21. Раціоналізм як напрямок філософії Нового Часу (XVII-XVIII ст.).

Характерні риси епохи: великий авторитет науки, який пов’язаний з відкриттями. Вона вітіснила віру. Механічний підхід до зясування явищ. Вся навко-лиш.дійсність розгляд.як певний механізм.; Стве-рдж.тенденція, яка наз. деїзм-буржуазний підхід, Бог розгляд.лише як першоджерело, його сприй-мали лише як творця. Людина не підноситься на п’єдестал, це просто машина і вона не є осн.проблемою вивчення.

Ф-ю цікавить шляхи розуміння світу природи. Гол.проблеми: гносеології-проблема пізнання, ло-гіки, методолог. Це все шляхи сприйняття світу людиною.

Характер.ідея панування людини над природою.

Для світогляду був характерне прагматизм – істи-на є те, що приносить користь.

Течії: емпіризм(досвід), раціоналізм(розум) Емпіризм – знання отримуються з чуттєвого досвіду (Засновник – Френсіс Бекон, продовження – Англійська філософія – Томас Гоббс, Джон Локк, Давид Юм); раціоналізм – знання досягаються через діяльність розуму (засновник – Рене Декарт, продовження – Нідерланди – Бенедикт Спіноза, Блез Паскаль (Франція)).

Сенсуалізм – джерело всіх знань є відчуття (“Нічого нема в розумі , чого не було б у відчуттях” Дж.Локк) Джон Локк осн. завдання своє ф-ії вбачає в дослідженні пізнавальних здібностей та здатностей людини, у виявленні джерел люд. пізнання.Пізнання Локк розглядав як результат чуттєвого досвіду і поділяв на 2 сфери : зовнішній (основа чуттєвого пізнання природи) і внутрішній( -рефлексивного пізнання діяльності душі)

Передумови: утвердження буржуазного способу виробництва в Зх. Європі; НТР; експериментальне природознавство. Основні принципи: боротьба з феодальною ідеологією, середньовічною схоластикою, релігією, церквою, продовження Відродження, природознавство, наукове пізнання, гносеологія.

Німецька класична філософія (к. XVIII – поч. XIX ст.) – Емануїл Кант, Фіхте, Гегель, Шелінг, Фейєрбах – продовження ідей Нового Часу (могутність розуму, гуманізм, природні прояви людини, діалектичний метод обґрунтування світового закону вічного розвитку). Становлення нового буржуазного ладу, історичні особливості Германіїї. Філософія мала подвійний характер (ідеологія для феодалів Німеччини). Е. Кант: 1) докретична філософія – природознавство (походження сонячної системи, первинні туманності, множинність світів, походження всесвіту (небулярна теорія Канта-Лапласа), дослідження космосу, діалектика (теологічна), агностицизм (непізнання). 2) кретичний – «критики чистого розуму», «критика практичного розуму», «критика здібності до судження», проблема пізнання (гносеологія) – процес пізнання: чуттєве, розсудливе, розумне; апріорі (речі в собі – незалежні і непізнавані), трансцендентність та трансцендентальність навколишнього середовища, продовження ідей Юма щодо агностицизму, пізнання: «матерія знання» - емпіричне (після досвіду); душевне (до досвіду). Основні риси: примирення ідеалізму та матеріалізму, апріорність та агностицизм, перевага розуму, один простір і один час «категоричний імператив», людина – ціль а не засіб. І. Г. Фіхте ототожнював ідею Бога з світовим моральним порядком, звільнення свого «я», філософія – само світогляд, не згоден із апріорями. «Я» - активний мислячий суб’єкт, який впливає на діалектичний процес руху від первинного (твердження) до протилежного (заперечення) і до третього (синтезу твердження і заперечення). «Не я» - деяка об’єктивна оточуюча дійсність, що впливає на «Я» - продукти діяльності свідомості. «Я» породжує «Не Я». «Інтелектуальне споглядання». Внесок у правовідносини.