26. Охарактеризуйте філософську систему і метод Гегеля.

Відомий філософ об’єктивного ідеалізму,який у рамках своєї об’єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоритичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття.Основні роботи: “Наука логіки”, ”Філософія природи”,”Ф.духу”, ”Ф.права”. В коло його інтересів входили всі сфери життя—природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя,логіка… заслуга Г. полягала також в тому,що він весь природний,історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу,тобто у вигляді руху, змін,в перетвореннях,в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно-ідеалістично. Гегель вважав,що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух,як самостійна,універсальна,духовна субстанція світу.Цей абсолютний Дух («світовий дух”, “абсолютна ідея”, “світовий розум”) – об’єктивна, ні від кого і ні від чого незалежна, реально існуюча і внутрішньо суперечлива.,абсолютна ідея чи розум,постійно розвиваючись,на певному його етапі породжує, ”відпускає з себе своє інше”-природу,яка в свою чергу,розвиваючись, породжує “суб’єктивний Дух”-людину,мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу-філософію. Обгрунтовуючи ідею розвитку,Г.сформу-лював основні закони діалектики,довів,що істина є процесом. Розробляючи філософію історії,Г.перший підкреслив,що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої людини і об’єктивності,закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин.Г.критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Сутність основного протиріччя філософії Г.-протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою,звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики. Вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього.Г.скрізь установив абсолютні межі розвитку:в логіці такою межею є абсолютна істина,в природі-людский дух,в філософії права-конституційна монархія,в історії філософії-філософська система самого Гегеля.

У своєму вченні про сутність Гегель підходить до розуміння одного з фундаментальних принципів діалектики – принципу суперечності, його всезагальності. Він визначає його як закон мислення закон єдності та боротьби протилежностей, конкретизує його рядом категорій: протилежність, відмінність, суперечність, єдність (тотожність), боротьба, взаємодія, позитивне, заперечувальне, різниця тощо.

Розробка Гегелем вчення про суперечливість всього, що нас оточує, – найвище досягнення світової філософії ХІХ століття, надбання високої гуманітарної культури, результат проникнення мислення людини у фундаментальну, глибинну сутність усіх речей і явищ дійсності. Вчення про поняття. На цьому етапі абсолютна ідея збагачується новим змістом стосовно утворення понять логіки, їх суперечливості. Гегель розглядає поняття загального, особливого і одиничного, їх суперечливість.

До заслуг гегелівської філософії слід віднести також змістовну розробку категорій діалектики, розкриття їх сутності та особливостей. Це низка таких категорій, як форма і зміст, сутність і явище, можливість і дійсність, необхідність і випадковість, причина і наслідок, частина і ціле і т.п. Гегель показав, що категорії діалектики є рухливими, біжучими, плинними, як наслідок плинності тих речей, які вони відображають.

Г. вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії,після того історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином, філос. Г. була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її “кінцем німецької класичної філософії”.

Філософська система Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831). — найрозлогіша система в історії західної філософії. Виходячи з єдиного принципу, Ґ. Гегель зробив спробу пояснити і природу, і¹ суспільство, і людське мислення. Гегель написав «Науку логіки», «Філософію природи», «Філософію духу». Ці твори становлять «Ен­циклопедію філософських наук».

Філософська система Ґ. Гегеля дістала назву абсолютного ідеаліз­му. Вона була ідеалістичною, адже вихідне начало в Гегеля — розум — є ідеальним, абсолютним; цей розум прагне охопити весь універсум, весь природний і духовний світ єдиним поняттям.

Спершу сама по собі Абсолютна ідея — це лише невизначена інтуїтивна думка: усе розумне — дійсне; есе дійсне — розумне. Ця . думка потребує подальшого пояснення і обґрунтування. Починається самопізнання Абсолютної ідеї, яке здійснюється у три етапи:

— етап логіки;

— етап філософії природи;

— етап філософії духу.

Логіка. Зазвичай логіка визначається як наука про форми і прийо­ми людського мислення, необхідна людині, щоб навчитись послідовно мислити і тим самим обернути мислення на науковий метод пізнання дійсності. Для Гегеля логіка — це система визначень мислення, які виражають найістотніше в реально існуючих речах. Вона збігається з метафізикою як розділом філософського знання про буття. Напри­клад, початкове поняття «пес» — не пустопорожня фікція мислення, а зародок Існування цілого класу живих істот, наділених матеріальним тілом.

Філософія природи. Пізнаючи себе у природі. Абсолютна ідея з'являється у вигляді скінчених, чуттєвих і тілесних речей, відходячи при цьому від своєї початкової ідеальної сутності, точніше, вдягаючись у зовнішню, матеріальну оболонку або форму. На етапі філософії при­роди можна спостерігати, як перебігає у природі процес еволюції, пе­рехід від нижчих рівнів організації живого до вищих, який увінчується появою людини як наділеної духом розуму істоти. Етапи еволюції при­роди якраз і потрібні, щоб зрозуміти, що гі абстрактні поняття, які ста­новлять зміст нашого мислення та нашої мови, — не вигадки розуму, а найефективніший спосіб осмислення усього розмаїття реального світу. Філософія духу. Абсолютний дух — це та сама ідея, але втілена у різних формах інтелектуальної діяльності людей, починаючи від нижчих її різновидів {на зразок сновидінь) і закінчуючи абсолютним знанням, у якому досягається адекватне ви­раження Абсолютної ідеї в наукових поняттях і сформованих логічних категоріях. Іншими словами. Абсолютний дух — це Абсолютна ідея, яка пізнала себе й повернулася до самої себе. Завершує цей процес самопізнання Абсолютна ідея за допомогою людського духу* який оперує абстрактними поняттями й логічними категоріями. Отже, ще раз підкреслює Гегель, ці поняття І категорії насправді відображають сутність існуючих у Природі речей.

Гегель показав, що пізнання — процес історичний. Недолі­ком діалектичної логіки Гегеля є те, що вона будь-якому предметові накидає схему загальних понять. Гегель абсолютизував логіку (пан­логізм). Концепція Гегеля проголошувала тотальне, зневажаючи при цьому одиничне, конкретне як несуттєве; вона утверджувала Систему, ігноруючи конкретну людину.