- •1.Філософія як форма духовної культури та основа людського світорозуміння
- •2. Єдність філософії та інших форм духовної культури людства
- •3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.
- •4.Предмет філософії як науки. Його історичний розвиток.
- •5. Структура філософського знання
- •6.Головне питання філософії та його роль в формуванні філософських течій. Дві сторони основного питання філософії (онтологічне та гносеологічне)
- •7.Матеріалізм та ідеалізм як головні філософські течії. Форми існування матеріалізму та ідеалізму
- •8.Діалектика і метафізика як методи створення філософської картини світу, їх сутність і роль у філософському пізнанні.
- •9.Основні функції філософії в життєдіяльності суспільства і людини
- •10.Філософія Давньої Індії: її основні течії та ідеї
- •11. Філософські течії Давнього Китаю
- •12. «Матеріалістичні» течії у філософії Давньої Греції
- •13. «Ідеалістичні» течії в філософії Давньої Греції
- •14. Людинознавчі напрями у філософії Давньої Греції
- •15.Філософія періоду еллінізму
- •16.Філософія Давнього Риму
- •17.Основні філософські течії доби Середньовіччя
- •18.Сутність філософської суперечки між номіналізмом та реалізмом
- •19.Особливості та основні напрямки філософії доби Відродження
- •20.Антропоцентризм та натурфілософія епохи Відродження
- •21.Раціоналізм як напрямок філософії Нового часу
- •22.Емпіризм як напрямок філософії Нового часу
- •23.Суб’єктивний «ідеалізм» Дж.Берклі та д.Юма
- •24. «Монадологія» г.Лейбница
- •25.Основні філософські ідеї Німецької класичної філософії
- •26.Особливості та основні напрямки некласичної філософії
- •27. «Філософія життя» як напрям сучасної філософії
- •28.Позитивізм: сутність, принципи та основні етапи розвитку
- •29. Фрейдизм та психоаналіз
- •30.Екзистенціалізм як людинознавчий напрям сучасної філософії
- •31.Постмодернізм як сучасний етап розвитку філософії
- •32.Філософські ідеї в культурі Київської Русі та філософська думка 14-16 ст.
- •33.Філософія Києво-Могилянської академії
- •34.Філософська система г.С. Сковороди
- •35.Українська філософія 19-20 ст.
- •36.Категорія буття. Вчення про буття як вихідна основа філософського знання.
- •37.Проблема пошуків субстанції буття. Категорії матерії та духу як основні варіанти з’ясування субстанції буття
- •38. Рух і розвиток як атрибути Всесвіту. Основні форми та типи руху й розвитку
- •39.Простір і час як атрибути Всесвіту. Основні теоретичні погляди на сутність простору й часу
- •40. Людина як предмет філософії. Поняття «людина», «біологічний індивід», «індивідуальність». Поняття сутності людини.
- •41. Проблема походження людини. Поняття антропосоціогенезу. Соціалізація та окультурювання як становлення людини сучасного типу
- •42. Передумови виникнення свідомості
- •43. Свідомість як атрибут людини. Філософське розуміння сутності, структури та функцій свідомості
- •44. Позасвідомі форми регуляції життєдіяльності людини. Безсвідоме, підсвідоме, і над свідоме як складові у структурі позасвідомого
- •45. Мислення як атрибут людини. Сутність мислення. Його основні рівні та форми мислення
- •46. Мова як атрибут людини. Філософське поняття мови. Види мов у природі, техніці, людській діяльності
- •48.Сенс життя і ставлення до смерті.
- •49. Сутність і структура процесу пізнання.
- •50. Чуттєве та раціональне пізнання як основні рівні пізнавальної діяльності людини. Форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- •51. Емпіричне та теоретичне як основні історичні ступені процесу пізнання. Основні форми емпіричного та теоретичного пізнання.
- •52. Істина і заблудження як результати пізнання. Розмаїття критеріїв істинності знання.
- •53.Основні форми та методи наукового пізнання.
- •54.Поняття практики. Практика як критерій істини.
- •55. Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток. Альтернативні концепції розвитку.
- •56.Основні принципи філософської методології.
- •57. Основні закони діалектики
- •58.Особливості існування системи філософсько-методолгічних категорій.
- •59.Предмет соціальної філософії та історичні особливості її розвитку.
- •60.Системний характер суспільства. Суспільство як складна нелінійна система.
- •61.Основні теоретичні концепції з’ясування сутності суспільства.
- •62. Поняття «суспільне виробництво». Структура суспільного виробництва.
- •64. Матеріальне виробництво в структурі суспільного виробництва.
- •65. Поняття «спосіб матеріального виробництва». Структура способу матеріального виробництва.
- •67.Духовна життєдіяльність суспільства. Структура духовної життєдіяльності суспільства.
- •68.Поняття суспільної свідомісті: рівні та форми.
- •69. Глобальні проблеми сучасності і їхнє філософське осмислення.
49. Сутність і структура процесу пізнання.
