7. Суть та форми фінансового забезпечення.
Фінансове забезпечення є одним із складових елементів фінансового (фінансово-кредитного) механізму поряд з управлінням фінансовою діяльністю, фінансовим регулюванням, фінансовим плануванням та прогнозування.
О.Р. Романенко визначає фінансове забезпечення як покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих державою та суб’єктами господарювання.
Самофінансування – ефективне використання власних коштів у процесі господарської діяльності і отримання такого прибутку, який би після сплати податків, зборів, покриття видатків і витрат дасть змогу забезпечити потреби на розширене відтворення. Основою самофінансування виступає власний капітал.
Кредитування — це спосіб видачі (надання) кредиторами (банками) коштів суб'єктам підприємницької діяльності (позичальникам) на умовах строковості, платності, поверненості, забезпеченості, цільового використання.
Бюджетне фінансування, як форма фінансового забезпечення полягає у виділенні державних коштів на безповоротній і безоплатні основі. Основним видом державного фінансування виступають бюджетні асигнування тим неприбутковим сферам діяльності які потребують такого фінансування. Тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. У ході реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення найважливіших завдань розвитку підприємств.
Лізинг, маючи своєю суттю комплекс майнових відносин (операції купівлі - продажу, оренди, кредиту та інвестування), що складаються у зв'язку з передачею елементів основного капіталу у тимчасове користування, також є вагомою складовою фінансового забезпечення.
Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестування – це процес здійснення інвестицій, з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту (інвестиції – це всі види матеріальних та нематеріальних цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту).
Безперебійний процес суспільного відтворення в разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, забезпечується за рахунок грошових фондів, створених в процесі акумуляції фінансових ресурсів при страхуванні.
Кожна з форм має свою особливість застосування. Держава через фінансову політику може впливати на форми фінансового забезпечення.
Фінансове забезпечення передбачає формування та використання фінансових ресурсів підприємств за допомогою оптимізації співвідношення всіх його форм і дає змогу створити такі обсяги фінансових ресурсів господарської діяльності, від яких підприємство мало б змогу функціонувати не тільки беззбитково, але і підвищувати ефективність діяльності та зміцнювати економіку країни загалом.
7. Фінансова політика держави: сутність, завдання та основні напрямки її здійснення.
У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика держави – це комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.
Зміст фінансової політики включає такі ланки:
1. Вироблення науково обґрунтованих концепцій (системи поглядів) розвитку фінансів.
2. Визначення основних напрямків використання фінансів як на перспективу, так і на поточні потреби.
3. Здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставлених цілей.
Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.
Завдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізацію тієї чи іншої державної програми економічного чи соціального розвитку.
Проявляється фінансова політика у:
- фінансовому законодавстві;
- системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);
- перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;
- структурі доходів і видатків бюджетів тощо.
Залежно від рівня економічної системи виділяють:
- фінансову політику держави (макрорівень);
- фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);
- фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).
Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, які виконує політика виділяють:
- фінансова стратегія – довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, та передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави.
- фінансова тактика – фінансова політика, яка спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасних змін способів організації фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів.
Фінансова політика також поділяється на:
- Безперспективна – не містить в собі основних концепцій розвитку фінансів, тобто орієнтована на задоволення поточних потреб.
- Нереалістична – обмежена тільки виробленням напрямків, концепцій без підкріплення їх фінансами і конкретними практичними діями.
Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.
Реалізація фінансової політики відбувається через фінансове право, фінансову систему та фінансовий механізм.
Фінансове право – сукупність юридичних норм, що регламентують фінансові відносини на етапах мобілізації, розподілу, використання фінансових ресурсів.
Фінансова система - організована сукупність взаємопов’язаних фінансових інститутів, фінансових інструментів, фінансового ринку, які функціонують у визначеному правовому полі і забезпечують реалізацію всіх фінансових функцій, необхідних для діяльності держави та ринкової економіки.
Фінансовий механізм – сукупність правових, економіко-організаційних, фінансових методів, засобів, інструментів та важелів регулювання з метою формування, розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення розвитку держави, суб’єктів господарювання, домогосподарств.
В сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні держава повинна проводити фінансову політику, спрямовану на:
- формування та ефективне використання бюджету розвитку, формування «точок зростання» інформаційної економіки;
- удосконалення форм, методів взаємовідносин національної економіки із державним бюджетом;
- реформування податкової системи в контексті встановлення більш жорстких методів і форм податкового контролю, оптимізації податкового навантаження;
- створення ефективної системи соціального захисту населення;
- стабільність курсу національної валюти;
- підвищення ефективності регулювання діяльності банківських установ через облікову ставку НБУ, зменшення відсоткових ставок на кредитні ресурси, встановлення більш жорстких нормативів регулювання адекватності банківського капіталу, встановлення оптимальної межі іноземного капіталу у банківському секторі України тощо;
- розвиток діяльності структурних складових фінансового ринку.
- легалізацію тіньових капіталів, зменшення питомої ваги «тіньового сектора» економіки;
- демонополізацію і створення конкурентного економічного середовища;
- забезпечення вигідного для розвитку національної економіки структури експорту та імпорту;
- створення умов для раціонального використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоров’ю людини.
Напрями фінансової політики:
Постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.
Мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій.
Вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, цю загрожують здоров'ю людини.