79. Поняття та види міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки проводяться перш за все у зовнішній торгівлі за надані послуги і продані товари та некомерційні операції при кредитуванні й русі капіталів між країнами, в тому числі пов'язаному з будівництвом об'єктів за кордоном при наданні різноманітної допомоги, підтримки.

Міжнародні розрахунки – це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та громадянами різних держав на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі із зовнішньої торгівлі, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення цими установами кореспондентських рахунків, переважно у безготівковому вигляді.

Основні форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообороту. За строками виділяються негайні платежі – сконто і платежі в кредит – інстолмент. За порядком документообороту основними є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами та розрахунки за відкритими рахунками.

Негайний платіж виконується після одержання покупцем товару чи документів на нього. Якщо оплата відбувається не пізніше 5-10 днів, то постачальник, звичайно, робить покупцеві знижку із ціни у розмірі близько 3 %. Ця знижка називається «сконто» (звідси і назва форми платежу). Термін «готівковий», який іноді вживається щодо цього платежу, не слід розуміти буквально. Він лише підкреслює швидкість здійснення операцій, але зовсім не характеризує зовнішньої форми платіжних засобів.

Під платежем у кредит у міжнародній практиці розуміють тільки комерційний кредит, тобто кредит, який надають один одному експортер чи імпортер у вигляді відстрочки чи задатку. Оплата ж за рахунок одержаних від уряду чи банків позичок не вважається платежем у кредит, оскільки імпортер платить негайно.

Банківський переказ представляє собою доручення одного банку іншому виплатити певну суму отримувачу. За його допомогою здійснюються авансові платежі або оплата вже отриманого товару імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Крім того, за допомогою банківського переказу можуть погашатися борги за кредит, врегульовуватись скарги (рекламації), здійснюватись розрахунки за неторговельними операціями. Використання банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних розрахунків.

Платіж на відкритий рахунок найменш надійна форма. Експортер поставляє товари, імпортер переказує гроші на день платежу. Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна сума заноситься імпортером на рахунок експортера. Платежі здійснюються за згодою у встановлений період, а остаточне врегулювання заборгованості з відкритого рахунка – через банки, із застосуванням інших форм міжнародних розрахунків. Тому банки, як правило, не виділяють міжнародні розрахунки з відкритого рахунка, а включають їх в інкасо чи через банківські перекази.

Інкасо – банківська операція, за допомогою якої банк, за до­рученням свого клієнта (експортера), отримує згідно з розрахунковими доку­ментами належні йому грошові кошти від платника (імпортера) за відванта­жені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і за­раховує їх на його рахунок у банку. Спрощено інкасо можна виз­начити як доручення продавця (кредитора) своєму банку отрима­ти від покупця (платника) безпосередньо чи через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що цю суму буде сплаче­но у встановлений термін.

Завдяки значно меншим формальним вимогам ця банківська послуга є більш дешевою і гнучкою в порівнянні з документарним акредитивом. Розрахунок за інкасову форму більш вигідний покупцю (імпортеру), оскільки зберігає його право власності на товар до моменту оплати розрахункових документів. Разом з тим недоліком інкасової форми розрахунків є велика тривалість часу проходження документів че­рез банки, можливість відмови чи затримки покупцем оплати представлених документів. Тому інкасова форма розрахунків застосовується в тому випадку, коли: експортер не сумнівається у своєму контрагенті за договором, оскільки між двома сторонами діють перевірені часом відносини; політичні, економічні і правові умови в країні імпортера, розглядаються як стабільні; у країні покупця немає імпортних обмежень або якщо є такі, останній завчасно одержав усі необхідні дозволи на здійснення угоди; у країні експортера немає твердих обмежень термінів здійснення розрахунків за отриманий товар.

На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розра­хунків і використовується тільки при міжнародних розрахунках. Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості: 

• документарний характер – банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів;

• розрахункові документи акцептуються імпортером у попередньому порядку; 

• широко застосовується кредит: експортеру, як дисконт векселя; імпортеру, як підтоварні позики. 

Інкасові платежі класифікують так:

1. При використанні зовнішнього (експортного) інкасо банк зобов'язується отримати платіж по чеку, тратті, банківському чеку або простому векселю у особи, що знаходиться за кордоном, наприклад, у зарубіжного імпортера, від імені свого клієнта-експортера.

2. При використанні внутрішнього (імпортного) інкасо банк допомагає зарубіжному банку отримати платіж по чеку, тратті, банківському чеку або простому векселю від резидента, тобто допомагає зарубіжному банку в отриманні платежу від свого клієнта-імпортера за дорученням зарубіжного постачальника.

Є два основні види інкасо: чисте і документарне.

Чисте інкасо – інкасація фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто банки обробляють тільки вексель (простий або переказний), чек або інші фінансові документи і не обробляють рахунок-фактуру, коносамент, транспортну накладну й інші.

Документарне інкасо – інкасація фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами або інкасація лише комерційних документів, які не супроводжуються фінансовими документами. Це своєрідний компроміс між авансовим платежем (коли покупець розраховує на експортера, що повинний відправити товар відповідно до замовлення й оплати) і торгівлею по відкритому рахунку (коли експортер розраховує на покупця, який повинен оплатити відправлений йому товар).

