- •1. Фінанси як наукова дисципліна. Мета, завдання, предмет дисципліни, зв'язок з іншими дисциплінами.
- •2. Передумови виникнення фінансів. Особливості, характерні риси фінансів на певних етапах розвитку суспільства.
- •3. Соціально-економічна суть фінансів, суспільне призначення, суб’єкти, об’єкти фінансів.
- •4. Характеристика фінансів як економічної, вартісної, розподільної та історичної категорії. Функції фінансів.
- •5. Фінансові категорії як форма наукового пізнання сутності фінансових відносин. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями.
- •6. Суть, склад та структура фінансових ресурсів.
- •7. Суть та форми фінансового забезпечення.
- •7. Фінансова політика держави: сутність, завдання та основні напрямки її здійснення.
- •8. Характеристика складових фінансової політики (бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, інвестиційна, страхова, амортизаційна, митна політики, політика щодо управління фінансами).
- •10. Управління фінансами як основний напрямок державної політики.
- •11. Сутність та складові фінансового механізму.
- •1. Фінансове забезпечення здійснюється в таких формах:
- •13. Сутність, методи, принципи та основні аспекти здійснення фінансового планування.
- •Етапи і методи фінансового планування
- •13. Суть, необхідність та механізм здійснення фінансового контролю. Характеристика органів фінансового контролю.
- •14. Фінансовий аудит як складова фінансового контролю.
- •15. Фінансова система, її сфери та ланки.
- •16. Організаційна структура фінансової системи.
- •17. Суть державних фінансів як сфери централізованих фінансів суспільства, їх ланки.
- •18. Характеристика органів, які функціонують у сфері бюджету держави, контрольно-регулюючих органів, фінансових інститутів, які працюють на фінансовому ринку, органів управління цільовими фондами.
- •20. Зміст фінансів підприємств, функції, принципи організації.
- •21. Фінансові ресурси підприємств, методи їх формування та напрями використання.
- •Класифікація фінансових ресурсів підприємства
- •V. За формою реалізації:
- •22. Грошові надходження підприємств, їх склад, економічна характеристика
- •22. Основні засоби підприємства, їх склад. Джерела фінансування основних засобів.
- •24. Оборотні кошти підприємства, їх значення та структура. Суть оборотних виробничих фондів та фондів обігу. Джерела фінансування оборотних коштів.
- •25. Характеристика прибутку підприємств. Особливості розподілу валового і чистого прибутку. Значення прибутку підприємств, основні шляхи забезпечення його зростання.
- •26. Поняття фінансового стану підприємства, методи його оцінки.
- •27. Фізичний і моральний знос, амортизація основних засобів.
- •28. Суть, обєктивна необхідність, функції, класифікація податків.
- •Класифікація податків
- •Загальнодержавні податки та збори
- •Місцеві податки та збори
- •29. Податкова система: поняття, структурна побудова, принципи функціонування.
- •Податкова система України ґрунтується на таких принципах:
- •30. Характеристика податкової системи України.
- •31. Сутність, призначення, коротка характеристика окремих загальнодержавних податків. Податок на прибуток підприємств (розділ 3 пку)
- •Податок на доходи фізичних осіб
- •Акцизний податок мито
- •32. Суть, принципи та необхідність податкової політики.
- •33. Організаційна структура, функції Державної податкової служби України.
- •34. Еволюція податкової системи України.
- •35. Сутність, призначення та роль державного бюджету.
- •36. Бюджет як економічна та юридична категорії, функції бюджету.
- •37. Характеристика бюджетної політики.
- •37. Характеристика бюджетного устрію та бюджетної система.
- •39. Поняття та основні елементи бюджетного процесу.
- •39. Порядок складання, розгляду і затвердження проекту державного бюджету.
- •41. Поняття і загальна характеристика касового виконання дохідної та видаткової частини бюджету.
- •42. Економічна суть та значення державного кредиту.
- •43. Види державного кредиту, внутрішній та зовнішній кредити.
- •44. Форми внутрішнього державного кредиту
- •45. Форми зовнішнього державного кредиту.
- •46. Поняття державного боргу.
- •47. Види державного боргу та стан державного боргу України.
- •48. Управління державним боргом.
- •49. Сутність місцевих фінансів, їх роль у здійсненні політики зміцнення самостійності регіонів.
- •50. Поняття та склад фінансових ресурсів місцевого самоврядування.
