39. Світове значення античної культури. В чому вбачаються зв’язки античної та української культури.

Антична культура була колискою європейської культури. Європейські філософи, митці, науковці постійно зверталися до античної духовної спадщини як до творчого джерела. В європейській історії були періоди, коли «повернення» до античності проявлялось особливо виразно, ставало провідним у розвитку культури. Це, передусім, стосується епохи Відродження, коли була зроблена спроба утвердити гуманістичний світогляд, цінність земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини, а також періоду класицизму XVII—XVIII ст. з його прагненням до перебудови суспільства на раціональних основах, шануванням античних естетичних канонів. Європейська культура успадкувала ,від античності не лише форму (образотворчі прийоми, спосіб філософствування, принципи поетики, літературні жанри тощо), але, перш за все, духовні засади. Як і в античну добу, головною проблемою європейської культури була й залишається людина в усій складності її матеріального й духовного буття. Особливо велику роль в розвитку культури зіграли успадковані від античності світоглядні принципи. Це, насамперед, раціонально-філософське ставлення до світу, прагнення до пізнання глибинних основ буття. Європа постійно ввертається до античності в пошуках гармонійного буття, ідеального та досконалого. Антична культура перевела в художні форми і образи високий гуманізм, гармонію між природою, вільною людиною та державою. Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античності одним з провідних духовних надбань людства. Великий вплив справила античність на генезу і розвиток української культури. Певні античні впливи на культуру слов'ян Подніпров'я можна помітити вже в дохристиянські часи. Багато в чому схожими, близькими є народні звичаї, традиції, міфологія слов'янських племен і стародавніх греків. Саме ця близькість на ментальному рівні створила у більш пізні часи умови для швидкого І ґрунтовного засвоєння не лише форми, але й духу еллінської культури. В часи Київської Русі християнство сприяло залученню прадавніх українців до духовної спадщини античного світу, зокрема його філософських ідей та мистецьких досягнень. Ми знаходимо свідоцтва тому в галузі філософської думки («Ізборник Святослава»), літератури (літописи), мистецтва (фресковий живопис, білокамінне різьблення Галича тощо). З творами античних філософів, істориків були добре обізнані діячі української культури доби Відродження І. Вишенський, брати Зизанії, X. Філарет, Г. Смотрицький та ін. Вплив античної духовної культури проявився у поширенні в Україні філософських течій неоплатонізму, а особливо пантеїзму, що є характерним для творів К. Транквілліона Ставровецького, В. Суразького, Г. Сковороди. Вони були не просто наслідувачами і популяризаторами філософської спадщини античності, але на її основі розробили оригінальні філософські системи і вчення. Ототожнення понять «світ», «природа», «Бог» стало характерним для подальшого розвитку української духовної культури, не лише високої, але й народної, що знайшло відображення в піснях, думах, баладах. Відчуття єдності світу, гармонійності буття наповнюють українську архітектуру, образотворче мистецтво, особливо доби бароко. Характерним прикладом можуть бути іконостаси, в яких урочисто поєднані земне та небесне. Сюжети, образи античної філософії, міфології, літератури шпроко використовувалися в українському професійному мистецтві й літературі. На античні сюжети написані опери Д. Бортнянського, А. Веделя, славетна «Енеїда» І. Котляревського, поезії Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка. Надбання античної культури надихали українських архітекторів — достатньо згадати Софію Київську, Десятинну церкву, неповторні ампірні споруди Ніжина, український неокласицизм в архітектурі тощо. Своєрідний і неповторний синтез, сплав давньої язичницької та античної культур став грунтом, на якому розвинулась українська культура, література, мистецтво, філософія з їх гуманістичністю, цілісністю, зверненістю до людини, її розуму, загостреною увагою до етичних проблем, осмисленням світу через естетичне його сприйняття.