67.Духовна життєдіяльність суспільства

Соціальна філософія - роздії філософського знання, що досліджує найбільш загальні характеристики суспільного життя, колективної людської діяльності, а також місце особистості в суспільстві. Суспіль­ство є предметом багатьох наук, які називають соціальними науками. Особливість соціальної філо­софії полягає у тому, що вона визначає фундаментальні основи і сенс існу­вання суспільного життя, умови збереження цілісності і упорядкованості суспільства як єдиної системи. Крім того, в межах соціальної філософії осмислюєтеся' методологія[наукового пізнання суспільного життя, узагаль­нюється досвід суспільних наук.

Основними питаннями суспільного буття людей с такі питання:

• у чому полягає основа суспільного життя?

• як виникло суспільство і як воно існує?

• за яких умов суспільство зберігає свою цілісність?

• які типи суспільств існували та існують сьогодні на планеті?

• як співвідносяться суспільство і особистість?

Історично суспільство виникає разом із виникненням людини. Перші об'єднання грунтувалися на кровно-родинних зв'язках, але з поступом істо­рії, із зростанням населення, з ускладненням суспільного життя виникають перші соціальні структури. Вони набувають власних законів розвитку, підтримують цілісність та єдність сус­пільства, забезпечуючи стабільність і можливість його саморозвитку.

Серед чинників, що сприяли відокремленню людини від природи, зробили людей здатними до сумісного буття, називали такі:

- біологічний пріоритет людини;

• біологічна неііоішоціннісіь..людіши;

• природний поділ людських істот на активну частину і таких, що схильні підкорятися;

• здогадливість і кмітливість прадавньої людини;

• «соціальні інстинкти» людей;

- природній альтруїзм;

• егоїзм і агресивність людей;

• активність людини.

Попри всі розбіжності позицій щодо проблеми історичного виникнен­ня суспільства, є три очевидності в людському бутті, які можна визнати як безумовні і безсумнівні риси людини і людського суспільства.

Основні чинники історичного саморозвитку суспільства:

а) трудова діяльність: людина активна і діяльна за своєю природою, праця і стала фактором єднання людей;

б) колективність: людина є соціальною істотою, вона має дар спілку­ вання, прагне до нього, не здатна сформуватися як людина на самоті;

в) духовність: людина здатна до пізнання, має свідомість і самосвідо­ мість, в ній є прагнення до творчості, до свободи, добра, любові.

Жодний з цих чинників не є первинним щодо інших двох.

У розумінні сутності суспільства аспект - співвідношен­ня суспільства та індивіда є головним. Існують три основні інтерпретації: а) первинним є індивід: б) первинним с сус­пільство; в) первинною с єдність індивіда і суспільства: суспільство створює людину, а людина одночасно створює суспільство.

Таким чином, суспільство с сукупністю людей в системі їх соціаль­них відносин, взаємозв'язків і взаємодій, що породжені власною діяльні­стю людей.

60.Системний характер суспільства. Суспільство як складна нелінійна система.

Представники різних напрямів соціальної філософії ро­зуміють суспільство як соціальну систему — «соціальний ор­ганізм». Людське суспільство — це найвщий ступінь розвит­ку живих систем, головні елементи яких — люди, форми їх спільної діяльності, праця, продукти праці, різні форми влас­ності і споконвічна боротьба за них, політика і держава, су­купність різних інститутів, сфера духу.

Суспільство можна визначити також як самоорганізовану систему поведінки і взаємовідношень людей між собою і приро­дою: адже суспільство з самого початку вписано в контекст взаємостосунків не з усім Космосом, а безпосередньо з тією те­риторією, на якій розташоване те чи інше конкретне суспі­льство. Воно є насамперед спільним життям людей, які актив­но взаємодіють між собою, в результаті чого між ними вини­кають певні відносини. З часом ці відносини набувають стій­кого характеру і саме суспільство постає як сукупність сус­пільних відносин. Ці відносини багато в чому мають об'єктивний харак­тер, оскільки виникають на основі об'єктивних потреб лю­дей та об'єктивних умов їх існування. Вони формуються ра­зом із розвитком умов їхнього життя і діяльності. Не абсо-лютизуючи визначальної ролі системи суспільних відносин, зауважимо, що в кінцевому рахунку вона прямо чи опосеред­ковано обумовлює зміст і спрямованість діяльності та по­ведінки людей. Таким чином, системоутворюючими фактора­ми існування і розвитку суспільства є діяльність людей та їх суспільні відносини. Діяльність є основою всього соціально­го і специфічним способом його існування. Разом із тим будь-яка діяльність опосередковується тими чи іншими суспільними відносинами.