Гарантованою і більш дорогою формою міжнародних розрахунків є акредитив. Уніфікованими правилами документарних акредитивів він розглядається як: „будь-яка угода, як би вона не була названа чи означена, в силу якої банк (банк-емітент або банк покупця), діючи на прохання і на підставі інструкції клієнта (замовник акредитиву або покупець), повинен здійснити платіж третій особі (бенефіціару, продавцю), або повинен оплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), що виставлені бенефіціаром, або надає повноваження іншому банку здійснити такий платіж, оплатити, акцептувати чи негоціювати (купити) переказні векселі (тратти), при наявності передбачених в акредитиві документів та виконанні інших умов акредитиву. Тобто, це є умовним грошовим зобов'язанням банку здійснити платіж, акцепт або негоціацію тратт, або надати повноваження іншому банку на здійснення цих дій, на користь продавця.

Виходить, в основі акредитиву лежить формула – «гроші проти документів», тобто продавцю гарантується негайна оплата відвантажених товарів або наданих послуг, і він застрахований від неплатоспроможності чи відмови покупця платити; а покупцю – що виплачені ним засоби не пропадуть і надійдуть у розпорядження продавця після того, як він виконає свої зобов'язання. Саме в цьому і складається перевага акредитивної форми розрахунків. Але основним її недоліком є вартість акредитива (комісійні банків за авізування, підтвердження, перевірку документів, платіж), що значною мірою і впливає на активність його використання в зовнішньоторговельних відносинах .

Застосовується наступна схема розрахунків за допомогою акредитиву:

1. Покупець (зарубіжний покупець/вітчизняний імпортер) і продавець (вітчизняний експортер/зарубіжний постачальник) перш за все укладають контракт, у якому передбачають форму розрахунку за допомогою акредитиву.

2. Покупець доручає банку, що його обслуговує, виставити акредитив на користь продавця.

3. Банк-емітент (банк покупця) відкриває акредитив та сповіщає про це свого клієнта. Тим самим він гарантує платіж бенефіціару за умови, що той буде дотримуватись відповідних строків і умов.

4. Банк-емітент повідомляє авізуючий банк (банк продавця) про відкриття акредитива бенефіціару на конкретну суму. Авізуючий банк повідомляє про це свого клієнта, а також слідкує за дотриманням умов акредитиву, що вказані банком-емітентом, але не приймає на себе ніяких зобов'язань щодо гарантування платежу продавцеві. Подібна гарантія виходить від банку-емітента акредитива.

5. Відвантаження продавцем товару.

6. Продавець надає банку, який вказаний в акредитиві відповідні, також зазначені в акредитиві, документи (транспортні документи, копії рахунків-фактур, страховий поліс) – документарний акредитив.

7. Якщо документи, надані експортером, оформлені правильно, то покупець повідомляє банк про виконання умов акредитиву. У результаті цього відбувається переказ визначеної суми коштів з акредитива авізуючому банку. Продавець може вибрати один з чотирьох можливих способів платежу, залежно від того, що передбачено умовами акредитиву: негайний платіж по векселю; відстрочений платіж по векселю; акцепт векселя; облік векселя .

В усіх акредитивах обов’язково має передбачатись дата закінчення строку його дії і місце подання документів для здійснення платежу.

Розрізняють такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні, покриті і непокриті, підтверджені і непідтверджені, переказні, револьверні (поновлені), акредитиви з “червоною міткою”. У банківській практиці застосовуються й інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених вище видів.

Відкличний (відзивний) акредитив – це акреди­тив, що може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення бенефіціара при недотриманні умов, передбачених договором. Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє авізуючий банк, а останній повідомляє бенефіціара. Безвідкличний (безвідзивний) акредитив не може бути зміне­ним або анульованим без згоди бенефіціара, на користь якого він відкритий, і банка-емітента. Такий акредитив є твердим зобов'язанням банка-емітента перед бенефіціаром про сплату коштів у порядку і в строки, визначені умовами акредитиву. У кожному акредитиві має бути зазначено, чи відкличний він, чи безвідкличний. Якщо позначки немає то акредитив є безвідкличним.

Покритий (депо­нований) акредитив – акредитив, при відкритті якого покупцем завчасно бронюються кошти у повній сумі на окремому рахунку банка-емітента. Непокритий акредитив – акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку покупця гарантується банком-емітентом за рахунок його кредиту.

Підтверджений акредитив – акредитив, що отримав додаткову гарантію платежу з боку іншого банку.

Переказний акредитив, який може бути переданий для будь-яких розрахунків іншій особі (власнику).

Револьверний (поновлений) акредитив – акредитив, відповідно до якого оплата за відвантажені товари проводиться почергово за фактом відвантаження (оплачується лише певна частина партії реально відвантажених товарів від загальної суми поставок, передбачених у контракті).

Акредитив із “червоною міткою” – будь-який вид акредитива, що передбачає видачу авізуючим банком продавцю авансів до відповідної суми. Відкриваючи такий акредитив, банк-емітент зобов’язується відшкодувати авізую­чому банку суми виплачених авансів, навіть якщо відвантаження після цього не було проведено.