36.Категорія буття. Вчення про буття як вихідна основа філософського знання.

Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядаються в онтології(вчення про буття)Розглядаючи проблему буття, ф-ія виходить з того , що світ існує.Ф-ія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв’язок всезагального хар-ру : предмети і явища світу.Вони разом з усіма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з усім тим, що є, існує у світі.Природне і духовне, індивіди і суспільство існують у різних формах;їх різне за формою існування – передумова єдності світу.Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу.

бутя – найширше(абстрактне) поняття, термін «бути» означає бути в наявності, існувати. Признання факта існування різноманітних речей навколишнього світу, природи й суспільства, самої людини, є першою предпосилкою формування картини світобудови. Із цього витікає другий аспект проблеми буття, котрий відіграє значний вплив на світобачення людини. У Платона Буття протистоїть категорія «ніщо». У Демокріта – порожнеча, у Платона – чиста можливість, пасивність і залежність. Третій аспект проблеми – пов`язаний з признанням єдності світобудови. Людина в своєму повсякденному житті, практичній діяльності приходить до висновку про свою спільність з іншими людьми, існування природи і.т.д. Але в той же час для нього не менш очевидні й відмінності, котрі існують між людьми, речами, між суспільством і природою і.т.д. І. звичайно, виникає питання про можливість всезагального, а саме загального для для всіх явищ оточуючого світу..

Серед основних форм буття розрізняються :

1.буття речей, процесів (буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною)

2.буття людини( у світі речей і сецифічне людське буття)

3.Буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне;

буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої людини в історичному процесі) і суспільне буття.

37.Проблема пошуків субстанції буття. Категорії матерії та духу як основні варіанти з’ясування субстанції буття

Субстанция(лат. sub - под чемто,stantium - местоположение )– философское понятие классической традиции для обозначения объективной реальности в аспекте внутреннего единства всех форм её саморазвития.

Спиноза учил, что сущ лишь одна субстанция - природа, кот является причиной самой себя. Прир. является с одной стороны природой творящей, а с др. - природой сотворенной. Как природа творящая она есть субстанция, или, что тоже самое - бог. Отождествляя прир и бога, Спиноза отрицает сущ. сверхприродного существа, растворяет бога в природе и тем самым обосновывает материалист. понимание природы.

Обосновывает важное различие между сущностью и существованием. В единичных, преходящих вещах сущн. не совп. с существ., но в вечной и бесконечной субстанции из сущности с необходимостью следует ее существование. Поэтому бытие бога (или субст) может быть доказано, т.е существование бога м.б. выведено из понятия о сущности бога (природы). Бытие субст. одновременно и необходимо и свободно т.к. не сущ. никакой причины, кот. побуждала бы субст к действию,кроме ее собств. сущности. Единичная вещь не следует из субст как из своей ближ. причины. Она может следовать только из др. конечной вещи. Поэтому всякая ед. вещь не обладает свободой.

Лейбниц развивает учение о бытии в форме учения о субстанции. Декарт свел материальность к протяжению. Лейбниц полагал, что из протяжения могут быть выведены лищь геометр, но не физ св-ва тел: их движение, действие , сопротивление... Поэтому необходимо предполагать в субст такие св-ва, из кот могли бы быть выведены основные физ хар-ки тел. То, что вещи обладают собств. действием приводит Лейбница к выводу, что вещи в сущности силы. Любая вещь - субстанция, следов. число субст. бесконечно. Каждая субст. или сила есть единица бытия или монада. Монада - духовная единица бытия, духовный атом.

Число является внешним выражением духовной сущности монады, выр ее пассивности, ограниченности. Однако пассивность - производный момент монады. Первичные качества кот - самостоятельность, самодеятельность. Благодря мон. материя обл. способностью вечного самодвижения. Как субстанции монады независимы друг от друга. Между ниим нет физ взаимодействия. Однако, будучи независимы, мон. не изолированы: в каждой монаде отражается весь мировой строй, вся совок. монад. Поэтому Лейбниц назыв м. “живым зеркалом” вселенной.

Для определения субстанции бытия были выдвинуты 3 основных учения.

Все философские течения при решении проблемы субстанции бытия выступают в качестве монистических, дуалистических или плюралистических приверженцев.

Монизм(monos-один) – учение о наличии одной единственной субстанции в качестве основы мира. Материалистический или идеалистический.

Дуализм(duo-два) – концепции, в которых признается равноправие материального и духовного начал (концепция Р.Декарта, картезианская школа).

Плюрализм(pluralis-много) – учение о том, что во Вселенной существуют одновременно много равноправных физических субстанций.