- •Розділ 1. Предмет, метод і система земельного права
- •1. Предмет і метод земельного права
- •2. Система і принципи земельного права
- •3. Розмежування норм земельного, цивільного та інших галузей права
- •Розділ 2. Історія земельного права
- •1. Земельне право Росії до 1917 р.
- •2. Земельне право срср (1917–1990 рр.)
- •3. Історія земельного права України
- •3.1. Розвиток земельного законодавства України
- •3.2. Земельний кодекс України 1990 р.
- •3.3. Земельний кодекс України 2001 р.
- •Розділ 3. Джерела земельного права
- •1. Поняття і види джерел земельного права
- •2. Конституція України і закони як основні джерела земельного права
- •Розділ 4. Земельні правовідносини
- •1. Поняття земельних правовідносин
- •2. Види земельних правовідносин
- •3. Земельно-правові норми
- •4. Виникнення, зміна і припинення земельних правовідносин
- •Розділ 5. Право власності на землю
- •1. Поняття права власності на землю
- •2. Право державної власності на землю
- •3. Право комунальної власності на землю
- •4. Розмежування земель права державної і комунальної власності
- •5. Право приватної власності на землю
- •Розділ 6. Право землекористування
- •1. Право постійного і тимчасового користування землею
- •2. Порядок надання земельних ділянок у постійне користування юридичним особам
- •3. Правові засади оренди землі
- •4. Договір оренди землі
- •5. Орендодавці та орендарі. Їх права та обов’язки
- •6. Зміна, припинення і поновлення договору оренди землі
- •Розділ 7. Право земельного сервітуту
- •1. Право сервітуту за римським правом
- •2. Право земельного сервітуту в Україні
- •2.1. Поняття та види земельних сервітутів
- •2.2. Правовий режим земельних сервітутів
- •3. Обмеження щодо використання земельних ділянок
- •Розділ 8. Земельний обіг в україні
- •1. Тенденції розвитку земельного обігу
- •2. Розвиток ринку землі
- •3. Правові засади формування ринку земель сільськогосподарського призначення
- •4. Основні напрями розвитку ринку земель житлової та громадської забудови, інших земель несільськогосподарського призначення
- •4.1. Стан розвитку ринку землі несільськогосподарського призначення
- •4.2. Завдання щодо реалізації Основних напрямів ринку землі
- •4.3. Організаційно-правові засади регулювання ринку землі
- •5. Правові засади купівлі-продажу земельних ділянок
- •6. Продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення
- •7. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян
- •8. Право дарування, успадкування, обміну та застави земельних ділянок
- •9. Придбання права власності на земельні ділянки, зайняті об’єктами незавершеного будівництва та автозаправними станціями
- •Розділ 9. Правова охорона земель
- •1. Завдання, зміст і порядок охорони земель
- •2. Стимулювання охорони земель
- •3. Правове забезпечення захисту ґрунтів
- •4. Проблеми охорони агроландшафтів України
- •Розділ 10. Правові форми управління земельними ресурсами
- •1. Система управління земельними ресурсами
- •2. Управління як засіб реалізації земельного законодавства
- •3. Організаційно-правові форми управління щодо використання та охорони земель
- •4. Поняття і завдання землеустрою
- •5. Роль землеустрою в регулюванні земельних відносин
- •6. Поняття та зміст державного земельного кадастру
- •7. Порядок ведення державного земельного кадастру
- •8. Облік кількості і якості земель у складі державного земельного кадастру
- •12. Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення
- •Розділ 11. Контроль за використанням і охороною земель. Вирішення земельних спорів
- •1. Організація державного контролю
- •2. Державний комітет України по земельних ресурсах як головний орган державного контролю
- •3. Інші спеціально уповноважені державні органи, що здійснюють земельний контроль
- •4. Громадський земельний контроль
- •5. Виробничий земельний контроль
- •6. Правові форми земельного контролю
- •7. Моніторинг земель
- •9. Захист прав та вирішення земельних спорів
- •10. Порядок розгляду земельних спорів судами
- •11. Розгляд земельних спорів третейським судом
- •Розділ 12. Відповідальність як засіб реалізації земельного права
- •1. Поняття і види юридичної відповідальності
- •2. Склад земельних правопорушень. Підстави та умови відповідальності
- •3. Дисциплінарна відповідальність за порушення земельного законодавства
- •4. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
- •4.1. Види правопорушень, за які наступає відповідальність
- •4.2.Оформлення документів під час виявлення порушень земельного законодавства.
