4. Проблеми охорони агроландшафтів України

Сучасні агроландшафти – це складна система, створена з різних елементів агроекосистем (рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження тощо) і розташованих між ними незначних ареалів лісів, чагарників, природних лук, боліт, торфовищ. Вони являють собою екологічну різноманітність і структуру агроландшафту, що тісно пов’язані як з його стабільністю, так і з продуктивністю.

Нині природних ландшафтів, не порушених господарською діяльністю, майже не залишилося. В 60–80-х р. відбулася їх значна трансформація за рахунок надмірної розораності силових земель, освоєння значних площ лісів і чагарників у сільськогосподарські угіддя, промислового та меліоративного будівництва.

Техногенне навантаження на природні ландшафти окремих територій України від часу становлення в певних випадках природокористування майже катастрофічне. Проведений аналіз структури сільськогосподарських угідь на ключових річкових і балкових водозборах сільськогосподарських підприємств свідчить про те, що склад і співвідношення сучасного агроландшафту різко погіршилися порівняно з минулими роками. Збільшилася розораність схилових земель і як наслідок – зменшилися площі кормових угідь, чагарникових та лісових масивів, заповідних охоронних територій тощо. В той же час значно зросли урбанізовані та індустріальні території.

У цілому антропогенне навантаження на перетворення агроландшафтів збільшилося в 1,5 – 2 рази. Екосистеми агроландшафтів значно спрощені, їхній видовий склад, екологічна розмаїтість угідь і зв’язки між компонентами ландшафту порушені, деградується ґрунтовий покрив, а на деяких територіях активізувались ерозійні та інші негативні процеси.

За останні 30 років площі еродованих земель зросли у 2,5 рази, в тому числі еродованої ріллі – у три рази. Внаслідок ерозійних процесів щорічний змив ґрунту з розораних схилових земель досягає 460 млн. т У ньому міститься 11 млн. т гумусу, 0,5 – азоту, 0,4 – фосфору і 7 млн. т. калію. Найбільший змив ґрунту зафіксовано в Чернівецькій (27,8 т/га), Харківській (24), Тернопільській (24,5), Закарпатській (23,3 т/га) областях. Недобір сільськогосподарської продукції на еродованих землях щорічно становить 8 – 9 млн. т у зерновому обчисленні.

Поряд з ерозійними процесами спостерігається інтенсивна деградація схилових земель унаслідок зсувів, обвалів, опливів. Ці явища дуже поширені в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Миколаївській, Харківській та Чернівецькій областях.

Великі площі земель у Волинській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській областях порушені ерозійно-провальними карстовими явищами, де лесовидні суглинки підстилаються вапняками. Карстова напруженість тут становить 1,4 – 2,1 млн. га.

У зоні Полісся інтенсивно збільшуються площі заболочених земель. У загальній площі сільськогосподарських угідь перезволожених ґрунтів 27, а заболочених 11 відсотків. Широкомасштабне проведення в 60 – 80-х р. меліоративних робіт по осушенню перезволожених і заболочених земель, випрямленню та поглибленню русел річок, стариць призвело до значного зниження рівня ґрунтових вод. Унаслідок цього знизилась інтенсивність змочування ґрунтового профілю, особливо піщаних і торфових ґрунтів, спричинивши розширення дії ерозії у Волинській, Львівській та Рівненській областях. Тут за останні 15 – 20 років кількість дефльованих земель збільшилася в шість разів. Під впливом прогресуючої вітрової ерозії та через неадекватне використання землі значно погіршилися. Виникла потреба у створенні на окремих масивах полезахисних лісосмуг і зміні структури посівних площ основних сільськогосподарських культур.

Виявлено тенденцію до збільшення площі земель із кислими ґрунтами. Зокрема, за 1985 – 1995 р. їхня кількість у Кіровоградській області зросла до 88,9 відсотків, Закарпатській – 86,5, Івано-Франківській – 77,9, Вінницькій – 64,3 та Львівській – до 50,22 відсотків.

На значних площах орних земель у Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській, Рівненській, Харківській і Чернівецькій областях кількість гумусу зменшилася на 0,3 – 0,4 відсотки. У цілому його вміст в орному шарі більшості ґрунтів нижчий від критичного рівня, що негативно позначається на їхній родючості. Щорічний винос гумусу в цих областях зростає на 1,8 – 2,4, а на деяких полях – на 24,5 – 52,5 т/г а.

