25.Основні філософські ідеї Німецької класичної філософії

У об’єм поняття «класична німецька філософія» входять філософські системи Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля і Фейєрбаха. Створені за порівняно короткий історичний період, ці системи мають деякі спільні ознаки. Так до них відносять, по-перше, розвиток діалектики не тільки як способу критики «чистого розуму» (Кант) , але і як способу цілісної системи логічних категорій. Принцип тотожності діалектики, логіки і теорії пізнання найбільш широке твердження у філософії Гегеля. По-друге, застосування діалектичного методу до історичного процесу, спроби сформулювати закони суспільного розвитку, на базі об’єктивного ідеалізму. По-третє, віра в історичний прогрес, у продуктивність наукового, у тому числі філософського пізнання. І, нарешті, гуманізм, глибока повага до людини, котра виступає як ціль, а не засіб і як універсальний предмет філософії (антропологічний матеріалізм Фейєрбаха).

Класична німецька філософія поклала знайомий відбиток на майбутній хід розвитку світової філософської думки. Вона послугувала теоретичним джерелом формування філософських поглядів Маркса та Енгельса, Герцена та Чернишевського. На її базі виникли філософські школи неокантіанства та неогегельянства, розквіт діяльності котрих припадає на останню третину ХІХ і першу третину ХХ ст.

26.Особливості та основні напрямки некласичної філософії

надзвичайну різноманітність і множинність філософських вчень, концепцій, теорій, напрямків ХХ століття. Причина цьому, можливо, демократизація громадського життя, ріст ступеня свободи особи. Воля є каталі¬затором творчості, а творчість - це завжди розмаїтість. Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмінних амбіцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціального прогресу, тобто—перегляд традицій класичного раціоналізму. Критика цієї традиції здійснюється з двох боків: по-перше, з боку ірраціоналізму, по-друге, з позиції сучасного раціоналізму, що змінив свою форму і став більш скромним і обачливим.

Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнання, то сучасна неокласична філософія стає філософією людини і філософією мови.

На перший план виходять проблеми людської суб’єктивності, духовного досвіду людини, світу її повсякденності, проблеми культури та історії, морально-етичні проблеми, проблеми мови та спілкування(комунікації).

І все-таки серед самих різних по типу філософствування і методоло¬гії теорій можна виділити два основних напрямки, які протиле¬жним чином реагують на нашу епоху - епоху науково-технічної революції (НТР), епоху технічної цивілізації.

Отже, основні напрямки сучасної філософії:

1.Сцієнтизм—світогляд, який позитивно оцінює соціальні наслідки НТР, вважає головним завданням філософії—обслуговування бурхливого розвитку науки. Найбільш відомі в цьому напрямку різні школи позитивізму і неопозитивізму.

2.Ірраціоналізм—негативна реакція на НТР, усвідомлення нерівномірності технічного і духовного прогресу; констатація духовної кризи, песимістичні прогнози майбутнього. В центрі філософії—людина—загублена і «занедбана» в сучасному технічному світі. Основні школи: психоаналіз, неофрейдизм, філософія життя, екзистенціалізм.

Не займають таких крайніх позицій і не укладаються в цю схему: феноменологія,

прагматизм, теїстичні концепції а) неотомізм ;б) персоналізм.

Найбільш поширеними і впливовими вченнями сучасної філософії стають ірраціоналістичні вчення. Саме вони здійснили так званий «бунт проти розуму», відверто зреклися від раціоналізму та сцієнтизму. У центрі їхньої уваги—проблеми людського існування. Розум, згідно ірраціоналістичній концепції, відіграє другорядну роль. Усі форми ірраціонального, свідомого в людини проголошуються вторинними, похідними, а вирішальне значення у людському житті відводиться таким чинникам, як інстинкт, воля, підсвідоме, переживання, інтуїція, віра тощо. Своє завдання ірраціоналістична філософія вбачає не в пізнанні об’єктивних законів світу (існування яких вона не визнає), не в пошуку об’єктивної істини, а у визначенні певних духовних орієнтирів, що допомагають людині осмислити власне життя. Питання про сенс людського життя постає тут особливо гостро, у зв’язку з чим згасає інтерес до природи і зростає інтерес до історії.