- •1.Філософія як форма духовної культури та основа людського світорозуміння
- •2. Єдність філософії та інших форм духовної культури людства
- •3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.
- •4.Предмет філософії як науки. Його історичний розвиток.
- •5. Структура філософського знання
- •6.Головне питання філософії та його роль в формуванні філософських течій. Дві сторони основного питання філософії (онтологічне та гносеологічне)
- •7.Матеріалізм та ідеалізм як головні філософські течії. Форми існування матеріалізму та ідеалізму
- •8.Діалектика і метафізика як методи створення філософської картини світу, їх сутність і роль у філософському пізнанні.
- •9.Основні функції філософії в життєдіяльності суспільства і людини
- •10.Філософія Давньої Індії: її основні течії та ідеї
- •11. Філософські течії Давнього Китаю
- •12. «Матеріалістичні» течії у філософії Давньої Греції
- •13. «Ідеалістичні» течії в філософії Давньої Греції
- •14. Людинознавчі напрями у філософії Давньої Греції
- •15.Філософія періоду еллінізму
- •16.Філософія Давнього Риму
- •17.Основні філософські течії доби Середньовіччя
- •18.Сутність філософської суперечки між номіналізмом та реалізмом
- •19.Особливості та основні напрямки філософії доби Відродження
- •20.Антропоцентризм та натурфілософія епохи Відродження
- •21.Раціоналізм як напрямок філософії Нового часу
- •22.Емпіризм як напрямок філософії Нового часу
- •23.Суб’єктивний «ідеалізм» Дж.Берклі та д.Юма
- •24. «Монадологія» г.Лейбница
- •25.Основні філософські ідеї Німецької класичної філософії
- •26.Особливості та основні напрямки некласичної філософії
- •27. «Філософія життя» як напрям сучасної філософії
- •28.Позитивізм: сутність, принципи та основні етапи розвитку
- •29. Фрейдизм та психоаналіз
- •30.Екзистенціалізм як людинознавчий напрям сучасної філософії
- •31.Постмодернізм як сучасний етап розвитку філософії
- •32.Філософські ідеї в культурі Київської Русі та філософська думка 14-16 ст.
- •33.Філософія Києво-Могилянської академії
- •34.Філософська система г.С. Сковороди
- •35.Українська філософія 19-20 ст.
- •36.Категорія буття. Вчення про буття як вихідна основа філософського знання.
- •37.Проблема пошуків субстанції буття. Категорії матерії та духу як основні варіанти з’ясування субстанції буття
- •38. Рух і розвиток як атрибути Всесвіту. Основні форми та типи руху й розвитку
- •39.Простір і час як атрибути Всесвіту. Основні теоретичні погляди на сутність простору й часу
- •40. Людина як предмет філософії. Поняття «людина», «біологічний індивід», «індивідуальність». Поняття сутності людини.
- •41. Проблема походження людини. Поняття антропосоціогенезу. Соціалізація та окультурювання як становлення людини сучасного типу
- •42. Передумови виникнення свідомості
- •43. Свідомість як атрибут людини. Філософське розуміння сутності, структури та функцій свідомості
- •44. Позасвідомі форми регуляції життєдіяльності людини. Безсвідоме, підсвідоме, і над свідоме як складові у структурі позасвідомого
- •45. Мислення як атрибут людини. Сутність мислення. Його основні рівні та форми мислення
- •46. Мова як атрибут людини. Філософське поняття мови. Види мов у природі, техніці, людській діяльності
- •48.Сенс життя і ставлення до смерті.
- •49. Сутність і структура процесу пізнання.
- •50. Чуттєве та раціональне пізнання як основні рівні пізнавальної діяльності людини. Форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- •51. Емпіричне та теоретичне як основні історичні ступені процесу пізнання. Основні форми емпіричного та теоретичного пізнання.
- •52. Істина і заблудження як результати пізнання. Розмаїття критеріїв істинності знання.
- •53.Основні форми та методи наукового пізнання.
- •54.Поняття практики. Практика як критерій істини.
- •55. Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток. Альтернативні концепції розвитку.
- •56.Основні принципи філософської методології.
- •57. Основні закони діалектики
- •58.Особливості існування системи філософсько-методолгічних категорій.
- •59.Предмет соціальної філософії та історичні особливості її розвитку.
- •60.Системний характер суспільства. Суспільство як складна нелінійна система.
- •61.Основні теоретичні концепції з’ясування сутності суспільства.
- •62. Поняття «суспільне виробництво». Структура суспільного виробництва.
- •64. Матеріальне виробництво в структурі суспільного виробництва.
