3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.

Філософія – це наука про загальні закони розвитку та взаємозв’язку людини, природи і суспільства. Крайньою позицією щодо сутності філософії є ототожнення її з наукою. Найчастіше специфіку філософії вбачають у вищому рівні уза­гальнення. Дійсно, результати філософського пізнання формулюються в універсальних, граничного рівня узагальнення положеннях. Наука теж уза­гальнює здобуте знання. Філософію з наукою зближує принципова тео­ретичність, прагнення не тільки до узагальнення, до максимальної раціо­налізації знання, але й до обґрунтованості, доказовості суджень, системності і логічності думки. І філософія, і наука спрямовані, перш за все, на здо­буття певних знань, їх основною функцією є функція пізнавальна. Все це робить філософію «наукоподібним» знанням. Але знання, на яке націлена наука і філософія, - різного ґатунку. Якщо наука прагне здобути знання законів фізичного, емпіричного світу, яке, врешті решт, за словами одного з філософів, є «знанням заради досягнення і панування», то філософія є знанням «заради спасіння» (М. Шелер), знанням про те, «як жити». А знан­ня, «як жити» вже не є строго науковим, бо стосується вічних проблем людського існування. Воно є знанням світоглядним.

Філософія - це не наука, а цілком самостійна, унікальна форма осяг­нення світу. Але філософія має ознаки науковості, вона орієнтується на наукові критерії знання. Філософія є таким способом мислення, коли пред­мет пізнання (він може бути будь-яким - від космосу і природи до інтимно-душевної сфери людини) розглядається з позиції граничної мети існування людини, сенсу її життя, призначення у світі. А призначення людини -реалізуватися, відбутися, стати людиною. Адже людина є самостворюючою істотою, символом чого є визнання її як «образу і подоби Божої». Лише внаслідок такого призначення людини у світі і виникають всі світоглядно-філософські проблеми.

Прагнення будь-що-будь уподібнити філософію науці, саме «науковіс­тю» виправдати сам факт її існування, виходить з переоцінки значимості науки, з піднесення її в культ. Але не все, що не є наукою, обов'язково по­гане, неповноцінне або недосконале. Мистецтво, релігія, мораль - це все не наука у духовній культурі людства. Так само філософія не тотожна науці, але від того вона не стає гіршою. Як колись висловився всесвітньо відомий фізик Е. Фейнман, «якщо філософія - не наука, то це не означає, що з нею щось не гаразд. Просто не наука вона і крапка».

Філософія (по Канту) – це вчення про те, яким потрібно бути, щоб бути людиною.

Задовго до появи філософії як науки виникла філософська думка, вона виникла тоді, коли була перша спроба людини пояснити світ не за допомогою богів а за допомогою свого розуму (в той момент коли людина набула властивість здивовуватися – Аристотель) – II тис. до н.е. у Стародавніх Індії та Китаї. Це було прагнення людини до мудрості, пізнання світу, явищ, що відбуваються у природі та суспільстві. З часом вона набуває теоретичного характеру і постійно розвивається.

Саме слово «Філософія» (з давньогрецького «любов до мудрості») було введене Піфагором в VII ст. до н.е.

Виникла філософія на основі міфології та релігії. Філософія вважається «праматір’ю всіх наук» і є фундаментом навіть для більшості сучасних наук (соціальних, психологічних, природничих, математичних та багато інших). Дуже схожою на філософію є релігія. Але релігія – це масовий спосіб мислення, а філософія – елітарний.

2.Предмет Філософії.

Філософія вивчає той самий світ, що і інші науки, але якщо вони у процесі вивчення розчленовують світ, то філософія вивчає світ у цілому У центрі філософського пізнання завжди знаходиться людина як найбільша у свті цінність Філософ використовує готові теоретичні дані з інших наук і піддає їх узагальненню , виводить на їх основі найбільш загальні принципи існування і розвитку світу Предметом філософії є людина і світ у їх взаємовідношеннях і найзагальніших закономірностях Основними формами звязку людини і світу є 1) практичне відношення, змістом якого є перетворення людиною світу в процесі трудової діяльності 2) пізнавальне (гносеологічне) відношення, яке визначає звязок знань людини з дійсністю 3) ціннісне відношення, що виявляється в оцінюванні предметів і явищ дійсності з точки зору їх значення для людини До найзагальніших закономірностей, що є предметом філософії відносять такі, які діють одночасно у всьому суспільстві, а також виявляють себе у розвитку людського мислення Основне питання філософії - це питання про відношення свідомості і матерії (ідеального і матеріального, душі і тіла)

