61.Основні теоретичні концепції з’ясування сутності суспільства.

Філософський підхід «від природи до суспільства»- скла­дає основу натуралістичних концепцій суспільства. У них підкреслюється особлива, детер­мінуюча, специфіка суспільства, роль географічних (клімату, ре­сурсів корисних копалин, флори і фауни) і демографічних (насе­лення) факторів, біології люди­ни, що розглядається з позицій дарвінізму і генетики. Багато натуралістичних концепцій сьогодні становлять хіба що істо­ричний інтерес. Розглянемо та згадаємо деякі з них.

1) Соціобіології або соціологічний натуралізм ( соціально-біологічний напрямок) - ставить благородне завдання синтезу природних і суспільних наук. Шляхи реалізації цього завдання пов'язуються із вив­ченням еволюційно-генетичних передумов поведінки людини. Вважається, що гени і культура еволюціонують разом, тобто має місце генно-культурна еволюція. Соціобіологи дивляться на суспільство очима біологів, вони хочуть побачити в соціаль­ному біологічне. Але соціальне не є біологічним. Представники цієї течії розглядають спільноту живих істот з точки зору її функціонування, як соціальне тіло та діючий організм: спадковість, відбір, адаптація, боротьба за існування є основними категоріями цього способу мислення, що зближає соціологію та біологію. Ще з античних часів використовували порівняння суспільства з органічним світом.

2) В основу психологізму (соціопсихологізму, ) покладено переконання, що в суспільному житті лю­ди володіють лише тими властивостями, які випливають із за­конів природи людини і можуть бути до них зведені. Соціопсихологія конструює суспільство за образом і подобою інди­віда, а сам індивід розглядається ізольовано від суспільних умов (наприклад, матеріального виробництва). До того ж пси­хологія тісно пов'язує феномени, які вона вивчає, з філософією організму. Тому вона, як правило, шукає детермінанту психо­логічного у фізіологічному. Вважають, що вся соціальна дійсність психічно обумовлена і тому може бути зрозумілою лише з середини, з психіки.

3) Інстинктивізм, насамперед фрейдизм, виявився найбільш впливовим напрямом соціопсихології, значення якого і в наші дні велике. Він вбачає витоки соціального в інстинктах людини. Кількість інстинктів, як заначають дослідники, складає від кі­лькох до 15 тисяч. Для 3. Фрейда головним є інстинкт життя — Ерос та інстинкт смерті — Танатос. За Фрейдом, боротьба цих інстинктів на фоні гіперсексуальності людини знаходяться в ос­нові соціального буття. Релігія, мораль, соціальні почуття по­кликані послабити занадто інстинктивну агресивність людей. Соціально і морально несприятливі імпульси витісняються в не­свідоме, звідки вони знову і знову прориваються, руйнуючи си­стему норм і заборон цивілізації, в «над Я» («super Ego»).

Другий підхід отримав назву “ідеалістичний”. В цьому підході сутність зв’язків, які поєднують людей в єдине ціле, розглядається в комплексі тих або інших ідей, вірувань, міфів. Історія знала багато прикладів існування теократичних держава, де єдність забезпечувалася однією релігією. Багато тоталітарних режимів базувалися на єдиній державній ідеології, яка в виконувала роль скелета суспільного устрою. Рупором цих ідей виступав релігійний лідер або “вождь” нації, народу, а історичні події (війни, реформи та ін. ) залежали від його ідей та волі.

В рамках цього підходу можна назвати таке розуміння історії як провіденціалізм, представники якого акцентували увагу на значенні прояву волі, провіденції, ролі Бога. Ці іде. Набули широкого поширення в епоху середньовіччя та залишилися філософською основою багатьох напрямків – томізм, неотомізм. Напр.. Гегель, хоч і з оговорками, допускав, що провіденція, Боже провидіння, керує світовими подіями.

Третій підхід пояснення суспільного устрою пов’язаний з філософським аналізом між людських зв’язків та відносин.

В рамках цього підходу зупинимося на матеріалістичній концепції розуміння історії, суть якої складається об’єктивно, тобто незалежно від волі та свідомості людей та принцип соціального детермінізму, що акцентує увагу на ролі матеріального виробництва в розвитку суспільства, якому відводиться першочергове значення.

Цивілізаційна теорія (або культурологічну) є антитезою формаційній. Відповідно цивілізація розглядалася множинності цивілізацій, як низку автономних, послідовних і співіснуючих соціальних організмів (культурно-історичні типи), а лише на етапі зрілості - цивілізаці­ями; цивілізацію не як зліт, а як омертвіння істо­ричної культури.

Вчення про ідеальні типи суспільства. Воно було започатковане німецьким філософом, соціоло­гом і істориком Максом Вебером. У нього історичний процес не включається ні в систему формацій­ного аналізу, ні в яку іншу. Він не дотримується систематизації історії. Домінує одиничний факт, унікальна подія або процес. Вебер вважає, що зміна одних ідеальних типо­вих понять іншими залежить не тільки від ситуації в си­стемі культурних цінностей, а й від прогресу історичного знання. У нього матеріальні й духовні детермінанти суспіль­ного розвитку є рівнозначними. Тобто духовні чинники зу­мовлюють економіку не менше, ніж економіка розвитку духу. Але, незважаючи на рівноправність чинників, Вебер перева­гу надає духовному чиннику.

Раціоналістичну позицію було взято для формування нової моделі соціуму — теорії соціальної системи, заснов­ником якої став американський філософ Т.Парсонс. Він розглядав суспільство як своєрідну систему координат дії, де основними елементами є: соціальна система, система культури та система особистості. Характер суспільних від­носин залежить від соціальних взаємозв'язків індивідів та соціальних систем.

Тео­рії соціальних інститутів. Власне, поняття «соціаль­ний інститут» застосовували класики соціальної дум­ки О. Конт і Г. Спенсер. Особливо активно впро­ваджував цей термін у науковий обіг Спенсер, хоча чіткого його визначення він так і не дав. Соціальні інститути у нього подібні до органів суспільного суперорганізму, які (органи) уможливлюють спіль­не життя і співпрацю людей, це будь-які надорганічні форми діяльності, у яких пристосовується і призвичаюється до взаємодії з іншими людьми несоціальна за своєю природою людина. Сукупність інститутів і мережа функціональних зв'язків між ними, яка визначає основні канали співпраці між людьми, характеризують будову, базову організацію суспільства.

Аналіз розглянутих теорій про суспільство свідчить, що воно є надзвичайно складним і суперечливим предметом пізнання. Вивчати суспільство треба як цілісну систему, з різних сторін.