33. Основні особливості і етапи розвитку філософської думки в Україні.

Українська філософія — один з національних різновидів філосо­фії, поряд із французькою, англійською, німецькою тощо.

Специфічними рисами української філософії, які формувалися на основі українського національного характеру («української ду­ші»), є:

а) кордоцентризм (від латинського кордос — «серце») — людина сприймає навколишній світ, оцінює своє місце в ньому не стільки «го­ловою» (мисленням), скільки «серцем» — емоціями, почуттями;

б) антропоцентричність, або людиновимірність — безпосередня спрямованість на людину, осмислення її сутності, шансів на саморе-алізацію та щастя в житті;

є) екзистенційність — гостро-емоційне переживання кожного конкретного моменту існування, життя взагалі. Людина шукає не абстрактну об'єктивну Істину, єдину для всіх, а свою особисту «прав­ду» — сенс, мету власного життя. Загальноприйняті цінності пропуска­ються крізь особистий життєвий досвід, і навпаки — особистий життєвий шлях пропонується іншим як один із можливих способів буття;

г) толерантність і діалогічність. Українську філософську думку характеризує терпимість, шанобливе ставлення до виявів незгоди з її ідеями, прагнення вести коректну дискусію. Наприклад, затятий полеміст Іван Вишенський, релігійно-соціальний мислитель і пись­менник кінця XVI ст., в одному зі своїх трактатів — «Зачіпка мудрого латинника з дурним русином» В історії української філософії виділяються 4 основні етапи:

І етап — філософія періоду Київської Русі (ХІ-ХУ ст.). Він роз­починається з появи першої оригінальної пам'ятки філософської

Ш думки — «Слова про закон і благодать* митрополита Іларіона Київського, з закінчується з переходом українсь­ких земель під владу Литовсько-Польської держави. На цьому етапі в українській філософії переважали проблеми, пов'язаних із взаєми­нами між Богом і світом. Богом і людиною.

II етап — період українського бароко (початок ХІШ-ХУШ ст.) — час національно-культурного відродження, початок тривалої бо­ротьби українського народу за відтворення власної державності. У цей період українській філософії було властиве переміщення центру уваги на взаємовідносини «людина — світ»;

IIIетап — етап самобутньої національної філософії, формуван­ня якої припадає на XIX- початок XXст. Цей етап характеризується постановкою проблеми «людина — нація» і формуванням філософії національної ідеї;

IVетап — українська філософія XXст.(до здобуття Україною неза­лежності у 1991 р.). Вона представлена удвох основних різновидах:

• філософія в Радянській Україні. Головною особливістю радянської філософії є її ідеологічний характер. З кінця 1920-х років вона набула вигляду «діалектичного та історичного матеріалізму»;

• філософія української діаспори. Вона відома перш за все своїми оригінальними концепціями української національної Ідеї (В. Липинсь-кий, Д. Донцов, І. Лисяк-Рудницький). Крім того, саме представники української діаспори (Д. Чижевський) розпочали фундаментальні дослідження історії української філософії та її специфіки. їх резуль­татами ми користуємось досі.

Слід зазначити, що протягом усіх періодів українська філософсь­ка думка часто існувала не у вигляді цілісних філософських систем, а у вигляді філософського масштабу ідей, вони викладалися не в особливих трактатах за допомогою спеціалізованих понять і катего­рій, а в літературі, поезії, публіцистиці відповідними засобами ху­дожньої виразності думки — «Слова про закон i благодать» .