4. Правовий режим земель рекреаційного та історико-культурного призначення

Чинне законодавство України передбачає виділення й охорону земель для організації активного відпочинку на природі – рекреації.

Згідно з Земельним кодексом України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До складу земель рекреаційного призначення входять земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації, розташовані поза землями оздоровчого призначення.

Туристичні та екологічні стежки, траси і маршрути маркуються на місцевості (виділяються в натурі) за погодженням із власниками і користувачами земельних ділянок.

Земельні ділянки для дачного будівництва передаються у власність у межах норм приватизації або надаються громадянам у довгострокову оренду за рішенням сільської, селищної, міської ради із земель комунальної власності або за рішенням місцевої державної адміністрації із земель державної власності.

Дачно-будівельним кооперативам можуть передаватися безоплатно або надаватися в довгострокову оренду земельні ділянки для дачного будівництва за рішенням сільської, селищної, міської ради із земель, що перебувають у комунальній власності, а за рішенням місцевих державних адміністрацій - із земель права державної власності. Розмір земельних ділянок для зазначених цілей встановлюється відповідно до затвердженої землевпорядної документації.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан земель.

Використання земель рекреаційного призначення здійснюється відповідно до закону.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

♦ історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні кладовища, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями;

♦ городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару, укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

♦ архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Вони не вилучаються. Будь-яка діяльність, що негативно впливає або може вплинути на забезпечення додержання їх режиму, забороняється.

Для забезпечення додержання режиму історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам’яток та архітектурно-ландшафтних комплексів встановлюються охоронні зони з забороною на землях цих зон діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на забезпечення додержання режиму земель історико-культурного призначення.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законодавством України.