![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •23.Боротьба за державний статус української мови на сучасному етапі.
- •24. Світове значення візантійської культурної спадщини та її вплив на розвиток української культури.
- •25.Особливості р-ку художньої культури України в 17 ст.
- •26. Пріоритетні напрямки р-ку укр.. Малярства 2-ї пол.. Хіх ст.
- •28. Заснування та д-ть братських шкіл в Україні в кінці 16-17 ст.
- •29. Кобзарство та його вплив на формування національної свідомості українського народу.
- •30. Пріоритетні напрямки р-ку освіти та наукових знань в Україні в 2-й пол.. Хіх ст..
- •31. Діяльність Острозької греко-слов’яно-латинської колегії.
- •32. Репресивні заходи царського уряду щодо укр.. Культури в 2-й половині хіх ст..
- •33.Літературна течія бароко та її прояви в Україні(2-га пол. 17-18ст.)
- •34. Напрямки дисидентського руху в Україні в другій половині 60-х – 80-х рр..
- •35. Загальні риси епохи Просвітительства в Європі та в Україні (друга половина 17-18ст.)
- •36. Діяльність товариства «Просвіта» в Україні.
- •37. Хрущовська «відлига» і зрущення в розвитку укр. Культури.
- •39. Розвиток давньоруського права.
- •39. Світове значення античної культури. В чому вбачаються зв’язки античної та української культури.
- •40. Культурно-просвітницька діяльність братств в Україні.
- •43.1(Коротко)
- •43.2 (Розширено)
- •46.І.Котляревський в культурі України.
- •47.Культурно-освітня політика Центральної Ради.
- •48.Культурно- просвітницька діяльність п.Могили.
- •49. Політика радянського керівництва у галузі культури у повоєнний період (1940-60 рр.)
- •50. Український портретний живопис 18ст.
- •51. Культура національних меншин в Україні на сучасному етапі.
- •52. Культура дохристиянської Русі.
- •53. Проблеми та перспективи розвитку української культури на сучасному етапі.
- •54. Іконопис Київської Русі.
- •55.Розвиток філософської думки. Г.Сковорода.
- •56. Своєрідність українського бароко в загальноєвропейському контексті.
- •57. Особливості розвитку української культури на західноукраїнських землях в 20-30рр. 20ст.
- •58.Стан освіти на українських землях у 19ст.
- •59.Діяльність х.Алчевської у поширенні освіти на українських землях.
- •60. Діяльність недільних шкіл в Україні.
- •61. Роль п. Сагайдачного та б. Хмельницького у розвитку культури України.
- •62.Пріорітетні напрямки розвитку освіти та наукових знань в Укр. В другій половині 19 ст.
- •63.Роль Грушевського у розвитку української науки Київського та Львівського університетів.
- •64. Пріоритетні напрямки р-ку укр. Музики, театру та кіно України у 60-80-х роках хх ст..
- •65.Розвиток Трипільської культури,її походження,етапи розвитку,та значення.
- •66.Створення та діяльність Української Академії Наук.
- •67. Культурне життя української діаспори.
- •68. Посилення ідеологічного наступу проти українсьої культури у 30-х рр. XX ст. «Розстріляне відродження».
- •69. Інституалізація української науки в кінці XIX - на початку XX ст.
- •70. «Ждановщина» та її вплив на розвиток української культури.
- •71. Особливості культурного життя в Україні у період посилення консервативних тенденцій у 60-80-х роках XX ст.
- •72. Козацькі літописи як важливе джерело української історії і культури.
- •73. Особливості розвитку української культури на західноукраїнських землях у 20-30-х рр. XX ст.
- •74. Проблеми сучасної культурної ситуації в Україні.
58.Стан освіти на українських землях у 19ст.
Вирішальне значення для піднесення культури українського народу мала освіта. Згідно з «Попередніми правилами народної освіти» 1803 р. впроваджувалися чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.
У парафіяльних школах, які відкривалися при церковних парафіях і були початковими, навчання тривало 4—6 місяців у селах і до одного року — у містах. Дітей навчали (російською мовою) читати, писати, елементарних арифметичних дій, основ релігії.
У гімназіях (середніх школах) навчалися переважно діти дворян, чиновників. Тут викладали латинську, німецьку, французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії і слов'янських наук, математику, фізику, природознавство, політичну економію, малювання. З 1828 р. навчання тривало 7 років. За статутом 1828 р. з навчальних планів було виключено природознавство, філософію і політекономію, впроваджено викладання закону Божого, священної і церковної історії, грецької мови.
Крім державних, у ряді сіл, особливо на Полтавщині і Чернігівщині, діяли дяківські школи, які утримувалися на кошти батьків. Тут дяки навчали дітей, переважно українською мовою, читати буквар, часослов і псалтир, а також церковних співів.
Існували приватні пансіонати (майже у кожній губернії), що працювали за програмою середніх навчальних закладів. Доньки дворян здобували освіту і виховувалися в інститутах шляхетних дівчат, заснованих у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1829), Керчі (1836) і Києві (1838).
Проміжне місце між гімназіями й університетами займали ліцеї, яких в Україні було три: Рішельєвський в Одесі (1817), Кременецький на Волині (1819), заснований на базі гімназії і Ніжинський, на який у 1832 р. перетворено гімназію вищих наук, засновану в 1820 р. на кошти братів Безбородьків. В Україні, крім загальноосвітніх, діяло кілька професійних навчальних закладів. У Єлисаветграді (нині Кіровоград) працювала медична фельдшерська школа, у Миколаєві — артилерійське (1794) і штурманське (1798) училища, засновані морським відомством. У Херсоні в 50-ті роки почало діяти училище торгового мореплавства, в Севастополі — морська школа. У 1851 р. поблизу Харкова відкрилася землеробська школа, яка готувала агрономів.
Швидкий індустріальний розвиток, а також вимоги прогресивних сил суспільства змусили царський уряд здійснити в 1864 р. реформу народної освіти. Згідно з нею, усі типи початкових шкіл, які існували раніше, оголошувалися загальностановими і діставали назву початкових народних училищ. Вони почали працювати за єдиним планом і програмою. Щоб задовольнити народний потяг до освіти, передові громадські Діячі України почали організовувати безплатні недільні школи для дорослих. Першу із них було відкрито у жовтні 1859 р. в Києві.
У 1864 р. цар затвердив Статут гімназій, відповідно до якого засновувались 7-класні гімназії і 4-класні прогімназії. Формально їх оголосили безстановими і загальнодоступними, але за навчання в них треба було платити.
Важливими осередками духовного життя Наддніпрянщини були Харківський та Київський університети з історико-філологічними, фізико-математичними, юридичними і медичними факультетами. Заснований 1865 р. в Одесі Новоросійський університет мав такі ж факультети, крім медичного. У 70 —90-х роках було відкрито спеціальні вищі навчальні заклади: Ніжинський історико-філологічний інститут, створений на базі місцевого ліцею, Харківський ветеринарний інститут, Південноросійський технологічний інституту Харкові, Київський політехнічний інститут, Вище гірниче училище в Катеринославі. Поступово демократизувався склад студентів вузів. Кількість вихідців із дворянства зменшувалась, а кількість представників інтелігенції збільшувалася.