Об'єктивна сторона. Діяльність людей та їхні суспільні відносини складають основний зміст їх суспільного буття як реального процесу їх суспільного життя. У суспільному бутті виділяється об'єктивна сторона — те, що існує поза і незалеж­но від свідомості та волі людей. До неї належать умови при­родного середовища, фізіологічні потреби людей, стан ма­теріального виробництва, соціальної структури і політичної системи суспільства тощо. Для кожного покоління людей це об'єктивна даність, в якій відбувається суспільне життя.

Суб'єктивна сторона суспільного буття людей — це їх свідомість і воля. Однак потрібно зауважити, що до свідо­мості і волі поняття «буття» застосовується тільки в тому розумінні, що вони є, існують. Свідомість людей як атрибут суспільного життя є, скоріше за все, не безпосереднє суспіль­не буття, а його мисленнєве відображення — ідеальна копія, виражена в поглядах і теоріях людей про явища і процеси суспільного життя.

Питання про співвідношення суспільного буття людей як реального процесу їх суспільного життя та їх суспільної свідо­мості — одна із основних методологічних проблем соціальної філософії. Розуміння суспільної свідомості як відображення суспільного буття вказує на об'єктивний бік його розвитку і разом із тим на його похідний, вторинний характер. Такий підхід дозволяє пояснити розвиток суспільної свідомості з по­зицій соціального детермінізму. Це означає вказати на об'є­ктивні і суб'єктивні причини тих чи інших проявів суспільної свідомості. Об'єктивні причини укорінені в умовах суспільно-

го буття людей, суб'єктивні — в особливостях їх мисленнєвої (інтелектуально-раціональної) діяльності.

Принцип соціального детермінізму акцентує увагу па ролі матеріального виробництва в розвитку суспільства, якому відводиться першочергове значення. Дійсно, матеріальне ви­робництво створює необхідні умови матеріального забезпечен­ня функціонування соціальної і духовної сфер життя суспіль­ства. Воно безпосередньо обумовлює розвиток соціальної структури суспільства, тобто існування певних класів, соціа­льних груп тощо. їх наявність обумовлена суспільним роз­поділом праці, а також економічними відносинами власності на засоби виробництва і розподілу матеріальних благ. Це обу­мовило поділ людей на професійні і соціальні групи за вида­ми діяльності.

Спосіб виробництва матеріальних благ включає виробничі сили і виробничі відносини. Виробничі сили — це насамперед люди з їхніми знаннями, вміннями і навиками до праці, а та­кож засоби виробництва, якими є знаряддя праці, сировина і матеріали, транспорт, будівлі, за допомогою яких здійснює­ться виробництво. Виробничі відносини утворюються на ос­нові об'єктивних потреб людей і потреб самого виробництва. 1Ц потреби змушують людей знаходити найбільш раціональні фОрми виробничої діяльності, щоб більш ефективно викорис­товувати виробничі сили, насамперед знання, вміння вироб­ників, а також можливості засобів виробництва, в тому числі техніки і технології. Від вирішення цієї фундаментальної про­блеми залежить підйом виробництва і зростання суспільного багатства, що створює можливості вирішення економічних, со­ціальних та інших проблем.

Суспільне виробництво в самому широкому розумінні (не тільки матеріальне, але й духовне, а також виробництво всіх форм спілкування між людьми і самої людини) не тотожне всьому суспільству. Адже в ньому здійснюється не тільки ви­робничі, але й інші види діяльності, різного роду суспільні відносини (політичні, моральні, релігійні тощо), а також бага­томанітні форми міжособистісного спілкування людей. Крім ТОГО, суспільство — це предметний світ матеріальної і духов­ної культури. Всі ці явища займають своє місце в суспільстві ЯК певному соціальному організмі — соціумі — і відіграють свою роль у його функціонуванні та розвитку.