- •4.3. Розгляд справ про порушення земельного законодавства
- •4.4. Права і обов’язки осіб, які беруть участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення
- •4.5. Постанова по справі про адміністративне правопорушення
- •4.6. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень
- •5. Цивільна відповідальність за порушення земельного законодавства
- •6. Кримінальна відповідальність за земельні правопорушення
- •Розділ 13. Економічне регулювання земельних правовідносин
- •1. Плата за землю як засіб правового стимулювання розвитку земельних правовідносин
- •2. Правові форми плати за землю
- •3. Співвідношення орендної плати за землю і земельної ренти
- •4. Особливості обчислення плати за різні категорії земель
- •5. Обчислення і строки сплати земельного податку
- •6. Пільги щодо плати за землю
- •Розділ 14. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення
- •1. Поняття земель сільськогосподарського призначення
- •2. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
- •3. Права і обов’язки власників і користувачів земель сільськогосподарського призначення
- •4. Суб’єкти прав на землі сільськогосподарського призначення
- •Розділ 15. Правовий режим земель комерційних сільськогосподарських підприємств
- •1. Земельна реформа – шлях до удосконалення земельних правовідносин
- •2. Основні ознаки приватизації земель
- •3. Порядок складання проектів приватизації земель
- •3.1. Загальні рекомендації
- •3.2. Підготовчі роботи
- •3.3. Складання проекту
- •4. Паювання земель колективної власності
- •4.1. Мета і зміст паювання земель
- •4.2. Порядок складання схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)
- •4.3. Порядок передачі земельної частки (паю) в натурі
- •5. Паювання земель колективної власності за спрощеною процедурою
- •6. Виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв)
- •7. Визначення вартості землевпорядних робіт під час паювання земель за спрощеною процедурою
- •8. Розширення приватних підсобних господарств за рахунок земельних часток (паїв)
- •9. Приватизація земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти незавершеного будівництва
- •10. Приватизація земельних ділянок, на яких розташовані автозаправні станції
- •11. Земельна правосуб’єктність комерційних сільськогосподарських підприємств
- •Розділ 16. Правовий режим земель фізичних і юридичних осіб
- •1. Правовий режим земель фізичних осіб
- •1.1. Земельні правовідносини у приватному підсобному господарстві
- •2. Правовий режим земель юридичних осіб
- •2.1. Правові форми використання земель юридичними особами
- •2.2. Земельні правовідносини в селянському (фермерському) господарстві
- •Розділ 17. Правовий режим земель житлової і громадської забудови
- •1. Поняття і склад земель житлової і громадської забудови
- •2. Управління землями житлової і громадської забудови
- •3. Містобудівний кадастр земель житлової і громадської забудови
- •4. Земельно-кадастрова інвентаризація земель житлової і громадської забудови
- •4.1. Поняття та організаційні заходи
- •4.2. Виконання робіт щодо інвентаризації земель
- •4.3. Складання і оформлення матеріалів інвентаризації земель
- •5. План земельно-господарського устрою населеного пункту
- •6. Встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та передача їх у спільне користування членам об’єднань власників багатоквартирних будинків
- •6.1. Поняття прибудинкових територій, встановлення та закріплення їхніх меж і передачі їх у спільне користування
- •6.2. Надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків
- •6.3. Право на прибудинкову територію та на її використання
- •7. Юридичні та технічні правила встановлення меж земельних ділянок спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб в існуючій забудові
- •7.1. Поняття та зміст юридичних і технічних правил
- •7.2. Земельна ділянка та її складові
- •7.3. Визначення часток у спільній частковій власності, обмежень та сервітутів
- •7.4. Формування меж земельних ділянок спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб в існуючій багатоповерховій забудові
- •8. Складання проектів щодо встановлення меж сільських населених пунктів
- •8.1. Мета і зміст складання проектів
- •8.2. Виготовлення та оформлення технічної документації
- •8.3. Перенесення проекту в натуру
- •Розділ 18. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення
- •1. Правовий режим земель промисловості
- •2. Правовий режим земель транспорту
- •3. Правовий режим земель зв’язку та енергетики
- •4. Правовий режим земель оборони
- •Розділ 19. Правовий режим земель особливо охоронних територій
- •1. Поняття земель особливо охоронних територій
- •2. Правовий режим земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення
- •2.1. Поняття та класифікація земель природно-заповідного призначення
- •2.2. Землі природних та біосферних заповідників
