- •1. Фінанси як наукова дисципліна. Мета, завдання, предмет дисципліни, зв'язок з іншими дисциплінами.
- •2. Передумови виникнення фінансів. Особливості, характерні риси фінансів на певних етапах розвитку суспільства.
- •3. Соціально-економічна суть фінансів, суспільне призначення, суб’єкти, об’єкти фінансів.
- •4. Характеристика фінансів як економічної, вартісної, розподільної та історичної категорії. Функції фінансів.
- •5. Фінансові категорії як форма наукового пізнання сутності фінансових відносин. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями.
- •6. Суть, склад та структура фінансових ресурсів.
- •7. Суть та форми фінансового забезпечення.
- •7. Фінансова політика держави: сутність, завдання та основні напрямки її здійснення.
- •8. Характеристика складових фінансової політики (бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, інвестиційна, страхова, амортизаційна, митна політики, політика щодо управління фінансами).
- •10. Управління фінансами як основний напрямок державної політики.
- •11. Сутність та складові фінансового механізму.
- •1. Фінансове забезпечення здійснюється в таких формах:
- •13. Сутність, методи, принципи та основні аспекти здійснення фінансового планування.
- •Етапи і методи фінансового планування
- •13. Суть, необхідність та механізм здійснення фінансового контролю. Характеристика органів фінансового контролю.
- •14. Фінансовий аудит як складова фінансового контролю.
- •15. Фінансова система, її сфери та ланки.
- •16. Організаційна структура фінансової системи.
- •17. Суть державних фінансів як сфери централізованих фінансів суспільства, їх ланки.
- •18. Характеристика органів, які функціонують у сфері бюджету держави, контрольно-регулюючих органів, фінансових інститутів, які працюють на фінансовому ринку, органів управління цільовими фондами.
- •20. Зміст фінансів підприємств, функції, принципи організації.
- •21. Фінансові ресурси підприємств, методи їх формування та напрями використання.
- •Класифікація фінансових ресурсів підприємства
- •V. За формою реалізації:
- •22. Грошові надходження підприємств, їх склад, економічна характеристика
- •22. Основні засоби підприємства, їх склад. Джерела фінансування основних засобів.
- •24. Оборотні кошти підприємства, їх значення та структура. Суть оборотних виробничих фондів та фондів обігу. Джерела фінансування оборотних коштів.
- •25. Характеристика прибутку підприємств. Особливості розподілу валового і чистого прибутку. Значення прибутку підприємств, основні шляхи забезпечення його зростання.
- •26. Поняття фінансового стану підприємства, методи його оцінки.
- •27. Фізичний і моральний знос, амортизація основних засобів.
- •28. Суть, обєктивна необхідність, функції, класифікація податків.
- •Класифікація податків
- •Загальнодержавні податки та збори
- •Місцеві податки та збори
- •29. Податкова система: поняття, структурна побудова, принципи функціонування.
- •Податкова система України ґрунтується на таких принципах:
- •30. Характеристика податкової системи України.
- •31. Сутність, призначення, коротка характеристика окремих загальнодержавних податків. Податок на прибуток підприємств (розділ 3 пку)
- •Податок на доходи фізичних осіб
- •Акцизний податок мито
- •32. Суть, принципи та необхідність податкової політики.
- •33. Організаційна структура, функції Державної податкової служби України.
- •34. Еволюція податкової системи України.
- •35. Сутність, призначення та роль державного бюджету.
- •36. Бюджет як економічна та юридична категорії, функції бюджету.
- •37. Характеристика бюджетної політики.
- •37. Характеристика бюджетного устрію та бюджетної система.
- •39. Поняття та основні елементи бюджетного процесу.
- •39. Порядок складання, розгляду і затвердження проекту державного бюджету.
- •41. Поняття і загальна характеристика касового виконання дохідної та видаткової частини бюджету.
- •42. Економічна суть та значення державного кредиту.
- •43. Види державного кредиту, внутрішній та зовнішній кредити.
- •44. Форми внутрішнього державного кредиту
- •45. Форми зовнішнього державного кредиту.
- •46. Поняття державного боргу.
- •47. Види державного боргу та стан державного боргу України.
- •48. Управління державним боргом.
- •49. Сутність місцевих фінансів, їх роль у здійсненні політики зміцнення самостійності регіонів.
- •50. Поняття та склад фінансових ресурсів місцевого самоврядування.
- •51. Місцеві бюджети, порядок їх складання та затвердження в Україні.
- •52. Поняття доходів місцевих бюджетів.
- •53. Характеристика видатків місцевих бюджетів, напрями витрачання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.
- •54. Позабюджетні кошти, інші фонди місцевих органів самоврядування.
- •55. Місцеві фінанси у фінансовій системі України.
- •56. Поняття, роль, класифікація державних цільових фондів.
- •Класифікація:
- •57. Сутність, значення, принципи соціального страхування населення України. Історія виникнення соціального забезпечення в Україні та світі
- •Німеччина
- •Велика Британія
- •Україна
- •58. Пенсійне забезпечення, сутність та особливості.
- •Пенсійна реформа: соціально-економічні передумови, основні засади та перспективи
- •59. Сутність та значення соціального страхування у разі тимчасової втрати працездатності.
- •60. Сутність та значення соціального страхування від нещасного випадку.
- •61. Роль системи соціального захисту на випадок безробіття в розв’язанні соціально-економічних проблем в Україні.
- •Фонд соціального страхування на випадок безробіття
- •62. Недержавне пенсійне забезпечення.
- •63. Суть, роль та економічна необхідність страхування.
- •64. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.
- •65. Класифікація страхування, принципи обов`язкового та добровільного страхування.
- •66. Характеристика страхування майна, кредитних і фінансових ризиків.
