- •1. Фінанси як наукова дисципліна. Мета, завдання, предмет дисципліни, зв'язок з іншими дисциплінами.
- •2. Передумови виникнення фінансів. Особливості, характерні риси фінансів на певних етапах розвитку суспільства.
- •3. Соціально-економічна суть фінансів, суспільне призначення, суб’єкти, об’єкти фінансів.
- •4. Характеристика фінансів як економічної, вартісної, розподільної та історичної категорії. Функції фінансів.
- •5. Фінансові категорії як форма наукового пізнання сутності фінансових відносин. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями.
- •6. Суть, склад та структура фінансових ресурсів.
- •7. Суть та форми фінансового забезпечення.
- •7. Фінансова політика держави: сутність, завдання та основні напрямки її здійснення.
- •8. Характеристика складових фінансової політики (бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, інвестиційна, страхова, амортизаційна, митна політики, політика щодо управління фінансами).
- •10. Управління фінансами як основний напрямок державної політики.
- •11. Сутність та складові фінансового механізму.
- •1. Фінансове забезпечення здійснюється в таких формах:
- •13. Сутність, методи, принципи та основні аспекти здійснення фінансового планування.
- •Етапи і методи фінансового планування
- •13. Суть, необхідність та механізм здійснення фінансового контролю. Характеристика органів фінансового контролю.
- •14. Фінансовий аудит як складова фінансового контролю.
- •15. Фінансова система, її сфери та ланки.
- •16. Організаційна структура фінансової системи.
- •17. Суть державних фінансів як сфери централізованих фінансів суспільства, їх ланки.
- •18. Характеристика органів, які функціонують у сфері бюджету держави, контрольно-регулюючих органів, фінансових інститутів, які працюють на фінансовому ринку, органів управління цільовими фондами.
- •20. Зміст фінансів підприємств, функції, принципи організації.
- •21. Фінансові ресурси підприємств, методи їх формування та напрями використання.
- •Класифікація фінансових ресурсів підприємства
- •V. За формою реалізації:
- •22. Грошові надходження підприємств, їх склад, економічна характеристика
- •22. Основні засоби підприємства, їх склад. Джерела фінансування основних засобів.
- •24. Оборотні кошти підприємства, їх значення та структура. Суть оборотних виробничих фондів та фондів обігу. Джерела фінансування оборотних коштів.
- •25. Характеристика прибутку підприємств. Особливості розподілу валового і чистого прибутку. Значення прибутку підприємств, основні шляхи забезпечення його зростання.
- •26. Поняття фінансового стану підприємства, методи його оцінки.
- •27. Фізичний і моральний знос, амортизація основних засобів.
- •28. Суть, обєктивна необхідність, функції, класифікація податків.
- •Класифікація податків
- •Загальнодержавні податки та збори
- •Місцеві податки та збори
- •29. Податкова система: поняття, структурна побудова, принципи функціонування.
- •Податкова система України ґрунтується на таких принципах:
- •30. Характеристика податкової системи України.
- •31. Сутність, призначення, коротка характеристика окремих загальнодержавних податків. Податок на прибуток підприємств (розділ 3 пку)
- •Податок на доходи фізичних осіб
- •Акцизний податок мито
- •32. Суть, принципи та необхідність податкової політики.
- •33. Організаційна структура, функції Державної податкової служби України.
- •34. Еволюція податкової системи України.
- •35. Сутність, призначення та роль державного бюджету.
- •36. Бюджет як економічна та юридична категорії, функції бюджету.
- •37. Характеристика бюджетної політики.
- •37. Характеристика бюджетного устрію та бюджетної система.
- •39. Поняття та основні елементи бюджетного процесу.
- •39. Порядок складання, розгляду і затвердження проекту державного бюджету.
- •41. Поняття і загальна характеристика касового виконання дохідної та видаткової частини бюджету.
- •42. Економічна суть та значення державного кредиту.
- •43. Види державного кредиту, внутрішній та зовнішній кредити.
- •44. Форми внутрішнього державного кредиту
- •45. Форми зовнішнього державного кредиту.
- •46. Поняття державного боргу.
- •47. Види державного боргу та стан державного боргу України.
- •48. Управління державним боргом.
- •49. Сутність місцевих фінансів, їх роль у здійсненні політики зміцнення самостійності регіонів.
- •50. Поняття та склад фінансових ресурсів місцевого самоврядування.
- •51. Місцеві бюджети, порядок їх складання та затвердження в Україні.
- •52. Поняття доходів місцевих бюджетів.
- •53. Характеристика видатків місцевих бюджетів, напрями витрачання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.
- •54. Позабюджетні кошти, інші фонди місцевих органів самоврядування.
- •55. Місцеві фінанси у фінансовій системі України.
- •56. Поняття, роль, класифікація державних цільових фондів.
- •Класифікація:
- •57. Сутність, значення, принципи соціального страхування населення України. Історія виникнення соціального забезпечення в Україні та світі
- •Німеччина
- •Велика Британія
- •Україна
- •58. Пенсійне забезпечення, сутність та особливості.