Предмет філософії – це сукупність проблем, які ставляться перед людиною на протязі всього її життя. Це не якась окрема сторона сущого, а все суще у всій його повноті та змісті. Філософія вивчає взаємні відносини людини і навколишнього середовища, проблеми світосприйняття, субстанції, буття. Людина – предмет філософії. На протязі всього становлення філософії як науки головна проблема філософії дуже часто радикально змінювалася у відповідності із змінами у суспільному строї: Стародавня філософська думка використовувалася язичниками для пояснень явищ природи, античні філософи займалися вирішенням «головного питання філософії» вже як науки, у Середньовіччі філософія була «служницею віри» і використовувалася для обґрунтування християнства та доказу істинності Бога, Відродження закладає гуманістичний та натуралістичний фундамент філософії, епоха Нового часу використовує філософські знання для розширення пізнання, класики спрямовують його у діалектичне русло, а неокласики роблять з філософії повну протилежність попередній епосі ставлячи на перше місце такі поняття як «воля», «позитив», «індивід», «феномен», «символ», «людина».

Щоб правильно зрозуміти специфіку предмета філософії, розгляне­мо ще одну сторону філософського осмислення дійсності. Будь-яка на­ука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об'єкти і об'єктивно, тобто незалежно від пізнаючої лю­дини (суб'єкта). Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов'язково співвідносить із людиною. Інколи кажуть, що філосо­фу фія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини. І це правильно. Що таке людина? Яке її місце у світі? Як складаються її взаємовідносини з іншими людьми, з природою тощо? Спираючись на які принципи можна досягти максимального успіху в організації суспільного життя? У чому полягають критерії суспільного прогресу? На ці та багато інших важливих запитань може дати відповідь тільки філософія.

Історично поняття предмета філософії змінювалось. В античній філо­софії провідною є тенденція включення до предмета філософії не тільки специфічної філософської "предметності", а й усієї "предметності" об'єктів конкретного, в тому числі об'єктів виникаючого наукового знан­ня. У зв'язку з цим філософія античності в своєму предметному визна­ченні претендувала бути наукою всіх наук. Предметом раціонального, понятійного знання, згідно з Фомою Аквінським (1225—1274), в кінце­вому рахунку є Бог.

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впли­вом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів роз­витку буржуазного суспільства. Наприкінці XVI — поч. XVII ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відпочкуван-ня від філософії конкретних наук — спочатку механіки земних та небес­них тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема — місце філо­софії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. В процесі розв'язання цієї проблеми вияви­лись дві протилежні тенденції: одна, позитивістська, — нігілістична щодо філософії і її права взагалі мати свій предмет; друга, згідно з якою пред­мет філософії або включає як свій суттєвий елемент натурфілософію — особливе філософське вчення про природу, або як метафізика — умо­глядна, спекулятивна філософія, не спираючись на узагальнення кон­кретних наук, в рамках свого предмета задає, окреслює предмети кон­кретних наук (Декарт, Лейбніц). Лише в XIX ст. вдається принципово визначити специфіку предметів конкретних наук та філософії.

Структура філософського знання

В результаті історичного розвитку були сформовані не тільки філо­софські проблеми, а й ті, чи інші її розділи. Кожний розділ - це певний ра­курс взаємодії світу і людини. Можна виділити наступні розділи:

1) Онтологія, або теорія буття. Онтологічні проблеми - це проблеми об'єк­тивного буття дійсності, над якою надбудовується повсякденна реальність, що дана нам через органи почуттів.

2) Теорія пізнання або гносеологія, котра виясняє, яким чином людина одержує знання про зовнішній світ, чи можливе (і яким чином)пізнання істини. Сюди ж долучається теорія людської свідомості, ідеї якої найбільш інтенсивно починають розвиватися на рубежі ХІХ - ХХ ст., коли виникає вчення феноменології, котре ставить своїм завданням вивчати внутрішню само визначеність свідомості, те що робить його відмінним від зовнішнього світу.