- •67. Суть та необхідність перестрахування.
- •Види перестрахування:
- •68. Поняття, учасники та організаційна структура страхового ринку.
- •69. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку в Україні.
- •70. Суть, класифікація та роль фінансового ринку у мобілізації та розподілі фінансових ресурсів.
- •71. Ринок грошей, ринок позичкового капіталу, їх суть, суб’єкти, об’єкти (інструменти), функції, значення функціонування в економіці.
- •72. Валютний ринок: суть, об’єкти, суб’єкти та операції, які здійснюються на ньому.
- •73. Ринок цінних паперів: основні суб’єкти та об’єкти, операції, які здійснюються на ньому. Значення ринку цінних паперів у розвитку економіки та її функціонуванні.
- •74. Цінні папери, їх сутність та види.
- •75. Суть та особливості діяльності фондової біржі, органи управління та учасники біржі.
- •76. Особливості, порядок допуску цінних паперів до обігу на фондовій біржі. Учасники, місце та порядок ведення торгів на фондовій біржі.
- •77. Брокерські, дилерські контори, їх структура, роль, функції на фінансовому ринку.
- •78. Міжнародні фінанси: суть, необхідність та призначення.
- •79. Поняття та види міжнародних розрахунків.
- •80. Механізм та необхідність валютного регулювання.
- •81. Поняття валютних відносин та структура валютної системи.
- •82. Структура та особливості функціонування міжнародного фінансового ринку.
- •83. Міжнародні фінансові інститути: призначення та їх функції.
- •84. Діяльність міжнародного валютного фонду та групи Світового банку.
- •Хронологія відносин України з мвф – останні події
47. Види державного боргу та стан державного боргу України.
Державний борг залежно від виду виплат може бути капітальним і поточним.
Капітальний державний борг — це вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, а також доходи (проценти), які необхідно сплатити за цими зобов'язаннями.
Поточний державний борг — витрати з виплати доходів (процентів) кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і погашення зобов'язань, термін сплати яких настає в поточному періоді.
Державний борг з'являється в результаті фінансування дефіциту Державного бюджету, який, у свою чергу, відображає перевищення бюджетних видатків над податками, зборами та іншими обов'язковими платежами до бюджету. Абсолютні значення державного боргу можуть бути великими, проте борг завжди має перебувати у відповідній пропорції до рівня бюджетного дефіциту і темпів зростання ВВП. Зростання ВВП призводить до відносного зниження державного боргу у відсотках ВВП, що дає змогу зводити бюджет з дефіцитом, не збільшуючи відношення боргу до ВВП. У держави може бути стабільний дефіцит бюджету у процентах до ВВП при стабільному рівні боргу у процентах до ВВП. При цьому абсолютний державний борг збільшується, а відносний — стабілізується або знижується. У країнах, де ВВП скорочується, бюджетні дефіцити призводять як до абсолютного, так і до відносного збільшення державного боргу.
Виконання державою її регулятивно-контролюючих функцій неможливе без законодавчо визначених і встановлених розмірів внутрішніх та зовнішніх запозичень і державних гарантій на поточний бюджетний рік. Державний борг має економічно обґрунтовані межі, що дають урядові змогу обслуговувати його без ризику виникнення кризи неплатежів.
Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.
Державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.
До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.
Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.
48. Управління державним боргом.
Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Що стосується поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.
Проблеми державного боргу не у його величині – в абсолютних сумах та відносно ВВП і обсягу бюджету, а у забезпеченні платоспроможності держави. |
В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існує певна специфіка. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються станом торговельного балансу. Позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу урегулювати платіжний баланс.
В окремих випадках у результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи у свою позикову політику. Такі корективи, як правило, небажані, оскільки підривають довіру до держави. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність держави, ніж допустити її фінансовий крах, що призведе до дефолту – визнання державою своєї неплатоспроможності.
Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.
Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.
Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов’язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.
Управління державним боргом має за мету :досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.
Існують такі способи управління державним боргом:
конверсія;
консолідація;
уніфікація;
обмін за регресивним співвідношенням;
відстрочка погашення;
реструктуризація;
анулювання.
Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.
Консолідація — це передання зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики.
Уніфікація являє собою об’єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.
Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держави від своїх боргів.
Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться.
Реструктуризація — це використання у комплексі повністю чи частково зазначених вище методів.
Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.
Базовими показниками, на підставі яких у Міністерстві фінансів України приймається рішення про управління державним боргом, є:
Відношення державного боргу до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією Міжнародного Валютного Фонду) до 80 – 100% (за методологією МБРР)). На 01.01.2003р. цей показник ( для України) перебував у межах 35%.
Відношення державного боргу до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений (за методологією МВФ граничне значення цього показника є 300%).
Відношення загальної суми річних платежів по зовнішніх державних боргах до доходів державного бюджету поточного року, за якими бюджет затверджений (згідно з Маастрихтськими критеріями граничною межою цього співвідношення є 20%).
Відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до ВВП (критичним рівнем для нього часто встановлюється діапазон 10 – 15%).
Крім зазначених вище показників, існує ще близько 30 індикаторів, які тією чи іншою мірою характеризують рівень боргової безпеки держави.
У процесі управління державним боргом вирішують такі завдання:
пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;
недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;
забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;
визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги країни;
забезпечення стабільності валютного курсу та фінансового ринку країни.
Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:
безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;
зниження ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;
оптимальності структури – підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань за термінами обертання і погашення;
зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;
прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.
У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб’єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу тощо.
Управління державним боргом включає декілька напрямів:
Мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими ( крім пов’язаних з державним боргом) джерелами.
Організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.
Здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками.
Організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгодження з кредиторами.
Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки ( пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством); продаж забов’язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки; проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб’єктів господарської діяльності.