Водночас з ерозійними та іншими негативними процесами значні площі земель у районах розробки корисних копалин (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Львівська, Луганська, Чернівецька та інші області) забруднюються важкими металами, нафтопродуктами, газопиловими викидами, скидами стічних вод). Ці процеси охоплюють вже не окремі масиви, а цілі системи агроландшафтів. Якщо їх не зупинити, то екологічні наслідки можуть бути катастрофічними не тільки для України, а й для всієї Центральної Європи.

Таким чином, можна говорити про “екологічну експансію” суспільства на навколишнє середовище, що вимагає негайного вирішення питання оптимізації агроландшафтів. Формування просторової структури агроландшафту – один із важливих шляхів її оптимізації. Необхідна така територіальна організація агроландшафту, яка могла б суттєво змінити його саморегуляцію, підвищити стійкість проти деструктивних процесів.

Отже, назріла потреба створити організовану мозаїку екологічно сталих і несталих елементів агроландшафту, які мали б високий ступінь саморегуляції з мінімальними витратами енергії та ресурсів.

До екологічно стійких факторів належать:

♦ локальний водний режим, регулювання поверхневого стоку і його раціональне використання;

♦ захист ґрунтів від водної ерозії та дефляції, підвищення їхньої родючості;

♦ життєвий простір для дикої флори і фауни;

♦ генофонд запилювачів та ентомофагів;

♦ функціонуючі трофічні ланцюги.

До екологічно нестійких належать:

♦ висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, в тому числі водозборів малих річок;

♦ ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;

♦ розораність присітьових схилів, які прилягають до гідрографічної мережі;

♦ забрудненість ґрунтових і поверхневих вод залишками пестицидів;

♦ від’ємний баланс гумусу та поживних речовин в агрофітоценозах тощо.

У сучасних умовах, коли надто дорогі енергія і ресурси, особливо мінеральні добрива, підтримувати високу продуктивність екологічно несталих агроекосистем економічно недоцільно. Наприклад, щоб на сильноеродованих землях одержати врожайність зернових 35 - 40 ц/га, необхідно витратити велику кількість пального, органічних і мінеральних добрив, пестицидів, здійснити протиерозійні заходи. Здебільшого ці витрати не окупаються, тобто вирощування сільськогосподарських культур на вказаних землях економічно невигідне.

У такому разі доцільніше вивести згадані землі з ріллі на оздоровлення (консервацію), де від них матимуть максимальну віддачу. В результаті буде досягнутий максимально можливий економічний ефект, поліпшиться структура агроландшафту, що у багатьох випадках сприятиме саморегуляції процесів в агроекосистемах, відновленню флори і фауни, одним словом, створенню екологічної рівноваги в агроландшафтах.

Для виконання вищезгаданих робіт потрібний насамперед, ландшафтно-екологічний аналіз території, тобто дослідження інтенсивності ерозійних процесів та стану водних ресурсів. Лише на основі цих матеріалів можна встановити оптимальне співвідношення окремих ланок агроландшафту. При цьому слід виходити з такого загального положення: зв’язок “лісистість – коефіцієнт стоку” дасть змогу встановити для різних ландшафтних умов лісистість, яка забезпечила б неперевищення заданого рівня або зниження стоку. За такого підходу доцільно всебічно обґрунтувати допустимі в екологічному відношенні значення коефіцієнта стоку і рівня змиву ґрунту.

Необхідну частку штучних біоценозів у складі сільськогосподарських угідь визначають, виходячи з площі орної землі, необхідної людині, – 0,15 і 0,40 га всіх інших угідь. Звідси середня мінімальна питома вага орних земель у складі сільськогосподарських угідь становить близько 40 відсотків.

З біоекологічного погляду мінімальна площа ділянки з природною рослинністю повинна забезпечувати ефективне само-відтворення дикої флори та фауни. З агроекологічного погляду природний біоценоз, який вкраплений у структуру сільськогосподарських угідь, повинен оптимізувати стан агроценозів за рахунок саморегуляції, зокрема трофічних ланцюгів.

Основним критерієм розміщення сільськогосподарських угідь в агроландшафтах і визначення оптимального їх співвідношення має бути висока продуктивність при мінімально можливих витратах ресурсів, у тому числі енергетичних, допустимому рівні ерозії, виносу біогенних елементів, запобіганні забрудненню ґрунтових і поверхневих вод пестицидами.

