3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.

Філософія – це наука про загальні закони розвитку та взаємозв’язку людини, природи і суспільства. Крайньою позицією щодо сутності філософії є ототожнення її з наукою. Найчастіше специфіку філософії вбачають у вищому рівні уза­гальнення. Дійсно, результати філософського пізнання формулюються в універсальних, граничного рівня узагальнення положеннях. Наука теж уза­гальнює здобуте знання. Філософію з наукою зближує принципова тео­ретичність, прагнення не тільки до узагальнення, до максимальної раціо­налізації знання, але й до обґрунтованості, доказовості суджень, системності і логічності думки. І філософія, і наука спрямовані, перш за все, на здо­буття певних знань, їх основною функцією є функція пізнавальна. Все це робить філософію «наукоподібним» знанням. Але знання, на яке націлена наука і філософія, - різного ґатунку. Якщо наука прагне здобути знання законів фізичного, емпіричного світу, яке, врешті решт, за словами одного з філософів, є «знанням заради досягнення і панування», то філософія є знанням «заради спасіння» (М. Шелер), знанням про те, «як жити». А знан­ня, «як жити» вже не є строго науковим, бо стосується вічних проблем людського існування. Воно є знанням світоглядним.Філософія - це не наука, а цілком самостійна, унікальна форма осяг­нення світу. Але філософія має ознаки науковості, вона орієнтується на наукові критерії знання. Філософія є таким способом мислення, коли пред­мет пізнання (він може бути будь-яким - від космосу і природи до інтимно-душевної сфери людини) розглядається з позиції граничної мети існування людини, сенсу її життя, призначення у світі. А призначення людини -реалізуватися, відбутися, стати людиною. Адже людина є самостворюючою істотою, символом чого є визнання її як «образу і подоби Божої». Лише внаслідок такого призначення людини у світі і виникають всі світоглядно-філософські проблеми.

Прагнення будь-що-будь уподібнити філософію науці, саме «науковіс­тю» виправдати сам факт її існування, виходить з переоцінки значимості науки, з піднесення її в культ. Але не все, що не є наукою, обов'язково по­гане, неповноцінне або недосконале. Мистецтво, релігія, мораль - це все не наука у духовній культурі людства. Так само філософія не тотожна науці, але від того вона не стає гіршою. Як колись висловився всесвітньо відомий фізик Е. Фейнман, «якщо філософія - не наука, то це не означає, що з нею щось не гаразд. Просто не наука вона і крапка».

Філософія (по Канту) – це вчення про те, яким потрібно бути, щоб бути людиною.

Задовго до появи філософії як науки виникла філософська думка, вона виникла тоді, коли була перша спроба людини пояснити світ не за допомогою богів а за допомогою свого розуму (в той момент коли людина набула властивість здивовуватися – Аристотель) – II тис. до н.е. у Стародавніх Індії та Китаї. Це було прагнення людини до мудрості, пізнання світу, явищ, що відбуваються у природі та суспільстві. З часом вона набуває теоретичного характеру і постійно розвивається.

Саме слово «Філософія» (з давньогрецького «любов до мудрості») було введене Піфагором в VII ст. до н.е.

Виникла філософія на основі міфології та релігії. Філософія вважається «праматір’ю всіх наук» і є фундаментом навіть для більшості сучасних наук (соціальних, психологічних, природничих, математичних та багато інших). Дуже схожою на філософію є релігія. Але релігія – це масовий спосіб мислення, а філософія – елітарний.