- •65. Поняття «спосіб матеріального виробництва». Структура способу матеріального виробництва.
- •67.Духовна життєдіяльність суспільства. Структура духовної життєдіяльності суспільства.
- •68.Поняття суспільної свідомісті: рівні та форми.
- •69. Глобальні проблеми сучасності і їхнє філософське осмислення.
51. Емпіричне та теоретичне як основні історичні ступені процесу пізнання. Основні форми емпіричного та теоретичного пізнання.
У науці розрізняють емпіричний і теоретичний рівні дослідження.
Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт вивчення і реалізується через спостереження та експеримент.
Теоретичне дослідження концентрується навколо узагальнюючих ідей, гіпотез, законів; принципів. Дані як емпіричного, так і теоретичного дослідження фіксуються у вигляді висловлювань, в яких містяться емпіричні і теоретичні терміни. Емпіричні терміни входять у висловлювання, істинність яких може бути перевірена в експерименті.
Емпіричний рівень. Основними способами емпіричного дослідження є експеримент (від лат. «ехрегітепіит» — спроба, дослід). Експеримент — це апробування явищ, які вивчаються, в контрольованих умовах. Експериментатор прагне виділити досліджуваний процес у чистому вигляді, позбавитись перепон в одержанні інформації. Постановці експерименту передує відповідна підготовча робота: розробляється програма, виготовляються спеціальні предмети, уточнюється теорія і т. д. Складовими експерименту є: експериментатор, явище, що вивчається, прилади, засоби спостереження. Завдання дослідника полягає не в тому, щоб показати об'єкт як такий, а в тому, щоб пояснити його поведінку в будь-яких ситуаціях. Емпіричне пізнання неправомірно зводити до чуттєвого пізнання.
Спостереження — особливий, цілісний спосіб вивчення природних і соціальних явищ. Якщо в експерименті керують умовами його проведення, то в спостереженні процеси віддані природному ходу подій. Спостереження можна вважати своєрідним експериментом.
Модельне експериментування — дослідження проводиться не над оригіналом, а над моделлю (яка може мати фізичну, математичну або якусь іншу природу). Важливо, щоб маніпуляції з моделлю давали можливість транслювати одержані відомості на оригінал. Це можливо за умови, якщо властивості дійсно відповідають властивостям оригіналу. Повна відповідність властивостей моделі й оригіналу ніколи не досягається, адже модель не є оригінал. Проте іноді можна задовольнятися й частковим успіхом, особливо коли об'єкт, що вивчається, недосяжний немодельному експерименту.
Математичне моделювання — метод, що знаходиться на межі емпіричного і теоретичного; він дозволяє відносно швидко прорахувати різні варіанти розвитку процесів, які вивчаються. Те ж саме відноситься і до мислительного експерименту, коли розглядаються можливі ситуації та їхні наслідки.
Теоретичний рівень дослідження реалізується через поняття, закони, принципи. Теорія є системою понять, законів і принципів, яка дозволяє описати і пояснити певний клас явищ.
При осмисленні теоретичного рівня пізнання найбільші труднощі викликає розуміння наукових абстракцій. Поняття «абстрактне» протиставляється поняттю «конкретне», яке в перекладі з латинської означає «згущене», «компактне», тобто єдність багатоманітного.
Абстрактне є щось віддалене від багатоманітного; тобто це грань, риса, властивість цілого. Наукові абстракції мають справу не просто з абстрактним, а з таким абстрактним, яке є загальне (тобто у формі думки). Причому наукова абстракція часто є ідеалізацією, мисленним конструюванням понять про такі об'єкти, процеси, явища, які ще начебто існують, але мають образи (прообрази). Наприклад, в реальній дійсності немає абсолютно твердих, абсолютно чорних або білих тіл. Однак прообразом чорного буде певне темне тіло. Ідеалізація дозволяє отримати точне теоретичне знання. Ефективність наукової абстракції полягає, насамперед, у вираженні нею загального, те, що властиве класу об'єктів, причин, явищ.
Ідеалізація слушна лише в тому випадку, якщо потрапляє «всередину» інтервалу
абстракцій. Наприклад, до певних меж щось можна вважати чорним, а далі — ні. Ідеалізація — це форма виділення загального. Вона дозволяє побачити ті аспекти явищ, які виявляються тільки в процесі наукового дослідження. Якщо наукові знання вдається об'єднати в систему, то їх використання стає особливо ефективним. Теорія дозволяє пояснити величезну кількість фактів, отримати в лаконічній формі змістовну інформацію, прогнозувати майбутній хід подій.