- •Пенсійна реформа: соціально-економічні передумови, основні засади та перспективи
- •59. Сутність та значення соціального страхування у разі тимчасової втрати працездатності.
- •60. Сутність та значення соціального страхування від нещасного випадку.
- •61. Роль системи соціального захисту на випадок безробіття в розв’язанні соціально-економічних проблем в Україні.
- •Фонд соціального страхування на випадок безробіття
- •62. Недержавне пенсійне забезпечення.
- •63. Суть, роль та економічна необхідність страхування.
- •64. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.
- •65. Класифікація страхування, принципи обов`язкового та добровільного страхування.
- •66. Характеристика страхування майна, кредитних і фінансових ризиків.
- •67. Суть та необхідність перестрахування.
- •Види перестрахування:
- •68. Поняття, учасники та організаційна структура страхового ринку.
- •69. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку в Україні.
- •70. Суть, класифікація та роль фінансового ринку у мобілізації та розподілі фінансових ресурсів.
- •71. Ринок грошей, ринок позичкового капіталу, їх суть, суб’єкти, об’єкти (інструменти), функції, значення функціонування в економіці.
- •72. Валютний ринок: суть, об’єкти, суб’єкти та операції, які здійснюються на ньому.
- •73. Ринок цінних паперів: основні суб’єкти та об’єкти, операції, які здійснюються на ньому. Значення ринку цінних паперів у розвитку економіки та її функціонуванні.
- •74. Цінні папери, їх сутність та види.
- •75. Суть та особливості діяльності фондової біржі, органи управління та учасники біржі.
- •76. Особливості, порядок допуску цінних паперів до обігу на фондовій біржі. Учасники, місце та порядок ведення торгів на фондовій біржі.
- •77. Брокерські, дилерські контори, їх структура, роль, функції на фінансовому ринку.
- •78. Міжнародні фінанси: суть, необхідність та призначення.
- •79. Поняття та види міжнародних розрахунків.
- •80. Механізм та необхідність валютного регулювання.
- •81. Поняття валютних відносин та структура валютної системи.
- •82. Структура та особливості функціонування міжнародного фінансового ринку.
- •83. Міжнародні фінансові інститути: призначення та їх функції.
- •84. Діяльність міжнародного валютного фонду та групи Світового банку.
- •Хронологія відносин України з мвф – останні події
Велика Британія
В 1942 році британський економіст лорд Вільям Беверідж представив у парламенті Доповідь про соціальне страхування та інші послуги. Він запропонував зобов'язати всіх громадян працездатного віку щотижнево сплачувати внесок у систему національного страхування, яка видаватиме фінансову допомогу в разі хвороби, втрати роботи, виходу на пенсію та втрати годувальника.
Крім того, лорд Беверідж запропонував створити Національну службу охорони здоров'я (en:National Health Service, NHS) - державний орган, який забезпечує всім громадянам безкоштовні медичні послуги. NHS користується такою популярністю серед британців, що колишній канцлер казначейства Найджел Лоусон назвав її «національною релігією». Навіть Маргарет Тетчер, проводячи приватизацію багатьох галузей економіки, не наважилась здійснювати значні зміни в галузі охорони здоров'я. Вся діяльність NHS фінансується повністю з податків.
Ще однією пропозицією Беверіджа була видача грошей молодим батькам за народження дитини. Завдяки цьому післявоєнна демографічна криза в Британії швидко була подолана, натомість почався бебі-бум.
Значний вплив на доповідь Беверіджа справили ідеї Кейнса про те, що динаміка суспільного виробництва й зайнятості визначаються факторами платоспроможного попиту, а отже, перерозподіл прибутків в інтересах соціальних груп, що отримують нижчі прибутки, здатне підвищити грошовий попит масових покупців.
Україна
Перші закони для захисту промислових робітників були застосовані на українських землях під Австрією в 1854 році, але тільки в гірничій промисловості (її на українських землях майже не було); в 1902 році подібний захист введено для залізничників. Окремі закони передбачали заходи для захисту жінок і дітей. Для цього були створені т. зв. промислові інспекторати (1883). Перші закони для організації посередництва у влаштуванні на працю були ухвалені в 1907 році; в 1867 році була вперше створена «організація для представництва професійних інтересів робітників і службовців» (профспілки). Законом від 1887 року введено обов'язкове страхування робітників від нещасних випадків при праці (внески сплачували працедавці); з 1888 року — на випадкові хвороби, а з 1906 обов'язкове страхування службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення й сільські робітники ніяким страхуванням не користувалися.
Російська Імперія у справі соціального забезпечення була відсталою країною. Лише в 1912 році створено фабричні каси хворих для обов'язкового страхування на випадок хвороби. На Україні ці каси були створені тільки на Донбасі і в деяких великих містах.
Під Польщею законом 1924 року поширено австрійське страхування від нешасних випадків і на ті українські землі під Польщею, що до 1914 належали до Російської Імперії. 1927 року видано закон про пенсійне і інвалідне страхування службовців (також у разі безробіття); 1933 року уніфіковано закон про соціальне страхування як робітників, так і службовців.
На українських землях під Румунією було чинне румунське соціальне законодавство з 1912 року. Лише 1933 року було видано уніфікаційний закон про соціальне забезпечення.