- •2.3. Землі національних природних і регіональних ландшафтних парків
- •2.4. Землі ботанічних садів
- •2.5. Землі дендрологічних та зоологічних парків
- •2.6. Землі парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, пам’яток природи, заказників, заповідних урочищ
- •2.7. Охоронні зони територій природно-заповідного призначення
- •3. Правовий режим земель оздоровчого призначення
- •4. Правовий режим земель рекреаційного та історико-культурного призначення
- •Розділ 20. Правовий режим земель лісового фонду
- •1. Поняття і види земель лісового фонду
- •2. Правові форми користування землями лісового фонду
- •3. Управління в галузі використання земель лісового фонду
- •4. Виникнення та припинення права лісового землекористування
- •5. Правове регулювання відтворення та охорони земель лісового фонду
- •6. Лісовпорядкування та державний лісовий кадастр
- •7. Відповідальність за порушення лісового законодавства
- •Розділ 21. Правовий режим земель водного фонду
- •1. Поняття, склад та загальна характеристика земель водного фонду
- •2. Особливості користування водними об’єктами
- •3. Управління землями водного фонду
- •4. Користування землями водного фонду
- •5. Водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення
- •6. Відповідальність за порушення водного законодавства
- •Розділ 22. Правовий режим земель надрокористування
- •1. Поняття земель надрокористування
- •2. Надання земель для користування надрами
- •3. Права та обов’язки користувачів надр
- •4. Плата за користування надрами
- •Розділ 23. Правовий режим техногенно забруднених земель
- •1. Поняття техногенно забруднених земель
- •2. Правовий режим зон відчуження та безумовного відселення
- •3. Контроль за додержанням правового режиму в зонах, що зазнали техногенного забруднення
- •Словник термінів
- •Література, використана під час підготування даного видання
Розділ 2. Історія земельного права
1. Земельне право Росії до 1917 р.
Історія земельного права Російської імперії, до складу якої на протязі декількох століть входила й Україна, – це історія державних політичних та економічних перетворень, формування земельного права як галузі і як дисципліни, це також історія розвитку земельного законодавства. Вплив суспільного економічного та інтелектуального розвитку на формування земельного права і його інститутів був безумовно визначальним. Держава і громадянське суспільство визначали свої погляди на земельний режим і переводили його на мову права відповідно до рівня знань, який був властивий конкретному часу.
Головною визначальною рисою земельних відносин у Росії на протязі великого історичного відрізку часу було те, що приватне землеволодіння визначалось за становими ознаками. Цю особливість не зачепили перетворення ні XIX, ні початку ХХ ст.
Усе суспільство Росії, як відомо, було поділено на певні станові групи (“сословия”) землевласників: дворян і селян, духовенства і міщанства тощо. Практично кожна із цих станових груп (селяни – з 1861р.) володіла відповідними правами на землю. Обсяг прав і обов’язків здебільшого залежав від належності землевласника до тієї чи іншої станової групи. Одночасно право Росії визнавало землю нерухомим майном, на яке розповсюджувалось загальне громадянське законодавство.
Законодавче регулювання земельних відносин у Росії було складним, і багато інститутів перебувало в стадії розвитку, як і саме земельне право. Лише на початку ХХ ст. почала створюватися наука про земельне право як про самостійну галузь. У даному випадку розвиток рухався в двох напрямах. З одного боку, із громадянсько-правового регулювання, за прикладом німецького права, стало поступово виділятися право на нерухомість, у тому числі і на землю. Одна з перших книг, виданих на цю тему, була написана професором Московського університету Л.А.Кассо і називалась “Русское поземельное право”. Термін “поземельное” визначав право на майно, пов’язане з землею, і саму землю, тобто нерухомість. З іншого боку, правознавці звернули значну увагу на станове землеволодіння, зокрема на селянське. На цю тему видавались теоретичні і практичні роботи.
З часу створення Російської імперії та існування станового ладу довгий час земельні відносини в Росії зберігалися з незначними змінами до того часу, коли суспільство не випробувало в середині ХІХ ст. значне потрясіння – аграрну і наступну за нею судову і земську реформи.
Аграрна реформа 1861 р. носила прогресивний характер. Обсяг прав, наданих аграрним виробникам на землю, – це один із наочних показників відношення державної політики до сільського господарства. На кого покладається основний тягар господарювання на землі, хто цікавий державі як основний суб’єкт використання сільськогосподарських земель; які заходи приймаються щодо охорони сільськогосподарських земель – усі ці питання набувають специфічну якість у періоди аграрних реформ.
