30. Пріоритетні напрямки р-ку освіти та наукових знань в Україні в 2-й пол.. Хіх ст..

У 1864р царизм проводить освітню реформу, суть якої полягає у створенні єдиної с-ми освіти. Початкову освіту давали початкові народні училища, що працювали за єдиним навчальним планом та програмою. Мета цих освітніх закладів полягала в навчанні учнів Закону Божому, читанню, письму та чотирьом діям арифметики. Навчальний процес здійснювався російською мовою. Наприкінці 19 ст. к-ть початкових шкіл в Україні зросла майже в 13 разів і досягла майже 17 тисяч, проте поза школою залишилось 70% дітей.

Наступною ланкою, створеною реформою 1869р с-ми освіти, були гімназії, які давали середню освіту. Вони поділялися на класичні (перевага надавалася гуманітарним предметам) та реальні (вивчалися насамперед природничі предмети). Закінчення класичної гімназії давало право вступу без іспитів до університету, а реальної – лише до вищих технічних навчальних закладів.

У 2-й пол.. ХІХ ст.. фахівців з вищою освітою готували Харківський, Київський та Новоросійський університети, студентами яких у 90-х роках були 4 тис. осіб. Виникла ціла низка вищих спеціальних навчальних закладів: Ніжинський історико-філологічний інститут, Глухівський учительський інститут, Харківський ветеринарний інститут, Київський політехнічний інс.

У 2-й пол.. ХІХ ст.. певні зрушення в освітній галузі відбулися в західноукраїнських землях. По-перше, початкові школи вийшли з-під опіки церкви і були підпорядковані світській владі. По-друге, реформа запроваджувала обов’язкове навчання для дітей віком від 6 до 14 років. По-третє, було розширено коло навчальних закладів, що давали вищу освіту. Однак незважаючи на такі позитивні зміни, рівень освіти в західноукраїнських землях залишався низьким.

Наука.

Природничі науки:

1) О.Ляпунов працював над проблемами стійкості й рівноваги руху механічних с-м;

2) Ю.Шимановський винайшов чимало медичних інструментів, працював над проблемами хірургії;

3) І.Пулюй відкрив рентгенівське випромінювання; переклав укр.. мовою Псалтир і Євангеліє.

Гуманітарні науки:

1) М.Костомаров започаткував наукове вивчення історії України із залученням вітчизняних та закордонних архівів;

2) В.Антонович обґрунтував національну особливість минулого укр.. народу;

3) М.Грушевський у 1898р випустив перший том десятитомної «Історії України-Русі», яка залишається найгрунтовнішим дослідженням з іст. Укр.;

4) Д.Яворницький в «Історії запорозьких козаків» проаналізував багатий матеріал з питання.

31. Діяльність Острозької греко-слов’яно-латинської колегії.

Із діяльністю Острозького культурно-освітнього центру пов'язане становлення нового етапу у розвитку української духовної культури. Цей етап був закономірним наслідком і логічним продовженням попереднього, ранньогумапістичного періоду. Ренесансний гуманізм, поширений на Україні в XV — XVI ст.,— це була в своїй основі інтелектуальна, елітарна, культуроцентриська течія, що мала значною мірою наднаціональний. У своїй творчості її представники спирались на ідею відродження античної духовної культури і користувалися давніми мовами (передусім латинською), а в житті надійним орієнтиром для них були міжнародні' зв'язки «республіки вчених», дотримання принципу релігійної терпимості. На Україні ці процеси, що відбувалися в соціально-економічному і духовному житті суспільства, мали ряд особливостей. Посилення впливу світських кіл, проникнення гуманістичних і реформаційних ідей обумовили вагомі зміни в українській освіті у цей період, виникнення якісно нової школи – греко-слов’яно-латинської. Вона ґрунтувалась на національних традиціях, поєднуючи їх з передовими досягненнями західноєвропейської школи й науки. Такий різновид школи стає визначальним у розвитку освіти у східнослов’янських землях впродовж тривалого часу. Першим навчальним закладом такого типу була школа в Острозі на Волині, яка піднесла систему освіти в Україні до рівня вищих протестантських і католицьких шкіл.

Культурно-освітній центр нового типу, який складався з колегії, літературно-наукового гуртка, друкарні і бібліотеки, заснував у 1576 р. князь Костянтин Острозький, який відігравав роль опікуна православ’я і мецената української культури. Він зібрав у м. Острозі людей з високою гуманістичною освітою. Першим ректором колегії був письменник-полеміст Герасим Смотрицький, друкарню очолював Іван Федоров (1577-1582 рр.), викладали українські учені Даміан Наливайко, Василь Сурозький. Наприкінці ХVІ ст. Острог перетворився на великий просвітницький центр.

Навчання здійснювалося за поширеною в Європі системою “семи вільних мистецтв”, яка поділялась на тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадріум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Острозька школа, як і більшість шкіл того часу, мала переважно гуманітарну спрямованість. Національні культурно-освітні традиції в Острозькій школі зберігались завдяки викладанню церковнослов’янської та грецької мов, які були літературними й конфесійними мовами даного регіону і вивчення яких було характерною особливістю шкіл у східнослов’янських землях ще з часів Київської Русі. Крім того, в умовах наступу католицизму церковнослов’янська мова виступала як засіб самозбереження національної віри й культури.

Разом з тим, навчання будувалось таким чином, щоб випускники школи за рівнем освіти не поступались тим, хто закінчив католицькі та протестантські школи. У зв’язку з цим в Острозі значну увагу приділяли вивченню латини, яка була мовою західноєвропейської школи, науки, літератури. До того ж у Речі Посполитій вона було також офіційною мовою адміністративних та судових установ. Острозька школа стала фактично першою вищою школою в Україні. Після смерті К.Острозького (1608 р.), нащадки якого прийняли католицтво, вона поступово занепадає. У 1624 р. єзуїти відкрили в Острозі свій колегіум і припинили діяльність школи.