Найпрогресивнішим було соціальне законодавство в Чехословаччині. На Закарпатті до 1924 був чинний угорський закон 1907 року про обов'язкове страхування робітників від хвороби, інвалідності й на старість. В 1924 році введено уніфікаційний закон для всієї Чехословаччини, який пізніше кілька разів змінювано й доповнювано. В 1929 році введено закон про пенсійне забезпечення для службовців.
В усіх цих державах, крім обов'язкового соціального забезпечення, існувало також необов'язкове забезпечення різних родів порядком угод з приватними товариствами. Обов'язкове соціальне забезпечення ґрунтувалося на співдії застрахованих робітників і службовців у вигляді сплачування внесків визначеного законом розміру. У деяких випадках ці внески сплачували роботодавці (при страхуванні від хвороби і від нещасних випадків на роботі). У створенні фондів безробіття брала участь також держава бюджетними дотаціями.
В СРСР було відкинуто концепцію співдії застрахованих, а на її місце введено т. зв. державне соціальне забезпечення. Фонд забезпечення твориться з відрахувань із прибутків підприємств і організацій у встановленому законом розмірі і з дотацій з державного бюджету. Державне соціальне забезпечення складається з соціального забезпечення у вужчому розумінні і з соціального страхування робітників і службовців. З фонду соціального забезпечення виплачуються допомоги для тимчасово непрацездатних робітників і службовців, вагітним жінкам, а також пенсії. Існують пенсії на старість, інвалідність і в разі втрати годувальника (їх отримують непрацездатні члени родини, що були на утриманні померлого робітника, службовця, військового). Крім цього, існують ще пенсії за вислугу років; їх отримують учителі, лікарі, ветеринари, агрономи, військові, робітники культури та ін. держ. службовці, які відслужили передбачену законом кількість років.
Пенсійне забезпечення декларативно введено в СССР одразу ж після Революції, насправді ж поступово в окремих галузях нар. господарства: лише з 1937 року всі робітники і службовці були охоплені пенсійним забезпеченням. Найнижчий розмір пенсії становив 30 карб., найвищий — 120. Існували ще т. зв. персональні пенсії, які встановлюються для осіб, які мають особливі заслуги перед державою, що є своєрідним привілеєм і тому не належать до соціального забезпечення. Найвищий розмір персональної пенсії становив 200 карб. на місяць.
Соціальне забезпечення колгоспників до 1964 року не існувало. Передбачені колгоспними статутами допомогові каси колгоспів, як правило, не існували. Лише законом 1964 року введено державну систему матеріального забезпечення колгоспників: створено т. зв. централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників з відрахувань з прибутків колгоспів, з якого виплачують пенсії на старість, інвалідність і т. д. Ці пенсії були значно нижчими, ніж пенсії робітників і службовців.
Соціальне страхування - це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.
Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.
Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.
Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).
З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення — це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.
У сфері соціального страхування виникають такі основні групи фінансових відносин:
між страховими фондами та юридичними особами, які виступають платниками обов'язкових внесків;
між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;
між фондами та державним, місцевими бюджетами в процесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;
між фондами й іншими органами, кошти яких використовуються для фінансового забезпечення соціальних програм;
між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах; між фондом та певними категоріями громадян, які отримують за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і соціальні послуги;
між фондом і відповідним відомством, міністерством (наприклад, Міністерством праці та соціальної політики, службою зайнятості тощо);
між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку не зайнятого населення);
між фондами та фінансовими органами в процесі здійснення контролю за рухом державних фінансових ресурсів.
Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавчо визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.
Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна.
Розподіл відбувається у формі руху грошових коштів:
між окремими державними соціальними фондами;
між бюджетами та соціальними фондами;
шляхом виплати пенсій, соціальних допомог фізичним особам;
шляхом направлення коштів на утримання органів управління;
шляхом інвестування у цінні папери тощо.
Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації,фізичні особи.
Об'єктом розподілу виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), створений у суспільстві за рік.
В процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи сплачують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. В системі загальнообов'язкового державного соціального страхування всі працівники зобов'язані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.
Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать від внеску застрахованого, а часто і від його заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального страхування мають місце елементи солідарного перерозподілу.
Контрольна функція здійснюється у формі фінансового контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своєчасне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль проводиться з метою перевірки дотримання суб'єктами розподілу чинного законодавства та узгодження суспільних, колективних та приватних інтересів у державі.
Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України. Державне соціальне страхування тісно пов'язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат. Недержавне соціальне страхування може проводитися суб'єктами підприємницької діяльності (страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами тощо). Окремі суб'єкти розподілу взаємодіють між собою і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.
Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо.
Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:
– солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безро¬бітними);
– обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у форму¬ванні відповідних фондів);
– рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобо¬в'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);
– державних гарантій щодо виплат із соціального страху¬вання;
– контролю за формуванням і використанням фондів со¬ціального страхування.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:
- законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування;
- обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб’єктів підприємницької діяльності;
- надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
- обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;
- солідарності та субсидування;
- державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
- забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
- цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;
- паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.