Початок значній роботі щодо підготовки аграрної реформи середини ХІХ ст. безпосередньо пов’язаний з початком царювання Олександра ІІ (1855р.)
Обстановка в країні, що склалася на момент сходження Олександра ІІ на царський трон, була надзвичайно тяжкою. Економічна криза в країні з причини відставання виробництва ускладнювалась падінням міжнародного авторитету, пов’язаного з невдачами під час кримської війни. Росія втрачала колишні позиції на міжнародному сільськогосподарському ринку. Сільськогосподарське виробництво залишалось відсталим, кріпосний лад не залишав більше надій на його розвиток. І прямим доказом цього був ріст селянських заворушень.
Олександр ІІ прийняв рішення про проведення реформ, і перш за все аграрної. Однак відомому Маніфесту 1861 р. передувала майже п’ятирічна робота щодо підготовки умов проведення перетворень і основних документів. Спочатку було утворено Таємний комітет (1857р.), головним завданням якого був неоголошений збір інформації про становище селянства в даний час. Слідом за цим у деяких губерніях відкривались свої комітети з питань обговорення селянського питання. В 1858 р. Головний комітет з селянського питання зайняв місце Таємного комітету, після чого робота щодо підготовки реформ стала проводитись відкрито.
Робота була поставлена таким чином, що спочатку губерніям були розіслані питання, відповіді на які лягли в основу проекту проведення реформ. Спеціальна Комісія Головного комітету була зобов’язана вивчити прислані із губерній відповіді і пропозиції щодо реформи.
У 1858 р. спеціально для проведення остаточних законопроектних робіт був створений особливий орган, названий Редакційними комісіями. Він складався наполовину із представників петербурзьких чиновників і наполовину із осіб, що зарекомендували себе як спеціалісти в селянському, аграрному та інших питаннях, що мали відношення до реформ. Таким чином, склад Редакційних комісій був різноманітним і авторитетним. Очолював їх Ростовцев.
Робота Редакційних комісій була відкритою і доступною. Відомості про роботу друкувались, обговорювались у російській пресі. Під час підготовки проекту реформ не обійшлось і без зіткнення різних концепцій їх проведення.
Крупне російське дворянство, що володіло великими земельними територіями, в першу чергу було зацікавлене в проведенні реформ з найменшими втратами для себе. Втрата земельних площ у ході реформ була не в їх інтересах. Боялись вони і посилення селянських заворушень. Тому крупне дворянство просувало проект, на підставі якого селяни звільнялися б “особисто”, тобто без землі. Звільнення повинно було проходити поступово – від губернії до губернії.
Вплив консервативних кіл, до яких входили і крупні державні урядовці, і представники відомих у Росії дворянських сімей, був надзвичайно великий. Більш прогресивному політичному блоку прийшлось проявити немале політичне уміння, щоб подолати цей тиск і не довести справу до державної кризи.
Прибічники більш прогресивних перетворень відстоювали необхідність звільнення селян одночасно по всій російській імперії і наділенні їх землею. В цілому і загальному ця концепція реформ перемогла. Єдина поступка вимогам консерваторів полягала в тому, що селяни наділялись землею не безоплатно, а з зобов’язанням виплатити поміщику викупні платежі.
Нове законодавство про селян, введене в 1861 р., декларувало скасування кріпосної залежності, встановило право селян на земельний наділ і порядок здійснення викупних платежів за нього. За цим законодавством земля була селянам виділена, але, як уже згадувалось, використання земельних ділянок істотно обмежувалось зобов’язаннями перед колишніми власниками щодо їх викупу.
Зобов’язання ці були настільки довгостроковими, що в теорії склалась думка про надільне землекористування як про різновид довгострокової оренди.
Суб’єктом земельних відносин у центральних губерніях імперії визнавалась селянська земельна община. Внутрі земельної общини, селянській сім’ї надавалось право користування часткою земельного наділу общини. Для того, щоб зрівноважити права селянських сімей на наділ для общини було встановлено право періодичного “переділу” землі – особливої процедури обміну земельних ділянок, як правило, одночасно всіма членами общини.
В інших (українських, прибалтійських) губерніях суб’єктом земельних відносин було визнано селянський двір, який наділявся правами на наділ.
Установлена різниця в режимі селянського землеволодіння в центральних і периферійних територіях Російської імперії була обумовлена низьким добробутом селян центральних губерній. Під час проведення реформ передбачалось, що в общині селянам буде простіше налагодити прибуткове господарство і справитися з викупними платежами. Як показав подальший розвиток подій, дане передбачення виправдало себе не в повному обсязі.
