![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •23.Боротьба за державний статус української мови на сучасному етапі.
- •24. Світове значення візантійської культурної спадщини та її вплив на розвиток української культури.
- •25.Особливості р-ку художньої культури України в 17 ст.
- •26. Пріоритетні напрямки р-ку укр.. Малярства 2-ї пол.. Хіх ст.
- •28. Заснування та д-ть братських шкіл в Україні в кінці 16-17 ст.
- •29. Кобзарство та його вплив на формування національної свідомості українського народу.
- •30. Пріоритетні напрямки р-ку освіти та наукових знань в Україні в 2-й пол.. Хіх ст..
- •31. Діяльність Острозької греко-слов’яно-латинської колегії.
- •32. Репресивні заходи царського уряду щодо укр.. Культури в 2-й половині хіх ст..
- •33.Літературна течія бароко та її прояви в Україні(2-га пол. 17-18ст.)
- •34. Напрямки дисидентського руху в Україні в другій половині 60-х – 80-х рр..
- •35. Загальні риси епохи Просвітительства в Європі та в Україні (друга половина 17-18ст.)
- •36. Діяльність товариства «Просвіта» в Україні.
- •37. Хрущовська «відлига» і зрущення в розвитку укр. Культури.
- •39. Розвиток давньоруського права.
- •39. Світове значення античної культури. В чому вбачаються зв’язки античної та української культури.
- •40. Культурно-просвітницька діяльність братств в Україні.
- •43.1(Коротко)
- •43.2 (Розширено)
- •46.І.Котляревський в культурі України.
- •47.Культурно-освітня політика Центральної Ради.
- •48.Культурно- просвітницька діяльність п.Могили.
- •49. Політика радянського керівництва у галузі культури у повоєнний період (1940-60 рр.)
- •50. Український портретний живопис 18ст.
- •51. Культура національних меншин в Україні на сучасному етапі.
- •52. Культура дохристиянської Русі.
- •53. Проблеми та перспективи розвитку української культури на сучасному етапі.
- •54. Іконопис Київської Русі.
- •55.Розвиток філософської думки. Г.Сковорода.
- •56. Своєрідність українського бароко в загальноєвропейському контексті.
- •57. Особливості розвитку української культури на західноукраїнських землях в 20-30рр. 20ст.
- •58.Стан освіти на українських землях у 19ст.
- •59.Діяльність х.Алчевської у поширенні освіти на українських землях.
- •60. Діяльність недільних шкіл в Україні.
- •61. Роль п. Сагайдачного та б. Хмельницького у розвитку культури України.
- •62.Пріорітетні напрямки розвитку освіти та наукових знань в Укр. В другій половині 19 ст.
- •63.Роль Грушевського у розвитку української науки Київського та Львівського університетів.
- •64. Пріоритетні напрямки р-ку укр. Музики, театру та кіно України у 60-80-х роках хх ст..
- •65.Розвиток Трипільської культури,її походження,етапи розвитку,та значення.
- •66.Створення та діяльність Української Академії Наук.
- •67. Культурне життя української діаспори.
- •68. Посилення ідеологічного наступу проти українсьої культури у 30-х рр. XX ст. «Розстріляне відродження».
- •69. Інституалізація української науки в кінці XIX - на початку XX ст.
- •70. «Ждановщина» та її вплив на розвиток української культури.
- •71. Особливості культурного життя в Україні у період посилення консервативних тенденцій у 60-80-х роках XX ст.
- •72. Козацькі літописи як важливе джерело української історії і культури.
- •73. Особливості розвитку української культури на західноукраїнських землях у 20-30-х рр. XX ст.
- •74. Проблеми сучасної культурної ситуації в Україні.
37. Хрущовська «відлига» і зрущення в розвитку укр. Культури.
Після смерті Сталіна настає період так званої політичної відлиги (1956–1959), який послабив певним чином і боротьбу з національними проявами та уподобаннями. Культурна еліта, зокрема, такі відомі діячі культури як М. Рильський, М. Шумило, А, Хижняк, П. Тимошенко та інші, проводить значну пропагандистську діяльність для громадського загалу з метою підвищення національної гідності і поваги до себе як до народу. Саме на цей час припадає перевидання «Словника української мови» Б. Грінченка, збільшується кількість україномовних видань тощо.
Поступово змінюються і критерії громадянської свідомості. Десталінізація розгорнулася в широких масштабах в усіх сферах суспільного процесу, насамперед у культурі. У багатьох діячів культури утверджувалося почуття свободи творчості, прагнення розширити коло мистецьких прийомів, ознайомити широку громадськість з доробком талановитих майстрів, знищених сталінським режимом, звернутися до духовної спадщини народу.
Період «відлиги» в Україні позначився піднесенням літературно-мистецького життя. У ті роки з’являється роман О. Гончара «Людина і зброя», виходять з друку поетичні збірки В. Симоненка «Тиша і грім», М. Вінграновського «Атомні прелюди», І. Драча «Соняшник». Тоді ж М. Стельмах написав такі відомі твори, як «Кров людська – не водиця» (1957 р.), «Хліб і сіль» (1959 р.), «Правда і кривда» (1961 р.), в яких яскраво виражено національний дух. Навіть у складних умовах тоталітарної системи письменник силою свого таланту зумів показати невмирущість загальнолюдських цінностей «...Дитячі сердечка мають бриніти любов’ю, наче деревця весняним соком. Вчіть їх людяності, добру...»
У той період на хвилі «відлиги» робилися також перші спроби включити до культурного фонду українського народу творчий доробок прогресивних діячів минулого, а також тих літераторів і митців, які працювали в діаспорі. До цього творча спадщина багатьох дореволюційних українських письменників чи науковців була майже невідома українському читачеві. Так, твори Христі Алчевської друкувалися в Україні востаннє в 1930 р., Ганни Барвінок – у 1927 р., Володимира Винниченка – в 1932 р., Ореста Левицького – в 1930 р., Миколи Хвильового – в 1933 р. Переважна більшість творів діячів минулого була заборонена. Навіть в умовах «відлиги» цензура не могла дозволити повернення в духовну культуру творчої спадщини тих, хто відстоював національну ідею, ідею державності України, тому не могла пробитися до українського читача література діаспори. Лише протягом 1945–1951 рр., тобто за шість років, в діаспорі було видано понад 1200 книжок і памфлетів з різних проблем, близько 250 з них – це публікації оригінальних творів поезії, прози та драми. Серед письменників діаспори, твори яких виходили в світ в ці роки, були такі талановиті літератори, як Ю. Клен, В. Барка, І. Багряний, а також ті, які загинули від нацистів, – О. Ольжич, О. Теліга та інші.
Атмосфера кінця 50-х років сприяла формуванню молодої генерації так званих шістдесятників, які у змінених обставинах і новими методами продовжили працю на культурному й національному підґрунті. Ця генерація українських інтелектуалів, насамперед письменників, своєю непримиренністю до існуючої дійсності протестувала проти пануючої атмосфери зневаги до особистості, боролася за національні культурні цінності, свободу і людську гідність