44. Позасвідомі форми регуляції життєдіяльності людини. Безсвідоме, підсвідоме, і над свідоме як складові у структурі позасвідомого

Багатство внутрішнього світу людини не обмежується свідомістю, поряд з якою функціонує і рівень несвідомого, під яким у широкому значенні розуміється сукупність активних психічних утворень, станів, процесів, які лежать поза сферою розуму. В різних значеннях і сенсах проблема несвідомого ставилася і розроблялася у філософії протягом всієї їх історії. В цілому сукупність різноманітних ідей і концепцій дає підстави віднести до структури несвідомого сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності тощо. Як біологічна істота людина не вільна і від інстинктів, котрі також належать до сфери несвідомого. Так звані автоматизми та інтуїція можуть зароджуватись з допомогою свідомості, а потім занурюватись у сферу несвідомого.

Виокремлюють особливий шар або рівень несвідомого під назвою підсвідомість, в яку включаються психічні явища, пов’язані з переходом рівня свідомості на рівень автоматизму. Підсвідомість не є суто біологічною передумовою свідомості, яка диктує людині волю тваринних інстинктів, але формується шляхом дії соціального досвіду, має соціокультурну природу. Завдяки включенню підсвідомого зменшується навантаження на свідомість і зростають творчі можливості людини.

До сфери надсвідомого відносять “ідеї свище”, осяяння, злиття з вищим розумом.

Безсвідоме – це сукупність психічних явищ, станів, дій, які лежать поза сферою людського розуму і не піддаються (по меншій мірі, зараз) контролю з боку свідомості.

В цілому свідоме і несвідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиної психічної реальності людини. Між ними спостерігаються суперечності, інколи конфлікти, але несвідоме і свідоме взаємопов’язані, взаємодіють між собою і здатні досягати гармонічної єдності. Свідомість, значною мірою формуючи несвідоме, врешті-решт здатна його контролювати, а також визначати загальну стратегію поведінки людини. Разом з тим, усвідомлена поведінка не вичерпує всіх актів поведінки людини, у ній залишається місце і для несвідомого. Під впливом еволюції свідомості свідоме розвивається, змінюється і збагачується за структурою, функціями, змістом.

45. Мислення як атрибут людини. Сутність мислення. Його основні рівні та форми мислення

Мислення — це пізнавальний процес, який визна­чається опосередкованим та узагальненим відобра­женням дійсності. Опосередкованість означає, що мислен­ня, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначи­ти та зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є процесом позачуттєвого пізнання дійсності. Уза­гальненість — це, на відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про об'єкт та його властивості, а інтегро­вано перероблена інформація про сутність не тільки одного об'єкта або явища, а цілого класу (типу) об'єктів або явищ. Звичайно, мислення, як будь-який пізнавальний процес, не може одержувати інформацію без відчуттів та сприймання. Основні форми мислення — поняття, судження, умо-висновки — вивчаються формальною логікою. Поняття — це думка про найбільш суттєві ознаки предметів чи явищ дій­сності; судження — відображення зв'язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями; умовисновок — зв'я­зок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок чого ми дістаємо нові судження. Поняття є вихідним та кінцевим ре­зультатом будь-якого акта мислення.

1. Аналіз — уявне розчленування предмета або явища, ві­докремлення деяких його ознак та властивостей. За допомо­гою аналізу слідчий уже при огляді місця події відокремлює елементи обстановки, найбільш показові для події злочину; з відомостей, що надають свідки, відбирає важливу інформацію.

2. Синтез — мислене поєднання окремих елементів, ознак в єдине ціле. Наприклад, шляхом поєднання окремих елемен­тів зовнішності злочинця зі свідчень очевидців та потерпілих, слідчий формує цілісний його образ. Аналіз і синтез — це дві сторони єдиного розумового процесу; вони взаємопов'язані:

аналіз здійснюється через синтез, а синтез — через аналіз.

5. На основі аналізу та синтезу виникає операція порівнян­ня — установлення подібності і відмінності між предметами та явищами дійсності. Зокрема, аналіз та синтез зовнішності можливого злочинця призводить до порівняння її з образами злочинців, які зберігаються в пам'яті слідчого.

4. Абстракція — підкреслення найбільш суттєвих особли­востей кількох предметів чи явищ дійсності.

5. Конкретизація — мислений перехід від більш узагальне­них понять до конкретних. У практичній діяльності конкре­тизація виявляється в переносі абстрагованих та узагальне­них ознак злочину на вирішення слідчим завдань у конкрет­ній справі.

6. Узагальнення — групування, об'єднання суттєвих ознак в єдине ціле. Зокрема, на основі абстракцій та узагальнень формується професійний досвід працівників правоохорон­них органів — відокремлення найбільш типових способів вчинення злочинів, найбільш суттєвих засобів психологічно­го впливу на злочинців, формування раціональних прийомів вирішення професійних завдань.