43. Свідомість як атрибут людини. Філософське розуміння сутності, структури та функцій свідомості

Широковживаний термін «свідомість» є одним із найбагатозначніших і невизначених. Часто свідомість ототожню¬ють із безпосереднім духовним життям, стверджуючи, що будь-які духовні явища є явищем свідомості.

Свідомість неможливо побачити, виміряти, зафіксувати у вигляді об'єктивних даних

Для філософського аналізу свідомості плідною є точка зору сучасної антропосоціогенетики. Згідно з нею проблему природи свідомості слід розглядати в єдності з проблемою виникнення людини і суспільства. З позиції антропогенезу логічним є висновок, що свідомість постала з формуванням людини.

Для конкретного розгляду проблеми необхідно визначитися в поняттях, близьких, за змістом до поняття свідомості. Часто на означення здатностей людини, що вирізняють її з тваринного світу, користуються поняттями психіка, свідомість, мислення, розум.

Таким чином, кожне з розглянутих понять постає як вужче за обсягом від попереднього: розум - це лише певний тип мислення, мислення - один із видів актів свідомості, свідомість - певний рівень розвитку психіки.

Свідомість ЛЮДИНИ - нова якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку.

Свідомість людини прийнято розглядати як певний процес, потік переживань, що складається з окремих актів - сприймання, міркування, пригадування, хотіння, оцінювання та ін. Розрізняють три види актів свідомості - мислення, воління та емоційні переживання.

Свідомість є складним системним утворенням, а тому існують різні підходи щодо вияву її структури. Найбільш оптимальна позиція В. Г. Нестеренка. У нього структура свідомості має два вияви: компонентний (змістовий) і рівневий.

Компонентний. Охоплює складові, необхідні для діяльності людини: а) знання або когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження тощо); б) цінності, потреби, інтереси, емоційні стани,що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотиваційна сфера свідомості; в) програми (проекти, плани, цілі,) або нормативно-проективна сфера свідомості. Ця конструкція не є лише умоглядною, а постає як закономірний характер організації свідомості. Вона відтворює сутнісну смислову структуру буття: знання репрезентують у свідомості буття як наявне; цінності, потреби, інтереси - незавершеність буття; програми — його здатність до самозміни.

Рівнева структура свідомості. Охоплює складові, які засвідчують, що не все, що є змістом свідомості,реально усвідомлюється. Людина, за 3. Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрас¬тями. У рівневій структурі він відокремлює такі елемен¬ти: а) несвідоме або «Воно» - інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу); б) свідоме або «Я» — своєрідний посередник між «Воно» і зовнішнім світом; в) несвідоме або «Над-Я» — сфера соціальних фільтрів, крізь які «Воно» має діяти на «Я» (своєрідні автоматизми — догми, традиції, ідеали, со¬вість та інші цінності й заборони морального, соціокультурного, сімейно-історичного походження, що домінують у культурі).

Структура свідомості охоплює індивідуальне і колективне несвідоме, які, поєднуючись, суттєво допов¬нюють одне одного.

Самосвідомість виконує такі функції:

- самопізнання — охоплює самовідчуття (відчуття вла¬сного тіла, свого місця у просторі);

- самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей);

- самооцінки — включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповід¬но до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків);

- саморегуляції — передбачає таку послідовність ви¬явів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, самотворення.

Зрозуміти повною мірою свідомість у всьому багатстві її функцій, у розмаїтті її виявів можна лише в контексті всієї культури людства, всієї його історії.