо раптом зникла б техніка, зникла б і людина. Людство існує і діє не в царині неполоханої природи, а в світі техніки — у техносфері. Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона навіть не являє собою певної філософської цілісності. Переважно це зумовлено «дитячим» віком цієї філософії, відсутністю дослідницьких традицій, систематичності в накопиченому знанні, а також єдності щодо використання термінології.