
- •1.Предмет та періодизація історії філософії
- •2.Історія філософії як наука та принципи її періодизації
- •3.Становлення філософських поглядів у країнах Стародавнього Сходу.
- •4.Філософія Стародавньої Індії
- •5.Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •6. Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •8.Філософія школи санхя
- •9.Школа йоги: основні ідеї.
- •10.Філософія Буддизму
- •12. Філософське вчення Конфуція та його послідовників.
- •13.Філософія Мен Цзи
- •14. Філософія Сюнь Цзи
- •15.Філософська школа законників(легістів)
- •17. Основні етапи розвитку та специфіка античної філософії
- •18. Мілетська школа: Фалес, Анаксімандр,наксімен.
- •19.Філософське вчення Геракліта Ефеського
- •20. Філософія піфагорійців
- •22. Апорії Зенона Елейського
- •23Філософія Емпедокла
- •24.Філософське вчення Анаксагора
- •25. Атомістична філософія Демокріта
- •26.Софістика
- •27.Філософія софістів
- •28.Філософія Сократа.
- •30. Малі сократичні школи
- •31. Об’єктивний ідеалізм Платона.
- •32 Гносеологія Платона.
- •33. Докази безсмертя душі (Платон)
- •34. Філософське вчення Арістотеля.
- •36.Критика Арістотелем учення Платона про ідеї
- •37. Риси елліністичної філософії.
- •39. Ф. Епікура
- •40.Матеріалізм Kapa
- •41.Філософія стоїків
- •42. Античний скептицизм (Піррон)
- •43. Неоплатонізм Плотіна
- •44. Християнство і античність: джерела середньовічної філософії
- •45. Екзегетика Філона Олександрійського
- •47.Патристика.
- •48. Східна апологетика. Юстин Мученик
- •49. Олександрійська богословська школа. Климент Олександрійський.
- •50.Східна апологетика. Оріген.
- •51. Західна апологетика.Тертуліан
- •52 Каппадокійські отці церкви. Аврелій Августин.
- •53. Проблема віри і розуму у ф. Августина
- •54. Теорія ілюмінації Августина
- •55. Проблема добра і зла у філософії Августина.
- •56.Боецій і його філософське вчення.
- •57 Схоластика
- •58. Суперечка про природу понять у середньовічній ф.: реалізм і номіналізм.
- •59. Філософія а. Кентерберійського
- •64.Основні риси та періодизація філософії епохи Відродження
- •65. Гуманістичні ідеї у творчості ф. Петрарки
- •67. Пантеїстична натурф. Джордано Бруно
- •69, 70. Проблема методу наукового пізнання в філософії XVII ст.: ф.Бекон і р.Декарт.
- •71. Принцип універсального сумніву р. Декарта
- •72. Дуалізм картезіанської філософії
- •73, 74, 75. Три вирішення субстанційної проблеми: Декарт, Спіноза, Ляйбніц
- •76.Філософське Вчення Гоббса
- •78. Суб’єктивний ідеалізм Берклі.
- •79. Скептицизм Юма.
- •80. Загальні риси ф. Просвітництва
- •81. Теорія пізнання Канта
- •82. Об'єктивний ідеалізм Гегеля
- •83. Антропологічний матеріалізм л. Феєрбаха
- •85.Екзистенційна філософія і її представники.
- •86. Позитивізм
80. Загальні риси ф. Просвітництва
Про-тво це середина XVII — XVIII ст. — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства.
Термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784 р.). Ідеї - в Англії, потім у Франції, пізніше в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший сформувався у Франції: саме звідсіля ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.
Характерними рисами Просвітництва є:
1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності.
Просвітництво сповідувало справжній "культ розуму", вбачаючи в ньому той "архімедів важіль", за допомогою якого можна перевернути всю систему громадського та духовного життя.
2. Рушійна сила історичного розвитку і умова торжества розуму -
розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. безмежна віра в перетворювальні можливості освіти. Постулати Просвітництва започаткували те соціальне піднесення, яке завершилося Французькою буржуазною революцією 1789— 1794рр.
3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому
політичному розкріпаченню.
4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.
81. Теорія пізнання Канта
Засновником класичної німецької філософії суттю якого був розгляд пізнання як діяльності, яка відбувається відповідно до своїх законів, був Іммануїл Кант (1724-1804) У творчій діяльності Канта виділяють два періоди: докритичний і критичний. У першому періоді (до 70-х років) Кант досліджував переважно природничі питання, а також намагався вирішити деякі філософські проблеми: питання про буття, питання філософії природи, філософії релігії, етики, логіки, виходячи з переконання, що філософія може бути розроблена та обґрунтована як умоглядна наука, без звернення до досвіду. В докритичний період вченню Канта були притаманні елементи матеріалізму і діалектики. У другому періоді (з початку 70-х років) Кант став на шлях заперечення пізнання речей, їх сутності. Предмети природи знаходяться поза нашою свідомістю, незалежно від неї. Але образи їх, що виникають у нашій свідомості, не схожі, не ідентичні з предметами, так само як дим не схожий на вогонь.
Отже, Кант намагався з'ясувати гносеологічні (пізнавальні) проблеми: пізнавальні здатності людської свідомості і межі пізнавальних можливостей людської свідомості.
Згідно з Кантом, розум творить три ідеї: психологічну (ідея про душу як безумовну цілість всіх зумовлених психічних явиш;); космологічну (ідея про світ як безумовну цілість нескінченного ряду причиново зумовлених явиш, (причин і дій)); теологічну (ідея про Бога як безумовну причину всіх зумовлених явищ).
Питання етики Кант тісно поєднує зі свободою волі, згідно з якою людина несе відповідальність за свої дії.
Кант вважав, що людській природі споконвіку властива владна сила, яка визначає практичну поведінку людей і надає їй морального характеру
Таким чином, основною рисою філософії Канта є її двоїстість, поєднання в одній системі різнорідних, протилежних філософських напрямків. Основна суперечність філософського вчення Канта - по невідповідність між визнанням ним існування речей, явищ природи поза свідомістю людини і запереченням їхнього пізнання (речі - об'єктивні, але непізнавані).