3) Аксіологія – це теорія цінностей, котра відповідає на питання чому одні речі одержують позитивну оцінку і стають цінностями, а інші відкидаються, чому заради одних речей можна пожертвувати іншими. Природнім продовженням аксіології виступають екзистенціальні проблеми, тобто проблеми, зв’язані з людським існуванням, такі як, наприклад, проблема людської долі, свободи, надії, любові, відповідальності.

4) Філософська антропологія, котра виясняє місце людини у світі, встановлює особливі якості її родову сутність, котра вирізняє людину з-поміж інших створінь цього світу. З цими питаннями пов'язана філософія культури, котра вивчає питання, пов'язані з особливостями створеного людьми середовища, де тільки і можуть утворюватись людські якості.

5) Методологія (від гр. methodos - шлях, спосіб дослідження, пізнання + logos - розум, наука)- вчення про методи пізнання.

6) Соціальна філософія і філософія історії, які вивчають внутрішню органі­зацію суспільства, роль і положення особи в конкретному соціальному організмі, а також проблему джерел історичного процесу, його мети початку і кінця.

7) Етика - це філософська теорія моралі, яка вивчає як жива людська моральність співвідноситься з уявленнями про те що повинно бути.

8) Естетика - це теорія прекрасного, яка намагається вияснити природу краси і, одночасно, - місце мистецтва, котре проявляє красу у нашому житті.

9) Філософія релігії яка є філософське дебатування навкруги ідейної та світоглядної сторони тієї чи іншої релігії. До неї примикає езотерична філософія. Езотеричний - значить таємний, закритий для непосвячених. Одержані в результаті складних духовних практик та медитацій переживання, формуються в певну теорію, котру і називають езотеричною філософією.

10) Логіка - наука про форми правильного мислення.

11) Праксеологія - вчення про діяльність людини.

12) Семантика - наука про значення слів, здебільшого наукової лексики.

13) Семіотика - наука про правила використання і вживання слів.

14) Сінергетика - наука про багаторівневі системи, що розвиваються.

6. Головне питання філософії та його роль у формуванні філософських течій. Дві сторони основного питання філософії (основне онтологічне та основне гносеологічне питання).

Основне питання філософії: «Що є первинним: матерія чи свідомість?» Відповідно до цих поглядів всі філософи поділяються на прибічників первинності матерії (матеріалістів) та свідомості (ідеалісти). Також окремо виділяють дуалістів, які надають цим субстанція однокового значення у формуванні всесвіту.

Основне онтологічне питання філософії: «Буття визначає свідомість (матеріалісти), чи свідомість визначає буття (ідеалісти)?».Основне гносеологічне питання філософії: «Абсолютне пізнання можливе (гностики) чи все пізнати неможливо (агностики)?». Існує також поділ ідеалізму на об’єктивний (Бог – не персоніфікований всесвітній закон; пантеїзм – Бог – це природа), суб’єктивний (Бог – персоніфікована особа).

Будь-яке філософське питання має своїм першодже­релом проблему людини. Основним принципом філософського міркування є антропоцентрична настанова (від «антропос» - людина). Подібну пози­цію висловлював колись німецький філософ І.Кант. Антропологічну про­блематику він вважав центральною у філософії. «Якщо існує наука, - писав він, - яка дійсно потрібна людині, то це та, якій я вчу, а саме - відповіднимчином зайняти вказане людині місце у світі, і з якої можна навчитися тому, яким треба бути, щоб бути людиною». З усього кола філософської пробле­матики І. Кант виділяв чотири основних питання:

1. Що я можу знати?

2. Що я повинен робити?

3. На що я смію сподіватись?

4. Що таке людина?

Останнє питання і є питанням філософської антропології, і саме до нього, за І. Кантом, можна звести попередні три проблеми.

7. Матеріалізм та ідеалізм як головні філософськи течії. Форми існування матеріалізму та ідеалізму.

Матеріалізм – філософська течія, прихильники якої стверджують, що субстанцією є матерія. Історичні форми М.: античний, епохи Відродження, метафізичний (механістичний), французький, антропологічний.

Ідеалізм – філософська течія, прихильники якої стверджують, що субстанція є свідомість (дух).

Основні форми ідеалізму об'єктивний і суб'єктивний. Перший затверджує існування духовного першопочатку поза і незалежно від людської свідомості, другий або заперечує наявність будь-якої реальності поза свідомістю суб'єкту, або розглядає її як щось таке, що повністю визначається його активністю.