У світі все більшого визнання набуває точка зору відносно перспективності розробки й використання таких систем землеробства, які б, з одного боку, широко впроваджували засоби інтенсифікації, а з іншого – їх безпечне застосування і створення умов для повнішого використання природних та біологічних факторів. Усім цим умовам відповідає розроблена контурно-меліоративна ґрунтозахисна система землеробства (КМСЗ), яка за своєю суттю є еколого-адаптивно-інтенсивною, тобто фактори інтенсифікації застосовуються лише на тій частині території агроландшафту, де найменший ризик для навколишнього середовища і де вони забезпечать максимальну окупність усіх витрат.

Таким чином, здійснюється перехід від концепції антропогенного навантаження на земельні ресурси до концепції її науково обґрунтованої локалізації в агроландшафтах, а також введення ряду обмежень, зокрема на використання сильноеродованих земель.

Такий підхід реалізується розподілом усіх земельних ресурсів на еколого-технологічні групи (ЕТГ). До першої ЕТГ входять орні землі, розташовані на плато і схилах стрімкістю до 3 градусів із повнопрофільними та слабоеродованими ґрунтами, якісний стан яких дає можливість вирощувати всі сільськогосподарські культури. Друга ЕТГ включає орні землі, розміщені на схилах стрімкістю від 3 до 7 градусів, з переваж-но середньоеродованими ґрунтами. Землі третьої ЕТГ - це схили стрімкістю понад 7 градусів із сильноеродованими ґрунтами, що підлягають залуженню. В сучасних соціально-економічних умовах вести землеробство на них неефективно. Вилучення з ріллі доцільне не лише як захід екологічної охорони ґрунтів, тобто збереження їх в ужитковому стані в майбутньому, а й в економічному відношенні. Нині при дефіциті енергоресурсів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин економічно невигідно обробляти малопродуктивні землі, оскільки віддача їх не еквівалентна витратам.

3 метою поліпшення структури агроландшафтів, особливо при високій розораності території, ці землі необхідно вивести з ріллі з подальшим малоінтенсивним використанням або залишити на оздоровлення природним шляхом.

Для розробки нормативів оптимізації агроландшафтів найближчим часом слід здійснити такі заходи:

♦ провести обстеження і дати оцінку кожного поля, ділянки, визначити родючість, розробити систему охорони ґрунту від ерозії й при наданні їх в оренду або приватну власність вимагати збереження родючості на рівні, який був на час одержання ріллі;

♦ здійснити інвентаризацію меліорованих земель, меліоративних систем, протиерозійних споруд, контролювати їх експлуатацію;

♦ у проектах протиерозійних заходів передбачити комплексну систему охорони ґрунтів і поліпшення екологічного середовища, посилити технічний нагляд за виконанням робіт по проектуванню, будівництву та експлуатації протиерозійно-меліоративних споруд;

♦ вивести з ріллі схилові еродовані (змиті) землі стрімкістю понад 7 градусів на консервацію терміном 10 - 15 років, тобто засіяти їх багаторічними травами, створити сіножаті (природні кормові угіддя);

♦ намітити заходи щодо відтворення родючості деградованих земель, створити оазиси, національні парки, розробити нормативи оптимізації структури і розміщення сільськогосподарських культур (агроландшафтів);

♦ доручити науково-дослідним інститутам у найближчий час розробити й передати обласним, районним інспекторам по охороні навколишнього середовища інструктивні матеріали щодо обліку змиву та розмиву ґрунтів, правила експлуатації протиерозійних гідротехнічних споруд і меліорованих земель, збереження балансу гумусу, виявлення та виведення деградованих земель із ріллі на оздоровлення;

♦ розширити науково-дослідні роботи по охороні земель і підвищенню їхньої родючості при контурно-меліоративній організації території (введення екологічно збалансованих динамічних спеціалізованих сівозмін, конфігурації та розмірів поля, робочих ділянок тощо);

♦ вести строгий контроль за виконанням ґрунтозахисних, меліоративних заходів із збереженням родючості ґрунтів у системі агроекологічного моніторингу;

♦ ув’язати комплексні науково-виробничі дослідження по охороні ґрунтів і відтворенню їхньої родючості між науково-дослідними інститутами та закладами освіти, обласними агрохімстанціями, іншими зацікавленими організаціями. Вищенаведені заходи щодо ліквідації негативних процесів здійснити позачергово, а у майбутньому - для поліпшення агроекологічної та агроекономічної ситуацій в АПК України.