Гносеологія – це теорія пізнання, вчення про пізнання. Процес пізнання досліджують психологія, фізіологія вищої нервової діяльності, кібернетика, логіка, семіотика, мовознавство. Гносеологія досліджує найбільш загальні закономірності і проблеми пізнання: природу і джерело пізнання, його можливості і межі, що є істина та заблудження, в яких формах здійснюється пізнавальна діяльність людини тощо.
Гносеологія процес пізнання досліджує як ціле.
Пізнання - це процес цілеспрямованого адекватного відображення світу з допомогою різноманітних засобів.
В основі розуміння сутності пізнання лежить принцип відображення.
Пізнання – це вища людська соціальна форма відображення, якій притаманні такі риси:
- пізнання є формою духовного (ідеального) відображення та освоєння дійсності. Пізнання як відображення – це здатність людського мозку відтворювати в певній ідеальній формі і до певної міри повноти існуючих об’єктів, їх властивостей і зв’язків. Такими формами є відчуття, уявлення, умовиводи, тобто в людському мозку формуються суб’єктивні образи явищ і предметів.
- джерелом пізнання є об’єктивна реальність, яка не залежить від свідомості. Ніяке пізнання неможливе без дії предметів, явищ матеріального світу на свідомість.
- процес пізнання має суспільно-історичний характер. Пізнавальні здібності формуються у процесі суспільної взаємодії.
- основу процесу пізнання становить суспільно-виробнича, соціально-політична, науково-експериментальна та інша діяльність людей.
- пізнання є не пасивним спогляданням дійсності, а активним процесом. Знання формуються на основі усвідомлення цілей, настанов і змісту практичного впливу людини на об’єкт.
- пізнання – це складний, суперечливий, нескінченний за своїми проявами процес наближення образів свідомості до об’єкта пізнання.
Рух думки відбувається від незнання до знання.
Пізнання – це зумовлений законом соціального розвитку, нерозривно пов'язаний з практикою процес активно-діяльного відображення в свідомості людей об’єктивної і суб’єктивної дійсності, основним результатом якого є знання.
Отже, знання – це результат пізнавальної діяльності, виражений в ідеальних образах і закріплений в знаках природних або штучних мов.
Суб’єкт і об’єкт пізнання:
Суб'єктом пізнання вважається суспільство, окремі народи, нації, групи людей, які вирішують питання пізнаваності світу. Зрозуміло, що суспільство здійснює пізнання через конкретних індивідів, які мають певний досвід, підготовку до пізнавальної діяльності, використовують ті чи інші засоби пізнання і таке інше. До німецької класичної філософії суб'єктом пізнання вважалася окрема людина. Але ж суб'єктом історичного процесу є народ, як творець історії. Люди створюють матеріальні та духовні цінності вступаючи в певні суспільні відносини в ході практичної діяльності. Тому окрема людина завжди виступає представником конкретного суспільства, яке знаходиться на тому чи іншому шаблі розвитку пізнання.
Об'єктом пізнання вважаються ті предмети і процеси об'єктивної реальності, які потрапили в коло практичної та пізнавальної діяльності людини. Об'єктом пізнання можуть бути предмети і явища природи, навіть, сама мислення людини. Слід відрізняти поняття "об'єкт пізнання" і "предмет пізнання". В одному і тому ж об'єкті можуть бути різні предмети пізнання. Скажімо, людина може бути об'єктом пізнання філософії, психології, медицини. Але предмети пізнання цих наук будуть різними. Тому що філософію в людині цікавлять такі питання як природа людини, її сутність, сенс буття, а медицину - причини тих чи інших захворювань, методи їх лікування та інше.
Взаємодія суб'єкта та об'єкта пізнання
Слід зазначити, що процес пізнання має мету адекватно відобразити сутність предметів та явищ природи, суспільства та мислення в цілях задоволення потреб суспільно-історичної практики. Реалізується
ця мета в результаті діалектичної взаємодії суб'єкта та об'єкта пізнання. Зміст знань людей визначається як особливостями суб’єкта пізнання так особливостями об'єкта. В історії філософії дуже довго існувала думка про те, що характер знань людей залежить тільки від об'єкта пізнання. Кант зробив висновок про те, що специфіка суб'єкта, а не об’єкта є головним фактором, який зумовлюй той чи інший характер знань. Інші представники німецької класичної філософії також вважали, що діяльність суб'єкта - це особливий вид духовної діяльності, що створює об'єкти. Але, мабуть не слід перебільшувати як роль суб'єкта так і об'єкта в процесі пізнавальної діяльності.
Суб'єкт та об'єкт пізнання весь час змінюється. Це пов'язано з тим, що збагачуються знання людей, засоби пізнавальної діяльності. Можна сказати, що вчений-астроном ХVII ст. дивився на зоряний світ зовсім з іншої "печери", ніж сучасний вчений-астроном. Звичайно, що й природа, суспільство, людина також перебувають в стані руху та розвитку. Змінюється й характер взаємодії суб'єкта та об'єкта пізнання.
Існує два напрямки пізнання – ідеалістичний і матеріалістичний. В процесі пізнання людина усвідомлює і перетворює світ. В цьому сутність пізнання. Процес пізнання розвивається від живого споглядання до абстрактного мислення і до практики. Тобто метою пізнання є практика.