Закони від 26 липня 1863 р. і від 24 листопада 1866 р. продовжили реформу тим, що зрівняли статус державних і поміщицьких селян, об’єднавши їх у станові групи селян з єдиною юрисдикцією.
18 травня 1882 р. засновується Селянський поземельний банк. У тому, що стосувалося прав селян на землю, його роль полягала в деякому спрощенні отримання земельних ділянок селянами на праві особистої власності, не розповсюдженої серед даного прошарку. Однак до реформи початку ХХ ст. операції Банку не відігравали істотну роль у розширенні прав власності на селянські землі.
Таким чином, починаючи з 1861 р. селяни чи одноосібно, чи в межах земельних общин виступали в якості носіїв прав і обов’язків на землю за законодавством.
Для аграрної реформи Росії 1906 р. було характерно те, що вона проходила в умовах ще сильнішої кризи, що охопила майже всі сторони політичного й економічного життя країни. І однією з найскладніших виявилась ситуація в аграрній сфері.
Відомо, що в проведенні перетворень П.А.Столипін опирався на програму, розроблену раніше відомим діячем С.Ю.Вітте, але відкинуту на користь іншої програми, підготовленої міністром внутрішніх справ В.К.Плеве. Відмінність між цими двома програмами була суттєвою. Якщо програма Плеве передбачала активне втручання держави в сільське господарство, підтримку селянства і крупного поміщицького землеволодіння, то Вітте пропонував робити ставку не на державну підтримку старої структури, а розвивати і підтримувати господарську активність селян шляхом установлення приватної власності на землю і ліквідації общинного ладу.
Революція 1905 р. наочно показала, наскільки був правий Вітте, говорячи про необхідність застосування більш радикальних заходів. Однак до цього часу С.Ю.Вітте був уже відсторонений від державних справ, і за проведення реформи взявся П.А.Столипін.
Основним, серед інших, напрямом реформи була реорганізація селянського господарства та зміна змісту прав селян на землю.
У цей час не лише розширювались права селян на землю (відміна викупних платежів Указом від 3 листопада 1905 р. сприяла цьому особливо), але й був зроблений крок у напряму реалізації приватного права власності на землю. Реформа, якщо розглядати її з даної точки зору, була направлена на перехід від права загальної власності на землю серед селян (общинне землеволодіння) до права особистої власності глави господарства.
Першим кроком реформ була заборона проведення переділів землі в общині і повсюдний перехід від права общини на земельний наділ до права селянського двору на частку наділу, закріплену за ним останнім переділом. Цим самим повсюдно було здійснено перехід до подвірного землеволодіння, а община як суб’єкт земельного права переставала існувати.
Слідом за цим на підставі законодавства селянин – член общини отримував право виходу із неї зі своїм земельним наділом для створення хутора.
Реформа передбачала виключно добровільний порядок переходу до хутірського землеволодіння. І, незважаючи на значні труднощі, до 1917 р. кількість хутірських землеволодінь збільшилась. Однак сама реформа до цього часу не була завершена.
Таким чином, у період з 1861 по 1917 рр. законодавство рухалось у напрямі надання селянству прав на землю, рівних існуючому в Російській імперії праву приватної власності на землю. Дане право включало володіння землею, право використовувати землю обмежувалось зобов’язанням не порушувати права власників сусідніх ділянок і права сервітуту. Право користування земельною ділянкою полягало в праві укладати усі види угод, передбачених цивільним законодавством для нерухомості, а також вчиняти інші дії, передбачені правом для користування нерухомістю. Законом була передбачена можливість викупу земель для державних потреб. Існувало також регульоване законодавством право сервітуту.
Рух цей проходив через довгі перехідні етапи, в рамках яких права селян на землю значно обмежувалися правами общин на наділ, правами колишніх власників на отримання викупної плати, становими обмеженнями. Зміст цих обмежень носив у більшості випадків політичний характер і обумовлювався значним впливом консервативних кіл, що складалися з крупних землевласників.
Община, здійснюючи свої права, могла продавати, здавати в оренду земельний наділ після погодження з користувачем.
З реформою Столипіна, радикалізм якої був продиктований станом російської економіки після поразки у війні з Японією і революційних подій у самій державі, було розпочато наступ на ідеологію общинного землеробства.
Підставами були передбачувані економічні переваги приватного хутірського сільськогосподарського виробництва перед общинним. Наслідком цього було закріплення і розповсюдження права приватної власності на землю серед селян.