- •51. Місцеві бюджети, порядок їх складання та затвердження в Україні.
- •52. Поняття доходів місцевих бюджетів.
- •53. Характеристика видатків місцевих бюджетів, напрями витрачання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.
- •54. Позабюджетні кошти, інші фонди місцевих органів самоврядування.
- •55. Місцеві фінанси у фінансовій системі України.
- •56. Поняття, роль, класифікація державних цільових фондів.
- •Класифікація:
- •57. Сутність, значення, принципи соціального страхування населення України. Історія виникнення соціального забезпечення в Україні та світі
- •Німеччина
- •Велика Британія
- •Україна
- •58. Пенсійне забезпечення, сутність та особливості.
- •Пенсійна реформа: соціально-економічні передумови, основні засади та перспективи
- •59. Сутність та значення соціального страхування у разі тимчасової втрати працездатності.
- •60. Сутність та значення соціального страхування від нещасного випадку.
- •61. Роль системи соціального захисту на випадок безробіття в розв’язанні соціально-економічних проблем в Україні.
- •Фонд соціального страхування на випадок безробіття
- •62. Недержавне пенсійне забезпечення.
- •63. Суть, роль та економічна необхідність страхування.
- •64. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.
- •65. Класифікація страхування, принципи обов`язкового та добровільного страхування.
- •66. Характеристика страхування майна, кредитних і фінансових ризиків.
- •67. Суть та необхідність перестрахування.
- •Види перестрахування:
- •68. Поняття, учасники та організаційна структура страхового ринку.
- •69. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку в Україні.
- •70. Суть, класифікація та роль фінансового ринку у мобілізації та розподілі фінансових ресурсів.
- •71. Ринок грошей, ринок позичкового капіталу, їх суть, суб’єкти, об’єкти (інструменти), функції, значення функціонування в економіці.
- •72. Валютний ринок: суть, об’єкти, суб’єкти та операції, які здійснюються на ньому.
- •73. Ринок цінних паперів: основні суб’єкти та об’єкти, операції, які здійснюються на ньому. Значення ринку цінних паперів у розвитку економіки та її функціонуванні.
- •74. Цінні папери, їх сутність та види.
- •75. Суть та особливості діяльності фондової біржі, органи управління та учасники біржі.
- •76. Особливості, порядок допуску цінних паперів до обігу на фондовій біржі. Учасники, місце та порядок ведення торгів на фондовій біржі.
- •77. Брокерські, дилерські контори, їх структура, роль, функції на фінансовому ринку.
- •78. Міжнародні фінанси: суть, необхідність та призначення.
- •79. Поняття та види міжнародних розрахунків.
- •80. Механізм та необхідність валютного регулювання.
- •81. Поняття валютних відносин та структура валютної системи.
- •82. Структура та особливості функціонування міжнародного фінансового ринку.
- •83. Міжнародні фінансові інститути: призначення та їх функції.
- •84. Діяльність міжнародного валютного фонду та групи Світового банку.
- •Хронологія відносин України з мвф – останні події
67. Суть та необхідність перестрахування.
Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є «вторинними», похідними від страхових.
За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.
Першою професійною перестраховувальною компанією була «Колонія Реіншуранс» (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство «Свіс Ре», у 1880 році — Мюнхенське перестраховувальне товариство. У Росії товариств, які здійснювали виключно перестрахування, було два: «Товариство російського перестрахування» і «Допомога». Перше з них, створене у 1885 році, виконувало значні перестраховувальні операції. У 1910—1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.
Потреба в перестрахуванні виникає за таких обставин:
Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.
Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.
Перевищується середня частота збитків.
Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику.
Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.
У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково).
Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією.
Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.
Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, —ретроцесіонарієм .
У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.
Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.
Функції брокера на страховому ринку:
представлення клієнта;
консультування;
ведення переговорів;
розподіл ризиків.
Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.
Головна функція перестрахування — вторинний перерозподіл ризику. Зміст її полягає в тому, що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних результатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків (вони вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору).
Допоміжні функції:
Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.
Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.
Перестрахування в перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабільністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж З—5 років. Причини цих коливань можуть бути всілякими: випадковість, економіко-політичні ситуації, якість прийнятих на страхування ризиків. Для керівництва така ситуація досить уразлива. Йому (керівництву) треба розподілити ці коливання на певний період, скажімо на 5 років. Вирішення такої проблеми досягається через перестрахування.
Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.