8. Діалектика і метафізика як методи створення філософської картини світу, їх сутність і роль у філософському пізнанні.

Пізнання – процес отримання інформації з навколишнього середовища; процес відбивання і відтворення дійсності в мисленні суб'єкту, результатом якого є нове знання про світ.

Слідом за основним питанням філософії, важливою сітоглядною проблемою є питання про стан і структуру світу Чи світ змінюється чи ні Чи предмети і явища звязані між собою, чи існуютьть ізольовано У відповідь на ці питання склалися два погляди діалектичний та метафізичний. Діалектика - це термін, яким давногрецькі філософи позначали мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення сеперечностей в судженнях супротивника. В сучасному розумінні - це філософське вчення про універсальні закони розвитку і заємозвязку предметів і явищ природи, суспільства і людського мислення. Метафізика - це такий спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їхнім внутрішнім звязком, відірваними один від одного і як такі, що перебувають у незмінному стані. Метафізика відображає дійсність однобічно. Вона фіксує тільки відносну сталість предметів та явищ, ігноруючи їх розвиток, виділяючи окремі сторони обєктів вона не бачить звязку між ними, не бачить того цілого, яке вони складають. Для метафізики на противагу діалектики характерне заперечення внутрішніх суперечностей в речах і явищах обєктивного світу, ігнорування якісних змін у процесі розвитку

.Діалектика – метод пізнання світу, що розглядає всесвіт як загальні зв’язки й загальний розвиток (динамічність).

Метафізика – метод пізнання світу, що розглядає світ як сукупність окремих предметів. Світ є статистичним (не здатним розвиватися самостійно) і може змінюватися лише через вплив вищої сили (Бога). Діалектизм та метафізика: дві основні концепції розвитку.

Діалектика (від гр. dialektike - мистецтво вести бесіду, знайти суперечність у висловлюваннях, судженнях супротивника з метою її спростування) - теорія і метод пізнання явищ дійсності в їхньому саморозвитку і саморусі, вчення про найбільш загальні закономірні зв’язки, закони становлення й розвитку природи, суспільства, мислення, пізнання.

Діалектика - теорія розвитку.

Діалектика - стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю.

Діалектика - теорія розвитку Абсолютної Ідеї (по Гегелю).

Діалектика - вчення про зв’язки в об’єктивному світі.

Діалектика - логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об’єктивному світі.

Діалектика - теорія пізнання.

Діалектика - методологія наукового пізнання, творчості взагалі.

Але діалектика не єдина в філософії наука про розвиток . Її альтернативами є метафізика, софістика, еклектика.

Метафізика.

Метафізика (“після фізики”) - філософія як наука про всезагальне (по Арістотелю). Її категорії - найбільш загальні, охоплюють одночасно і суб’єкт, і об’єкт.

Метафізика як онтологія (Декарт, Лейбніц, Спіноза) - вчення про буття як таке.

Метафізика як філософський спосіб пізнання і дії, що протистоїть діалектиці (однобічність, абсолютизація однієї сторони, елемента у пізнавальному об’єкті).

Основні функції філософії в життєдіяльності суспільства і людини.

Онтологічна	одна з основних функцій філософії; розглядає базові поняття для розуміння буття світу і його пізнання.
Світоглядна	філософія сприяє формуванню наукового, теоретичного світогляду, що має систематизований, логічно оформлений характер, виховує критичне, різнобічне сприйняття дійсності.
Гносеологічна	озброєння людини теорією наукового пізнання світу.
Методологічна	- озброєння людини методами наукового пізнання світу; - оснащення наук філософською діалектичною методологією.
Логічна	навчання людини формам і процедурам правильного мислення про світ.
Культурно-виховна	- філософське знання сприяє формуванню цілісної особистості: визначення сенсу і мети життя, життєвої позиції, пріоритетів, ідеалів, моделей поведінки.
Аксіологічна	формування людських цінностей.
Праксеологічна	сформовані шляхом філософських роздумів переконання лежать в основі людської діяльності.
Еврістична	здібність за допомогою філософських ідей здобувати нове знання.
Прогностична	здібність людини бачити варіанти і напрямки майбутнього розвитку світу.